УДК 910:332.3 Дмитро Сопов

До формування методологічної основи конструктивно-географічних досліджень проблем землекористування

   Наголошено на необхідності досліджень проблеми землекористування з конструктивно-географічних позицій. Окреслено значення некласичних і постнекласичних наукових підходів для географічних досліджень у галузі землекористування. Виявлено дію законів діалектики в розвиткові ґрунту – головного земельного ресурсу. Наведено перелік основних заходів, необхідних для оптимізації землекористування.
   Ключові слова: землекористування, конструктивно-географічні дослідження, методологія, науковий підхід, метод.
   Dmytro Sopov. To the formation of the methodological basis of the constructive-geographical studies of land use. Land tenure problems are geographical is essentially because of the peculiarities of the land resources is limited and the inability to replace other means of production.
   Any land dedicated to a specific fragment of space, characterized by certain natural conditions. These conditions largely determined the place of territory in the structure of land resources and its evaluation from the position of the probable yield of crops. Therefore, the land use issues within the competence of geographical Sciences. Among the methodological bases of research of problems of land use leading places are occupied by dialectics, system approach, the fundamental position of modern constructive geography and ecology. Important role in the study of geographical aspects of land use play logical methods of cognition analysis, synthesis, induction, deduction. Significant importance is the consideration of the latest research approaches in geography – coevolutional, synergistic, noosphere.
   In particular, an important component of the methodological basis of research of problems of land use is concepts of modern ecology. In particular, it should be noted the ideas of G.A. Bachynsky, M.M. Moiseev, J. Odum, M.F. Reimers and other scientists, the essence of which is to find ways of achieving a harmonious relationship with nature.
   A significant part of the methodological basis of research is the theory of genetic soil science, since soil determines the possibility of using lands in agricultural production. The most important practical activities in the development of environmentally sound land use strategies in a particular region, we believe the development of the cadastral system of land identification of geospatial features in the manifestation of adverse landscape impacts of unsustainable land use, development the main aim of improving territorial structure of the economy of the region with the aim of improving the environmental situation and preserving the diversity of natural and economic landscape systems, and the rationalization of land use. Key words: land use, structural and geographical studies, methodology, scientific approach, method.

    Постановка проблеми та її актуальність. Проблеми землекористування, землеустрою та кадастру в умовах становлення ринкових відносин в економіці України є надзвичайно актуальними.
   Упродовж останніх 25 років вони міцно увійшли в коло дослідницьких інтересів економістів, землевпорядників, геодезистів. Поки що меншою мірою зазначені проблеми стали предметом географічних досліджень попри те, що землекористування має чітко виражений просторовий аспект.
   Останні десятиріччя характеризуються суттєвою деградацією земельних ресурсів України, що зумовлено збідненням ґрунтів у результаті непродуманої сільськогосподарської діяльності та наявною структурою земельних угідь, що не відповідає екологічним нормам і критеріям.
   Огляд останніх публікацій. Серед українських географів, в центрі уваги яких перебувають питання землекористування, слід відзначити проф. О.Г. Топчієва [11], проф. Ю.М. Палеху [5], проф. П.Г. Шищенка [12] та ін. У їхніх працях, зокрема, розглядаються економіко-географічні аспекти оцінки земель, порушуються питання геопланування та реґіонального проектування, висвітлюються екологічні проблеми землекористування тощо.
   Мета статті – обґрунтувати географічний зміст феномену землекористування.
   Завдання статті:
- визначити сутнісні особливості земельних ресурсів серед інших видів природних ресурсів;
- схарактеризувати основні методологічні підходи до географічних досліджень проблем землекористування;
- виявити прояв законів діалектики в галузі землекористування;
- окреслити спектр методів конструктивно-географічних досліджень землекористування.
   Виклад основного матеріалу. Особливістю методології конструктивно-географічних досліджень земельних ресурсів є те, що, на відміну від інших видів природних ресурсів, вони мають певні виняткові властивості. Серед останніх на особливу увагу заслуговує та особливість, що земельні ресурси територіально обмежені і не можуть бути замінені іншими засобами виробництва [7]. Крім того, земельні ресурси пов’язані з природними умовами, які визначають їхню якість. Водночас за умови раціонального використання земельних ресурсів їх можна не тільки зберегти, хоча б частково, а й поліпшити їхні характеристики. Насамперед, це стане можливим за конструктивістського підходу до формування структури землекористування.
