Світ географії та туризму 

Журнал "Історія української географії"    Всі публікації журналу

Зміст номера   

Довідка про автора публікації

Номери часопису: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12  

УДК 908 (477.8)    

Володимир Круль, Галина Чернюх                                                                                                                                            
Географо-краєзнавчі аспекти історичного дослідження Галичини

   
    Розкривається теоретичне підґрунтя історико-географічних досліджень Галичини. Пропонуються кількісні показники таких вишукувань, а саме: поступовий потенціал ланцюговості заселення території (ПЛЗп), інтерферований потенціал ланцюговості заселення території (ПЛЗі). Найдоцільніше історико-географічний аналіз проводити за природними (абсолютна і відносна висоти розміщення поселень) і соціальними (міра столичності) чинниками.
   Vasyl’ Krul’, Halyna Cherniukh. Geographical and local lore aspects in historical studies of Halychyna. Theoretical grounds for historico-geographical studies in Halychyna are explained. Som quantitative indices are proposed, namely gradual potential of the sequential population of an area, interferated potential of the sequential population of an area. The most appropriate way to conduct the historico-geograpnical analysis is via natural (absolute and relative heights of settlements location), and social (central place function) factors.

   Актуальність постановки питання географо-краєзнавчих особливостей дослідження історичного розвитку Галичини полягає передусім у тому, що даний напрям до цього часу найбільше декларувався істориками. Звичайно, ми не претендуємо на суто специфічне історичне розкриття поступу території Галичини (хай це залишиться все-таки за ними), однак дане питання повинно мати і географічний бік, що виявляється у своїх географо-краєзнавчих наголосах. Саме останні є нагальними у випадку висвітлення таких складних як географічних, так і історичних процесів, якими є заселення і розселення території. Їхній розгляд провадився в межах натепер існуючих адміністративно-територіальних одиниць (областей, районів), що не розкривало повноти територіального їхнього охоплення, адже ці межі були і залишаються штучними.
  Нами бачиться концептуальна зміна хорологічної основи дослідження і перехід до таких таксономічних одиниць, як історико-географічний край [2, 3, 4, 5, 6, 7].
  Надалі доцільно зупинитися на часових рамках провадження географо-краєзнавчих досліджень Галичини. Питання хронологічної детермінізації постає не абстрактно, а залежить від завдань, які мають місце у кожній конкретній роботі і, таким чином, несе, окрім свого часового, ще й інші навантаження, скажімо, етнічне, коли вирішується специфіка походження етносу, демографічне, коли з’ясовуються особливості населення регіону, психологічне, коли досліджується етнорегіональна психологія населення тощо. Звідси виступає одна із найголовніших рис географо-краєзнавчих досліджень — взаємозв’язок, взаємозалежність і взаємообумовленість часу і явища, часу і предмета, що досліджуються. Дана залежність проступає на рівні функціональної, тобто між ними утворюється двобічно спрямована ланка нерозривного зв’язку, рівновага якої є передумовою успішності виконання поставленого краєзнавчого завдання (під рівновагою розуміється розмірність часових меж і величини та ваги явищ чи предметів, що піддаються аналізові, іншими словами — це критеріальний показник, що має тільки свій якісний вияв, який опосередковано відбиває кількісні характеристики об’єктів, явищ і предметів). Отже, кожне краєзнавче явище (чи то соціально-політичні процеси, чи то історичні, чи то процеси розселення) має свій оптимальний (реально допустимий) час розгляду, не вийшовши за межі якого явище залишиться або не розкритим (якщо залучений час розгляду не описує всього процесу), або вийшовши, явище стане перевантаженим зайвими деталями, що нівелюватимуть провідні чинники (якщо час розгляду є надмірним і охоплює позафункціональний час розвитку явища).
  Нами пропонується брати до уваги не весь період заселення території Галичини, що тривав, починаючи від раннього палеоліту (600 тис. р. тому), а найостанніший часовий відтинок антропогену — голоцен, який на тлі початку попереднього періоду є дуже малим, а на тлі геологічного розвитку Землі — нищівно малим. Цей період становить досить помітний інтерес не лише для географів, але й для істориків, біологів, особливо тим, що на території Європи впродовж цього часу (11 000–10 000 років тому) відбулася перебудова палеоландшафтів, яка зумовила перехід пізньопалеолітичних культур у мезолітичні [1] — розпочався якісно новий етап у розвитку людського суспільства. Власне, у мезоліті складаються умови для переходу первісних палеолітичних племен у вищі за своєю організацією і структурою людські угруповання — племена (етнічні утворення) [8]. У цей час плем’я складається як етнос, якому притаманні самоназва, укладення шлюбів усередині племені, своєрідна мова. Правда, воно являло собою тільки діалектно-культурну спільність, а не соціально-економічну, однак із часом переходу людства до середньої кам’яної доби (мезоліт) закладаються основи різних галузей відтворювального господарства, які були покликані прискорити еволюційний процес трансформації племені. Тому можна стверджувати, що саме в час мезоліту була започаткована диференціація людства на такі структурні ланки, які повинні відігравати провідну і визначальну роль у сучасній світобудові.
