Озеро Тітікака

  У середній частині Кордільєр, що простяглися на тисячі кілометрів уздовж тихоокеанського узбережжя Південної Америки, серед високогірного плато лежить озеро Тітікака.
  Подібно до Амазонки, яка вважається царицею поміж річок світу, Тітікака – цариця поміж озер Південної Америки., бо немає серед них жодного, яке могло б позмагатися з ним площею, і жодне з них не підняте так високо до неба.

  Є ще й інша особливість у Тітікаки. Розташоване досить високо (3812 метрів над рівнем моря), воно збирає води з великого міжгірного плато і гір, шпилі і гребені яких підіймаються до 4-6 тисяч метрів над рівнем моря, але ні краплі не віддає за межі свого басейну (з озером Поопо).
  Узаконеної на картах назви озера Тітікака місцеві жителі не визнають, а називають його Чуківіту. Слово ж „Тітікака” мовою інків означає „Свинцева стіна” – така назва найбільшого острова Ісла-дель-Соль (острів Сонця). Плутанину, очевидно, внесли іспанці, які з'явилися тут у першій половині 16 ст.
   Озеро Тітікака лежить на кордоні між Перу і Болівією. Воно простяглося з північного заходу на південний схід на 180 кілометрів; ширина його 60 кілометрів. Тітікака у південній своїй частині передавлена півостровами Копакована і Уата і тому складається з двох плес – Великого і Малого. Між ними є протока в кількасот метрів завширшки.
  Велике озеро оточене кам'янистими берегами. Вони часто обриваються до води крутоярами. Західний берег вкритий лавами – продуктами згаслих вулканів, шпилі яких височіють вдалині на горизонті. Це плесо – найглибше, до 304 метрів, а біля острова Сото глибина сягає 381 метра.
   Тітікака, яка ніколи не замерзає, сприятливо впливає на природні умови районів, що прилягають із заходу. Це виявляє себе в пом’якшенні температури і збільшенні кількості атмосферних опадів.
  Над просторами Тітікаки панують вітри східних напрямків. Вони підхоплюють вологу, яка випарувалася з водної поверхні, і переносять її на перуанське узбережжя. Земля тут зволожена й оброблена, а далі на захід простягаються ліки й пасовиська.
   Зовсім інша картина на протилежному, болівійському боці. Тут не вистачає вологи, через це узбережжя пустельне й непривітне.
   В озері налічується 36 островів. У перуанській частині найбільші: Такіа, Амонтані, Сото і найбільш відомі: Ісла-дель-Соль (острів Сонця) та Ісла-де-ла-Луна (острів Місяця); у місцевих жителів вони вважаються священними. У Малому озері є Сурікі, Паріті, Такірі та інші острови, в тому числі штучні, цілком утворені з тростини; на них стоять хатини і навіть цілі селища індіанців.
   Велике озеро – холодне доступне вітрам. Вранці воно спокійне, але в другій половині дня вітри підіймають сильні хвилі.
   Мале озеро індіанці називають Уніамарка. Воно майже в п'ять разів менше від Великого і є його антиподом; воно мілководне (середня глибина 5-7 метрів) і краще прогрівається. Положисті береги обрамлені широкою смугою заростів. Острови майже всі заселені. Озеро кишить планктоном, різною живністю і рибою. Це в буквальному значенні слова озеро життя. Основне рибне населення – короп і карась. Акліматизувалася і прижилася форель, завезена з водойм Північної Америки.
   У прибережних заростях Малого озера гніздяться пернаті, головним чином водоплавна дичина, особливо качки чокас. Зарості майже поспіль складаються з тростини тотори; трапляються багатолисник, водяна чума та інша водолюбна рослинність.
   Із південного кінця озера витікає річка Десагуадеро. Вона в’юниться по дну глибокої гірської долини на протязі 290 кілометрів і впадає в безстічне озеро Поопо.
   Своєрідне життя Тітікаки в зимову пору. Європейські високогірні озера, які лежать навіть набагато нижче, довго сплять у цей час під товстою ковдрою з криги. На Тітікаці лише в дуже холодні зими утворюється біля берегів вузька смужка забережнів, які зникають після сходу сонця.
  Зима в районі озера – це суха пора року, яка триває з травня по вересень, коли опадів дуже мало. Вночі – холодно, бувають морози, але температура води не падає нижче 10 градусів.
  У дощовий період (грудень-березень) морозів не буває, й озерна вода стає теплішою.
   Є ще одна особливість, яка вирізняє Тітікаку серед великих озер.
  У більшості озер світу, як правило, температура в нижніх шарах падає до 4 градусів тепла, і цьому значенню відповідає найбільша щільність води. А от на Тітікаці дослідники виявили, що на великій глибині температура води майже не змінюється. Виміри на глибині 150 метрів показали 11 градусів тепла.
  Розповідаючи про озеро Тітікаку, не можна не згадати про чудову квітку, яка росте на берегах болівійської частини водойми. Ця невелика граціозна рослина схожа на наш дзвіночок, тільки забарвлена вона щонайвигадливіше: чашечка біля стебла зелена, а вінчик – наполовину жовтий, наполовину червоний. Кантуту – національна квітка Болівії. В її кольори – зелений, жовтий і червоний – пофарбований державний прапор цієї країни.
  Район озера Тітікака заселений аймарами – нащадками інків, які й дотепер займаються випасанням худоби та рибальством. Крім цього, вони вирощують на родючих вулканічних грунтах кукурудзу та овочі.

головна південна америка