   Дослідження проблем природокористування, в силу самої їхньої сутності, перебуває на межі кількох наук – аграрної науки, економіки, права і, далеко не в останню чергу, географії. Адже будь-яка ділянка землі приурочена до конкретного фрагменту геопростору, що характеризується певними природними умовами. Цими умовами великою мірою й визначається місце території у структурі земельних ресурсів, її оцінка з позиції ймовірної врожайності сільськогосподарських культур. Отже, питання землекористування значною мірою належить до компетенції географічних наук, а саме – географії ґрунтів, геоморфології, кліматології, економічної географії тощо, інтегруючу роль щодо яких відіграє конструктивна географія.
   Зазначимо, що питання землекористування перебувають у площині ширшої проблеми реґіонального проектування, яке проф. П.Г. Шищенко визначає як «вид географічної діяльності, що включає систему заходів із вивчення, освоєння, раціонального використання й оптимального перетворення, відтворення й охорони природних умов і природних ресурсів» (переклад наш. – Д. С.) [12, с. 5].
   Серед методологічних засад досліджень проблем землекористування провідні місця посідають закони й принципи діалектики, системний підхід, фундаментальні положення сучасної конструктивної географії та екології. Важливу роль у вивченні географічних аспектів питань землекористування відграють логічні методи пізнання – аналіз, синтез, індукція, дедукція. Вагоме значення має врахування новітніх дослідницьких підходів у географії – екоеволюційного (концепція «сталого розвитку»), синергетичного, ноосферного.
   Дія законів діалектики у сфері землекористування полягає в наступному. Закон єдності й боротьби протилежностей проявляється через взаємодію природних передумов ведення сільського господарства та суспільно-історичних чинників його розвитку. Часто вплив цих факторів є протилежним за своїми наслідками (наприклад, за наявності родючих ґрунтів нераціональне землекористування могло спричинитися до погіршення їхніх властивостей; результатом стає неухильне зниження врожайності сільськогосподарських культур).
   Прикладом дії закону переходу кількісних змін у якісні може бути поступове зниження родючості ґрунту внаслідок постійного культивування монокультури (зокрема, в межах Луганської області на значних площах такою монокультурою фактично є соняшник); кінець кінцем, земля втрачає родючість настільки, що вже неможливо стає вирощувати зернові та інші традиційні для північностепової підзони сільськогосподарські рослини. Іншим прикладом є збільшення площ ріллі на схилах крутизною понад 2°, що призводить до виникнення або посилення ерозійних процесів, а, відтак, – до деградації ґрунтів.
   Закон заперечення заперечення, на нашу думку, проявляється в той спосіб, що в результаті доведення до непридатності земель, зайнятих під зернові культури, відповідні ділянки не втрачають остаточно свого господарського значення й надалі можуть використовуватися під вирощування менш вибагливих культур або під пасовища, сіножаті тощо.
   Стрижневою засадою досліджень проблем землекористування є системний підхід. Як зазначають професори С.А. Мороз, В.І. Онопрієнко й С.Ю. Бортник, системний підхід – це поняття, що «в цілому відбиває стратегічне намагання надати дослідженням всеосяжний характер, пов’язати в систему відкриті та ті, що заново відкриваються, факти і закономірності, подати знання у вигляді деякої логічно несуперечливої єдиної системи або схеми» [4, с. 118]. Ще в першій половині ХХ ст. розроблено низку географічних концепцій, що мали виразно системний характер – зокрема, про ландшафт (Л.С. Берг), про географічну оболонку (А.О. Григор’єв), про ноосферу (Е. Леруа й П. Теяр де Шарден), про біосферу та ноосферу (В.І. Вернадський). У другій половині минулого сторіччя напрацьовано концепції природокористування (М.Ф. Реймерс), синергетики (Г. Гакен, І. Пригожин, І. Стенґерс), сталого розвитку (А. Печчеї, Ґ.Г. Брундтланд), що дали змогу вдосконалити системологічні дослідження в географії. Як зазначає проф. О.Г. Топчієв, «найважливішим завданням сучасного розвитку географічної науки є конкретизація системної концепції в кожному з напрямків географічних досліджень, в кожній окремій методиці» (переклад наш. – Д. С.) [10, с. 10].
