УДК 911.3:330.4 (477.82) Андрій Майстер

Історико-географічні особливості господарського освоєння території Волинської області

   Проведено ретроспективний аналіз господарського освоєння території Волинської області. Виокремлено основні періоди освоєння території області: прадавній (від початку заселення території області до І тис. н. е.), ранньослов’янський (І – ІХ ст.), давньоруський (ІХ – ХІV ст.), литовсько- польський (1349 – 1795 рр.), російсько-імперський (1795 – 1921 рр.), польський (1921 – 1939 рр.), радянський (1939 – 1990 рр.) і сучасний (з 1991 р.). Здійснено аналіз названих періодів господарського освоєння території Волинської області.
   Ключові слова: господарське освоєння, територія, Волинська область, цикл, період, етап.
   Andriy Mayster. The historical-geographical features of economic development on the territory of Volyn’ Oblast. Economic development on the territory of Volyn’ Oblast has a very long history. Following a retrospective analysis of economic development of the territory, eight periods of development are identified. These are the ancient (from the beginning of human settlement to the 1st millennium A.D.), the early Slavic (I–IX c.), the Old Rus’ (IX–XIV c.), the Lithuanian–Polish (1349–1795), the Imperial Russian (1795– 1921), the Polish (1921–1939), the Soviet (1939–1990) and modern (1991 – present). The ancient period is characterized by the settlement of the territory. Initial areas of settlement were the northern, north-western and north-eastern areas. Settlement and development of the southern areas occurred with the transition from the appropriating type of economy to the reproductive type of economy. Characteristic of this period is the change from hunting-gathering to farming-hunting. In the early Slavic period, the settlement and development of the central part of Volyn’ Oblast occurred. Significant quantity of small settlements and forts appeared in this period. In the Old Rus’ period an increase in the intensity of economic development occurred. The Lithuanian-Polish period is characterized by a relatively high level of urban and agricultural development of the territory. In the Russian-imperial period there was the transition to agro-industrial cycle of development. During the Polish period the land reform enhanced agricultural development of the territory. The Soviet period was characterized by a very high intensity of economic development of the region. In the post-Soviet period the intensity in the use of the territory is sharply declining.
   Key words: economic development, territory, Volyn’ Oblast, cycle, period, phase.

    Постановка проблеми у загальному вигляді. Господарське освоєння території, як і будь-який процес на Землі, відбувається у просторово-часовій площині. Дослідження процесу освоєння території різного таксономічного рангу не може обходитися без його ретроспективного аналізу. Тому дослідження часових аспектів процесу господарського освоєння території має важливе наукове значення.
   Метою дослідження є ретроспективний аналіз процесу господарського освоєння території Волинської області. Для досягнення поставленої мети нами було сформульовано такі завдання: – вирізнити основні періоди господарського освоєння території Волинської області; – здійснити аналіз господарського освоєння території за цими періодами.
   Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням історичних аспектів заселення та господарського освоєння території Волинської області займалися переважно історики-краєзнавці, такі як А. Заяць, О. М. Карліна, М. Г. Киричук, М. М. Кучинко, Г. Охріменко, С. Д. Панишко, О. Цинкаловський та ін. Ретроспективний аналіз заселення та розселення населення, формування поселенської мережі Волинської області був проведений В. Крулем. Аналіз історико-географічних передумов формування системи розселення Волинської області знаходимо у працях М. Влах і В. Поручинського. Дослідження історичних аспектів формування транспортних шляхів Волинської області проведені І. Волошиним, М. Лепким, Л. Матвійчук. Проте комплексний ретроспективний аналіз господарського освоєння території Волинської області в сучасній суспільно-географічні літературі не проводився.
   Виклад основного матеріалу. Господарське освоєння території Волинської області має дуже давню історію. Внаслідок проведеного ретроспективного аналізу господарського освоєння території області нами вирізнено основні періоди процесу освоєння території: прадавній (від початку заселення території області до І тис. н. е.), ранньослов’янський (І – ІХ ст.), давньоруський (ІХ – ХІV ст.), литовсько-польський (1349 – 1795 рр.), російсько-імперський (1795 – 1921 рр.), польський (1921 – 1939 рр.), радянський (1939 – 1990 рр.) і сучасний (з 1991 р.).
