УДК 911.375 Тарас Заставецький

Геоурбаністика як напрям суспільної географії

   У статті робиться спроба розкрити об’єкт і предмет вивчення геоурбаністики, виявити її головні складові і показати їх місце у системі суспільно-географічних наук. Встановлено, що геоурбаністика, зародившись у системі знань про народонаселення, є галуззю географії населення і географії міст. Вона досліджує передумови та особливості урбанізації у країнах та регіонах. Базовими поняттями геоурбаністики є “урбанізаційний процес”, “геоурбаністична ситуація”, “урбанізаційний розвиток”, “урбанізованість”. Виділено головні напрями геоурбаністичних досліджень в Україні: урболандшафтний, урбоекономічний, урбосоціально-географічний, містобудівельний і розпланувальний; встановлено об’єкти вивчення кожного напрямку та стан його розвитку. Звернена увага на постійне ускладнення об’єктів геоурбаністики – місто – система міських поселень – глобальні міста – міський простір.
   Taras Zastavets’kyi. Urban Geography as a direction in social geography. The article seeks to uncover the object and subject in the study of Urban Geography, to identify its main components and to show their place in the system of socio-geographical sciences. Originating from population studies, Urban Geography is a branch of population geography and geography of cities. It explores the causes and characteristics of urbanization in countries and regions. The basic concepts of Urban Geography are “urbanization process”, “urban geographical situation” and “the development of urbanization”. The basic directions of urban geographical research in Ukraine include: urban landscape, urban economicgeographical, urban socio-geographical, urban planning and urban deconstruction. The objects of study in each direction are identified and the state of their development established. Attention is drawn to the increasing complexity of objects in Urban Geography: city – urban settlement systems – global cities – urban space.
   Key words: Urban Geography, object and subject of study, urbanization process, urban geographical situation, urban space.

    Актуальність дослідження. У сучасних умовах становлення в Україні нової регіональної політики посилюється потреба вивчення суспільно- географічних процесів, серед них – і урбанізаційних, що впливають на регіональний розвиток і певним чином визначаються ним. Посилюється інтерес до міських форм розселення людей, їх раціонального розпланування і соціально-економічного розвитку. Це робить актуальним вивчення сучасних процесів розвитку міст, трансформації їх структури.
   Мета дослідження – розкрити сутність геоурбаністики як наукового напряму суспільно- географічних досліджень, виявити базові поняття цієї науки та завдання геоурбаністичних досліджень.
   Аналіз попередніх досліджень і публікацій. Феномен урбанізації як безперервного процесу появи і розвитку міст найбільше розкривають у своїх дослідженнях Ж. Боже-Гарньє та Ж. Шабо, В. Покшишевський, О. Константинов, Г. Лаппо, Ю. Пивоваров, Б. Хорєв, А. Степаненко, Ю. Пітюренко, Л. Корецький, П. Коваленко та ін. Однак суспільні процеси, що відбуваються в останні десятиліття в Україні і відобразились у розселенні, зумовлюють необхідність розгляду сучасних форм міського розселення, трансформації міського простору.
   Виклад основного матеріалу. Геоурбаністика – це напрям географічних досліджень, що своєю базою має систему знань про народодонаселення, тобто сукупність людей, що здійснюють життєдіяльність у межах певного суспільства. Ці знання отримуються різними науками про людину – географією, економікою, соціологією та ін., які дозволяють сформулювати цілісне уявлення про народонаселення та процеси, які в ньому відбуваються. Базою всіх цих наук, як відзначає Д. І. Валентей, є теорія народонаселення, яка "забезпечує можливість глибокого аналізу сутності багатоманітних процесів, що відбуваються у народонаселенні, і разом з тим синтезує знання про них в єдину струнку логічну конструкцію, дозволяє випрацювати теоретичні основи управління розвитком народонаселення" [14, с. 3].
   У складі наук про народонаселення вчений вирізняє економіку народонаселення, соціологію народонаселення, географію населення і екологію народонаселення.
