УДК 910.1                                                                                                   Степан Рудницький

Історичний розвиток та структура
географічної науки

    Визначено, як змінювалось розуміння предмету і завдань географії від давніх часів до сьогодення. Встановлено особливості розвитку цієї науки на різних етапах, її структуру та взаємозв’язки з іншими природничими науками.

    The changes inf understanding of the subject and tasks of geography from the ancient ages up to nowadays are shown. The peculiarities of the discipline development on different stages, it’s structure and connections with other sciences is analysed.

   Протягом віків в розвитку географії панували серед учених дуже ріжні поняття щодо єства і завдань географії. У старинних Греків назвою географії (гео — Земля, графо — пишу) означувано спершу науку, яка учить чертати географічні карти, отже, щось гейби нашу теперішню картографію. До сеї науки належали: вид і величина землї, роздїл суші і моря, взаїмне положення суши й важнїйших їх місць зглядом себе і т.д. Зразу мала географія ті всї річи представляти на географічних образах Землї — на географічних картах. Першу таку карту спорудив Анаксімандер з Мілєта в першій половині VI віка до Христа. Поволи однак війшло в географію також описуванє Землї словами і зачались поволи творити система географії. Хотяй є самозрозуміле, що фізична географія не могла ще тодї дійти до важнїйших результатів, бо загальні природні науки ще не були достаточно розвиті, то математично-астрономічна частина нашої науки за приводом Ератостена і Птолємея дійшла до зглядно дуже великого степеня розвитку. Природа цїлої Землі взагалі і кождого краю осібно вважалась головним предметом географії вже в старинних віках, хоч була ще дуже мало розслїджена.

    Однак також вже в старинних віках являєсь в географії напрям, що виростає невдовзї в дуже обширну галузь нашої науки. Головні представителї сего напряму Геродот, Страбон, Помпонїй Меля в своїх творах не мають на оцї Землї яко цілости, лиш описують по черзі ріжні краї тодїшної Вселенної. Позаяк природа країв в старинних часах не була майже зовсім розслїджена, бож природні науки доперва почали були розвиватись, тому у письмах згаданих учених старинности природа краю майже нїякої ролі не грала. Чоловік і єго дїла представляли для них головний інтерес, і під назвою географії описувались народи з їх звичаями, релігіями, державами, містами, дорогами, були отже в тїсній звязи з істориєю народів, котрих краї вони описували. Бож те, що описувалось в ріжних краях, були майже виключно лише вислєдки історико-культурного розвитку даних народів.

    Так отже розвинулась в старинности дуже сильно, ба аж вибуяло, історична географія описова. І она скорим та сильним своїм розвитком приглушила зовсїм математичну і фізичну географію, що доперва начали розвиватись і розвивались пиняво, як і всї инші природні науки в старинности. Природний поступ науки географії на тім сильно потерпів, бо географія Страбона припадала більше до вкусу всякому, як строго-наукова географія в змислії Птолємея. Правда, що наукові круги пізнїйшої навіть старинности вважали географію математичну властивою географією, але в ширших кругах щораз загальнїйше входило в звичай означати назвою географії лиш історично-етнографічно-статистичний опис краю, іменно тому, що математичну географію управляли головно астрономи.

    Старинні віки полишили отже яко спадщину лиш математичну географію досить розвиту, малі несистематичні початки фізичної географії і надмірно розбуяну історичну географію описову. Така спадщина була для розвитку географії не дуже корисна. Іменно описова історична географія в єї виразно практичними, майже бедекерівськими, цілями була для розвитку географії таким самим галапасом, як астрольогія для астрономії, альхемія для хемії, оккультизм для медицини і т.д. Ті науки потрафили давно увільнитись від сего балясту, навязаного їм клясичною старинностю, географія іменно ж в школї і серед ширших кругів інтелїгенциї терпить під тягаром сего балясту і до тепер.

    Середні віки причинились до розвитку географії дуже мало. Загальне обниженє чисто наукових інтересів і специяльний занепад наук природних відбили ся на географії дуже некорисно. Хоч трафлялись великі люди, що висловляли часто генїальні погляди в царині географії пр. Альберт Великий і Данте, то загальний позем географічної науки понизивсь сильно. І географія Арабів не потрафила дійти до більшого самостійного розвитку і держалась головно вказаних Страбоном доріг. Впрочім арабські географічні твори середніх віків, так само як сучасні християньскі, суть повні байок і куріозних поглядів.

    Відродження наук клясичних мало для географії загалом невелике значінє. Правда що середновічні байки і поняття уступили з науки і відродилась математична географія Птолємея, але і страбонівський напрям пустив нові парости та записував дуже довгі лїта читачів “космографіями”, де описувались ріжні цїкаві краї, народи, міста і т.д. анекдотично, лиш з огляду на їх часто неіснуючі а все дивовижні особливости. Остала вже географія на стариннім історично-описовім становищи і держалась невільничо клясичних традиций. Період великих географічних відкрить, що був дуже важний для розвитку відомостий про розклад суші і моря на нашїй землї, перейшов для методики науки географії зовсїм безслідно. Представителє географії виходячи все ще від понять Геродота та Страбона управляли свою псевдонауку лиш для практичних цїлий і самі їй лиш такі цїли признавали. Они ігнорували зовсїм природу країв, а наповнювали їх натомість тисячами назв та анекдот і історико-генеальогічних даних. І не дивно, що плеканє математичної географії перенеслось в цїлости до астрономів та геодетів, а фізична географія сего часу завдячує свої поступи лиш принагідним дослїдам негеографів.

    Шіснайцятий вік не дав отже для методики географії нічогісенько нового, хотяй великі заморські відкриття сего століття показували здивованим очам європейських мореплавців невидані чуда природи в нововідкритих краях. Географію кинула судьба в руки гуманїстів, сліпих на все, що є поза чоловіком і єго справами. В їх руках она закостенїла в дивовижний конгльомерат, що пережив ще два слїдуючі столїтя ( XVII і XVIII) майже без змін. Поступ показавсь хиба лиш в тім, що від XVII віка відріжнювало географію “старинну” (себто опис країв і народів старинних) від географії “нової”, що описувати мала сучасні держави, міста і т.н. В другій половині XVIII віка знов показались в офіціяльній географії впливи істориозофічних поглядів Монтескіє, Вольтера, Гердера, Руссо, котрі вказували на великий вплив природи краю на єго історию. Однак тодішні географи задля браку природописного знаня тих проблємів належно розвинути і обробити.

    Ще в XVII віцї була одна проба спровадити географію на добру дорогу. Підприняв єї Варен в своїй Geographia generalis 1650 р., як на той час генїально обдуманій. Він хотів впровадити в науку ширший загальний погляд і виріжнював три части географії: математичну, фізичну і географію чоловіка. Варен попробував ту і то з добрим успіхом поставити першу систему фізичної географії. Однак відгомону серед офіцияльних географів не найшов, так що загальна географія остала поза рамами тодїшньої псевдонауки.

