світ географії та туризму/Південна Америка

Клімат Південної Америки

Важливу роль у формуванні клімату Південної Америки відіграє вертикальне розчленування її території, і зокрема наявність на заході гірських масивів Анд, на півночі - Гвіанського нагір'я, у центральній частині - Бразильського нагір'я й великих рівнин на сході в басейнах річок Амазонки, Оріноко, Парани та Парагваю.
   Велике значення для клімату материка має чітко виражений річний хід циркуляції атмосфери над океаном, тісно пов'язаної з циркуляцією океанічних вод. Над тропічними і субтропічними широтами південної частини Тихого океану впродовж року встановлюються області підвищеного тиску, тому на тихоокеанському узбережжі Південної Америки під впливом їх східної периферії виникає інверсійний розподіл температури в шарі 600-700 м, несприятливий для виникнення конвективних хмар і випадання атмосферних опадів влітку. Тільки в субтропічному поясі взимку бувають опади завдяки великому впливу циклонічної діяльності на полярному фронті. Восени циклони переміщуються з півдня на північ, а наприкінці зими, навпаки,- з півночі на південь. Тому сумарний ефект впливу циклонічної діяльності найвищий у південних районах субтропічного поясу на тихоокеанському узбережжі.
   Відсутність хмарності в тропічному поясі протягом року і в субтропічному — влітку спричинює високу сухість клімату не тільки тихоокеанського узбережжя, а й західних схилів Анд. Так, висота снігової лінії тут становить від 5300 до 6000 м над рівнем океану.
   На клімат Південної Америки набагато більше впливає Атлантичний океан, бо повітряні маси, що над ним формуються, без перешкод потрапляють аж до східних схилів Анд, особливо влітку, в екваторіально-тропічних широтах. Тільки в південних районах (на південь від 40-42° пд. ш.) переважають повітряні маси тихоокеанського походження.
   Крім географічного положення, рельєфу, переважаючих повітряних потоків, на формування клімату материка впливає циркуляція океанічних вод, особливо поблизу нього. Так, уздовж західного узбережжя проходить найпотужніша на нашій планеті холодна Перуанська (Гумбольдта) течія. А на східні райони Південної Америки постійно впливає тепла Бразильська течія.
   Внаслідок нагрівання повітряних мас, що надходять з Атлантичного океану, і виникнення в них потужних висхідних потоків утворюються хмари і випадають зливи. З просуванням у глиб материка інтенсивність нагрівання зростає, але через зниження запасів вологи в атмосфері кількість опадів зменшується. Роль материка в охолодженні повітряних мас невелика, що зумовлено незначною відмінністю сумарної сонячної радіації в деякі пори року й малими розмірами суші в високих широтах, де ефект охолодження взимку високий.
   Розміщення більшої частини континенту в екваторіальних і тропічних широтах зумовлює значні полуденні висоти Сонця й високі місячні та річні величини сонячної радіації (140-160 ккал/см² річна сумарна радіація і 80-100 ккал/см² річний радіаційний баланс). Тільки на Вогняній Землі річна сумарна радіація знижується до 80 ккал/см², а суми радіаційного балансу - до 20-30 ккал/см².
   В екваторіальних широтах на процес випаровування витрачається 60—70 ккал/см² (70-75% радіаційного балансу), а в крайніх південних районах континенту - всі запаси радіаційного тепла.
   Отже, відмінності кліматичних умов в екваторіально-тропічних широтах Південної Америки спричинюються різним поєднанням ряду процесів тепло- і вологообміну в атмосфері.
   У межах Південної Америки виділяють такі кліматичні пояси: екваторіальний, екваторіальних мусонів обох півкуль (північної та південної), тропічний, субтропічний і помірних широт південної півкулі.
   Характерною особливістю екваторіального поясу Південної Америки є формування екваторіального повітря переважно з вологих атлантичних повітряних мас тропічних широт — пасатів — північно-східних у північній і південно-східних у південній півкулі.
   Для поясу екваторіального клімату характерні незначні зміни середніх місячних величин температури й вологості повітря протягом року - на рівнинній території середня місячна температура становить 26-28 °С, пружність водяної пари перевищує 20 мм, а відносна вологість не буває нижчою 60%.
