УДК 504:37 (447)    

Марія Симоновська                                                                                                                                           

Методичні аспекти підготовки майбутнього вчителя-еколога

   
    Визначено екологічну освіту як один з пріоритетних напрямків навчання викладачів екології. Для успішної підготовки студентів встановлено навчальний комплекс, що об'єднує лекції і практичні курси з фундаментальних і професійно орієнтованих дисциплін.
   Mariya Symonovs'ka. The methodical aspects of the training of future ecology teacher. Ecological education is one of the priority directions of the training of ecology teachers. The success of the preparing of students is determined by the complex training which combines lectures and practical courses of fundamental and professionally oriented disciplines chosen by students.

   Постановка проблеми. Екологічна освіта школярів - одне з найважливіших завдань суспільства у справі охорони природи. Особливу відповідальність за глибоке, ґрунтовне та повноцінне екологічне навчання і виховання державою покладено на загальноосвітні школи. Окремі проблеми довкілля ґрунтовно розкриваються при вивченні таких предметів як географія, біологія, хімія та фізика. Але ряд важливих питань залишається поза увагою. Саме тому з'являється потреба у викладанні такого предмету як “Загальна екологія”, або “Основи загальної екології” та проведенні факультативних занять, на яких в учнів і студентів формуються екологічні уявлення та поняття, широкий політехнічний кругозір, професійна орієнтація, узагальнюються і систематизуються екологічні знання і вміння, розвиваються основи екологічної культури. Успіх вирішення таких завдань екологічного навчання і виховання школярів залежить від професійної майстерності, ерудиції та екологічної культури вчителя. Як же забезпечити підготовку висококваліфікованого викладача-еколога? Саме цим аспектам проблеми і присвячена ця публікація.
   Аналіз досліджень і публікацій. Сьогодні екологічна освіта визнана одним із пріоритетних напрямків удосконалення освітніх систем, але при наявності значної кількості наукових досліджень [3, 4, 5, 6, 8], що стосуються організації процесу екологічного навчання і виховання у школі, вони не мають систематичного характеру, насамперед тому, що у загальноосвітніх школах переважно немає предмета екологія, а відповідно і вчителів-екологів. Як вважає Г.Білецька [1], можна виділити два основні напрямки підготовки фахівців у галузі екології та природокористування: перший – це підготовка фахівців, детально ознайомлених з проблемами охорони навколишнього середовища у своїй галузі, які завдяки глибоким знанням могли б сприяти вирішенню екологічних проблем, другий – це підготовка фахівців, у яких був би міжгалузевий комплексний підхід до вирішення поставлених завдань, тобто фахівців, які мали б базову екологічну освіту.
   На наш погляд, саме другий напрям надзвичайно важливий при підготовці вчителів екології і може бути вирішений тільки у ВНЗ на базі викладання фундаментальних і професійно-орієнтованих екологічних дисциплін.
   Формування цілей і завдань. Вчителі екології повинні орієнтуватися в широкому колі проблем, які стосуються природокористування та охорони довкілля. Тому підготовка вчителів-екологів є процесом, спрямованим на формування екологічно-культурної особистості вчителя, який усвідомлює мету, завдання екологічного виховання, володіє знаннями про психологічні особливості формування екологічної культури учня, технологіями, прийомами планування та управління еколого-виховним процесом [2]. Отже, основним завданням викладачів, які здійснюють підготовку екологів, є навчити студентів:
   - використовувати на практиці теоретичні знання, отримані в університеті;
   - застосовувати методи оптимізації сучасних екологічних знань та інформаційних технологій;
   - бачити і постійно відчувати взаємозв’язки екологічних наук у цілісній системі наукового знання;
   - набувати власного практичного досвіду у викладанні екології, шукати нові підходи, форми і методи навчання, використовувати передовий досвід вчителів, щоб збудити інтерес до екології як науки;
   - виховувати особистість, яка б володіла не лише знаннями, а й уміла б адекватно поводитися у певних ситуаціях, застосовуючи свої знання;
   - так організувати навчальний процес, щоб в учнів з’явилося бажання до активної участі у ньому.
   Результати досліджень. Центральною компонентою подолання глобальної екологічної кризи має виступати система екологічної освіти і виховання, яка здатна змінити саму людину і розуміння нею цінностей існуючого світу, ставлення до навколишнього природного середовища, її поведінку в ньому. Майбутній педагог-еколог повинен одночасно володіти основами знань з біології, географії, фізики, хімії, медицини, основ законодавства, санітарно-гігієнічних нормативів, основ раціонального природокористування [3]. Тому програми університетської екологічної освіти базуються на фундаментальних природничих науках (“Загальна екологія”, “Фізика”, “Хімія”, “Біологія”), професійно-орієнтованих (“Основи гідрології”, “Гідрохімія”, “Економіка земле- і водовикористання”, “Екологічний менеджмент”, “Екологічна географія”, “Експертні системи в екології”, “Радіоекологія”, “Методика екологічних досліджень”, “Біогеохімія”, “Ерозієзнавство” тощо) і вибіркових навчальних дисциплінах (“Регіональні екологічні проблеми”, “Охорона водного басейну”, “Гідробіологія”, “Гідроекологія”, “Гідроекологічний моніторинг”, “Гідроекологічне моделювання”, “Картографічні методи досліджень в гідроекології”, “Екологія людини”, “Стандартизація і сертифікація стану довкілля”, “Лімнологія”, “Екологія кризових ситуацій”, “Водний кадастр”, “Екологічна токсикологія”, “Гідро-екологічна експертиза”, “Водно-балансові дослідження”, “Інспектування стану природних і техногенних об'єктів”, “Моделювання і прогнозування стану довкілля” тощо).
   Крім цього, студенти-екологи Львівського національного університету вивчають психологію, педагогіку і методику викладання екології, проходять педагогічну практику, що дає їм право викладати у школі предмет "Екологія".