    Коли так географія, виродившись в суху історичну топографію, упадала щораз низше, инші науки природні протягом перших трьох столїть нової істориї скорим кроком пішли в перед. Астрономію Копернїк, Кеплєр, Нютон зреформували з грунту, а великі поміри полуденників в XVII і XVIII віках дали науцї докладне знанє виду і величини землї. Фізика згодом пізнала головні правила природи: сили гравитациї, елєктричности, земского магнетизму, права кольорики і оптики та винайшли термометер і барометер. Зоольогія і ботанїка дійшли до впорядкованої систематики, а геольогія і антропольогія зазначились вже при кінці XVIII віка яко молоді науки з великою будучностию. Що більше — люди образовані в природничах науках їдуть в сьвіт і начинаєсь дуже важний період — наукового відкриття Землї мандруючими природовцями. Форстер, Палляс, Соссір і инші природовніце лиш в перве розслїджують чуда природи далеких країв, але з великим здивованєм замічають, що їх рідні краї, здавна осередки культури, суть зовсїм нерозслїджені що до своєї природи. І з жаром беруться природописці до розслїджування природи своїх і чужих країв і множать ся наукові описи подорожий, збираєсь богатий материял фізично-географічний.

    Хоча ті всї учені подорожники виразно понимали і представляли природу земель, котрі бачили, то прецінь кождий з них був передовсїм представителем якоїсь специальної природної науки: зоольогії чи ботаніки, чи мінеральогії і головно для своєї науки працював і збирав материялами. Доперва на склоні XVIII в початках XIX віка явивсь генїй, що вказав дорогу до правдивої географії, опертої на всестороннім а загальнім пониманю природи краю. Тим генїальним ученим був Александер Гумбольдт.

    Як показують новїйші дослїди, Гумбольдт для жадної з природних наук, які управляв, не заслуживсь так дуже: анї для астрономії, анї для геольогії, зоольогії, ботаніки. Єго великанське значінє лежить в тім, що присвоївши собі головні вислїди та методи тих наук, виїхав на наукову подорож до Америки і примінив своє природописне знанє при описі земель, котрі бачив. Єго генїальний ум побачив зараз, що описуючи якийсь край треба передовсїм те описувати, що становить його найбільштревалу прикмету і характеристику — отже не народи, міста, держави і т.и., а природу краю, єго різьбу, води, клїмат, рістню та фауну. Гумбольдт робив дослїди з области геольогії, зоольогії, ботаніки і т.д., яко специяльних наук, але є головною цїлию було вхопити в один образ цїлість природи краю і місцеве розміщенє єї явищ. Розслїджував геольогічні верстви, щоб збагнути звязь геольогічного складу околицї з єї різьбою, ботанїзував, щоби розслїдити характеристичні формациї ростинні кождої околицї і зависимість рістї від ріжних географічних елєментів, робив обсервациї метеорольгічні та магнетні, щоби потім потягнути перші ізотерми і оснувати першу систему кореспондуючих магнетних обсерваций. Гумбольдт є основатилем кліматольогії, географії ростин, геоморфольогії, отже кількох головних галузий загальної фізичної географії.

    Однак не лиш в тім лежить значінє Гумбольдта. Кожде явище природи розважав він в злуцї з всїми иншими природними явищами і вперве таким способом пізнав тїсну причинову звязь землї, наводненя, клїмату, фльори, фауни і чоловіка з єго ріжними способами селитьби, газдівства, звичаїв та культури. Єго чудові описи Мехіка та Ляносів стали недосягненим взірцем описової географії як найкрасше понятої.

    Працї Гумбольдта мали на сучасних учених великий вплив і фізична географія в першій половині XIX столітя надходить значне число робітників (Бух, Ляйелль, Шмідт, Гофманн) та доходить до значного розьцвіту. Але на жаль і тепер фізична географія не може втиснутись в область офіцияльної географії, бо сучасно з Гумбольдтом виступав в тій науці другий великий геній Карло Ріттер.

    Ріттер не був природописцем ані ученим подорожником — він вийшов від офіцияльної шкільної географії і істориї XVIII віка. Він був гуманїстом і істориком, для него чоловік і єго діла були на першім пляні в єго географічній роботі, так як колись у Страбона. Єго погляд на єство географії є отже споріднений з поглядом дотеперішних, описових географів. Але лиш в головній думці, бо праці Ріттера оперті на такім самім провіднім погляді на єство географічної науки, незмірно ріжнились від дотеперішної описової географії. Передовсім всі твори Ріттера полягали на основній критиці джерел, а не так як дотепер на безмисленній компіляциї. Дальше не обмежуєсь Ріттер на чистім описуваню, лиш стараєсь розпізнати внутрішну звязь географічних явищ через їх порівнуванє між собою. Географія є на думку Ріттера наукою про земні простори (Wissenschaft des irdischerfüllten Raumes) мусить бути порівнуюча і тракована в звязи з “природою і з істориєю людства”. Природа краю мусить бути пізнана, бо від неї зависить історичний та культурний розиток людий, що в нім мешкають. Щоб пізнати се, що в природі краю тревало і найсильнійше впливає на єго мешканців, треба пізнати докладно їх історию.

    Головні думки Ріттера, після которих він забирась до представленя і описання цілої землі, були як бачимо, дуже красні і для методики географічної наки дуже важні. Ріттер перший з гуманістів узнав потребу введеня описів і дослідів природи до теперішної псевдогеографії. Однак на нім бачимо вперше й наліпше, що історик, хочби геніяльний, може хиба лиш в антропогеографічнім напрямі працювати для географії. Єму бракувало звичайненького причинового пониманя земских явищ, тої конечної причиновости природописця. Ріттер був телєольогом. Земля була для него лиш місцем замешканя чоловіка, домом єго вихованя, тілом, котрого душею є людство. Природа була для Ріттера лиш о стільки важна, о скільки впливала на розвиток чоловіка, кождий край мав таку ціль так або інакше впливати на людий, що в нім мешкали.

    З такого пониманя географії виходить у Ріттера таке, що в своїх творах чим пізнійших, тим менче узгляднює природу краю. Коротко збувши конфігурацию краю, переходить Ріттер звичайно відразу до оповіданя історії народів, що в тім краю мешкали і мешкають, при чім вказує на географічні елементи, що на історичний розвиток мешканцїв краю впливали. Те, що Ріттер подавав, була отже лиш порівнююча історична географія, або як хто хоче географічна істория, а не властива географія.

    Ріттер принїс отже на разї не користь, але шкоду для розвитку географії. Вже за єго часів вважано географію лиш за помічну науку до істориї, судячи Ріттера не по словам, а по дїлам. Єго ученики (Ріттер занимав одиноку тодї катедру географії в Німеччині) т.н. Ріттерівська школа ще менче оглядалась на природу країв і дальше управляли ріттерівську телєольогію, та фабрикували сухі підручники без вартости. Они самі вважали історичну географію властивою географією, а географію в загалї лиш за помічну науку істориї, без власних цілий і метод. Географія невдовзі так ся була здискредитувала, що по смерти Ріттера усунено єї з унїверситету.