   Анди є важливим кліматичним бар'єром між територіями впливу Атлантичного і Тихого океанів. Тому в екваторіальному поясі Південної Америки виділяють три кліматичні області: амазонську (атлантичну), високогірну (атлантико-тихоокеанську) і тихоокеанську. У кожній з них є свої особливості кліматичного режиму.
   Амазонська кліматична область простягається від Атлантичного океану на захід уздовж течії Амазонки до 4-6° пн. ш. і до 10° пд. ш.
   Тут середня місячна температура повітря не буває нижчою за 26°С, і лише зрідка перевищує 28°С. Абсолютні максимуми температури - не більші від 40°С, абсолютні мінімуми - не менші від 20°С, що зумовлюється термодинамічними змінами вологого повітря. Відносна вологість становить понад 60%. Протягом року на території області здебільшого стоїть жарка, задушливо волога погода з інтенсивними зливами в другій половині дня. Річна кількість опадів - від 1500 до 3000 мм.
   У річному ході атмосферних опадів на широті екватора є два максимуми, а на певній відстані на північ і південь від нього — один, що впливає на водний режим річок. Наприклад, на Амазонці бувають дві повені: перша — основна — з кінця лютого до початку червня, коли рівень води на 14-15 м вищий від умовного нуля, і друга - слабкіша - із середини жовтня до початку січня. Незважаючи на певне зменшення місячної кількості атмосферних опадів у січні-лютому, тут типового посушливого періоду не буває, оскільки в грунті завжди зберігаються значні запаси вологи, що забезпечує високу інтенсивність вологообміну. Цьому ж сприяють існування водної поверхні Амазонки, її приток і численних озер, а також вегетація деревної рослинності.
   Типовий приклад амазонської кліматичної області - станція Манаус, де середньомісячні температури становлять 26-28 °С, а за місяць буває понад 200 мм опадів і лише в січні-лютому їх кількість зменшується до 35-50 мм. У середньому за рік сума атмосферних опадів тут перевищує 1800 мм.
   Для високогірної кліматичної області екваторіального поясу характерна висотна поясність. Так, біля східного підніжжя Анд клімат екваторіальний; на висоті 2000 м над рівнем моря температура повітря знижується до 15-19°С, а на висоті 3000 м - до 12-13°С. При цьому річна кількість опадів становить близько 1500 мм з рівномірним розподілом протягом року.
   Характерна особливість тихоокеанської кліматичної області - високі температури повітря (від 27 до 28°С) і значна кількість опадів. Типовим прикладом тихоокеанської кліматичної області є Андагойя, розташована на висоті 80 м над рівнем моря. Тут річна кількість атмосферних опадів перевищує 7000 мм, характерні тумани.
   Завдяки високій температурі повітря із значними опадами в екваторіальному кліматичному поясі розвивається потужна деревна рослинність - вологі багатоярусні вічнозелені тропічні ліси, що останнім часом значно вирубані.
   Пояс екваторіальних мусонів займає територію на північ і на південь від екваторіального поясу Південної Америки. Особливістю його кліматичних умов є чергування періодів дощової і посушливої погоди під впливом зміни літнього екваторіального (вологого) мусону зимовим континентальним тропічним (посушливим) мусоном відповідної півкулі.
   У північній півкулі влітку екваторіальне повітря заповнює всі райони Південної Америки, зустрічаючись на узбережжі Венесуели з тропічним фронтом. Циклони цього фронту в цілому слабкі, бо термічний контраст між повітряними потоками пасатів південної та північної півкуль у цих районах незначний, та завдяки переміщенням циклонів тут бувають інтенсивні опади тривалістю до 12 год. Так, у Тринідаді (10°27' пн. ш.) влітку середня місячна кількість опадів становить 210-260 мм, а в Кайєнні (4°58' пн. ш.) - навіть 300-500 мм, причому тут їх найбільше у весняний період, що характерно для екваторіальних широт.
   У південній півкулі поясу екваторіальних мусонів період пасатних дощів триває 5-6 місяців з місячною кількістю опадів від 200 до 350 мм. Внутрішні райони Бразилії (14-16° пд. ш.) мають чітко виражений режим атмосферного зволоження з літнім максимумом (200-270 мм на місяць) і зимовим мінімумом (10-4 мм).
