УДК 911.3:314(477.8) Наталія Паньків

Історія заселення та господарського освоєння гірських районів Львівщини

    Визначені основні етапи заселення і господарського освоєння гірських територій Львівщини.



    Natalia Pan'kiv. The history of settlement and development in the mountainous areas of Lviv Region. There are sabstanieted and determined the main stage of setting end ekonomical settling of maunting aries of the Lviv’s district.

    Своєрідні природно-географічні та соціально-економічні умови Карпат обумовили в минулому певну ізоляцію населення і в зв’язку з цим деяку своєрідність матеріальної та духовної культури, консервацію давніх устоїв побуту, громадських та сімейних традицій, особливості заселення та господарського освоєння.
   Існують різні теорії та думки щодо заселення території Карпат. Ряд вчених пов’язує заселення Карпат із поширенням волоського права, а інші стверджують, що заселення цієї території відбулося набагато раніше.
   Літературні джерела вказують на те, що Карпати відносяться до давно заселених і освоєних територій. Ще 2000-1000 р. до н.е. слов’яни заселяли Карпати і Підкарпатський край. На початку нашої ери через Карпати проходили торговельні шляхи з римської провінції Панонії до народів басейну Балтійського моря. В “Повісті минулих літ”, “Слові о полку Ігоревім” та інших літописах знаходиться багато відомостей про Галицьку землю і такі міста, як Старий Самбір, Стара Сіль, Дрогобич та інші [ 1 ].
   У заселенні гірських районів Карпат можна виділити такі основні періоди: 1) X-XV століття; 2) XV-XVIII століття; 3) XIX-XX століття.
   В X-XV століттях на території гірських районів Карпат існували окремі поселення, жителі яких вели пастуший напрям господарювання.
   В XV-XVIII ст. найбільш інтенсивно проходило заселення в гірській частині Самбірської економії (переважно теперішній Старосамбірський і Турківський райони) та на Сколівщині (переважно теперішній Сколівський район).
   Заселення Карпат в ХVI ст. ряд дослідників органічно пов’язують з поширенням волоського права. Теорію волоської колонізації Карпат вперше висунув польський історик А.Стадніцький. Перша згадка про волоське право на українських землях є у грамоті Владислава Опольського (1378 р.) . Я.Мельничук твердить, що запровадження волоського права відіграло позитивну роль в освоєнні та заселенні гірських районів Карпат.
   Необхідність освоєння нових земель в Карпатах, що в основному припадає на Х-ХVI ст. була також викликана розвитком фільваркової системи господарства, зростанням феодальної експлуатації та постійними татарськими нападами. Великих феодальних латифундій в районі Карпат до ХV ст. не існувало, що підтверджується розташуванням замків, межа яких розташована вздовж Карпат ( Кам’янець-Подільський, Мотрич, Скалат, Бучач, Стрий, Самбір).
   Не слід забувати про те, що задовго до масового заселення гірських територій( вздовж Карпат і у самих Карпатах) існували поселення староруської держави ( Старий Бич, Літня, Кульчиці, Лопушанка, Спас,Тур’є, Грозьова, Туречка). На початку ХV ст., ще до масового заселення Карпат, у Самбірському повіті налічувалося 96 сіл, в тому числі і гірських. На території Самбірщини зустрічається цілий ряд підгірських та гірських сіл, на які, можливо, ще в часи Галицько-Волинського князівства були покладені як торгівельні, так і оборонні функції. Під час ревізії 1434 р. згадуються заселені гірські села Бориня і Яблонів, які, очевидно, існували задовго до цього часу.
   Через Самбірщину, на Ужоцький перевал проходив старий торговельний шлях, для охорони якого були побудовані міста-укріплення – Старий Самбір, Спас, Смільниця, Грозьова, Тур’є, Туречка Нижня та інші. Ще в ХV ст. на території Самбірщини зустрічаються службові села ( Кульчиці, Білина, Гординя, Татари, Сільце), що належали до замку і зберегли залишки руського права [2].
   В XV-XVI ст. за рахунок масових втеч поневолених селян з низовинних регіонів стало можливим, по-перше, освоїти малозаселені простори Карпатських гір і за цей рахунок поповнити скарбницю і, по-друге, надаючи право на заселення шляхті, можна було залучити її до королівської служби і мати ширшу підтримку в проведенні колонізаційної політики на українських землях.
   Заселення Карпат відбувалося переважно по руслах рік - знизу вверх. Крім цього прослідковувалася тенденція виділення із старих сіл нових, що відбивалося в їх назвах. До назв, утворених від старих сіл, додавали слово “воля”.
   Одним із принципових питань, що виникає при дослідженні Карпат, виступає питання господарської діяльності. Про землеробський характер господарства в карпатських селах свідчать грамоти, що надавалися при заснуванні сіл, та статистичні дані. Так, на території Самбірщини в 1565 р. на 164 села припадало 1148 ланів орної землі, або в середньому 7 ланів на одне село.
   Заснування нових сіл та значний природний приріст населення вимагали збільшення обсягу земельних угідь під посіви сільськогосподарських культур, що в умовах Карпат зумовило панування підсічно-вогневої системи землеробства. В гірських районах, завдяки відсутності феодальної і фільварочної системи господарства, наявності великої кількості худоби, що забезпечувала землю органічними добривами, існувала двопільна система землеробства.
   Із сільськогосподарських культур найпридатнішими для вирощування у Карпатах були овес і жито, хоча в деяких місцях висівали пшеницю. На основних земельних масивах кожне господарство мало городи, на яких висаджували городні культури [2].
   Тваринництво в умовах Львівської частини Карпат виступало допоміжною галуззю, а відсутність продуктивних кормових угідь на території Бойківщини, обумовила переважання відгодівельної системи тваринництва.
   Низька продуктивність сільського господарства і тваринництва в гірських районах сприяла розвитку ремесел, які не тільки доповнювали прожитковий мінімум їх мешканців, а й дозволяли їм відробляти феодальні повинності.
   Заселення відбувалося вздовж річкових долин, а коли виходило на хребти – розпорошувалося. Поселенці обминали як стрімкі урвища, так вузькі річкові долини, гірські хребти. Найсприятливішими місцями для поселення ставали широкі терасовані річкові долини, суттєву роль відігравала експозиція схилів та напрямки пануючих вітрів.
   Несприятливі морфологічні та кліматичні умови не сприяли проникненню землеробства в глибину гір, а відсутність великих полонин не дозволила розвинути пастуший напрям освоєння, тому переважна більшість поселень концентрувалася на межі гір і вирівняного передгір’я.
   На початку ХІХ ст. в гірських районах виникають малі присілки, що пов’язані із переробкою деревини. Вони розташовувалися в гірських улоговинах. Геометричне планування селищ, незначна кількість жителів (150-300 чол.), однаковий тип дворів, строкатий етнічний склад населення, перевага чоловіків над жінками – все це свідчить про недовгий вік поселень з деструктивним характером господарства. Кількість населення, що проживала в гірських присілках, незначна. Переважає в цих умовах тимчасове населення, що зайняте зимовою вирубкою лісу та його відвантаженням.

Література та джерела

1.Гошко Ю.Т. Населення Українських Карпат ХV-ХVІІІ ст. - К.: Наукова думка. - 1976.
2.Инкин В.Ф. Дворище и сельская община в селах Волошского права Галицкого подгорья ХVІ-ХVІІІ в. По материалах Самборской экономии. - Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. - Таллин.- 1971.

Опубліковано: Наталія Паньків. Історія заселення та господарського освоєння гірських районів Львівщини // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. - Випуск 2. - С.85-87.


 

головна журнал "Історія української географії"