В статті описано життєвий шлях і наукову та педагогічну діяльність вченого. Охарактеризовано його головні праці з геології та ботаніки.
Yosyp Svynko. Mykola Melnyk as a talented Ukrainian Naturalist and Teacher. The scientst's life, research and pedagogical activity are described. His main works on geology and botany are characterized.
Дві світові війни, які прокотилися по території України у ХХ-му столітті, часті зміни окупаційних режимів та репресії завдали нашому народові багато страждань і втрат, а багатьом з тих людей, кому пощастило вижити у цій вогняній круговерті, вони поламали життєвий шлях, не дозволили розвинутися їх природним здібностям, здійснити свої мрії. До числа таких обдарованих природою галичан, які через незалежні від них обставини не зуміли повністю розвинути свій талант, відноситься маловідомий сучасному поколінню неординарний природодослідник Микола Мельник, син селянина Ілька Мельника з села Драганівка Тернопільського повіту.
Народився Микола Мельник 20 листопада 1875 р. у небагатій хліборобській сім’ї [1,2]. Змалку він виявив неабиякі здібності до навчання. Тому після закінчення сільської початкової школи батьки влаштували його до української гімназії в Тернополі. Після її закінчення мусив відслужити один рік в австрійській армії і лише після цього, завдяки сприянню брата матері Володимира Садовського, який працював у Відні, він у 1899 році поступив на природниче відділення філософського факультету Віденського університету, де глибоко зацікавився мінералогією та ботанікою і зоологією.
Після закінчення університету, у 1904 році Микола Мельник розпочав педагогічну працю у польській гімназії в Перемишлі, одночасно викладаючи природознавство в Українському інституті для дівчат – першій в Україні жіночій середній школі з українською мовою навчання, яка на цей час уже завоювала собі авторитет і популярність серед української громадськості не тільки в Перемишлі, а й далеко за його межами. Основний чинник, що визначив рівень викладання в Інституті – це професіоналізм викладачів, які працювали в ньому. Однак, молодого вчителя М.Мельника приваблювала не лише педагогічна діяльність, але і наукова робота, тому у 1906 році він переїхав до Львова і почав працювати вчителем у філії Української Академічної гімназії. Львів на цей час уже був відомим освітнім і науковим центром. Тут М.Мельник відразу поринув у наукову діяльність. Здійснює польові дослідження з ботаніки, мінералогії, антропології та етнографії, співпрацює з науковим товариством ім. Т.Шевченка, а з 1909 р. стає членом Фізіографічної комісії НТШ, яку згодом очолив. Першим його вагомим науковим успіхом стає видання у 1911 р. підручника українською мовою “Мінеральогія і геольогія для середніх шкіл” [3]. Підручник складається з двох частин: мінералогії з елементами кристалографії та загальної геології. Він вдало побудований, виклад матеріалу супроводжується численними ілюстраціями. Тому, незважаючи на значний обсяг наукової інформації він є доступним для учнів. Цінним є й те, що в ньому наводиться ряд прикладів з місцевого матеріалу. Все це свідчить про високу ерудицію автора, його педагогічний хист і намагання у нелегких умовах його епохи дати українським дітям підручник рідною мовою.
У 1914 р. Микола Мельник підготував ґрунтовну наукову працю з мінералогії “Методи визначення породотвірних мінералів”, яку подав до Львівського університету як дисертацію на здобуття докторського ступеня. Однак не захистив її, бо влітку почалася Перша світова війна, яка на тривалий час перервала його педагогічну і наукову діяльність. Вже на початку війни його мобілізували до австрійської армії, в березні 1915 року він потрапляє в російський полон і як полонений опиняється у Симбірську, Уфі, Челябінську, працює на різних роботах. Лише після війни повертається до Львова і продовжує викладати у філії Української Академічної гімназії. У 1920 р. його обирають дійсним членом НТШ, а з 1923 р. він входить до складу Виділу (Президії) Наукового Товариства ім. Т.Шевченка.