   При цьому географія населення – наука, що вивчає "територіальні особливості розвитку населення, а також взаємозв’язки, що існують між демографічними, фізико-географічними й економіко- географічними процесами і явищами" [14, с. 266]. Внаслідок інтенсивних змін, що відбулися у ХХ ст. у суспільстві, в географії населення відбулася диференціація її наукових напрямів. Різні територіальні аспекти населення вивчали геодемографія (відтворення населення, його структуру), географія міст, географія міграцій, географія розселення, етногеографія тощо.
   Особливо розвивалася географія міст, що було зумовлено швидкими темпами урбанізації у 30-40-х та 50-80-х роках ХХ ст.
   Своєю предметною областю географія міст безпосередньо стикується з іншими галузями цієї науки (рис. 1), а особливо з демогеографією, етно-географією, географією життєдіяльності людей, географією трудових ресурсів, географією поведінки людей (міграційної, соціальної та ін.) тощо. Крім цього, географія міст має тісні зв’язки з природничою географією (чинники виникнення міст, форми розпланування, ресурсна база), історичною географією (форми розселення, виникнення міст), картографією (картографічне зображення міст), всіма суспільно-географічними дисциплінами, регіональними та конкретними економіками (участь у суспільно-економічних процесах), геоекологією (стан міського середовища).

Рис. 1. Місце геоурбаністики серед географічних наук

   Дуже важливим для геоурбаністики є визначення об’єкту і предмету дослідження цієї науки. Це пов’язано з тим, що досі немає єдиного визначення поняття "місто", а сутнісні характеристики цього терміну постійно уточнюються і доповнюються.
   Являючи собою галузь географії населення, що є складовою частиною суспільної географії загалом, географія міст вивчає міські форми розселення людей в їх багатогранності. Як зазначав ще у 30-ті роки ХХ ст. М. Дольницький, існування географії населення "виправдовується ще й тим, що людські селитьби творять визначний краєвидний елемент кожного земного простору й через те, є вони самі по собі географічними явищами" [8, с. 226].
   З позицій економічного складника суспільної географії міста розглядаються як центри концентрації виробничої діяльності, центри поширення інновацій. Соціальна географія дозволяє пізнати міста як демографічні скупчення з їх соціальними рисами, особливостями поведінки людей. Водночас міста можна розглядати як певні екосистеми. Саме завдяки комплексності у географічному вивченні міст ці об’єкти можна дослідити всебічно. Географія, як зазначає Г. Лаппо, "розглядає міста (як і інші об’єкти, які вона вивчає) на різних територіальних рівнях, що і відкриває шлях "до дослідження міста як системи в системі міст" [13, с. 5].
   Це доведено дослідженнями українських вчених: В. Кубійовича, Г. Величка, О. Степанів, М. Кордуби, В. Садовського, К. Воблого, М. Корецького, Ю. Пітюренка, С. Іщука, О. Гладкого, Д. Ткача, О. Топчієва, В. Джамана, О. Шаблія, Л. Шевчук та ін. Саме завдяки їхнім дослідженням відбулася зміна просторової парадигми на просторово-часову у вивченні міст. Це зумовило перехід до геоурбаністичних досліджень, які передбачають розгляд форм розселення в динаміці та тісних взаємозв’язках одна з одною (в т. ч. і із сільськими). Саме просторово-часова парадигма в розселенні дала можливість переходу від розгляду морфології розселення до можливості вивчення ролі поселень у розселенні, до вивчення систем розселення як територіально-життєдіяльних комплексів.
   Отже, геоурбаністика розвинулась як напрям вивчення міських поселень з географії міст, яка, своєю чергою, вивчає міста в складі загальних господарських систем.
   Геоурбаністика, на думку окремих вчених, передусім містобудівельників, має дещо вужчий предмет вивчення, ніж географія міст, хоча багато сучасних дослідників ототожнюють поняття "географія міст" та "геоурбаністика" (Г. Лаппо, 1997; О. Гладкий, О. Шаблій, 2003; О. Топчієв, 2005; С. Іщук, 2014 та ін.). Саме з цих позицій О. Топчієв у 2005 р. окреслює коло питань, які розглядає геоурбаністика [18, с. 265]:
– у складі більш загальних соціально- економічних систем чи господарських комплексів як їх елементи чи складники;
– як цілісні виокремлені об’єкти суспільно- географічних, більш вузько – геоурбаністичних досліджень;
– як складні динамічні системні утворення, що мають свою будову (структуру) та внутрішньо диференційовані соціоекономічні функції; в цьому разі досліджують внутрішні відмінності міського середовища, розселення населення, розміщення господарської діяльності, аналізують планувальну структуру міста та його земельно-господарський устрій.
