УДК 911.3:008                                                                                                           Григорій Величко

Деякі замітки до етноґрафічної карти Руси-України*

    Обґрунтовується необхідність видання етнографічної (етнічної) карти України-Руси. Розглядаються варіанти етноніму “українці” та хороніму “Україна”. Аналізуються джерела для складання карти – наративні (літературні, картографічні) і вербальні. Виділяються, за постійністю етнічних відносин, три частини території розселення українців.   

   Hryhoriy Welychko. Some Notes about Ethnographic Map of Rus’-Ukraine. Necessity of publishing ethnographic (ethnic) map of Ukraine-Russ has been argued. Variants of ethnonim Ukrainians and choronim Ukraine have been considered. Different sources, narative (literary and cartographic) and verbal ones, has been analyzed. Three parts of territory of Ukrainians settlings have been distinguished for constancy of ethnic relations.

   Безнастанно йде у нас допит за етноґрафічною картою. На всіляких зборах, по часописях розглядаються голоси на той темат, ба й устно доводилось мені і у нас і за кордоном чути про пекучу потребу такої карти.

    Найбільше потрібна она тому, щоби змоцнити національну свідомість, впевнившись, які реальні завдатки до розвою має Русь-Україна. Безперечно инакше дивиться в будучність Серб лужицкій, котрого племя живе на просторони кільканацятьох квадратових миль, і то посеред Німців, – а знов инакше Українець, коли єго народ займає величезні простори від Карпат до Кавказу, з природи богаті, плідні, живучи поруч з народами або рівної або низшої культури.

    Не все разом за величиною занятого простору, за міліонами, до яких доходить якийсь народ, іде зараз і рівнозначна політична або культурна сила. Земля Данців наполовину менша від простору Галичини, – числять они всего два міліони, коли нас аж 20, 25 чи як там хто хоче міліонів, але ані політичне ані культурне значінє обох народів не дасться нині порівнувати.    Тількиж можна на певно, з математичною докладностью сказати, що Данці не будуть грати уже великої ролі, бо нема природних завдатків до їх розвою, коли ще по Українцях можна всего сподіватись, – матеріял то великий і здатний на всілякі комбінації, на розвій природний дуже значний. Людей більше, трохи лекших, пригоднійших условин, а витвориться з нас – так ми надіємось, ба й мусимо бути певними того – важне звено в Европі.

    Та поки-що нема в нас точно означеного імені, нема назви постійної. Скажіть, де хочете, за границею, що ви “рускій”, “Русин”, – всі возьмуть вас за “русского”, за Великоросса і богато треба клопоту аби і найбільше інтеліґентним людям річ вияснити. Ще як сказати в Россії, що ви Малоросс, то знайдесь споро людей відчуваючих, що десь там на полудни Россії є якісь ориґінальні “хахли”, але сохрань Господи назватись Галичанинови “Малороссом”, бо надивляться на тебе як на неука нетямущого, котрий не знать що видумує. Одна, впричім дуже інтеліґентна дама з Таганрога над Азовским морем повірила мені по довгих короводах, що я “Малоросс”, і то повірила більше на слово, як з пересвідчення, але прийшла в страшне здивованє, коли я заявив, що і єї  уважаю за “Малоросску”, бо населенє коло Таганрога чисто малоруске. О тім, що коло Таганрога Малоросси, она не знала і прямо заявила: які там Малоросси? Таж то Новороссія! Она, як і більшість інтеліґенції по всій Россії думають, що Малороссія, а ще ліпше сказати “Хохляндія” – в Полтавщині, ледви ще трохи в ґуберніях чернігівскій і київскій. Навіть межи свідомими Українцями в Россії доводилось мені в розмовах з ними про сю річ стрічати таких, що мають в тім згляді неясні і заплутані погляди.

    Отже погляди про те: хто Українці-Малоросси? Як далеко они сягають? – мало ще звістні ширшим кругам, а знанє того потрібне доконче, отже потрібна і карта докладна.

Біда лише з тим, що тою справою мало займалися, мало матеріалів печатних, і ніяка карта зроблена з нинішними датами не може претендувати на повну докладність і певність. Трудність збільшуєся дуже часто через се, що ми офіціяльно в Россії не признана нація і при вичисленю малоросси підпадають в рубрику “русскіе”, а також не має ще малорускій народ меж постійних, – усе вони розширюються, безупинно йде малорусска кольонізація з компактного району українських земель.

    Про Америку нема що говорити, – там наші може зникають серед інших народностей і нігде, навіть в Шенандорі, не займають третини числа всіх мешканців, але маю на думці головно Кавказ і дальше полуднево-всхідну Россію, Сибір з амурским краєм, куда щорічно багато виселюєсь Малороссів. Хоч як би нові були матеріали, яких уживаєсь до карт, все не дадуть они вірного образу, а тут ще найчастіше брак деяких жерел. Случайно можна напасти на якусь звістку. То читаєш у “Вістнику Европи”, що в Кокчетаві в кирґизскім степу значна кольонія Малоросів, то знов Ковалевскій, переїзжаючи з Кальчика через кавказскій хребет, відкрив серед гір несподівано малоруске село, про котре ніхто не знав. Фільософ россійскій Лесевич оповідав мені, що на ріці Інгод, доплив Амуру, заснувалась в Забайкальскім краю нова Малороссія з населенєм чисто малоруским, – звістна річ і те, що правительство россійске Малороссами кольонізує тепер Уссурійскій край. Все то доривочні звістки, – жерел певних і точних нема, бо ніхто не слідить, ні не займаєсь тим.