У 1922 році Микола Мельник видає свою другу і найважливішу наукову працю “Українська номенклатура вищих рослин” [4] обсягом 356 сторінок, в якій наводить 2328 (з додатком 2377) назв рослин. Для кожної з рослин поряд з латинською назвою подано по декілька українських народних назв з різних регіонів України. Праця складається зі вступу і двох частин основного тексту. У вступі дається пояснення походження назв рослин, чому назва складається із двох слів (родова і видова) і скороченого прізвища автора. Дослідник зауважує, що українські назви рослин, з огляду на обширність українських земель, є дуже різноманітні. Одна і та ж сама рослина в різних місцях має різні назви, і навпаки, досить часто одна і та ж сама назва означає цілком відмінні рослини, тому в практиці поряд з українською назвою зазвичай вживається і її латинська назва. Тут же він вказує на основні наукові джерела, які були використані, крім власних досліджень, при укладанні збірника (словника). Автор також зазначає, що укладаючи цей збірник, він мав на увазі не лише його наукове, але й практичне значення, особливо для тих, що хочуть пізнати українські назви рослин, описаних в різних працях під латинськими назвами. І, навпаки, ті, що хочуть знати латинські назви рослин, описаних українською мовою, теж можуть ним скористатися, що він буде корисний і хліборобам, бо знайдуть у ньому опис майже всіх господарських, лісових та лугових рослин [4].
Перша частина збірника охоплює латинські назви дикоростучих і деяких культурних рослин, укладених в алфавітному порядку і означені порядковими номерами. Після кожної латинської назви подана наукова українська назва, відтак інші народні назви тієї рослини з посиланням на автора, від якого виписано відповідну назву, а подекуди і з поданням місцевості (села, містечка, повіту), в якій люди вживають цю назву. Вигляд рослин означено скороченими загальноприйнятими в ботаніці знаками.
Друга частина збірника складається із самих лише українських назв. Вони укладені також в алфавітному порядку. Після кожної назви стоїть одне або більше чисел, що вказують де цю назву слід шукати у першій частині збірника. Числа, які надруковані товстим друком, відносяться до назв, прийнятих за наукові терміни.
З 1925 року Микола Мельник редагує “Фізіографічний збірник” математично-природописно-лікарської секції НТШ. У цьому збірнику друкували свої наукові статті такі відомі українські дослідники як Юрій Полянський, Іван Олексишин та ін. У першому випуску збірника за 1925 рік є велика стаття М.Мельника “Др. Франц Гербіх як дослідник флори Східної Галичини і Буковини” [5]. Збірник видавався до 1939 року, всього вийшло 7 випусків. Всі вони зберігаються у науковій бібліотеці Львівського національного університету ім.. І.Франка.
У цей же час вчений самовіддано займається розвитком українського шкільництва, стає засновником і членом Головної ради Учительської громади – організації, котра опікувалася українськими гімназіями [2]. Був також діячем товариства “Просвіта”.
У 1935 році, коли Миколі Мельнику виповнилося шістдесят років, під приводом поганого стану здоров’я польська влада відправила його на пенсію. Але, залишивши державну посаду, він перейшов працювати до приватної гімназії і продовжував займатися науковою роботою в НТШ аж до його закриття у 1939 році радянською владою.
М. Мельник бере участь в складанні “Атласу України й суміжних країв”, який вийшов з друку у 1937 році за редакцією В.Кубійовича [6]. У 1938 році він друкує підручник з ботаніки для середніх шкіл [7]. В ньому вміщено найновіші на той час дані з анатомії і фізіології рослин, геоботаніки, описано ряд цікавих природоохоронних об’єктів Галичини, подано методичні вказівки до лабораторних робіт. Підручник написаний у дохідливій формі, добре ілюстрований, містить ряд прикладів з місцевих рослин. Інформативний виклад матеріалу супроводжується завданнями, які сприяють активізації пізнавальної діяльності школярів.
У цьому ж 1938-му році вийшла в світ книга В.Кубійовича “Географія українських та сумежних земель”, до якої розділ ІХ “Рослинність” [8] написав Микола Мельник.