Єсли ся отже нинї много говорить про значінє і заслуги Ріттера для географії, то має ся на думцє те, що він: 1) в офіцияльну географію впровадив бодай в теориї дещо з природи краю; 2) угрунтував методично самостійність географії яко науки (хоч в дїйсности в своїх творах зробив єї служницею істориї); 3) положив підвалини під нинїшну антропогеографію. При тім однак ніхто не запізнає значних шкід, які географії Ріттер заподіяв. Наукова географія вспіла досить скоро визволити ся з під тягару блудів Ріттера, але шкільна географія стоне під ними до нинї, завалена множеством історичного материяла і безмисленної телєольогії.

    Володінє Ріттера і єго школи, котра хотіла на дальше з географії зробити наймичку істориї, тревало в науковій географії на щастє дуже коротко. Бо рівночасно, коли Ріттер і єго приклонники проголошували “великих слів велику силу” про ріжні видумані відносини істориї краю до єго географії, велика кількість наукових подорожників серед трудів і небезпечностей продирались в найнедоступнійші закутки землі. Они розсліджували їх природу за приміром Гумбольдта, пізнавали загальний характер сеї природи і єї вплив на тамошніх мешканців.

    Ніхто не міг заперечити, що ті учені мандрівники, хотяй самі себе не називали географами, бо не почувались до єдиньства з Ріттерівцями, працюють для географії і збирають для неї материял. Того материялу призбиралось в першій половині і перших десятках літ другої половини XIX віка велике множество. І тепер показались ціла ничовість і безвартність Ріттерівської школи. Она не могла і навіть не пробувала обробити сего призбираного материяла і дивно скоро занепала зовсім, полишаючи слід хибань в ріжних більших або менших підручниках описової географії і в т.н. шкільній географії. Бо в міру як росло пізнанє позаєвропейських країн, що не мали майже ніякої істориї, показало ся, що опис краю не може опиратись лиш на чоловіці, який його замешкує, а на природі краю. Пешель, що виступив в шістьдесятих роках XIX віка, закинув Ріттерови, що він не тілько не міг розв’язати завдань порівнательної географії, але навіть їх поставити. Краї треба на думку Пешеля порівнувати не з огляду на їх населенє та історию, а з огляду на їх природну будову. Такі самі засади проголошував рівночасно в Франції Реклю.

    Таким способом зробила географія по банкротстві Ріттерівського напряму рішучий зворот від інших наук історичних до природних — до Гумбольдта, єго попередників та наслідників. Сей зворот до природи підніс знов географію в очах наукових кругів. Начато було творити по німецьких університетах кафедри географії — одну з перших заняв Пешель. І началась грунтовна реформа географії, яко науки, і з немалим зачудованєм почули ширші круги, що географія не є помічною наукою істориї, не є конгльомератм імен та статистичних дат, а самостійною природною наукою. Начавсь період найвисшого розьцвіту географії, що треває і донині. Ріхтгофен, Зісе, Герлянд, Гайм, Ляпаран, Вальтер, Пенк і инші причинились найбільше до виобразованя нинішної фізичної географії разом з великою скількостию наукових географічних подорожників найновішого часу. Але при тім великім поступі фізичної географії, не осталась позаду і географія чоловіка, хотяй в початках нового природничого періода географії обзивались голоси, щоби чоловіка зовсім усунути з географії, а віддати антропольогії, етнольогії та статистиці. Однак Кіргоф і Рацель, положивши підвалини під нову географію чоловіка т.н. антропогеографію, ввели ту галузь нашої науки на нові дороги і запевнили їй постійне місце, доказуючи наглядно, що чоловік і єго діла до географії належати мусять.

    Яке є єство географії і єї завданя, не є так легко означити. В нинішних часах всі галузи науки так ся розширили та поглубили, а заразом з них і відграничити єї чистенько від нищих мірі споріднених є річею дуже трудною. Одна чиста математика, а в меншій мірі астрономія, мають ясно означені границі завданя. Всі инші науки, як природні так гуманістичні, посплітались з собою так тісно, що мають дуже много спільних між собою царин.

    Єство і завданя географії виводять звичайно з єї історичного розвитку. Я не перечу зовсім, що історичний розвиток якоїсь науки є для єї єства дуже важний, але знов не мож перецінювати історичного розвитку у такої науки як географія, що є дуже стара, але в послідних часах так сильно ся в своїм єстві змінила. І товчок до сеї зміни не вийшов властиво з внутрішного розвитку географії, а з вні від споріднених природних наук. Для того то хочу при представленю єства і завдань географії вийти від нинішного єї стану. Я думаю, що висліди історичного розвитку географічної науки суть лиш о стілько важні для єї методики, о скільки вказують на будучий розвиток самої науки. З виходження від історичного розвитку і з занадто сліпого придержуваня ся єго виросли для географії найбільші річені та методичні лиха і до тепер родять ся великі ріжниці в поглядах на єство географії також з занадто великого узгляднюваня історичного розвитку сеї науки.

    На се всі географи годять ся і годили, що предметом географії є Земля. Але тепер знає всякий інтелігент, що Землею займаєсь також астрономія, геольогія, фізика та інші природні науки. Для того та така проста дефініция не вистарчає — предмет географії мусить бути докладнійше ограничений.

    І під тим зглядом доволі легко найти близше означенє для географії. Одна між науками географія бере Землю яко цілість, яко саму для себе, своєрідну одиницю в сьвітовім просторі і стараєсь єї всесторонно дослідити та представити з всім, що на ній ся знаходить. Предсталяє отже географія льогічно беручи галузь астрофізики (т.є. науки про природу тіл небесних), найважнішу і найбільш розвиту попросту з причини, що на тім тілі небеснім, котре описує географія, самі живемо.

    Цілком природно, що географія, займаючись Землею яко осібним тілом та тим, що на ній надходить ся, мусить не тільки брати Землю яко цілість, але і специальну увагу звернути на поверхню Землі, яко простір, в котрім суть розміщені природні явища. Земля яко цілість а специально єї поверхня — се предмет географії.

Аби сей предмет всесторонно обробити, мусить географія займатись Землею і єї поверхнею передовсім: 1) з математичної, 2) з фізичної точки погляду. З сего виходять дві перші галузи географії: географія математична і географія фізична.