    Прадавній період. Волинська область належить до староосвоєних територій. Заселення та освоєння території сучасної Волинської області відбулося ще в добу палеоліту – давнього кам’яного віку (від появи людини до 10 тис. р. до н. е.). Заселення та розселення населення на території області просторово зміщувалось з півночі на південь. Волинське Полісся у давнину було дуже густо вкрите лісами, які були багаті на звірину та ягоди, що сприяло розвитку мисливства та збиральництва. Висока залісненість та заболоченість місцевості робили ці території важкодоступними для зовнішніх ворогів, велика кількість річок та озер були багаті на рибу, що давало змогу прадавній людині займатися рибальством. Перші поселення виникали на берегах річок (Прип’ять, Західний Буг, Стир, Турія) та озер (Шацькі озера), на надзаплавних терасах, піщаних дюнах, на Поліссі – на підвищеннях (острівках). Саме північні райони Волинської області стали піонерними ареалами розселенського освоєння. Пізніше розпочинається заселення та освоєння південних лісостепових районів області, для яких характерний підвищений рельєф (Волинська височина), менша лісистість та заболоченість території.
   Протягом палеоліту на території Волинської області виникло близько 38 поселень (на місці сучасних сіл Липне, Тростянець Ківерцівського району, села Гірка Полонка, селища Торчин Луцького району, сіл Карасин, Кукли, Старий Чорторийськ Маневицького району та ін.). У цей період найбільш заселеними були північні, північно- західні, східні та південно-східні райони області. Виникають перші поселення на території Любешівського, Камінь-Каширського, Маневицького, Шацького, Старовижівського, Луцького, Ківерцівського і Рожищенського районів [11, с. 95].
   На території Волинської області знайдено археологічні пам’ятки 20-ти поселень доби мезоліту (10 – 6 тис. р. до н. е.), зокрема на території сіл Мала Осниця, Нічогівка, Старосілля Маневицького району, Люб’язь Любешівського району, Боровне, Личини Камінь-Каширського району, Мизове, Смідин Старовижівського району, Смоляри Світязькі та Світязь Шацького району та ін. Упродовж мезоліту відбувається активне заселення східних, північно-східних та північно-західних районів Волинської області. Зокрема, районами найбільшого заселення стають Маневицький, Камінь-Каширський і Любешівський райони. На час мезоліту первісне населення освоювало ті ж території, що й у період палеоліту [11, с. 97].
   Господарство й населення доби палеоліту й мезоліту мало привласнюючий тип. Головним заняттям первісної людини було мисливство, збиральництво і рибальство. Найдавніші люди були змушені постійно знаходитися у пошуках їжі, тому часто переселялися з однієї території на іншу. Первісна людина дуже залежала від навколишнього природного середовища, яке впливало не лише на її матеріальну, а й на духовну культуру. Водночас, вплив людини на природу був незначним. Говорити про типове у сучасному розумінні господарське освоєння території у палеоліті й мезоліті не слід, бо вплив первісної людини на територію, на якій вона проживала, був мінімальним. Хоча, якщо виходити з позицій, що проживання людини на певній території вже призводить до її часткового освоєння, доба кам’яного віку належить до мисливсько-збиральницького циклу освоєння території.
   Новий етап у освоєнні території Волинської області розпочинається у неоліті (VI – IV тис. до н. е.), коли господарство переходить від традиційного привласнювального типу до відтворювального. Населення починає займатися землеробством та скотарством, яке є набагато продуктивнішим, ніж мисливство і збиральництво. Люди переходять до осілого способу життя. Сучасна територія Волинської області у цей період входить до південно- західної культурно-господарської зони (землеробсько-скотарської) [2, с. 15]. Із зростанням ролі землеробства в господарському занятті населення відбувається активне заселення південних територій Волинської області, які мали більш сприятливіші природні умови, родючіші ґрунти. Неолітичні поселення виявлені у Камінь-Каширському, Маневицькому, Ратнівському, Володимир-Волинському, Іваничівському і Луцькому районах [11, с. 97].
   В енеоліті (IV – ІІІ тис. до н. е.) відбувається перехід від кам’яного віку до епохи металу. Це період остаточного утвердження домінуючої ролі відтворювального господарства. Для нього характерна зміна циклу освоєння території від мисливського-збиральницького до аграрно-мисливського. Аграрно-мисливський цикл характеризувався переходом до відтворювального типу господарства, зростанням ролі землеробства і скотарства. При цьому такі промисли, як мисливство, рибальство зберігали значну роль (особливо на Поліссі) в житті населення. Основною моделлю обробітку землі була підсічно-вогняна, що полягала у вирубуванні та випалюванні значних ділянок лісу. Пізніше розвитку набуває орне землеробство в лісостеповій зоні, а потім й на Поліссі. Така модель господарювання полягала у збільшенні антропогенного навантаження на територію. З вирубуванням лісів зменшувалася лісистість території, що призводило до порушення екологічного балансу. Відбувається подальше заселення території Волинської області. Формується новий значний регіон заселення – південно-західний (Володимир-Волинський та Іваничівський райони), а також продовжує активно освоюватися територія теперішнього Луцького району [11, с. 98].