   Значний внесок у розвиток системного підходу в контексті його застосування у природничій географії здійснили Р. Чорлі, Б. Кеннеді, Я. Демек, Е. Нееф, В.Б. Сочава та інші вчені. Безпосередньо в аспекті питань землекористування можливість застосування системного підходу аналізували І.М. Андріїшин та А.Я. Сохнич, зокрема в контексті розгляду проблем землекористування з позицій теорії організації та вивчення структури досліджуваного складного об’єкта як системи [1].
   Яскравим прикладом застосування системного підходу в дослідженні обраної нами проблеми може бути аналіз структури й динаміки земельних угідь. Ці угіддя, що складаються з пасовищ, сіножатей, ріллі, а остання, у свою чергу, з посівів різних культур, являють собою складний об’єкт (отже, його можна розглядати як систему) із характерними для нього властивостями (ієрархічністю будови, емерджентністю тощо).
   Системний підхід у дослідженнях проблем землекористування проявляється й при аналізі співвідношення просторових і часових закономірностей формування сучасної структури земель-них ресурсів.
   Важливою складовою методологічної основи досліджень проблем землекористування є концепції сучасної екології. Зокрема, слід відзначити ідеї Г.О.Бачинського, М.М. Моїсєєва, Ю. Одума, М.Ф. Реймерса та інших учених, суть яких полягає в пошуку шляхів досягнення гармонійних взаємин людини з природою. Так, М.М. Моїсєєв писав: «…поступово прийшло розуміння того, що й людина – її спосіб життя, її доля – є так само невіддільною від довкілля та складає його невід’ємну частину. І її взаємовідносини з природою: вплив на природу в процесі життєдіяльності, передовсім виробничої діяльності й, звичайно, зворотний вплив збідненої природи на людину та розвиток суспільства – все це повинно стати предметом спеціального вивчення. Так почала виникати „паралельна” наука – екологія людини» [3, с. 4] (переклад наш. – Д. С.).
   Вагомою частиною методологічної основи нашого дослідження є теорія генетичного ґрунтознавства, розроблена наприкінці ХІХ ст. В.В. Докучаєвим у працях «Русский чернозём» («Російський чорнозем») і «Наши степи прежде и теперь» («Наші степи колись і тепер»). Згаданий учений сформулював визначення ґрунту, що не втратило актуальності до сьогодні: «Ґрунти – це вічно мінливі функції від: а) клімату (вода, температура, кисень, вуглекислота повітря тощо); b) материнських вірських порід; с) рослинних і тваринних організмів – особливо нижчих; d) рельєфу й висоти місцевості й, нарешті, е) ґрунтового, а частково й геологічного, віку країни…» [цит. за: 7, с. 16] (переклад наш. – Д. С.). Інше відоме визначення поняття «ґрунт» належить В.Р. Вільямсу: «Коли ми говоримо про ґрунт, ми розуміємо пухкий поверхневий горизонт суходолу земної кулі, здатний творити врожай рослин. Поняття про ґрунт і його родючість є невіддільними. Родючість – істотна властивість, якісна ознака ґрунту, незалежно від ступеню її кількісного прояву. Поняття про родючий ґрунт ми протиставляємо поняттю про безплідний камінь, або, іншими словами, поняттю про масивну гірську породу» [цит. за: 7, с. 19] (переклад наш. – Д. С.). Синтезуючи обидві вищезазначені дефініції, власне визначення ґрунту пропонує Б.Г. Розанов: «Ґрунт – це складна поліфункціональна відкрита чотирифазна структурна система в поверхневій частині кори вивітрювання гірських порід, що є комплексною функцією гірської породи, організмів, клімату, рельєфу й часу та характеризується родючістю» [7, с. 27] (переклад наш. – Д. С.).