    Математична географія має передовсім морфологічну задачу. Вид і величина Землі се перші річи, якими она мусить занятись. Дальше мусить она нас поучити, як на поверхности земского гльоба маєм ся ориєнтувати і означувати наше географічне положенє. Аби розслідити розміщенє природних явищ на поверхні Землі, конечне є також спорудженє образів земскої поверхні — себто географічних карт. Сповненє тих чисто морфографічних завдань є знов немислиме без пізнаня становища Землі ві Всесьвіті, єї ріжнородних рухів серед єго просторів, єї відносин до сонця, місяця і т.н. Становище Землі ві Всесьвіті єще із того боку важне, що оно тісно злучене з майже всіми фізичними питоменностями земского гльоба. Атракция, сьвітло і тепло небесних тіл впливають на нашу Землю дуже сильно, тому-ж і повинні бути обговорені в математичній географії.

    Вже з сего короткого означеня завдань математичної географії бачимо, що та галузь географії своїм предметом і методами є як найтісніше зв’язана з астрономією. Єї й зовуть часто астрономічною або космічною географією, на мою думку не дуже вдатно. Крім того зачіпає математична географія що хвиля о геодезию (науку про міренє Землі) і навтику (науку про веденє коробля по морю). Нема в математичній географії ні одної квестиї, якої не порушувала-б або астрономія, або геодезия, або навтика. Чи в виду сего може мати математична географія претензії на відрубність, чи належить єї вважати лиш конгльомератом материяла, зібраного згаданими власне науками?

    На мій погляд ходило-б ту головно о спрецизованє відносин географії до астрономії, бо геодезия та навтика суть льогічно беручи лиш практичними приміненями астрономічних та математично-географічних відомостий. Що-до відносин математичної географії до астрономії, то призначити належить, що материял математичної географії майже в цілости вчислюєсь і до астрономії. Вся ріжниця між тими двома науками лежить в тім, що астрономія трактує землю яко зьвізду між зьвіздами, а математична географія має лиш землю саму за предмет дослідів. Тому то памятати належить, що математична географія, хоч методи і предмет єї суть є значній мірі астрономічні, не може вироджуватись в чисту астрономію або космографію і повинна лишень ті астрономічні та астрофізичні проблеми дискутувати, які відносяться до земских відносин.

    Науку про стать і величину землі, що є тепер предметом т.н. висшої геодезиї, зачисливбим без обиняків прямо до математичної географії. Геодезия сама по собі не є теоретичною, а лиш практичною наукою, а коли в XIX віці явилась т.н. висша геодезия і переняла на себе теоретичну науку про стать і величину землі і методи дослідів над нею, то послідувало тут прямо відібранє географії одної з єї царин. Є се виключно вина самих географів, що не управляли науки про стать і величину землі інтензивнійше. Через цілі нові віки управляли єї астрономи, але навіть тоді, як они посторонились від неї, наука про стать і величину землі не тілько не вернула назад до географії, але навіть дістала зовсім нову назву — висшої геодезиї. В найновіших часах, коли висша геодезия війшла в близші зносини з геофізикою, зачинають і географи поволи звертатись до проблемів висшої геодезиї, а геодети почуваючись до близкого спорідненя з географією, обсилають географічні конгреси і працюють в географічних часописях.

    Можна отже сьміло антицинуючи вважати висшу геодезию за галузь математичної географії, що входить в щораз то сильнійшу звязь з матерною географією, другу єї галузь — картографію. Картографія є практичним приміненєм математичної географії і геодезиї до сотвореня образів земскої поверхні — себто географічних карт. Є се наука в значній мірі технічна, але вимагає рівночасно загально-географічного знаня і остає постійно під контролею географів, котрі роблячи помірки на картах (картометрия) докладно єї виконують. Додамо тут, що географічні карти іменно позаєвропейських земель суть майже виключно заслугою мандруючих географів, що поробили там перші топографічні знимки.

    Як я висше зазначив, розсмотрює географія землю як цілість та єї поверхню передовсім з математичної і фізичної точки погляду. Погляд математичний дав математичну географію, фізичний — фізичну.

    Фізична географія розсмотрює Землю яко цілість і єї поверхню з фізичної точки погляду. Коли в математичній географії Землю яко цілість і єї поверхню можна було трактувати разом, то в фізичній географії треба відділити в опрацьованю цілість Землі і єї поверхню. Придивимось найперше тій части фізичної географії, що займаєсь землею яко цілостию.

На думку Ріхтгофена, котрого книжочка п.з. Aufgaben und Methoden der heutigen Geographic.1883. буде на довгий час підставою науково-географічної методики, має географія в цілім своїм обсягу і кожда єї галузь з осібна чотири завдання: 1) морфографічне, 2) гильольогічне, 3) динамічне, 4) генетичне. Морфографічне завданє тикаєсь виду і величини зі всіх розмірах даного географічного явища і єго місцевого становища серед инших явищ, гильольогічне завданє займаєсь материяльною стороною явища (з чого оно материяльно зложене), динамічне завданє відносить ся до сил, які впливають тепер на дане явище і єго переобразовують, вкінци генетичне завданє має причиново пояснити теперішний стан явища, як оно зробилось таким як є.

    Має і географія фізична такі чотири завдання, і то таксамо в тій части, де займаєсь землею яко цілостию, як і в тій, де займаєсь єї поверхнею. Однак в тій части фізичної географії, котра бере землю яко цілість, морфографічне завданє є вже розвязане математичною географією, яка вид і величину землі та єї уміщенє в всесьвітних просторах уже основно обробила. (Тому то можна б льогічно вважати математичну географію за частину фізичної, однак трудно згодитись на погляд Гінтера, що значні части математичної географії зачислює до геофізики) а математичній географії, хоч признає самостійність, полишає головною задачию означенє положеня місця на земли).

    Остають отже для фізичної географії Землі яко цілости лиш три питаня до розвязаня: гильльогічне, динамічне та генетичне. Ту часть фізичної географії, що дає відповідь на ті три питаня, беручи землю яко цілість, зовем фізикою землі або коротко геофізикою. До геофізики належить передовсім наука про загальний склад земського гльоба, отже про нутро землі, єї ціпку кору (літосферу), єї оболонку водяну (гидросферу) та оболонку воздушну (атмосферу). Питомий тягар цілої земскої кулі і поодиноких єї частий, загальний склад трьох оболонок земского нутра, всі сили, які пульсують в гльобі земскім на єго поверхни, отже внутрішне тепло землі, земский магнетизм і електричні сили нашого гльоба, все те належить до геофізики. Крім того належить ту зачислити історию розвитку землі яко цілости.

    По тім визначеню завдань геофізики яко сеї части фізичної географії, що займаєсь землею яко цілистию, приходими до дуже актуального тепер питаня: яке є відношенє геофізики до инших природних наук, а також до инших галузий фізичної географії. Нині є дуже много географів, що ставлять геофізику зовсім поза географією і хотілиб з неї зробити науку зовсім окрему. Оно правда, що так як нині річи стоять, більше управляють геофізику астрономи, фізики, навіть геольоги, як географи. Однак не треба забувати, що був час, коли властива фізична географія стояла в цілости поза межами географії, а прецінь нині становить найбільш інтегральну єї часть. Так думаю буде невдовзі і з геофізикою. Нині географи не дуже до неї беруть ся, бо мають в більшости геольогічне, а не фізично математичне образованє, так само як перед тим не брались до фізичної географії взагалі, бо мали образованє лиш гуманістичне. Геофізику вяже з географією цілковита спільність предмету, підчас коли до астрономії є відношенє значно дальше і загальнійше, а геольогія яко специяльна наука про літосферу стикаєсь з геофізикою на значно меншім просторі як географія. Тому то не вагувавбим ся за Вундтом причисляти геофізику в цілости до географії.