   Температурний режим повітря залежить від атмосферних опадів, бо суми радіаційного балансу тут значні протягом усього року. Найвищих значень (26-27 °С) температура повітря досягає перед дощовим мусоном. У північній частині поясу річна амплітуда температури повітря 4-6°С (26-20°С), а в південній - 8°С (27-19°С). Під час посушливого періоду в ряді місць припиняється вегетація природної рослинності. Для успішного розвитку культурної рослинності застосовують штучне зрошування.
   Тропічний пояс з переважаючими впродовж року тропічними масами повітря на материку є тільки у південній півкулі. Тут виділяють чотири кліматичні області - атлантичну, кліматичні умови якої формуються в основному під впливом вологих морських повітряних мас, що виносяться на сушу західною периферією Південно-Атлантичного максимуму; континентальну, в якій формуються континентальні тропічні повітряні маси; високогірну, що охоплює райони Анд у межах 10-30° пд. ш., і тихоокеанську, що включає узбережжя материка від південної межі Атаками до затоки Гуаякіль.
   Найбільше атмосферних опадів буває в атлантичній кліматичній області (тропічного вологого клімату), де їх місячна кількість становить від 70-90 до 270-310 мм, а річна - понад 2000 мм. При середніх місячних температурах 20-26,5°С тут сприятливі умови для розвитку природної та культурної рослинності впродовж року.
   У континентальній кліматичній області атмосферних опадів випадає 1400-1500 мм, і хоч їх місячна кількість змінюється від 30 до 220 мм, тривалих посушливих періодів тут практично не буває. Атмосферні опади в континентальних районах зумовлені циклонами. Вони супроводяться грозами і великими вітрами, бувають дуже інтенсивними. В Асунсьоні, наприклад, за 15 хв. іноді випадає 80 мм опадів.
   Проходження циклонів узимку часто спричиняє снігопади майже на широті 20° пд. ш.
   На східних схилах Анд опадів менше (100-300 мм). Це пояснюється зменшенням запасів вологи в континентальному тропічному повітрі з його переміщенням зі сходу на захід внаслідок випадання опадів на шляху його руху, а також практичною відсутністю перенесення вологи через Анди з Тихого океану.
   Високогірна кліматична область характеризується значною сухістю клімату, доказом чого є найвище на Землі положення снігової лінії - від 6000 до 6300 м.
   Та найвищу сухість клімату в тропічному поясі Південної Америки зафіксовано в тихоокеанській кліматичній області (тропічного пустинного клімату), розміщеній на східній периферії Південно-Тихоокеанського максимуму. Близькість до узбережжя гірських масивів Анд сприяє перенесенню повітряних мас у південних потоках, а з ними і поверхневого шару нагрітої води, що спричиняє посилення впливу глибинних шарів Перуанської течії. Тому в межах тихоокеанської кліматичної області не бувають висхідні конвективні рухи в атмосфері й не виникають хмари вертикального розвитку. А над холодною течією і над вузькою смугою узбережжя у зв'язку з утворенням інверсійного шару потужністю 500700 м по 5-10 років не випадає і краплі дощу, а середня багаторічна кількість опадів, так звані річні норми в таких містах, як Ікіке та Антофагаста, не перевищують 3 мм. Тільки зрідка, раз на 25-30 років, тут проносяться циклони із зимовим переміщенням полярного фронту і тоді випадають інтенсивні дощі. При цьому за добу випадає їх понад 50 мм. Для тихоокеанського узбережжя тропічного поясу Південної Америки характерні тумани, які місцеві індіанці називають гаруа. Тут поширена своєрідна рослинність у вигляді низькорослих чагарників, що також називаються гаруа.
   Субтропічний кліматичний пояс простягається до 40-42° пд. ш. У межах поясу на території материка виділяють чотири кліматичні області: атлантичну, континентальну, високогірну й тихоокеанську.
   На відміну від кліматів східної частини субтропічних поясів усіх континентів у Південній Америці немає різких відмінностей між літнім вологим (океанським) і зимовим континентальним (сухим) мусонами.