   Важливою складовою у процесі формування екологічних знань, екологічної культури і свідомості майбутнього фахівця-еколога виступає предмет “Ме-тодика викладання екології”. Він читається студентам у 6 семестрі. Ефективність підготовки студентів до педагогічної діяльності великою мірою визначається структурою цього предмета. Головними його складовими виступають:
   - лекційний курс у кількості 32 годин, що знайомить зі змістом, формами і методами організації навчально-виховного процесу;
   - практичні та семінарські заняття (32 години), на яких студенти навчаються оволодівати методами і прийомами педагогічного впливу на учнів, здійснювати підготовку до проведення уроків, факультативних занять та набувати навичок і вмінь для організації навчальних екскурсій та виховних заходів;
   - педагогічна практика у школі (для освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр) тривалістю 4 тижні у 7 семестрі та 6 тижнів у 10 семестрі (для спеціалістів). Магістри у 10 семестрі проходять асистентську практику в університеті.
   Ми навчаємо студентів глибоко усвідомлювати свою роль, роль майбутнього вчителя (викладача) у вихованні підростаючого покоління, формуванні їхнього світогляду, бережливого ставлення до природи, вирішенні протиріч, які виникають між людиною і довкіллям. Для цього необхідно:
   - довести до свідомості студентів думку про те, що в природі існує тісний зв’язок між предметами та явищами і при найменшому впливі людини на природу можуть виникнути як позитивні, так і негативні наслідки, а тому кожну дію потрібно добре продумувати;
   - показати студентам, що природа є джерелом матеріальних благ і дати уяву про наукові основи раціонального використання природних ресурсів;
   - виробити навики практичної участі у природоохоронних заходах тощо.
   При вивченні екології в загальноосвітній школі вчителі-екологи повинні розробити єдину систему, яка б об'єднувала класну і позакласну навчально-виховну роботу. Класна робота передбачає проведення уроків, лабораторно-практичних, семінарських і факультативних занять. Проведення уроків повинно здійснюватися за навчальною програмою, згідно з якою координується програма факультативних занять. Для того, щоб викликати в учнів інтерес до навчання, часто треба відступити від традиційних форм та освоїти нові форми і методи, які орієнтуються на об’єднання зусиль учнів, розвиток навиків спільної пізнавальної і практичної діяльності. Сьогодні широкого поширення набувають групові методи (моделі) навчання, у яких реалізуються інтерактивні технології. О.Пометун, Л.Пироженко [7] розподіляють інтерактивні технології навчання на 4 групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:
   - інтерактивні технології кооперативного навчання;
   - інтерактивні технології колективно-групового навчання;
   - технології ситуативного моделювання;
   - технології опрацювання дискусійних питань.
   Інтерактивна технологія навчання не залишає поза увагою жодного школяра і дає можливість брати участь у колективному взаємодоповнюючому процесі навчального пізнання. Перед кожним учнем стоїть конкретне завдання, від виконання якого залежить успіх цілої групи. Досвід застосування таких моделей свідчить про значне підвищення ефективності навчання і виховання, узгодження дій, активізацію взаємодопомоги. Такі методи навчання вимагають, насамперед, додаткової глибокої та ґрунтовної підготовчої роботи вчителя. При плануванні інтерактивних уроків вчитель складає сценарій заняття, обдумує тематику, підбирає певну інформацію і надає її учням, обирає методи проведення уроку, дає інструкції щодо виконання завдань, проводить консультації тощо.
   Щоб підготувати студента–еколога до роботи у школі, ми намагаємося навчити його створювати умови для розвитку і самореалізації учнів, підвищувати ефективність навчального процесу, досягати високого інтелектуального розвитку школярів і готувати їх до активного громадського життя. На практичних заняттях студенти розробляють орієнтований план-схему і методи проведення уроків різних типів - як традиційних так і за новітніми інтерактивними технологіями (урок-гра, урок-дискусія, урок-КВК, урок-творчий проект тощо) та намагаються їх моделювати в аудиторії. При розгляді окремих тем, що виносяться на вивчення, студенти розробляють тестові завдання різних рівнів складності.
   Позакласна робота займає надзвичайно важливе місце в екологічній освіті школярів. Основними її формами є гуртки юних екологів, клуби друзів природи, “зелених” і “голубих” патрулів тощо. Позакласні екологічні заходи, що проводяться в школі, повинні бути узгоджені з розкладом навчальних занять, планом виховної роботи в школі та проводитися, на нашу думку, в полі, лісі, парку чи на шкільній ділянці. Для знайомства з довкіллям студенти розробляють програму навчальної екскурсії “Екологічна стежка”, якою проведуть своїх учнів. Необхідною умовою такої подорожі є заплановані зупинки біля цікавих екологічних об’єктів (гнізда птахів, нірка гризуна, ставок, дерево, угрупування рослин, геосистема, підприємство, звалище сміття тощо), на яких майбутні вчителі розповідатимуть про місцеві особливості довкілля та екологічну ситуацію.
   Висновки. Отже, у процесі екологічного навчання і виховання зростає зацікавлення до екологічних проблем довкілля, розвиваються дослідницькі вміння, формуються наукові знання, переконання і система екологічних цінностей, які визначать екологічну позицію, поведінку та екологічну культуру людини. При підготовці вчителів-екологів цьому сприяє:
   1) оптимальне поєднання фундаментальних, професійно-орієнтованих і дисциплін за вибором у навчальних планах і програмах для спеціальності “Екологія та охорона навколишнього середовища”;
   2) формування у студентів екологічної свідомості та екологічного мислення, які визначають бережливе ставлення до природи і сприяють розв'язанню проблем глобальної екологічної кризи;
   3) проведення комплексного системного навчання, основою якого є застосування набутих теоретичних знань, умінь і навичок на практиці, де чільне місце відводиться інтерактивним технологіям навчання.

