світ географії та туризму         населення України        все про Україну

   Потреба у обліку населення виникла давно і була пов’язана із необхідністю оподаткування людей. В Україні відомості про перші обліки населення відомі з ІХ ст. Але вони були епізодичними, охоплювали окремі князівства.
  З XVIII ст. в Україні, більша частина якої входила до Російської імперії, проводилися ревізії населення. Вони охоплювали спочатку чоловіче населення, а потім і жіноче. Одиницею обліку чоловіків була т.зв. “реєстрова душа”. Вона вносилась під час ревізії до поіменних списків і вважають наявною до проведення наступної ревізії (навіть після смерті). Ревізії містили дані про кількість населення, його становий і національний склад, вік. Тривалість ревізій не встановлювалась і тривала декілька років, а тому зібрані відомості стосувалися різних моментів часу. Таких ревізій було проведено десять: у 1719, 1743, 1761, 1781, 1794, 1811, 1815, 1833, 1850 і 1856 роках. Але вони давали дуже приблизні дані про чисельність населення, бо проводились з метою збирання податків, а їх дані опрацьовувались дуже примітивним способом.
  Переписи населення у сучасному розумінні у нашій країні почали проводитись з кінця ХІХ ст. Перепис населення – сукупна операція збору, обробки і публікації демографічних, економічних і соціальних даних про все населення країни на певний момент часу. Для всезагальних переписів населення характерні централізованість, все загальність (охоплення всього населення), одночасність (облік населення на певний момент часу), безпосереднє отримання відомостей у населення експедиційним шляхом, а також короткочасність.
  Перший перепис населення у східній частині України був проведений у 1897 р. – це був Всезагальний перепис населення Росії. У ньому подано детальну характеристику населення, зокрема його чисельність, вік, стать, шлюбний стан, письменність, міграції, рідну мову та ін. Такі ж переписи населення у західній частині України вперше проведені з 1867 до 1910 рр. австро-угорською владою.
  Загальним недоліком цих переписів було те, що вони проводились неодномоментно, а тривалий час, а також подавали занижену кількість українців на українській етнічній території.
  Всезагальні переписи населення у нашій країні у ХХ ст. проводились у 1926, 1937 (результати визнані недійсними), 1939, 1959, 1970, 1979 і 1989 роках. Крім них, були ще й переписи населення у 1920, 1923 (перепис міського населення) роках. А у західній частині України, яка до 1939 р. знаходилась у складі Польщі, переписи населення проводилися у 1921 і 1931 роках. Тільки, починаючи з 1959 р., переписи населення в Україні проводилися для всієї території за єдиними вимогами і єдиною програмою.
  Найповнішим із радянських переписів був перепис населення 1959 р., в ньому поряд з іншими показниками була детальна характеристика вікової структури населення, єдиний раз були опубліковані дані про чисельність військовослужбовців. Ці відомості вже були відсутні у наступних переписах.
  При проведенні перепису населення у 1989 р. проводилось Дорахування чисельності населення всіх республік СРСР, в т.ч. і України, за рахунок військовослужбовців, що знаходились за межами Союзу (а також із їх сім’ями налічувалось від 1.0 до 1.5 млн. осіб). Таким чином, кількість населення була дещо завищеною.
  Перший перепис населення у незалежній Україні проведено у грудні 2001 р. Він не тільки показав чисельність населення, але й його міграційну рухомість, віковий і етнічний склад, дозволив уточнити структуру працівників і економічно активного населення, кількість військовослужбовців і працівників інших силових структур та ін. До нього включені дані про наявність у населення земельних ділянок і форми землеволодіння. Тим самим перепис населення поєднаний з т.з. сільськогосподарським переписом, який рекомендує проводити періодично ФАО.
  Програма перепису реалізовується у т.з. переписних листках. У цих листках переписувачі (реєстратори) заносять відомості про кожну людину, а саме: її вік і стать, сімейний стан, вид заняття і джерело заробітку, рівень освіти, професію, етнічні ознаки, житлові умови, та ін. Ці дані пізніше опрацьовують і публікують у статистичних збірниках.
  Крім загальних переписів для обліку населення проводять пробні переписи населення (такі були у 1932, 1957, 1967, 1976, 1986 роках) – суцільні обстеження невеликої частини України, які проводяться для уточнення та опрацювання організаційних та програмно-методологічних питань чергового перепису населення. У процесі цього перепису перевіряється методика і організація перепису, його програма, інструментарій, порядок збирання і подання відомостей, проводиться навчання людей, які займатимуться переписом.
  Для отримання відомостей про вузьке коло питань (наприклад, смертність людей від різних хвороб, дитячу смертність та ін.) проводять т.зв. мікропереписи населення. Вони являють собою вибіркове обстеження населення (вибірка становить від 1 до 10% населення), результати якого презентують на все населення. При проведенні мікропереписів вибірка повинна враховувати різні регіони та різні групи людей. За методикою мікроперепису у нашій країні, як і на решті території, що входила до складу СРСР, проводилось соціально-демографічне обстеження населення в 1985 році. У її програму були включені питання про сімейний склад, шлюбність, дитячу смертність, житлові умови населення.
  Обстеження населення проводиться у міжпереписний період для виявлення змін, які відбулися у складі населення після перепису. Поточні обліки населення в Україні проводяться органами влади – сільрадами, бюро ЗАГСу, які збираються управліннями статистики (районними, обласними, державним). Дані про населення, отримані під час переписів чи внаслідок поточного обліку населення, використовують для прогнозування, планування і управління демографічними та етнічними процесами, у наукових дослідженнях та прикладних розробках. У сучасних умовах це необхідно для проведення адміністративної та пенсійної реформ, для виборчих цілей.
  Важливими для вивчення населення є дані про його механічний рух, або міграції. Донедавна поточний облік міграцій здійснювався тільки відділами внутрішніх справ на основі приписування і виписування людей. Опрацювання талонів статистичного обліку дає інформацію про напрямки міграцій, їх обсяги, структуру мігрантів (за віком, статтю, етнічним складом та ін.). Але якщо переселення особи не супроводжувалося пропискою чи випискою, то ця особа не фіксувалася як мігрант. Таким чином, такий спосіб обліку відзначається значними похибками. Із 1995 р. Міністерство статистики запровадило нові форми первинного обліку та статистичної звітності щодо міграцій. До них заносяться дані про мотиви переїзду, місце народження людей, їх вік, освітній і професійний рівень, етнічну приналежність, сімейний (родинний) стан.
  Для детальнішого вивчення міграцій проводять вибіркові обстеження населення, під час яких отримують відомості про умови життя мігрантів у місцях їх вибуття і прибуття, мотивацію та поведінку мігрантів, умови проживання та праці людей у місцях вселення та ін. Це дає змогу доповнити дані первинної статистичної звітності і дістати всебічний аналіз міграцій.
  Інформацію про населення в Україні збирають статистичні служби, які публікують її у спеціальних статистичних збірниках: статистичних щорічниках, окремих збірниках, серед яких останніми були “Населення України, 1993 рік”, “Смертність населення України за причинами смерті у 1986-1990 роках”, “Природний рух населення в Україні в 1986-1990 роках”, “Міста України”, “Всеукраїнський перепис населення 2001 року” та ін.