   Деякі вітчизняні і зарубіжні (переважно російські) вчені (Д. І. Богорад, П. І. Дубровін, Ю. І. Пітюренко, М. Ф. Тимчук, Є. М. Перцик та ін.) певним чином звузили сутність геоурбаністичних досліджень, акцентувавши основну увагу на містобудівних та інженерно-планувальних напрямах. Основна ідея цих вчених полягає у "створенні якісного інженерного, комунікаційного та архітектурно-інфраструктурного розвитку міста, що має забезпечити створення специфічного просторового каркасу для збалансованого розвитку сельбищних, господарських та природоохоронних функцій" [5, с. 38]. При цьому основний акцент робиться на просторових формах організації міського простору, планувальній організації території.
   Проаналізувавши наукові дослідження з географії міст, а також, враховуючи сутність самого поняття "геоурбаністика" ("geo" – земля, "urbanus" – міський), вважаємо за правильне не розмежовувати поняття "географія міст" та "геоурбаністика" в сучасних умовах. Це дозволить здійснювати комплексний підхід до географічного вивчення міст, що включатиме як вивчення окремих поселень, так і систем розселення, дозволить реалізувати системний підхід до вивчення територіальних поєднань міст та окремих поселень.
   Отже, геоурбаністика є важливим напрямом географії населення, яка досліджує передумови і особливості урбанізації в країнах чи регіонах. Але, позаяк процес урбанізації неможливо характеризувати без вивчення міських форм розселення і міського населення, то поняття "географія міст" і "геоурбаністика" нерідко ототожнюють. Становлення геоурбаністики як окремого напряму в географії населення, пов’язано з науковими дослідженнями О. Дмитрука, А. Доценка, А. Степаненка, Д. Стеченка, Ю. Пітюренка, Л. Руденка, Є. Маруняк, А. Мозгового, О. Шаблія, Л. Шевчук, О. Гладкого, С. Іщука, Л. Нємець та ін.
   Базовими поняттями геоурбаністики є "урбанізаційний розвиток", "геоурбаністична ситуація", "урбанізованість території" та ін.
   Урбанізаційний розвиток являє собою перехід від однієї урбанізаційної ситуації до іншої. Він відбувається під впливом кількісних та якісних змін у міській людності і міському середовищі. Геоурбаністична ситуація – це геоурбаністичні явища, які розглядаються на певну дату як статичні, незмінні.
   Перехід від однієї до іншої геоурбаністичної ситуації відбувається під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників, кількісних і якісних змін – все це вивчає геоурбаністика. До кількісних змін відносять зміну показників урбанізації і природних та механічних рухів міської людності. До якісних змін відносимо зміни структури міст, способу життя міського населення, його структури (професійної, освітньої, вікової, етнічної), зміну міського середовища (природного, соціального).
   Саме геоурбаністика (географія міст) може вивчати всебічно т. з. "міський простір", який є складовою частиною геопростору і охоплює природні й антропогенні системи на певній території. Із визначення геопростору (Е. Алаєв, 1983; О. Топчієв, 2005) виходить, що міський простір – це сукупність міських поселень, які мають певне місцезнаходження і багатоманітні відношення між ними. У міському просторі, як і геопросторі загалом, відбувається нашарування різних видів простору – економічного, правового, ментального, інформаційного та інших [11, с. 15].
   Завдання геоурбаністики – розробляти загальні методологічні та методичні підходи щодо вивчення міського простору, а також здійснювати прикладні дослідження міських поселень та їхніх систем у їх багатоманітності, обґрунтовувати моделі оптимальної територіальної організації міського простору.
   Як зазначає проф. Л. Г. Руденко, просторовий розвиток знайшов свій прояв у головній парадигмі ХХІ ст. – сталому (збалансованому) розвитку, принципи якого необхідно враховувати в сучасній регіональній політиці [11, с. 19].
