УДК 911.3:338.48-44(477.86):331.5 Антоніна Нєвєнченко

Дослідження інфраструктурного і технічного забезпечення в організації та плануванні сільського зеленого туризму в Карпатах

   Українські Карпати щороку стають все більш популярним місцем відпочинку як для українських, так і для іноземних туристів. Природно-кліматичні умови та історико-культурна спадщина регіону створюють можливості для розвитку більшості сучасних видів туризму. Для організації туристичної діяльності важливе значення має наявність облаштованих територій, функціонування яких залежить від інфраструктурного та технічного забезпечення. Сільський зелений туризм користується великим попитом як серед вітчизняних туристів, так і іноземних. Карпати є одними з найбільших центрів поширення сільського зеленого туризму в Україні.
   Ключові слова: інфраструктура, технічне забезпечення, сільський зелений туризм, Карпатський регіон, туристична галузь.
   Antonina Nevenchenko. A study of infrastructural and technical provisioning in the organization and planning of rural green tourism in the Carpathians. Each year the Ukrainian Carpathians are becoming more popular for rest and recreation for both Ukrainian and foreign tourists. The natural and climatic conditions and the historical and cultural heritage of the region create possibilities for most modern types of tourism. For the development of tourism, an important asset is the presence of facilities through infrastructural and technical development. The compatibility and interdependence of infrastructural links are a logical display of a functional free market in a common economic process. Modern realities show that anyone can become a participant in this process, but success is attained by that participant, who is capable of choosing the correct competition strategy. The protracted transformation of Ukraine’s economy, the absence of stable, steadfast changes, motivates further search for ways to attain positive structural changes. Infrastructure traditionally relates to the potential resources which determine the possibilities of economic growth on a certain territory. For the development of tourism in the Carpathian region, infrastructural provisioning is important. The basic spheres of infrastructure which require improvement are: transportation, communication, placement, trade and public food consumption. Also for the normal functioning of recreational complexes in the Carpathian region, appropriate technical development is essential. It touches both the placement of eating establishments and individual recreational complexes, which serve various types of activity. Rural green tourism and eco-tourism are the main types of tourism in the Carpathian region. Today this tourist region, taking into account its unique recreational-geographical position on the eastern border of the European Union, is developing advertising and infrastructure-investing strategies, in order to transform it into one of the basic centres of stable tourism and retention of natural and eco-cultural heritage in Europe. Rural green tourism has a large demand both among home and foreign tourists. The Carpathians are one of the largest centers of rural green tourism in Ukraine.
   Key words: infrastructure, technical development, rural green tourism, Carpathian region, tourism.