   Саме ґрунт визначає можливості використання земель у сільськогосподарському виробництві. Відповідно, території, зайняті найбільш родючими ґрунтами, за жодних умов недопустимо виводити з категорії земель сільськогосподарського призначення. Навпаки, ділянки з менш родючими ґрунтами доцільно використовувати для несільськогосподарських потреб (промислове виробництво, будівництво, прокладання шляхів сполучення тощо).
   Відповідно до положень учення В.В. Докучаєва, дія чинників ґрунтоутворення є рівноцінною. Тому й структура посівних площ (як і сама можливість ведення землеробської діяльності) залежить від цих чинників.
   Важливою складовою методологічної основи досліджень виступають логічні методи пізнання. Прикладом застосування аналізу може бути порівняння співвідношення різних видів сільськогосподарських угідь у різні часи. Синтетичний характер має оцінка стану землекористування з урахуванням різноманітних природних і суспільних чинників. Застосування дедуктивного методу можливе при аналізі статистичних даних щодо землекористування у їхньому зв’язку з природними умовами окремих районів. Використання індуктивного методу пов’язане, зокрема, з порівнянням особливостей природних передумов ведення землеробства в різних господарствах (адміністративних районах) та подальшим узагальненням і формулюванням закономірностей.
   Поряд із методологічними підходами, що традиційно використовуються фізичною географією (описовим, геокомпонентним, геокомплексним, геосистемним, ландшафтним тощо), в останні десятиріччя стали застосовуватися якісно нові, яким, на відміну від класичних підходів, не властивий антагонізм у взаєминах суб’єкта й об’єкта дослідження. Більше того, спостерігається суб’єкт-об’єктна збіжність (взаємний перехід суб’єкта в об’єкт і навпаки, їх позиціонування як певної цілості). Прикладами таких підходів є екоеволюційний (більш відомий як концепція «сталого розвитку», прийнята багатьма державами світу на міжнародній конференції з екологічної проблематики в Ріо-де-Жанейро в 1992 р.; термін «екоеволюційність» належить проф. В.М. Пащенку [6], який уважає його найбільш точним і коректним), синергетичний (пов’язаний із дослідженням об’єкта як результату «спільної дії» множини чинників /у випадку нашої проблеми – блоків природних і антропогенних факторів/) та ноосферний, що являє собою географічну інтерпретацію загальнонаукового й філософського вчення про ноосферу, розробленого незалежно одне від одного П. Теяр де Шарденом [9] і В.І. Вернадським [2]. На нашу думку, зазначені новітні (некласичні та постнекласичні) підходи в географічних дослідженнях повною мірою можуть використовуватися при розгляді проблем землекористування.
   Здійснення географічних досліджень проблем землекористування передбачає застосування цілої низки як загальнонаукових, так і міждисциплінарних та власне географічних методів. Про можливості використання деяких загальнонаукових методів ми зазначали вище. Серед міждисциплінарних одним з основних є історико-географічний метод, сутність якого (в контексті нашої проблеми) полягає у вивченні динаміки землекористування в розрізі адміністративних та інших територіальних утворень. Важлива роль належить також математико-статистичним методам, зокрема, факторному й кореляційному аналізу, а також графічному методу, моделюванню тощо. З-поміж власне географічних (внутрішньодисциплінарних) методів провідне місце посідають картографічний (створення карт і картосхем площинного змиву, індексу спроможності земель до самовідновлення тощо) та картометричний (визначення показників заяруженості на різночасових топографічних картах).
   До принципів дослідження проблем землекористування ми відносимо принципи комплексності, синергізму (щодо взаємодії природи та суспільства), детермінізму (наявності провідного чинника), загального зв’язку та взаємодії тощо. Найважливішими практичними заходами при напрацюванні екологічно обґрунтованої стратегії землекористування в певному реґіоні ми вважаємо такі:
• розроблення системи кадастру земельних угідь;
• виявлення геопросторових особливостей у прояві несприятливих для ландшафту наслідків нераціонального землекористування;
• розроблення головних напрямків удосконалення територіальної структури господарства реґіону з метою поліпшення екологічної ситуації та збереження різноманіття природно-господарських ландшафтних комплексів;
• раціоналізація геопросторової й організаційної структури природокористування;
• розроблення системи підтримки прийняття рішень із метою прогнозування розвитку певної території.