   Отже, зміни парадигми просторового розвитку значно розширили об’єкт вивчення геоурбаністики: місто - система розселення - міський простір, а також значно ускладнили його.
   Сучасні міста – це складні системи, до яких входять підсистеми: природне середовище, населення, господарство, сфера управління. Через постійну зміну і швидку плинність економічних і соціальних процесів у містах ці поселення є дуже складними об’єктами дослідження.
   У сучасних геоурбаністичних дослідженнях можна виділити такі напрями (табл. 1):
- урболандшафтний – вивчення стану природно-антропогенних систем, оцінка антропогенного впливу на компоненти природного середовища в міському просторі, обґрунтування конфігурації екомереж з врахуванням особливостей розселення та життєдіяльності людей у міському середовищі, вивчення питань екологічної безпеки в містах;
- урбоекономічний – дослідження стану господарських систем у міському просторі, рівня їх економічної ефективності, трансформації;
- соціально-географічний – вивчення розселенських, демографічних, культурних, інфраструктурних підсистем міст, соціальних зв’язків у міському просторі;
- містобудівний планувальний – вивчення планувальної структури міст, обґрунтування оптимальної організації міського простору, визначення ролі міст як вузлових елементів господарських і розселенських систем, вивчення питань територіальної організації міського простору (центр – периферія, місто – приміська зона, велике місто – сукупність міст-супутників тощо), положення міст у системах розселення різних таксономічних рангів.

   У процесі геоурбаністичних досліджень можна вивчати окремі міста або ж поєднання міст в системах розселення. У першому випадку вивчають структуру міста у компонентному функціональному, територіально-функціональному та організаційно- управлінському аспектах. При вивченні компонентно-функціональної структури міста беруться до уваги його підсистеми: демографічна, економічна, соціальна, екологічна, управлінська. Комплексним вивченням окремих міст в Україні займалися В. Кубійович (1927), О. Степанів (1938, 1943), А. Степаненко (1981), М. Мижега, С. Мохначук, М. Пістун, В. Юрківський (1984), Ю. Пітюренко (1987), Т. Буличева (1987, 1998), Ю. Палеха (2001), С. Іщук, О. Гладкий (2005, 2013), В. Нудельман (2011, 2013), О. Топчієв (2013), І. Ровенчак (2013), О. Шаблій (2013), В. Колосов (2013), І .Савчук (2013), Н. Нефедова (2013), А. Мозговий (2013), Л. Шевчук (2013).
   Крім міст, об’єктами геоурбаністичних досліджень є також селища міського типу – "відносно невеликі поселенські структури з відповідним характером міського потенціалу" [9, с. 83]. До них відносять "населені пункти, розміщені при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спорудах, підприємствах з виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, а також населені пункти, на території яких знаходяться вищі та середні спеціальні навчальні заклади, науково-дослідні установи, санаторії та інші стаціонарні та оздоровчі заклади, які мають державний житловий фонд, з кількістю населення понад 2 тис. осіб, з яких не менше як дві третини становлять робітники, службовці та члени їх сімей" [19].
   Такі населені пункти є важливими елементами (центрами) локальних систем розселення, тому їх вивчення здійснюється у контексті суспільно-географічних досліджень територіальних систем розселення. Найповніше такі форми розселення дістали відображення у роботах Н. Дністрянської і М. Дністрянського [2013], Д. Ткача та І. Ілляш [2013], Т. Заставецького [2005], М. Барановського [2006]. Такі праці було узагальнено також авторами монографії "Розселення в Україні: проблеми і перспективи" (К., 2006) (А. Доценко, В. Зінич, О. Великохатько, В. Танцюра).
   У сучасних умовах важливим є не тільки вивчення окремих міських поселень, але й дослідження всього міського простору в межах окремих країн і регіонів. Частинами такого простору є територіальні системи розселення, т. зв. урбанізаційні зони, метрополітенські території.
   Навколо міст, передусім великих, формуються т. зв. урбанізаційні ареали, які включають навколоміські території (пригороди), околиці і центр міста. Основні їх риси, а передусім відношення і взаємозв’язки розглядаються у працях таких вчених, як Т. Буличова, О. Гладкий, О. Грицай, С. Іщук, В. Кубійович, Г. Лаппо, В. Нудельман, Я. Олійник, М. О. Слука, О. Шаблій, Л. Шевчук.