    Українське село має надзвичайно багату історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, даровані природою мальовничі ландшафти, а також лікувально-рекреаційні ресурси. Наші села багаті на індивідуальний житловий фонд і добрих і працьовитих людей. Водночас гострою проблемою багатьох сіл є зростаючий надлишок робочої сили. Враховуючи відсутність капіталовкладень на створення нових робочих місць у сільській місцевості України, на загальнодержавному рівні більше уваги варто приділяти тим галузям, які не потребують для свого розвитку великих коштів. До таких галузей належить сільський туризм, який давно практикується в Україні. Адже в селах з відповідною рекреаційною базою завжди було багато відпочиваючих. Найбільше це стосується сіл, що розташовані на берегах річок, морів і в гірській місцевості [3].
   Українські Карпати щороку стають все більш популярним місцем відпочинку як для українських, так і для іноземних туристів. Природно-кліматичні умови та історико-культурна спадщина регіону створюють можливості для більшості сучасних видів туризму.
   Нині в Україні сформувався офіційний підхід до окреслення меж Карпатського туристичного регіону, що враховує такі чинники, як природно- ландшафтні й етнокультурні особливості регіону, його сучасний адміністративно-територіальний устрій, спільність історичного розвитку, ментальне відчуття спорідненості населення та однакову систему життєвих стереотипів і цінностей, прикордонне політико- і транспортно-географічне положення, схожі проблеми трансформації господарського комплексу в сучасних макроекономічних умовах. Сільський зелений туризм і екотуризм є чільними субгалузями спеціалізації туристичного сектора Карпатського регіону. Сьогодні для цього туристичного регіону, з огляду на його унікальне рекреаційно-географічне положення на східному прикордонні Європейського Союзу, розробляють масштабні маркетингово-інформаційну та інфраструктурно-інвестиційну стратегії, спрямовані на перетворення краю в один із основних осередків стійкого туризму та збереження природної й етно- культурної спадщини на Європейському континенті. Особливістю Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей є те, що вони належать до регіону Карпат, який є найбільш чітко вираженою історико-етнографічною територією в Україні. Місцеві жителі сформували тут особливу духовну й матеріальну культуру з самобутнім побутом, звичаями, говіркою та цікавою дерев’яною архітектурою. Живучи серед гір і займаючись натуральним господарством, вони оспівали Карпати в народних піснях і коломийках, овіяли їх таємничістю в переказах і легендах.
   Для розвитку туристичної діяльності важливе значення має наявність облаштованих територій, функціонування яких залежить від інфраструктурного і технічного забезпечення.
   Туристична інфраструктура – це сукупність штучно створених рекреаційних закладів (санаторіїв, баз відпочинку, готелів, ресторанів тощо) та супутніх об’єктів, побудованих для загального користування завдяки державному інвестуванню (автомобільні та залізничні шляхи, пункти пропуску, аеропорти, лікарні, школи тощо). Послуги інфраструктури відіграють свого роду роль, яка зв’язує різні сектори туристичної галузі, включаючи кінцевого споживача, визначені процесом становлення індустріального, а згодом – постіндустріального суспільства, адже таке суспільство не може обходитись без них.
   Львівщина — це один з найбільших туристичних регіонів України, який володіє унікальними пам’ятками історико-культурної спадщини. В області зосереджено 1/4 всієї історико-культурної спадщини України. На території області знаходяться 7 курортів, два національні парки ("Сколівські Бескиди" та "Яворівський") і близько 4000 пам’яток історії та культури під охороною держави (понад 2 тис. охоронних об’єктів знаходиться у Львові, а історико- архітектурний ансамбль його центральної частини у 1998 р. внесено до списку світової спадщини ЮНЕСКО). Такою кількістю й розмаїттям пам’яток історії, археології, архітектури та монументального мистецтва не може похвалитися жодна інша область України.
   У Львівській області діє 269 підприємств, ліцензованих на організацію іноземного, зарубіжного, внутрішнього, масового й оздоровчо-спортивного видів туризму, а також проведення екскурсійної діяльності. Отже, можна стверджувати, що у Львівській області існують сприятливі соціально- економічні передумови організації і розвитку агротуризму на базі сільських дворів та фермерських господарств. Аналіз рекреаційної інфраструктури дає підстави для високої оцінки перспективності та економічної доцільності розвитку сільського туризму й перетворення Львівщини у туристично-оздоровчий регіон загальноєвропейського значення.
   Івано-Франківщина поряд із Закарпаттям є найвисокогірнішою областю України. Близько 43 % її території складають гірські масиви, наймальовничішими серед них є: Чорногора, Горгани, Гриняви, Чивчини. Не менш строката область і в етнографічному плані. Вона складається з самобутніх етнографічних районів Опілля, Бойківщини, Гуцульщини та Покуття. Їх мешканці найповніше зберегли національний давньоукраїнський колорит з багатою матеріально-духовною культурою, а також низку самобутніх відмінностей в обрядах, народній архітектурі, одязі, побуті, мистецьких ремеслах, що привертає неабияку увагу туристів.
   В області нараховується 147 об’єктів природно- заповідного фонду. Серед них значні за площею гірськолісові резервати "Садки", "Джурджівський", "Княждвірський", "Скит Манявський", найбільший у регіоні Карпатський НПП та НПП "Гуцульщина".
   Івано-Франківщина володіє багатою історико- культурною спадщиною. На її території взято під охорону держави 3,5 тис. пам’яток історії та культури. Серед них всесвітньо відома церква Св. Пантелеймона під Галичем (XII ст.), церква Святого Духа з мистецьким іконостасом у Рогатині (XVI ст.), Манявський Скит (XVII ст.), дерев’яні гуцульські та бойківські храми.
   Область має значну туристично-оздоровчу базу. Понад 100 об’єктів (готелі, турбази, санаторії, пансіонати) можуть одночасно прийняти 14 тис. відпочиваючих. Щорічно Івано-Франківщину в середньому відвідує 220 тис. туристів (враховуючи й тих, які не вдаються до послуг туристичних фірм), з них 40-45 тис. становлять діти.
   Закарпаття є одним із найбільш заліснених регіонів не лише України, а й країн Центральної Європи. Тут знаходяться унікальні екосистеми дубово-букових і хвойних карпатських пралісів, що перебувають під охороною держави та використовуються лише для цілей розвитку екологічного туризму. Загалом в області нараховується 415 об’єктів природно-заповідного фонду сумарною площею 1,54 тис. км2. Серед них: міжнародний біосферний резерват "Східні Карпати", Карпатський біосферний резерват, Карпатський НПП, НПП "Синевир", 38 заказників державного та місцевого значення, 349 пам’яток природи, 22 пам’ятки садово-паркового мистецтва, 3 заповідні урочища тощо.
   Туристичною візитівкою Закарпаття є 8 замків та самобутні дерев’яні храми, аналогів яким немає в інших регіонах України. Кожен із дерев’яних храмів XVII – XIX ст. (особливо барокового і п’ятизрубного типу) – це музеї народного мистецтва, де зосереджені древній живопис, різьба по дереву, вишивки, художні вироби, старожитні пам’ятки писемності і книгодрукування. В області зареєстровано 50 готелів (сертифіковано близько 20). На території області сконцентровано 50 родовищ (понад 360 джерел) мінеральних вод різноманітних бальнеолікувальних профілів.