   На території субтропічного поясу, особливо у східних районах Аргентини й Уругваю, влітку не буває значних опадів. Це зумовлюється тим, що у цій частині східне узбережжя Південної Америки має напрям з північного сходу на південний захід, який збігається з напрямом потоків морського повітря у західній периферії Південно-Атлантичного максимуму. Через незначну площу материка у цих широтах тут вплив зимових континентальних помірних повітряних мас слабкий і термічний максимум також не формується. Зима в атлантичній кліматичній області набагато тепліша, ніж у східному Китаї: середня температура повітря на 35° пд. ш. в Аргентині взимку + 10 °С, а на тій самій широті в східному Китаї 0°С, річні мінімуми в цих районах відповідно становлять -1 °С і -12°С.
   Середня місячна кількість опадів в атлантичній кліматичній області зростає від 60 до 100 мм, а річна - становить 850-980 мм. Середні температури повітря тут змінюються від 23-25 °С до 10-14 °С. Отже, режим температури і зволоження в області сприятливі для розвитку природної і культурної рослинності.
   Надходження повітряних мас помірних широт з Патагонії взимку часто супроводиться великими південними вітрами й випаданням інтенсивних дощів і навіть снігу. Ці холодні бурі - памперо (памперози, або пампероси) проникають аж до Буенос-Айреса, де їх буває до 12 на рік. Кожне проходження памперо зумовлює зниження температури повітря від 7 до 20 °С.
   Середні температури повітря взимку в континентальній кліматичній області не набагато нижчі від температур атлантичної кліматичної області. Місячна кількість опадів становить 50-80 мм. На східних схилах Анд річна кількість опадів 150-200 мм.
   Для тихоокеанської кліматичної області характерне зростання загальної кількості опадів та їх інтенсивності з півночі на південь, що є виявом посилення циклонічної діяльності в помірних широтах океанів внаслідок цілорічної високої активності океанських депресій. Так, якщо на широті 35-36° пн. ш. в річному ході атмосферних опадів є літній посушливий період при місячній кількості 5-6 мм внаслідок існування інверсійних процесів, то на 39-40° пд. ш. в ці самі місяці опадів буває 70-130 мм. Узимку відповідно кількість опадів зростає від 70-200 до 250-450 мм.
   Далі на південь від 40° пд. ш. літній посушливий період відсутній - річний хід опадів згладжується, причому їх середня місячна кількість зростає від 110-130 мм до 290-300 мм. Під впливом південних потоків і потужної холодної течії термічний режим повітря на західному узбережжі тропічного поясу Південної Америки на 7-9 °С нижчий, ніж на східному.
   Кліматичні умови помірного поясу формуються під переважаючим впливом тихоокеанських повітряних мас, що потрапляють на материк у системі циклонів впродовж усього року. Тому в цьому поясі виділяють дві кліматичні області — тихоокеанську підвітряну й тихоокеанську навітряну. Ряд учених вважають, що доцільно виділити третю - атлантичну чи тихоокеансько-атлантичну область, бо крім цілорічних центрів дії атмосфери — Південно-Тихоокеанської, Південно-Атлантичної та Південно-індійської депресій, на клімат східної частини Південної Америки впливають циклони Атлантичного океану. Проте в розподілі річної кількості атмосферних опадів у помірному поясі чітко виявлене перенесення вологи з Тихого океану. Тому й доцільно виділяти саме тихоокеанську навітряну (морського клімату) й тихоокеанську підвітряну (помірно континентального клімату) області.
   Основною відмінністю в кліматичному режимі обох областей є кількість атмосферних опадів. На західному узбережжі впродовж року їх випадає 2800-3000 мм, а у східній частині помірного поясу не більше як 300-400 мм. Термічні режими обох кліматичних областей подібні. Отже, клімат тихоокеанської навітряної області холодний, з великою кількістю атмосферних опадів, а тихоокеанської підвітряної - холодний, але територія бідна на опади.
   У тихоокеанській навітряній області помірного кліматичного поясу важливу роль відіграють так звані горизонтальні опади (гідрометеори) - ожеледь, паморозь, іній, твердий і рідкий наліти, сумарні відклади яких у ряді місць цієї області перевищують річну кількість атмосферних опадів. У її крайніх південних районах завдяки великому зволоженню атмосфери і низьким температурам повітря (6-0°С) сприятливі умови для формування льодовиків і стікання їх до океану.