    Предмет геофізики є географічний, іменно Земля в цілости, метода праці є фізично-математична. Ось тут і лежить причина, що нинішні географи в значній мірі страхають ся втягнути геофізику в канон географії. Однак суть знаки, що та окремішність геофізики буде лиш недовга. Прогалина, що ділить єї єще тепер від тіснійше понятої фізичної географії, буде що раз більше виповнятись. Бо пр. нині океанографія та кліматольогія безспірно належать до географії. А обі ті галузи географії фізичної властивої суть в так тісній звязи з двома частями геофізики, а то з гідрольогією і метеорольогією, що розділ є майже зовсім неможливий. Чим дальше географія фізична земскої поверхні поступає і розвиваєсь, тим більше відчуваєсь потреба відносити поодинокі явища природні на земскій поверхни до цілости землі, тим більше тіснійша фізична географія зближаєсь до геофізики і зливаєсь з нею в одну науку.

    Геофізикою зовем отже ту часть фізичної географії, що займаєсь Землею, яко цілистию. До неї належать яко головні інтегральні части: фізика земскої кори та нутра, метеорольогія, земский магнетизм і гидрольогія.

    Натомість ту часть фізичної географії, що займаєсь земскою поверхнею, зовем фізичною географією в тіснійшім значіню, або як инші кажуть фізикальною. Та галузь географії є властиво осередком, центральною і найважнійшою частию цілої географічної науки. Поверхня Землі се найбільш питома область географії, жадна инша наука сеї области єї відобрати не може.

    Заки приступимо до близшого пізнаня завдань властивої фізичної географії, мусимо близше застановитись, що треба розуміти під земскою поверхнею. Ріхтгофен дав в висше згаданій розвідці на те питанє основну відповідь. Є три поверхні землі: 1) математична поверхня земскої кори (літосфери), 2) поверхня літосфери разом з поверхнею вод, що єї заглубленя виповняють (та поверхня є підставою, на котрій спочиває атмосфера) і 3) внїшна поверхня атмосферної оболонки (недоступна впрочім нашим дослідам).Отже географія займаєсь всім тим, що лежить межи тими трема верхнями. Географічна поверхня Землі є отже материяльною поверхнею, що обіймає верхні верстви літосфери, цілу гидросферу і атмосферу. Розміщенє ріжних природних явищ на тій поверхни є найголовнішим предметом фізичної географії, а як на тепер то географії взагалі. Три головні елементи входять отже по новійшим поглядам в поверхню землі: суша, вода і воздух — для того і фізичну географію ділимо звичайно на три части: науку про сталу поверхню земскої кори (з.н. орольогію), океанографію і кліматольогію.

    Які суть завдання географії зглядом поверхні землі яко предмету, вперве (як вже згадано) докладно вказав Ріхтгофен. Ті чотири завданя, які він поставив географії, мусять бути ві всіх трех частях фізичної географії осібно розвязані. Перше завданє є морфографічне. Ту займаєсь фізична географія розкладом моря і суші на земскій поверхні, їх взаїмними відношенями та розмірами. Міра і число се найголовнійші помічники географа в тій части єго науки. Так само морфографічно треба представити різьбу земскої поверхні — розміщенє гір, низовин, височин, морских глубин, близші розсліди позему океану в ріжних єго частях і т.н.

    Коли морфологічне завданє оберталось коло розміщенє і зверхньої форми географічних явищ, гильольогічне завданє тикаєсь материяльної сторони тих явищ і питає, що они є по своїй природі. У явищ кліматичних та океанічних відповідь на се питанє при помочи фізичних та хемічних даних і інструментів є легка. Материялом явищ кліматичних є воздух — в своїм складі всюди досить рівний. Нерівно труднійша справа з формами і явищами ціпкої земскої кори при єї великій ріжнородности. Ту ходить о означенє складу верхньої верстви земскої кори, не лиш загального але специяльного в кождім місци. “Самі форми поверхні землі суть мертві, ростини, зьвірята і люди не живуть на математичній, а на фізичній поверхни” каже Ріхтгофен зовсім справедливо.

    Щоби розвязати гильольогічне завданє, о скілько воно відносить ся до поверхні ціпкої земскої кори, входить географія фізична в царину, яку упраляє геольогія. Позаяк відносини географії з геольогією суть тіснійші, як зякою небудь иншою наукою, тож мусимо їх ту близше розглянути. Геольогія се наука про ціпку кору Землі, а єї головна ціль пізнанє істориї розвитку Землі. Щоб осягнути ту ціль, мусить геольогія пізнати: 1) материяльний склад ріжних скельних пород, які творять земску кору (петрографія), 2) їх уложенє в верстви та маси і положенє тих верст (тектоніка; петрографічна і тектонічна часть творять разом фізикографічну геольогію); 3) ті динамічні явища, що творять, переобразовують нові геольогічні відложеня, а переміщують вже єствуючі (динамічна геольогія), 4) в кінци історию розвитку землі і вік поодиноких верств при помочи палєонтольлгії, себто науки про органічні єства минулих епох (історична геольогія в двох частях: гегонія і стратиграфія).

    Всі галузи геольогії суть для географа дуже важні і помічні. При розвязці свого гильольогічного завданя бере фізична географія від петрографії відомости про природні питоменности ріжних скельних пород, що складають земску поверхню. Тектоніка краю, себто уложенє геольогічних верств є для поверхні єго дуже важна, а для ліпшого єї зрозуміння потреба знати також стратиграфію себто зглядний геольогічний вік поодиноких верств. Хто географію хоче управляти, мусить отже грунтовно присвоїти собі геольогію, бо без неї не порозуміє нинішної земскої поверхні. І то не лиш результати геольогічних дослідів треба собі присвоїти, географ мусить мати настілько геольогічних відомостий, щоби міг в потребі сам розслідити будову і склад земскої кори. Однак не повинен географ забувати, що цілию єго є розслідженє земскої поверхні. Для того мусить він розсліджувати геольогічні явища о стілько, о скілько они суть в звязи з формами поверхні Землі.

    Вже при розсліджуваню материяльного складу земскої поверхні можна на кождім кроці замітити, що она не є чимось постійним, а змінялась протягом часу і тепер підлягає безперервним змінам. Щоби отже науково опрацювати земску поверхню, мусить географія розслідити ті сили, що єї переобразовують. З сего виростає для фізичної географії третє зряду завданє динамічне. Найважнійша група сил, які географія мусить розслідити, вяжесь з відносинами землі до сонця. Другорядні сили, се внутрішні сили землі яко цілисти, єї кори, гидро і атмосфери. Географ розсмотрює їх єство, взаїмні відносини та впливи їх діяльности на земску поверхню.