   Пожвавленню туристичного руху сприяє розгалужена мережа торговельного й гастрономічного обслуговування. Загалом у Закарпатті зареєстровано 2681 підприємство роздрібної торгівлі та 1087 підприємств ресторанного господарства всіх форм власності на 47,9 тис. місць. Найдинамічніше торговельні та гастрономічні заклади розвиваються вздовж основних автомобільних туристичних маршрутів.
   У Чернівецькій області під охороною перебуває 286 заповідних територій та об’єктів, у тому числі 7 заказників і 8 пам’яток природи загальнодержавного значення, а також 136 пам’яток природи, 40 парків – пам’яток садово-паркового мистецтва та 39 заповідних урочищ місцевого значення. Серед геолого-геоморфологічних атракцій Буковини найвідомішими для екотуристів є печера Довбуша, скелі "Кам’яна багачка" та "Чорний Діл", відслонення- "стінки" Дністровського каньйону біля сіл Василів і Звенячин. Основним екотуристичним репрезантом Буковинських Карпат є Вижницький національний природний парк.
   Нині у мальовничих селах і заповідних урочищах краю функціонує 5 санаторіїв, 4 пансіонати, дві бази відпочинку та 14 оздоровчо-туристичних комплексів. Загалом в області 149 туристичних підприємств [1, 2, 4, 5].
   Важливе значення для функціонування сільського зеленого туризму має його технічне забезпечення, що стосується як конкретно туристичної інфраструктури, так і будь-якої сфери господарської діяльності.
   На території Львівської області вздовж державного кордону з Республікою Польща, що має довжину 250 км, функціонують сім пунктів пропуску через державний кордон України: 4 автомобільних ("Шегині", "Рава-Руська", "Мостиська-2", "Смільниця") та 3 залізничних ("Хирів", "Мостиська-2", "Рава-Руська"). Функціонує пішохідний перехід на ПП "Шегині – Медика". Він працює лише 12 годин (з 8-ї до 20-ї год.), що значно обмежує можливості туристів.
   Львівська область має добре розвинуту транспортну інфраструктуру і є головним транзитним коридором в євразійській комунікаційній мережі ЄС – Україна – Росія та країни Кавказу, Центральної і Східної Азії. Загальна протяжність автомобільних шляхів становить 8,3 тис. км, з яких 97 % мають тверде покриття. Щільність автодорожної мережі становить 0,37 км/км2 (середнє значення по Україні – 0,17 км/км2 ). Це дає змогу охопити кільцевими екскурсійно-туристичними маршрутами панівну більшість природних та історико-культурних атракцій області.
   Івано-Франківська область має пряме залізничне сполучення з центральним та східним регіонами України, що забезпечує домінування в структурі туристичних потоків внутрішніх туристів. Частка іноземних туристів складає 8-9 %, головним чином через недостатню розрекламованість області на ринку міжнародного туризму.
   Дорожньо-транспортна інфраструктура внутрішньообласного значення також достатньо розвинута. Мережа доріг дає змогу охопити кільцевими екскурсійно-туристичними маршрутами понад 2/3 природних та історико-культурних атракцій області [7].
   Найважливішою особливістю Закарпаття є те, що це найзахідніша область України й єдина серед областей держави, яка межує одразу з чотирма країнами Центральної Європи: Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією. Ця особливість перетворює Закарпаття на транскордонний "полюс" притягання туристичних потоків із Заходу й Сходу, Півночі й Півдня Європейського континенту. Розвитку транскордонного туризму (передусім транзитного) сприяє найбільш розгалужена в Україні мережа митних переходів, їх в області 19. Стан розвитку внутрішньо обласної дорожньо- транспортної інфраструктури також варто оцінювати як достатньо сприятливий.
   В області є сприятливі умови для організації зимового туризму та гірськолижного спорту, період проведення яких триває з кінця листопада до середини березня. Гірськолижні траси обладнано 29- ма канатними дорогами протяжністю від 200 м до 1400 м. Поряд з розміщенням у турбазах, у гірськолижних центрах краю (Драгобрат, Пилипець, Красія, Воловець, Міжгір’я, Подобовець) активно розвивається приватний гостьовий сектор – агропансіонати й оселі сільського зеленого туризму. Транспортна мережа Чернівецької області досить добре розвинена. Залізничне, автомобільне та повітряне сполучення з’єднує Чернівці з містами Румунії, Молдови, Росії, Польщі, Болгарії. Отже, для розвитку туристичної галузі в Карпатському регіоні важливе значення має інфраструктурне забезпечення. Основними сферами, які потребують удосконалення, є транспортна інфраструктура, сфера зв’язку та комунікацій, інфраструктура в системі розміщення, торгівлі та громадського харчування [6, 8].
   Одним з головних елементів інфраструктурного забезпечення рекреації і туризму є потенціал гастрономічної бази території. Вона однаковою мірою використовується як постійно проживаючим населенням, так і туристами. Заклади громадського харчування надають специфічний вид послуг, якого немає в інших формах торгівельної діяльності. Тому необхідно розширити мережу сучасних закладів торгівлі та громадського харчування.
   Територія дослідження володіє високим гірськолижним потенціалом. Тому рекомендується розширити інфраструктуру, необхідну для розвитку гірськолижного та есктремальних видів відпочинку.
   Для забезпечення пріоритетного розвитку перспективних туристичних екопродуктів визначено завдання щодо першочергової розбудови таких об’єктів інфраструктури:
– в Ужанському НПП – візит-центру у Великому Березному та екоосвітнього осередку "Школа у пралісах" в с. Стужиця;
– у Карпатському НПП – системи екопізнавальних маршрутів Чорногірським хребтом;
– у НПП "Сколівські Бескиди" – тематичних пізнавальних природничих стежок;
– у Яворівському і Синевирському НПП – нічліжної бази малоформатного профілю;
– тематичних атракцій "Містечко Святого Миколая" – у Карпатському НПП та "Гуцульське село" – у НПП "Гуцульщина";
– мережі транс’європейських, регіональних і локальних піших та велосипедних трас в Українських Карпатах;
– інфраструктури для водного туризму на ріках Дністер, Черемош, Тиса та інших;
– інфраструктури для кінного туризму, у тому числі з використанням гуцульських коней.
   Для нормального функціонування рекреаційних комплексів, розміщених у Карпатському регіоні необхідне також відповідне технічне забезпечення. Це стосується як закладів розміщення, харчування, так і окремих рекреаційних комплексів, які забезпечують різні види відпочинку. Однак технічне забезпечення потребує удосконалення та змін. Програма удосконалення технічного забезпечення сільських зелених садиб у Карпатах включає такі заходи: проведення інвентаризації об’єктів, ремонт під’їздних доріг, що ведуть до закладів, та обладнання їх інформаційними знаками, обладнання та впорядкування на території регіону місць масового відпочинку та пляжів, автостоянок, гірських притулків для туристів, пам’яток природи, ставків та озер, гірськолижних витягів, будівництво нових туристичних стоянок вздовж автошляхів, технічне облаштування туристичних маршрутів, організаційна та матеріально-технічна підтримка проведення гуцульських фестивалів і ярмарок.
   Отже, для розвитку туристичної діяльності необхідно створювати не лише інфраструктуру, але й відповідне технічне забезпечення сільського зеленого туризму на даній території.