   Ще одним об’єктом геоурбаністичних досліджень є т. зв. метрополійні зони. Вони є більшими за розмірами, ніж урбанізовані зони (такі території охоплюють ―території, які оточують велике місто, причому її населення займається діяльністю, що орієнтується на цей великий центр‖ [4, с. 42]. Це поняття дуже близьке за змістом до поняття "агломерація", під яким розуміють "компактну територіальну групу міських і сільських поселень, що об’єднані в складну локальну систему різноманітними інтенсивними зв’язками…, а також спільним використанням ресурсів даної території та значним економічним ефектом від формування високоурбанізованого міського середовища" [5, с. 21]. Вивченням агломерацій в Україні займалися такі вчені, як Д. І. Богорад, М. Долішній, В. Ступаченко, В. Онікієнко, І. Фомін, І. Савчук (Донецька і Дніпропетровська агломерації), Т. Буличева, М. Палеха, Ю. Пітюренко (Київська агломерація), О. Топчієв, В. Яворська (Одеська агломерація), О. Шаблій, Л. Шевчук, І. Ровенчак (Львівська агломерація), Л. Нємець, О. Колосов, О. Кірюхін (Харківська агломерація) та ін. Всебічному вивченню Львова як великого урбанізаційного ареалу була присвячена наукова конференція у Львівському університеті (2012), яка об’єднала географів, економістів, містобудівників у прагненні комплексно вивчити Львівську агломерацію, накреслити шляхи майбутніх геоурбаністичних досліджень.
   Вивчення метрополійних територій – важливе завдання геоурбаністики за кордоном (Польща, Австрія, Німеччина, Голландія, Росія та ін.). Проблематика розвитку метрополійних міст зафіксована у документах Європейської хартії місцевого самоврядування (дод. Протоколу (2007), "Маніфест нової урбаністики"). У цих документах, що визначають політику регіонального і місцевого розвитку в країнах Європи, центральну роль у соціально-економічному розвитку людства відводиться містам-метрополіям та метрополійним ареалам.
   Прикладом всебічного вивчення урбанізованого ареалу (метрополійної території) може бути "Комплексний атлас Львова", в якому представлено природне середовище, економічну і соціальну базу Львівської агломерації, історико- географічні особливості її формування. Вперше в українській картографії цей атлас відображає економічні, соціальні та духовні процеси з позицій людини, а не за виробничим принципом, як це було дотепер.
   Вивчення міських систем розселення, міського простору загалом передбачає встановлення ролі кожного міського поселення (виробничої, соціальної, демографічної та ін.), вивчення ролі міст як центрів соціально-економічного зростання і різноманітних зв’язків. У цьому значна роль вчених: Г. Анісімової, Н. Блажко, Г. Величка, А. Доценка, П. Коваленка, Л. Корецького, Г. Лаппо, Є. Маруняк, А. Мозгового, С. Мохначука, О. Литовки, С. Ниммик, С. Писаренко, Ю. Пітюренка, А. Степаненка, М. Тимчука, Д. Ткача, Б. Хорєва, М. Фащевського, О. Шаблія та ін.
   Визначення територіальної системи міських поселень вперше в українській геоурбаністиці дав Ю. Пітюренко (1977): "об’єктивно сформована на тій чи іншій території та економічній базі сукупність функціонально підпорядкованих міст та селищ, яка виникає у процесі розвитку виробництва, його територіальної організації, розселення населення, створення сприятливих умов його життя та виробничої діяльності". Така система має центр (переважно міжобласний, обласний чи міжрайонний) до якого тяжіють інші міські поселення. Міські поселення такої системи є опорним каркасом територіальних систем розселення різних таксономічних рангів.
   Сьогодні важливим є встановлення ролі міст у глобалізаційних процесах, вивчення впливу інтеграційних та дезінтеграційних процесів у економіці на розвиток міських поселень, обґрунтування основних напрямів комплексного розвитку таких населених пунктів з різною людністю та функціями. При цьому такі дослідження необхідні як на певну дату, так і в динаміці, щоб встановити загальні тенденції урбанізаційного процесу в Україні та її окремих регіонах, шляхи розвитку міст як своєрідних "полюсів зростання" для навколишньої території.