    Динамічна часть фізичної географії є щось до свого предмету зовсім тотожна з динамічною геольогією. Всі ті сили, що впливають на земску поверхню, мають також велике значінє для літосфери, бо єї переобразовують і пособляють твореню нових відложень. Ту бачимо цілу одну велику область по нинішному стану річий спільну двом наукам: геольогії і географії. Однак льогічно беручи, динаміка суші, моря і атмосфери належить радше до географії, як до геольогії. Геольогія розсліджує сили, які переобразовують земску поверхню, лиш щоб зрозуміти історию розвитку земскої кори. Ті розсліди є отже для геольогії лиш средством до ціли — для географії они є цілию, бо географія розсліджує не лиш математичну, а фізичну поверхню землі і всі явища, які в ній відбувають ся не тілько з огляду на їх значінє для поверхні земскої кори, але розсмотрює їх для них самих. Був правда час, коли динаміка суші і моря управлялась виключно геольогами (часи ріттерівські), томуж географам і пізнійше відмовлювано компетенциї в тій галузи науки. Тепер стан річий змінивсь — динамікою займають ся більше географи як геольоги.

    Вже динамічне питанє вправджує час яко географічний елємент. Ріжні сили природи дїлають в часі і протягом часу они викликають на поверхни землі ріжні зміни. Географ мусить також звернути увагу на ті зміни, щоби порозуміти, в який спосіб повстав нинішній стан земскої поверхні. В той спосіб виростає для фізичної географії четверте завданє — генетичне.

    Те завданє так само як три попередні обіймає кождий предмет і кожде явище на поверхні землі. В нинішних часах, коли всі природні науки поступають від систематики до генетики і в географії також генетичне питанє стало найважливішим зі всіх і стоїть тепер в центрі географічних інтересів. Нинішна географія мусить описати не лиш зверхний вид і склад якогось географічного явища та сили, які на него впливають і єго переобразовують, але ставить собі питанє “для чого?” і розсліджує причини, яким завдячує дане явище своє єствованє і природу.

    Аби пояснити генезу явища, мусить географія сягнути в зад і зустрічаєсь знов з геольогією — тим разом з геольогією історичною, яко істориєю розвитку землі. Розмежити в тій области географію від геольогії є майже неможливе. Ріхтгофен подає однак дуже добру критерию. “Географічні досліди начинають ся від того часу, коли зверхний вид краю вперве став з грубша таким як є нині”. (Т.є. в послідне виринув з під морских филь — думаю). Властиво однак є розділюванє геольогії і географії в тім місци для обох наук шкідливе, бо на тім поли можуть собі обі науки віддати найбільші услуги.

    Розсмотрюючи єство географії найшлисьмо і обговорили дотепер дві головні єї галузи: географію математичну, що розслїджує землю яко цілість з математичного огляду і географію фізичну, що займаєсь землею з фізичного боку. Фізична географія ділить ся на дві части: геофізику, що бере землю яко цілість і властиву фізичну географію, що досліджує земску поверхню.

    Однак як зазначено було при вступнім обговорюваню єства географії, она має розслідити і предствити нетілько землю яко одиницю для себе, але також і все те, що на ній находить ся. А на земскій поверхни бачим не лиш елементарні аноргаїчні явища, а також єства органічні — рослини, звірята і людий. Аби отже докладно виповнити своє завданє — всесторонного опису землі — мусить географія займатись і тими органічними єствами, що замешкують нашу землю. В той спосіб прибувають до математичної та фізичної географії ще дві головні галузи: географія біольогічна (инакше географія ростин і звірят) і антропогеографія (географія чоловіка, історична або культурна).

    Біольогічна географія учить про розміщенє органічних єств на земскій поверхні. Після двох органічних царств ділимо єї на географію ростин (фитогеографію) і географію зьвірят (зоогеографію). Зовсім природно, що помічними науками сеї галузи географії суть загальна біольогія, ботаніка і зоольогія та палєонтольогія. Самозрозуміло є також, що в тій галузи географічної науки працювали, працюють будуть готовно зоольоги та ботаніки а значно менше географи, хоч пр. основателем фитогеографії є географ Гумбольдт. Для того то і гильольогічне питанє в тій области полишає географія зоольогії і ботаніці, мусить ся однак добре запізнати з всіма важнійшими та характеристичними типами. Натомість належить до географії ростин наука про формациї ростинні і їх географічне розміщенє, про розміщенє ростин в горизонтальнім і вертикальнім напрямі і ботанічні области землі (питанє морфографічне); впливи клімату і почви, мандрівок ростин і чоловіка (питанє динамічне); вкінци істория ботанічних країн (питанє генетичне). Географія зьвірять анальогічно розсліджує географічне розміщенє зьвірять і зоольогічні области, впливи клімату, рістні і чоловіка, мандрівки зьвірів а вкінци історию розвитку зоольогічних областий.

    Географія ростин і зьвірят хоч по свому предмету дуже важна і має високі ціли, то все таки она є може найменше самостійною галузию географічної науки. Натомість географія чоловіка ще в старинних часах стала дуже визначною галузию географії, а в найновіших часах вспіла так виробити свої методи, що треба єї нині вважати одною з найважнійших і найбільше розвинених частий нашої науки.

    Антропогеографія розсліджує причинові відносини чоловіка до всіх головних географічних явищ: до ціпкої поверхні, вод, атмосфери, ростинного і зьвіринного сьвіта. Згаданих пять природних царств остають між собою в дуже тісних взаєминах, впливають на шесте царство — люство — дуже сильно.

    Чоловік є живучим єством і є яко такий предметом дослідів наук природних. Томуто і єго географічні відносини моглиб входити до біольогічної географії. А однак, хотяй се добре знаємо, то прецінь посьвячаємо чоловікови цілу одну частину географії. І є до сего важні причини. Чоловік не є так зависимий від природних чинників, як ростина або зьвіри. Рослина прикріплена до місця зависить вповні від клімату і почви. Великі зміни в тих елиментах суть для неї погубні. Лиш протягом віків приноровилась ростина до змінених зверхних обставин і виробляє в собі органічні зміни, щоб від виїшних невзгодин ся і серед даних обставин як найліпше вегетувати. Зьвіри, хоч також зависиме від ріжних природних обставин, відріжнюєсь від ростин передовсім своєю здібностию до руху, а далі тим, що єго душа є в противність ростинній душі сцентралізована і має якийсь інтеллєкт і волю. (Звичайно се зовуть “інстинктом”). Томуто мають зьвірята крім тих средств охорони, які є в самім організмі, ще і инші, які їх дещо визволюють з під невмолимих сил природи. Зьвірята будують собі нори і гнізда та відбувають мандрівки.