  Загалом, територія нашої держави розглядається як досить єдина особлива культурно-економічна зона голоцену [8]. Однак у її межах виділяються землі, які впродовж достатньо значного природно-історичного відтинку часу мали і продовжують мати свої унікальні особливості. Саме до таких можна віднести і Галичину. Нам бачиться важливим простежити складні процеси природно-історичного розвитку культур тільки на відтинку голоцену і з’ясувати чинники впливу на процеси заселення території Галичини.
  Виокремивши, чисто умовно, із загально-природно-історичного світового процесу його прикінцеву частину — голоцен і розглянувши особливості перебігу останнього в межах Галичини, зазначимо, що в межах 11 000 –10 000 років тому хід подій, особливо тих, які стосуються процесів заселення, не відзначався поступовістю і неперервністю. Це найбільш характерно для етапу раннього голоцену, що відповідає в часових вимірах мезоліту і протонеоліту, бо на цей відтинок голоцену припадає найменша кількість археологічних пам’яток, що коли-небудь розкопувалися в Галичині, починаючи від доби раннього палеоліту. Це особливо вражає, бо досліджуваний регіон за природно-історичний відтинок часу, що передував мезолітові, тобто пізній палеоліт, був найзаселенішою територією України [8]. А коли взяти до уваги, що процеси заселення та освоєння будь-якої території є логічно наростаючими процесами (звичайно, тут є свої періоди максимального і мінімального заселенського руху, однак загальна тенденція до екстенсивного та інтенсивного освоєння території витримується), то необхідно зупинитися на наступних позиціях. Територія Галичини, за результатами археологічних розкопок, що датуються раннім голоценом, виступає найзаселенішою територією (як порівняно з періодом, що передував йому і наступає за ним, так і порівняно з іншими регіонами України за цей же (ранній) відтинок голоцену). Це простежується, очевидно, або через відсутність прямих матеріальних (археологічних) свідчень із цієї доби, або залишається припустити гіпотетичну незаселеність даного терену, що пов’язана із пульсаційним періодом спаду заселенської активності мезолітичних мешканців. Останнє видається досить проблематичним, бо на мезолітичний і протонеолітичний період малозаселеності ще накладається така ж характеристика для раннього неоліту (до 4500 рр. до н.е. — часу збільшення археологічних пам’яток на території Галичини), що разом би охопило період близько 3800 років. Для нас важливою тут є констатація масової появи на землях досліджуваного регіону культур із доби неоліту.
  У світлі викладених особливостей розвитку Галичини за час раннього голоцену нами пропонується часові рамки дослідження (особливо процесів заселення і розселення) звузити і розпочати від неоліту. Додатковою аргументацією цьому слугують загальновизнані історичні аксіоми, що зводяться до трьох моментів. По-перше, з початком неоліту остаточно утверджуються різноманітні галузі відтворювального господарства, що спричиняють різке зростання економіко-суспільного виробництва, іншими словами відбувається т.зв. “неолітична революція”. По-друге (що логічно випливає з першого), у неоліті відбувся демографічний вибух: населення земної кулі зросло впродовж того періоду з 5 до 80 млн. чоловік [8], що й підтверджується даними з регіону дослідження, бо із середини 5 тисячоліття до н.е. на землях Галичини відзначається досить помітне зростання її людності, яке виявляється у збільшенні археологічних пам’яток у порівнянні із попереднім (протонеолітом і мезолітом) періодом. Значна частина неолітичної людності переходить на осілий спосіб життя, водночас збільшується число і розмір поселень. По-третє, саме у часи середнього голоцену з’являється плем’я із рисами етносоціального організму, уже не чисто етнобіологічної популяції людей, що мало місце у часи раннього голоцену, а етносоціальним організмом, який, розвиваючись, створює передумови до утворення народності, народу, нації.
  Отже, хорологічно-хронологічне віддзеркалення краєзнавчої реальності є одним із провідних географо-краєзнавчих аспектів історичного дослідження Галичини. Нас цікавлять просторово-часові особливості протікання природно-історичного процесу на терені Галичини (співвідношення і взаємозалежність зміни культур зміні природних умов). Іншими словами, головним для географо-краєзнавчого дослідження є історико-географічний аналіз природно-господарських ретроспективних територіально-часових систем, якими є кожна культура, що мала місце, незалежно від часу свого існування, тут у Галичині. Особливе місце у процесі пізнання географічних процесів заселення посідає пошук територіально-часової структури заселення і територіально-ретроспективної організації заселенського простору. Заселенські процеси були б не повністю висвітленими, якщо б не досліджувалися окремі морфометричні характеристики давніх поселень. Саме дослідження їх і встановлення зв’язку між морфометричними характеристиками ретроспективних і нинішніх поселень становить наступний географо-краєзнавчий аспект.