   Отже, об’єктом дослідження геоурбаністики в сучасних умовах є весь міський простір, територіальні системи розселення та окремі міста. Предметом дослідження цієї науки є просторові аспекти формування і функціонування міського простору та його форм (міст, систем розселення, надміських утворень).
   Звідси виходить, що геоурбаністика – це новий етап у розвитку міст, який "відображає розширення, збагачення, ускладнення тієї області соціально-економічної географії, викликані тією важливою обставиною, що вивчати необхідно не окремі міста, а їх мережі і системи.
   Процеси урбанізації, включаючи формування нових просторових форм урбанізації – міських агломерацій і урбанізованих зон надагломераційного рівня, притягують особливу увагу в містобудівних географічних розробках, які особливо стали актуальними у процесі трансформації регіонального соціально-економічного простору" [15, с. 3].

Література та джерела

1.Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: понятийно-терминологический словарь / Э. Б. Алаев. – М.: Мысль, 1983. – 350 с.
2. Барановський М. О. Депресивні аграрні території України: методичні підходи до ідентифікації, практичні результати / М. О. Барановський // Економіка України. – К., 2006. – № 11. – С. 70-76.
3. Богорад Д. І. Районна планіровка в Українській РСР і географія // Прикладні питання географії Української РСР. – К.: Наукова думка, 1964.
4. Боже-Гарнье Ж., Шабо Ж. Очерки по географи городов. – Москва: Прогресс, 1967. – 424 с.
5. Гладкий О. В., Іщук С. І. Географія міст. Геоурбаністика: Підручник / О. В. Гладкий, С. І. Іщук; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К.: ПАЛИВОДА А. В., 2014. – 300 с.
6. Дністрянська Н. І., Дністрянський М. С. Дуже малі міські поселення Львівської області: суспільно- географічний потенціал та перспективи розвитку: Монографія. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2013. – 198 с.
7. Доктор географії Григорій Величко / за ред. проф. О. Шаблія. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2012. – 342 с.
8. Доктор географії Мирон Дольницький / за ред. проф. О. Шаблія. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2005. – 302 с.
9. Доценко А., Зінич В., Великохатько О., Танцюра В. Розселення в Україні: проблеми і перспективи. – К., 2006. – 268 с.
10. Заставецький Т. Б. Система міських поселень агропромислового регіону в умовах трансформації суспільства. Монографія. – Тернопіль: Ред.-вид. відділ ТНПУ, 2005. – 160 с.
11. Изменения городского пространства в Украине / Под ред. Л. Г. Руденко. – К.: Реферат, 2013. – 160 с.
12.Ілляш І., Ткач Д. Соціально-економічний розвиток поселень агропромислового регіону в умовах трансформації суспільства. – Тернопіль: Астон, 2013. – 204 с.
13.Лаппо Г. М. География городов. – М.: Владос, 1997. – 480 с.
14. Основы теории народонаселения. Учебное пособие для экономических специальностей вузов / Д. И. Валентей, В. И. Козлов, Н. В. Панкратьева и др. – М.: Высшая школа, 1986. – 376 с.
15. Перцик Е. Н. География городов (геоурбанистика). – М., 1991. – 320 с.
16.Ступаченко В. С., Фомин И. А. Вопросы проектирования городских агломераций. – К.: Будівельник, 1965. – С. 12-15.
17. Тимчук Н. Ф. Методы экономического обоснования развития городов и районов. – К.: Будівельник, 1974. – 166 с.
18. Топчієв О. Г. Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2005. – 632 с.
19. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 12 березня 1981 року "Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР" // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/ laws/show/1654-10
20.Шаблій О. І. Основи загальної суспільної географії / О. І. Шаблій. – Львів: Вид. ЛНУ, 2003. – 444 с.

Опубліковано: Заставецький Т.Б. Геоурбаністика як напрям суспільної географії // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2014. - Випуск 1-2 (29-30). - С.160-165.  

головна Історія української географії