У першому підрозділі “Загальні умови існування рослин” він детально описує вплив кліматичних умов, хімічних і фізичних властивостей ґрунту та інших чинників на життя рослин. В кінці цього підрозділу він наголошує, що “найбільше змін у вигляді і поширенні рослинних скупчень робить людська рука”, що “з давніх природних скупчень, до яких не дотронулася ще людська рука, залишилось у нас дуже мало” [4,с.218], називає заповідні ділянки на Поділлі, такі як: останки степу “Панталиха”, гора Макітра біля Бродів, Чортова гора біля Рогатина та ін.
У другому підрозділі “Минуле нашої рослинності” М.Мельник відмічає, що “клімат та різні властивості ґрунту і зв’язана з ними рослинність якогось краю – не споконвічні. Вони, як усе взагалі, зазнавали та ще й тепер зазнають, що правда дуже повільних, але ж тривалих перемін”. А дальше описує, яка рослинність була на території України в палеогені, неогені та четвертинному періодах, який вплив на рослинність мали зледеніння [4,с.228].
У наступних, третьому і четвертому підрозділах автор ґрунтовно описує рослинність окремих регіонів України. Текст ілюстрований рядом майстерно виготовлених карт, які охоплюють не лише територію сучасної України, але й усіх етнічних українських земель, які в силу історичних обставин відійшли до інших держав, зокрема Польщі та Росії.
Після “возз’єднання” західноукраїнських земель з УРСР Микола Мельник викладав біологію та хімію у старших класах середньої школи у Львові. Одночасно як досвідчений педагог працював консультантом у міському методичному кабінеті.
Під час німецької окупації у Львові було лише дві гімназії, у них для Миколи Мельника не знайшлося місця, він змушений був змінити фах і стати фітопатологом на станції захисту рослин. Вивчав хвороби найважливіших сільськогосподарських культур та розробляв методи боротьби з ними, публікував науково-популярні статті на ці теми у місцевих часописах. А після звільнення міста від німецько-фашистської окупації і відновлення навчання у Львівському університеті, з осені 1944 року зайняв посаду викладача на кафедрі нижчих рослин біологічного факультету.
У 1948 р., зважаючи на вагомі наукові здобутки, Миколі Мельнику присвоєно звання доцента без захисту кандидатської дисертації.
У 1949 р. його обрано завідувачем кафедри ботаніки і дендрології Львівського лісотехнічного інституту, де він працював поки дозволяло здоров’я.
Помер Микола Мельник 6 серпня 1954 року на 79-ому році життя. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Не минуло й 50-ти років від дня смерті Миколи Мельника, а його ім’я вже стало забутим. Про нього майже нічого не знають його земляки в с.Драганівці, невідомий він і студентам, вчителям-біологам та учням шкіл. А жаль, бо у пізнанні природи нашого краю є і його вагомий внесок і цим ми повинні гордитися, на його прикладі і прикладах таких як він сподвижників науки і освіти виховувати підростаюче покоління.
Література
1.Енциклопедія Українознавства. Т.4. Перевидання в Україні. –Львів, 1994. –С.1515.
2.Кобів Ю.Й. Творці українського природознавства Іван Верхратський та Микола Мельник //Аксіоми для нащадків. Збірник нарисів. Упорядник Олег Романчук.-Львів, Меморіал, 1992.–С.495–511.
3.Мельник М. Мінеральоґія і геольоґія для середніх шкіл. –Львів, 1911.– 160 с.
4.Мельник М. Українська номенклатура висших рослин //Зб. матем.-природоп.-лік. секції НТШ, т.ХХІІ, Львів, 1922. – 356 с.
5.Мельник М. Др. Франц Гербіх як дослідник флори Східної Галичини і Буковини//Зб. фізіографічної комісії НТШ, в.1.–Львів,1925.–С.27–41.
6.Мельник М. Рістня (Рослинність). Карта м-бу 1:5000000 в "Атлясі України і сумежних країв". –Львів,1937.
7.Мельник М. Ботаніка. –Львів,1938.
8.Мельник М. Рослинність // Географія українських й сумежних земель / За ред. В.Кубійовича). – Краків–Львів, 1943.–С.218–242.
Опубліковано:
Йосип Свинко. Микола Мельник – талановитий український природодослідник і педагог // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. - Випуск 1 (9). - С.33-35.