  У довготривалому історичному процесі заселення певної території виступали різні чинники впливу на нього. Це могли бути і природні, і соціальні чинники. На ранніх етапах провідну роль відігравали перші, а вже потім, з ростом впливу людського суспільства на природу, на передній план вийшли останні. Пошук таких чинників впливу на процес заселення, виявлення з-поміж них найсильніших за своєю дією, їхнє співвідношення між собою складатиме ще одну із особливостей власне географо-краєзнавчого вивчення історичного поступу території, сутність якої полягає у простеженні зв’язку між історичними процесами розселення і деякими сучасними характеристиками населення та виявлення при цьому можливих закономірностей і тенденцій розвитку, бо не розв’язавши даного питання, не маємо права здійснювати будь-які краєзнавчі дослідження. Така ретроспективна характеристика носитиме не якісний характер, а матиме кількісне навантаження, щоб порівнювані величини були співрозмірними.
  Тривалий процес заселення не залишив істотних свідчень щодо величини і кількості колишніх поселень. Однак ми знаємо і маємо на даний час конкретний цифровий матеріал про тривалість існування життя у кожному конкретному поселенні (дана величина, звичайно, із наближенням, нагадує дату заснування поселення). Коли взяти до уваги, що є поселення, де на їхній території, починаючи від неоліту, існувала не одна культура, а дві, три і більше, то складається ланцюг тривалості життя в ньому, який, якщо не прямо, то вже опосередковано свідчить про міру важливості даного поселення на конкретній території. Така хронологічна ланка існування поселення дає змогу вести мову про запас т.зв. “життєвості” поселення, або нами пропонується назвати його потенціалом ланцюговості заселення (ПЛЗ) території. У випадку, коли культури одна за одною плавно змінювалися, він має назву поступового (ПЛЗп). Коли час існування культур накладався, тобто в одному місці існування в один і той же час двох і більше культур (це в абсолютній більшості властиве якійсь території, на якій розташовані кілька історичних центрів заселення), то такий потенціал ланцюговості заселення території пропонується назвати інтерферованим (ПЛЗі).
  Для всієї території Галичини, як і для менших територіально-структурних краєзнавчих одиниць — зони, області, району і куща заселення — властивий оптимальний потенціал ланцюговості заселення території (ПЛЗо), який має для них однакову величину — 5400 років, що охоплює період від часу з’яви у неоліті першої культури на терені Галичини — культури лінійно-стрічкової кераміки (4500 рр. до н.е.) і до часу припинення існування останньої тут археологічної культури — культури типу Луки-Райковецької (IX ст. н.е.).
  Для подальших процесів дослідження пропонується зосередити увагу на ПЛЗп, який якнайповніше характеризує поселення за його значенням у системі колишньої територіальної організації заселенського простору Галичини, що знайшла свій відбиток у виділених нами зонах, областях, районах і кущах заселення. До уваги необхідно брати лише ті поселення, де на довгому відтинку середньо- і пізньоголоценової історії мали місце три і більше культури, що зайвий раз підкреслювало центральність даного поселення, як давнього осередку заселення регіону. Тому, для повної та аргументованої характеристики процесів заселення є рація долучати до розгляду додатково ще центри-території, малі за площею райони, які охоплювали декілька поселень (від двох до чотирьох) і для них витримувався б критеріальний принцип “трійності культур” (наявності у їхніх межах не менше трьох культур). Поселення підбираються не тільки за близькістю розташування, але й береться до уваги абсолютна і відносна висота розташування (особливо розміщеність на однакових терасах).
  Надалі допущено, що на величину ПЛЗп мали вплив у далекі часи неоліту, мідної, бронзової та залізної доби, в першу чергу якісь природні чинники. Так чи інакше, ці чинники (гідрологічного і рослинного порядку) не втратили своєї актуальності і в часи середньовіччя, звідки ми черпаємо достовірні дані про заснування поселень із писемних джерел. Тому доцільно розпочати аналіз детермінованості процесів розселення від природних чинників, з-поміж яких пропонується, принаймні, вибрати два: абсолютну висоту розташування поселень, і висотне положення відносно урізу найближчої річки. Досить складним є пошук соціальних чинників впливу на процес заселення, таких, які б можна було виразити через конкретну числову величину, якою може бути т.зв. “міра столичності”, що показує значення даного поселення чи групи поселень у структурі територіальної одиниці заселення — зони, області, району чи куща.
  Результати заселення території Галичини мали і продовжують мати свій вплив у сучасній демографічнй структурі населення регіону, отже, доцільно простежити насамкінець географо-краєзнавчих досліджень історичного розвитку Галичини зв’язок впливу ПЛЗп на деякі сучасні демографічні характеристики населення, з-поміж яких можна вибрати загальну людність населення та сільську людність.