    Чоловік зі всіх земских єств найвисше психічно зорганізований і полишає так далеко поза собою иньші органічні єства, що заслуговує на се, аби географія присьвятила єму осібну свою галузь. В теперішнім своїм стані є чоловік з всіх органічних творів може найменше захищений від неприязних впливів природи. Але він сотворив собі своїм розумом і сьвідою ціли волею ріжні середники до борби о єствованє а то: мешканє, одінє, знаряди, оружє і т.н. Ту є друга причина окремішности антропогеографії. Але без сумніву найважнійша причина сеї окремішности і великої ваги антропогеографії лежить в тім, що чоловік через свою культуру здобув собі володіюче становище на земли. Він не тілько визволюєсь від впливів природи, але і впливає на ню, змушує єї своєю працею давати продукти, які для чоловіка потрібні, а злучившись в більші організми потрафляє нераз зовсім змінити природу ріжних країв. Чоловік будує межиморскі канали, мости через ріки, регулює їх, творить або осушує озера, нищить ліси, то знов їх розводить, накликує на край пустиню, то знов боре ся успішно з нею і т.н.

    Та велика роля, яку відіграває чоловік на поверхні землі, запевнювала єму завсігди і запевнює дотепер визначне місце в географії. При істориї розвитку методики географії показує ся оно найліпше, як сильно надили до себе географів ті проблеми географічної науки, що вяжуть ся з чоловіком і єго ділами. Бачилисьмо, що доперва найновіші часи розвитку географії научили, що треба розсліджувати землю для неї самої, а не лиш яко мешканє чоловіка. Правда, що причиною сего припізненя були в значній мірі клясичні традиції, з під котрих трудно було визволитись географії, але була і инша глубша причина. На мою думку вік девятьнайцятий є дуже важною хвилею в розвитку науки взагалі. Людство находилось дотепер в молодечій стадиї свого наукового розвитку, під дуже сильним впливом клясичної старини. Томуто чоловік і єго діла стояли дотепер в центрі всего, томуто гуманістичні науки верховодили над природними. Доперва в девятьнайцятім віці людство поступило і доспіло на стілько, щоби займатись не тільки собою і тим, що для него має вартість, але без огляду на себе приступити до пізнаня єства всего того, що нас окружає. Для того в XIX віці науки природні зачинають брати верх над гуманістичними і роблять великанські поступи, а і географія дістає вперве науковий характер.

    Як тільки послідувала реформа географії в природописнім напрямі, явилась межи географами сильна течія, що в повній противуположности до Ріттера жадала, аби чоловіка зовсім виелімінувати з географії. Нині ніхто про се не думає, відколи Рацель і Кірхгофф специзували докладно основи методики антропогеографії. Я вже зазначив пару причин, для яких чоловік і єго діла мусять належати до географії. Але знов з другої сторони треба застеречись, мовбито з сего втяганя чоловіка до географії виходив який то дуалістичний характер нашої науки. За таким дуалізмом висказуєсь Г. Вагнер, автор одного з найліпших академічних підручників географії і добачує єго в тім, що не тілько в антропогеографії, але і ві всіх инших ділах географії все пробиваєсь наперед питанє, чи се або те пожиточне або шкідливе для чоловіка. “Як довго росходить ся при виборі материялу о вартість для чоловіка, так довго географія не позбудесь свого дуалістичного характера”. Географія після Вагнера учить з одної сторони про землю яко своєрідну одиницю в природі, з другої сторони розсмотрює єї яко місце замешканя чоловіка.

    Таке становище Вагнера, хоч може сповидно оправдане історичним розвитком нашої науки (nb як єго Вагнер понимає), в дійсности він фактично, ані льогічно не є оправдане. Нинішна наукова географічна література розсліджує краї і поодинокі групи явищ для них самих, а не лиш о скілько они варті для чоловіка. Дальше треба памятати, що всі науки, які йно знаєм, є витворені не ким иншим, а самими людьми і длятого в кождій з них чи в фізиці, чи в астрономії, чи в хемії всюди оцінюють много річий з огляду на їх вартість для чоловіка. Йдучи льогічно за Вагнером требаби пр. фізиці також признати дуалістичний характер, бож прецінь і в ній узглядюєсь вартість річий для чоловіка, з неї люди довідують ся про сили природи, отже й машини, прилади і т.д.

    Не можна отже заводити в географії дуалізму длятого тілько, що належить до неї і чоловік.     Чоловік є також частиною природи і привязаний до землі так сильно, що розділити єго від неї, ставляючи єго гейби понад природою, булоби дурним та зарозумілим антропоцентризмом. Географія займаючись чоловіком, побудує поміст між природними а гуманістичними науками лиш тоді, коли признаємо єї одноцільність. Колиж введемо в ню дуалізм, то она тої своєї задачі ніколи не сповнить і сама потерпить, стративши внутрішнє єдиньство.

    Короткий огляд завдань антропогеографії найліпше нас пересвідчить, як сильна є органічна звязь, що єї лучить з иншими частями географії. Передовсім маєм в географії чоловіка ті самі чотири точки погляду, як і в инших частях географії.

    З першої точки погляду (морфографічної) розліджує антропогеографія розміщенє чоловіка по земскій поверхни, отже границі вселенної і число людий на земли. Порівнянє простору і скількости населеня дає густоту населеня. Антропогеографія досліджує тепер, як те населенє на земскій поверхни, отже положенє держав, міст, сіл і т.д. і розсмотрює зависимість густоти населеня та людских осель від природних условин краю: від поземного розвитку, плястики почви, навідненя і т.и. Дальше належать до сеї частини антропогеографії форми і фізиогномія людських селитьб.

    Гильльогічна точка погляду заставляє антропогеографію розсліджувати людство з огляду на єго материяльний склад. Она полишає що правда розслідженє природи чоловіка яко одиниці анатомії і психольогії, досліди фізично-психічних прикмет ріжних рас, народів та племен антропольогії і етнольогії, мови і нарічя, порівнуючій фільології, промисл і торговлю економії, держави статистиці і т.д. Але всі ті квалітативні сторони цілого людства і єго частий, чоловіка і єго частий, чоловіка і єго діл дають антропогеографії множество точок погляду і категорий до простірного угрупованя людий в відношеню до земскої поверхни і пятьох инших природних царств. Головною задачию гильольогічної антропогеографії є дослідженє простірного розміщенє людий з огляду на згадані гильольогичні категорії. Передовсім отже належить до неї розміщенє на поверхні землі рас, народів, племен і ще менших збірних одиниць людства з огляду на їх етнольогічні і лінгвістичні прикмети. Дальше розсмотрює та часть антропогеографії ріжні ступені культури людства в їх географічнім розміщеню, ту безконечну ріжнородність форм єствованя чоловіка (географія культури). Вкінци займаєсь ту антропогеографія політичними організмами себто державами в їх відносинах до земскої поверхні (географія політична).