    Картоґрафічний матеріял дуже скупий. Карта Михальчука в “Трудах” Чубиньского знана, побіжна, в грубих чертах. Єсть ще карта етноґрафічна Россії европейской Риттиха, котру Петерман переробив також в своїх “Mittheilungen”. В сій карті визискано дуже совістно всякі можливі жерела, між іншим щодо Бессарабії, ґуберній седлецкой, люблиньской, також великої части “юго-западного края” пішов Риттих за жерелами поданими Чубиньским, деякі ґубернії подані після дуже  докладних даних майже до кожного села з мало-руским а взглядно велико-руским населенєм. Нема у Риттиха частини Бесса-рабії, котра в час, коли карта єго виходила [в 1875 році], належала до Румунії, неясні або невірні у него означеня в ґуберніях таврійскій, землі войска кубаньского, деякі части астраханьскої губернії, і т. д.

    Не маючи особисто спроможності робити досліди в поодиноких краях, мусів я провірити: о скілько вірні дати в карті Риттиха до поодиноких країв, непевні або невірні части поправити, позбирати на скільки можна нові дані, а декуда розпитувати знакомих [напр. із Таврії] або і переписуватися з деякими статистиками щодо місць непевних. Новими вийшли в ново виготовленій карті Кубаньска і Терекска область на північнім Кавказі, етно-ґрафічні відносини на Ергенях в Астраханьскій ґубернії, Таврійска ґубернія і північні берег долішного Дніпра, частина новоприлученої Бессарабії, устє Дунаю в Добруджі, увзглядненє деяких мазурских кольоній у всхідній Галичині, взагалі значні зміни в проведеню етноґрафії сеї части, потрохи зміна границь межи Ясьолдою а Нарвою і пр.

    З місцевостей увзгляднювано головно ті, що етноґрафічно цікаві; також не занедбувано історичних і в иншім взгляді важних місцевостей. Назв треба було нераз підбирати більше народних неофіціяльних. Часом треба було змінити дійстну нинішну назву на задавнену. І так: ріка Кальчик, доплив Кальмідеа, названий Калкою, бо Калку всі знають із погрому татарского а про степову річку Кальчик нікому не цікаво. Градижск зовуть Городище, Ново-град Волиньскій – Звягель; Микитин Перевіз з Запорожских часів переіменовано офіціяльно в Нікополь, і т. і. Але нераз треба було ще задержати офіціяльну назву супротив народної. Геленджик над Чорним морем в Чорноморскім окрузі перекрутили Малоросси в Зеленчук, але ніхто на карті Зеленчука не дошукавсь би.

    Щодо етноґрафічних відносин, постійности їх, дасть ся малоруска земля або ліпше сказати: земля, де Малорусси живуть або куди розселюють ся, поділити на кілька частей:

    1. Землі з давен-давна малорускі: майже вся австрійска Русь, часть малоруска в привисляньских ґуберніях, Волинь, Поділє, північна часть Бессарабії [Хотиньскій повіт]. Черниговщина, части ґуберній Гродненьскої і Міньскої, Полтавщина, Київщина. Тут населенє постійне, великих змін етноґрафічних бути не може. Правда, на Волині поосідали на паньских добрах Німці, потрохи Чехи, але то загального характеру дуже не зміняє. Щодо тих країв, – то всілякі карти годяться і різниць межи поодинокими, бодай значних, бути не може. Правда, що може бути різниця в поглядах, де напр., брати границю межи Мало- і Білоруссами – чи на ріці Припети, чи на границі Волиньскої і Міньскої ґубернії? Чи причислювати населенє Мглиньского і Суражского повіта Чернігівскої ґубернії до Малорусів, чи ні? Що робити з многими уніятами в околици Пряшева в Угорщині: чи уважати їх Словаками, чи Русинами? У нас навіть домагаються, щоби Мазурів-уніятів коло Ярославля, Ряшева зачисляти до Русинів і визначувати на карті, – ліпшеж буде зрезиґнувати з їх рускости і звернути увагу на численних латинників-Русинів у всхідній Галичині, котрих найчастіше Поляками уважають. Все то будуть зміни в поглядах, а не в населеню.

    В першій групі впадає в очі велике число Жидів і значний взглядно процент Поляків.

    2. Землі населені за пізнійших польских часів і в початках россійского панованя: Слобідска Україна, Катеринославщина, Херсонщина, земля Доньского войска [о скільки она малоруска], Чорноморє, деякі Саратовскі та Астраханьскі оселі і полуднева Бесарабія.

Тут жидів нема або мало, велика примішка всіляких народів, головно Великороссів на всході, Румунів на заході. Богато німецких кольоній, болгарских і др. В тій ґрупі стрічаються також найчистійші малорускі країни, а то: Черноморє і Міускій округ Доньскої області.

    3. Недавно заселені або й нині ще кольонізовані області на Кавказі, в Таврії, у всхідно-полудневій Россії, на Сибірі, в Амурскім краю, в Туркестані.

    Важною подією єсть еміґрація Черкесів і Абхазів з Кавказу, Татар кримских з Криму, Ногайців з північної части Таврійскої ґубернії [з ногайского степу].

    Взагалі треба нам звернути увагу на широку нинішну кольонізацію, реґеструвати пильно факти і доповнювати, що знаємо в тім взгляді. Можна лише зазначити, що Українці зискують безнастанно на просторі, з виїмкою може границі мазурскої, де елємент наш подаєся. На всході закладаються безупинно кольонії, супротив котрих такі оселі, як Керестур, Куцура в полудневій Угорщині, зовсім незначущі.

* Друкується за: Величко Григорій. Деякі замітки до етнографічної карти Руси-України // Діло. – Львів, 1893. – Ч. 52 (6 (18) березня).  – С. 1–2 (анотація проф. Олега Шаблія).