Література

1. Долуханов П. М. Палеогеография мезолита и неолита Европы по палинологическим данным // Палинология голоцена и маринопалинология. — М.: Наука, 1973. — С. 80–82.
2. Жупанський Я. І., Круль В. П. До питання про географічні засади сучасного національного краєзнавства // Український географічний журнал. — 1993. — Ч. 3. — С. 52–55.
3. Жупанський Я. І., Круль В. П. До питання про об’єкт вивчення українського краєзнавства // Українознавство і гуманізація освіти. — Дніпропетровськ, 1993. — С. 57–58.
4. Жупанський Я. І., Круль В. П. До якісних і кількісних характеристик історико-географічних країв // Сучасна гуманітарна освіта: стан і перспективи: Матер. науково-практ. конфер. — Чернівці, 1996. — С. 265–269.
5. Жупанський Я. І., Круль В. П. Про об’єкт і предмет вивчення національного краєзнавства // Краєзнавство. — 1994. —Ч. 1–2. — С. 3–6.
6. Жупанський Я. І., Круль В. П. Роль і місце географічного краєзнавства у структурі національного краєзнавства // Географічне краєзнавство: сучасний стан і перспективи. —Житомир, 1992. — С. 3–4.
7. Круль В. П. Історико-географічний край — складова суцільної української етнічної території // Тези доп. 7 з’їзду Укр. геогр. т-ва (30 травня – 1 червня). — Київ, 1995. — С. 57–59.
8. Чмихов М. О., Кравченко Н. М., Черняков І. Т. Археологія та стародавня історія України. — К.: Либідь, 1992. — 376 с.

Опубліковано:
Круль В., Чернюх Г. Географо-краєзнавчі аспекти історичного дослідження Галичини // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. - Випуск 1. - С.57-61.