   Висновки та перспективи подальших досліджень. Дослідження землекористування мають деякі суттєві особливості, пов’язані із сутністю земельних ресурсів як географічного феномену, а саме – їхньою просторовою обмеженістю та чи не найтіснішим (порівняно з іншими видами природних ресурсів) зв’язком із природними умовами.
   Враховуючи комплексний вплив різних природних та антропогенних чинників на стан земельних ресурсів і перспективи землекористування, в сучасних конструктивно-географічних дослідженнях доцільно, поряд із традиційними методологічними підходами, застосовувати нові, постнекласичні – зокрема, ноосферний, синергетичний та екоеволюційний.
   Широкий спектр методів, серед яких – як загальнонаукові (зокрема, діалектика, що має різнобічний вияв), так і міждисциплінарні (в тому числі історико-географічний) та спеціальні (картографічний тощо), виразно засвідчує необхідність залучення географії до наукових розробок у галузі землекористування та практичного вирішення пов’язаних із ним проблем.
   Подальше вивчення порушеної нами теми може стосуватися, зокрема, формування поняттєво-термінологічного апарату конструктивно-географічних досліджень як важливого інструменту пізнання суті природних і антропогенних процесів, що впливають на характер та екологічні наслідки землекористування.

Література та джерела

1. Андріїшин І.М. Методологічні основи оптимізації охорони природи і землекористування / І.М.Андріїшин, А.Я. Сохнич. – Львів: Укр. технології, 1998. – 136 с.
2. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста / В.И. Вернадский. – Москва: Наука, 1988. – 520 с.
3. Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера / Никита Николаевич Моисеев. – Москва: Молодая гвардия, 1990. – 351 с.
4. Мороз С.А. Методологія географічної науки / С.А. Мороз, В.І. Онопрієнко, С.Ю. Бортник. – К.: Заповіт, 1997. – 334 с.
5. Палеха Ю.М. Теорія і практика визначення вартості територій і оцінки земель населенних пунктів України (економіко-географічне дослідження) [Текст]: автореф. дис... д-ра геогр. наук: 11.00.02 / Палеха Юрій Миколайович ; НАН України, Інститут географії. – К., 2009. – 38 с.
6. Пащенко В.М. Методологія постнекласичного ландшафтознавства: Монографія / В.М. Пащенко. – К., 1999. – 284 с.
7. Розанов Б.Г. Морфология почв / Б.Г. Розанов. – Москва : Академический проект, 2004. – 432 с.
8. Тараріко О.Г. Формування сталих систем землекористування та охорони ґрунтів: актуальність та проблеми у сучасних умовах / О.Г. Тараріко, Т.В. Ільєнко, Т.Л. Кучма // Український географічний журнал. – 2016. – № 3. – С. 56–60.
9. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. Пер. с франц. Н.А. Садовского / Пьер Тейяр де Шарден. – Москва: Прогресс, 1965. – 296 с.
10. Топчиев А.Г. Пространственная организация географических комплексов и систем / А.Г. Топчиев. – К.; Одесса: Вища шк., 1988. – 187 с.
11. Топчієв О.Г. Застосування методів аналізу великомасштабних планів землекористувань при формування реґіональних екомереж / О.Г. Топчієв, А.М. Шашеро // Український географічний журнал. – 2012. – №3. – С. 51–57.
12. Шищенко П.Г. Принципы и методы ландшафтного анализа в региональном проектировании / П.Г. Шищенко. – К.: Фитосоциоцентр, 1999. – 284 с.

Опубліковано: Сопов Д.С. До формування методологічної основи конструктивно-географічних досліджень проблем землекористування // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2016. - Випуск 1, 2 (33,34). - С.51-55.


 

головна Історія української географії