Література
1.Білецька Г.А. Підготовка кваліфікованого фахівця еколога як один із шляхів вирішення екологічних проблем // Зб. праць за матер. всеукр. наук.-практ. конф. “Шляхи вирішення екологічних проблем урбанізованих територій: наука, освіта, практика”. - Еко-Хмельницький № 5, Технологічний університет Поділля. - 2003. - С.156-158.
2.Казанішена Н.В. Екологічна підготовка майбутнього педагога як фактор гармонізації взаємин людини і природи // Зб. праць за матер. всеукр. наук.-практ. конф. “Шляхи вирішення екологічних проблем урба-нізованих територій: наука, освіта, практика”. - Еко-Хмельницький № 5, Технологічний університет Поділля. - 2003. - С.179-182.
3.Ковальчук І.П. Дидактичні засади підготовки фахівців екологічного профілю в системі неперервної професійної освіти і виховання: проблеми та перспективи // Теоретичні та методичні засади вивчення природничо-математичних дисциплін у професійних закладах освіти: перспективи XXI століття: Колективна монографія / Ємчик Л.Ф., Кміт Я.М., Ковальчук І.П., Мокрик Р.І., Робак В.Є., Сікорський П.І., Черепанова С.О. (упоряд. і відп. ред.). – Львів: Сполом, 2004. – С.155-184.
4.Ковальчук І. Досвід вирішення проблем ступеневої географічної освіти // Проблеми безперервної географічної освіти і картографії. Зб.наук.праць. – Вінниця: Консоль, 2002. - Вип.3. - С.16-18.
5.Ковальчук Т. Завдання, форми і методи екологічного виховання // Вісник Львівського університету. Серія географічна. Львів, 2003. – Вип.29. Част. 2. – С.33-42.
6.Концепція екологічної освіти України // Директор школи. - 2002. - №16 (208). - С.20-29.
7.Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. / О.І.Пометун, Л.В.Пироженко. За ред. О.І.Пометун. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 192 с.
8.Червонецкий В.В. Экологическое образование в школах развитых стран мира. – М.: Б.И., 1992. – 93 с.

Опубліковано:
Марія Симоновська. Методичні аспекти підготовки майбутнього вчителя-еколога // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. - Випуск 2 (14). - С.78-82.