    Відносини між чоловіком а земскою поверхнею, на котрій живе підлягають постійно великим, хоч звичайно повільним змінам. Ті сили, які впливають переобразовуючо на відносини чоловіка до природи, мусить розслідити динамічна часть антропогеографії. Она стараєсь винайти причинову звязь між природою краю, а побутом людий, що єго замешкують і пояснити, чому люди так а не инакше розміщені по поверхні землі. Природа краю від найдавнійших часів впливала сильно на людий. Ріжний розклад середників поживи і инших природних богатств викликував від найдавнійших часів мандрівки людий, обхід та торговлю, зміни в природі, часто і самим чоловіком спричинені, змушували до пересувань центрів населеня протягом віків, корисне географічне положенє впливало звичайно на скорший розвиток культури, або деяких єї галузей та ратувало дуже часто народи від наконечної погуби і т.п. З другої сторони чоловік іменнож від часу осягненя висшої культури, сильно впливав на природу, а і відносини між поодинокими групами людства мали для розміщеня людий на поверхні землі велике значінє. Динамічна антропогеографія студіює всі ті сили, яким підлягають відносини чоловіка до природи і єго розміщенє на земли. До сеї галузи географії чоловіка треба отже зачислити географію продуктів, обходу (комунікациї ) і географію промислу та торгівлі. Четверта точка погляду, з якої виходить нинішна антропогеографія, є генетична. Генетична часть антропогеографії має нам пояснити, в який спосіб нинішні відносини чоловіка до землі стали такими, як є. І як в своїй генетичній части фізична географія війшла в близкий контакт з істориєю розвитку землі, себто геольогією, так і географія чоловіка мусить в генетичній своїй части війти в найтіснійшу звязь з істориєю розвитку людства і то не тілько з істориєю але і з передісторичною археольогією і відповідними частями етнольогії і антропольогії. Ограничуватись на самій істориї не є можливе для географії, а то з причини, що істория обнимає лиш малу часть розвитку людства і обмежуєсь лиш на деякі народи Старого Сьвіта. Географія чоловіка мусить обіймати все людство землі і длятого собі шукати опори на науках, що узгляднюють розвиток людий в добі передісторичній і займають ся також всіма народами низшої культури. Мимо того усталилась для генетичної антропогеографії назва географії історичної. Географія історична бере зі своїх помічних наук дані до істориї розвитку людства чи якоїсь єго части і пояснює сей розвиток о скілько він в звязи з фізично-географічними прикметами краю. Притім є єї другою важною задачею розвинути історично відносини чоловіка до природи краю, як розвивалась управа почви, годівля худоби, гірництво і т.и., як нищено ліси, осушувано багна, регульовано ріки і ірриговано землю, будовано дороги, розвивано мореплавство, вкінци як розвивав ся обхід, торговля, промисл і т.и. Притім завсігдки вважати треба історичному географови на головну ціль географії; розслід взаємин почви, воздуха, води, ростин, зьвірят і чоловіка з огляду на земску поверхню, бо інакше легко мож навіть несьвідомо відбічи далеко від географії і заступитись в історию. Та сама небезпека в далеко більшім розмірі грозить антропогеографови, коли бересь до третої групи завдань своєї науки, до групи питань, які дотикають відносин духової культури чоловіка до природи краю, де мешкає. До тих проблемів забирались ріжні географи вже в старинности, доказуючи, що той або сей край надававсь більш до розвитку висшого духовного життя як инші, що клімат і природні відносини краю так або инакше впливають на духову питомість даного народа і т.д. Однак нинішна географія, хоч і як широко собі зачеркнула границі, мусить від тих проблемів посторонитись, бо ту географічні фактори прямо никнуть в порівнаню з кількостию і вагою географічних. Історик, фільозоф, фільолог могуть з далеко більшим правом братись до проблемів звязи природи краю з духовою культурою, як географ. Ту і лежить границя антропогеографії а і географії взагалі.

    Тепер ще пару слів про помічні науки антропогеографії. Головно ходилоби ту о відносини географії до статистики, антропо- і етнольогії, археольогії та істориї. Нині ніхто не сумніваєсь що, пр. статистика є зовсім окремою наукою і до географії не належить. Таксамо окремі науки суть антропольогія і етнольогія, хотяй до недавна географічні підручники були переладовані статистичним і етнольогічним материялом. Ті всі науки суть що правда помічними для географії і мають з нею в деяких своїх частях спільний предмет і материял, але географ 1) може єго собі сам навіть з першого джерела збирати 2) групує сей материял з географічної точки погляду. “Географія не може бути й думати, щоби представляти цілу внїшну і внутрішну організацію держав, бо се належить до статистики, ані розсліджувати тілесні і духовні ріжниці народів та розвиток їх духового і товариского житя. Географія мусить вдоволятись розслідом простірних відносин держав і народів і їх звязи з природою земскої поверхні” (Геттнер).

    Відносини антропогеографії до істориї суть подібні, як фізичної географії до геольогії, хоч далеко не так важні. Істория є помічною наукою географії лиш в генетичній части антропогеографії, а на оборот географія є помічною наукою істориї також не дуже для неї важною; бо лиш найзагальнійші дані географічного опису якогось краю мають примінене в істориї. Впрочім не вяжуть істориї з географією жадні звязи, ані річеві ані методичні. Нема жадного наукового географа ані історика, який би ся инакше на відносини між тими двома науками задивлював. Тим дивовижнійшою видаєть ся ретроградність наших плянів іспитових приписів, що лучать дві галузи науки так ріжні між собою. Після нинішного стану науки географія є чисто природною наукою і стоїть в тісній звязи лиш з иньшими природними науками а в досить далекій і менче важній з істориєю.

    Рівночасно однак мусить всякий географ призначити, що генетична часть антропогеографії носить досить справедливу назву історичної географії. Істория є ту дуже важною помічною наукою — без цілковитого опанованя історичної критики джерел та чисто історичних даних всяка робота в історичній географії не можлива. Тому то працювали і працюють в тій части географії головно історики, однак зазначити належить, що лиш тоді они могуть належито сповнити своє завданє, коли собі присвоять географічні методи дослідів і представленя. Бо є віддавна знаною тезою, що природа краю має на історичний розвиток народу, що єго замешкує, часом великий вплив. Нарід є дуже тісними узлами звязаний зі своїм рідним краєм і та звязь виступає в деяких фазах історичного життя дуже сильно.

    Для географа є впрочім історична географія менче важною цариною, бо головний інтерес при праці над нею є історичний, так що є сумніви, чи взагалі єї до географії зачислити. Історична географія і є заразом одинокою частиною географії взагалі, що моглаб бути вважана за науку гуманістичну, а не природну. В виду сего трудно лиш з нагоди єствованя т.н. історичної географії вводити в цілу велику географічну науку який то дуалізм, або щось часто роблять грубі ігноранти, цілу географію зачисляти до історичних наук.