Література та джерела

1. Андрущак В. І., Приказка В. М., Слюсаренко А. О. Сільський зелений туризм на Буковині // Туризм у XXI столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – К.: Знання України, 2002. — С. 472-476.
2. Географічна енциклопедія України. – К.: Укр. рад. енцикл., 1990. – Т. 2. – 520 с.
3. Гетьман В. І. Курортно-рекреаційні системи Українських Карпат // Український географічний журнал. – 1999. – № 3. – С. 34-37.
4. Голояд Б. Природні ландшафти Українських Карпат та їхнє використання з рекреаційно-туристською метою // Краєзнавець Прикарпаття. – 2004. – № 4. – С. 57.
5. Горішевський П. А., Васильєв В. П., Зінько Ю. В. Сільський зелений туризм: організація надання послуг гостинності. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2003. – 148 с.
6. Міщан І. М. Проблеми та перспективи розвитку туризму на Прикарпатті // Туристично-краєзнавчі дослідження. – Вип. 5. – К., 2004. – С. 192.
7. Нєвєнченко А. І. Оцінка транспортної інфраструктури в туризмі на території Івано-Франківської області // Науковий вісник Чернівецького університету: збірник наукових праць. – Чернівці: ЧНУ, 2013. – Вип. 672-673: Географія. – С. 148-151.
8. Олишевський В. Розвиток рекреаційної інфраструктури // Економіка Рад. України. – 1991. – № 4.

Опубліковано: Нєвєнченко А.І. Дослідження інфраструктурного і технічного забезпечення в організації та плануванні сільського зеленого туризму в Карпатах // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2014. - Випуск 1-2 (29-30). - С.191-194.  

головна Історія української географії