   Доба бронзи (ІІ – І тис. до н. е.) охарактеризувалася змінами в господарстві, вдосконаленням знарядь праці, відокремлюється ремесло від землеробства, що було пов’язано із використанням штучного металу – бронзи. Відбувається подальше заселення та розселення населення на території Волинської області. Найменш заселеними у цей період стають центральні райони області. Посилюються міграційні процеси із Північної та Центральної Європи, що сприяло формуванню етнокультурних зон зі своїм типом господарювання. Для Полісся характерний нижчий рівень розвитку землеробства, значна роль мисливства і рибальства, тоді як у лісостеповій зоні землеробство мало вищий рівень продуктивності.
   Ранньослов’янський період. На початку нашої ери відбувається заселення та освоєння території Волинської області племенами східних слов’ян (дуліби, дреговичі, волиняни). Хоча археологічні знахідки, знайдені на території області, вказують на те, що слов’янські племена тут були й раніше. У верхній частині басейну Західного Бугу проживали східнослов’янські племена, які в писемних джерелах згадуються під різними назвами: дуліби, бужани, волиняни. У межиріччі Прип’яті локалізувалися племена дреговичів. Ранньослов’янські племена оселялися на південних схилах рік, озер, струмків, що зумовлювало їх заняття землеробством і скотарством. Значного розвитку набувають ремесла: гончарство, прядіння, ткацтво, металообробка, розвивається й торгівля [6, с. 9]. Активно освоюються центральні райони області, особливо територія сучасного Турійського району [11, с. 98].
   У другій половині першого тисячоліття з’являється значна кількість малих поселень і городищ. Характерними є городища з VI – VII ст., відкриті біля сіл Підріжжя, Борщівка, Мельниця Ковельського району, Боратин, Княгинінок (Маяки), Лучиці, Городок Луцького району, Дуліби, Мировичі, Туричани Турійського району [9, с. 30]. Відомо, що в с. Городок біля гирла річки Гучви, яка впадає у Західний Буг, існувало городище Волинь (Велинь) від якого, на думку деяких істориків, й походить назва Волинської землі.
   Період VIІІ – ІХ ст. представлений поселеннями у селах Зимне Володимир-Волинського району, Крупа, Лище, Сьомаки Луцького району, Грабове Старовижівського району, городищем у смт Головне Любомльського району [6, с. 9]. Племена середнього трипільського періоду були розкидані майже по всій території Правобережної України. На території Волинської області трипільці були виявлені поблизу м. Володимира-Волинського. Пізніші трипільські поселення збереглися у долині річки Стир, на верхній і середній течії Західного Бугу, у південній частині Волинського Полісся.
   Давньоруський період. Наприкінці ІХ ст. відбувається об’єднання східнослов’янських земель й утворення держави Київська Русь, яка відіграла видатну роль в історії східних слов’ян. Зміцнення феодальних відносин і завершення процесів становлення єдиної давньоруської держави позитивно позначилося на розвитку східнослов’янських племен, які поступово склалися у давньоруську народність. В її основі лежали спільна територія, економічні зв’язки, єдина мова і спільна культура [6, с. 10].
   З розвитком землеробства відбувається активне заселення та господарське освоєння південних лісостепових районів Волинської області, що було пов’язано з більш сприятливішими, ніж у поліських районах природними умовами. Виникають нові міста, селища і села, останні з яких часто з’являються навколо міст і утворювали сільськогосподарську округу міста.
   Волинь у давньоруський період відзначалася значною концентрацією поселень. У Х – ХІV ст. виникають такі літописні міста, як Володимир- Волинський (988 р.), Волинь (1018 р.), Луцьк (1085 р.), Шепель (1097 р.), Перемиль (1098 р.), Турійськ (1099 р.), Чорторийськ (1100 р.), Устилуг (1150 р.), Камінь-Каширський (1196 р.), Ратне (кінець ХІІ ст.), Любомль (1287 р.), Ветли (1366 р.) [13, с. 190]. У період Галицько-Волинської держави у зв’язку з необхідністю освоювати нові території увага князівської адміністрації зосередилася на Волинському Поліссі, що проявилося в активному процесі містоутворення у поліських районах.
   Для селищ Х – ХІ ст. був характерним прирічковий тип поселень у лісостеповій зоні та мисовий і дюнний тип – у поліській зоні області. Більшість селищ і сіл розміщувались у зоні лісостепу, де переважали родючі сірі та чорноземні ґрунти. Селища були землеробсько-скотарськими осередками, а в окремих випадках – ще й ремісничими та промисловими центрами.
   Основою господарства в давньоруський період було землеробство і скотарство. Провідну роль орного землеробства засвідчує розташування сільських поселень на родючих грунтах [15, с. 10]. У сільському господарстві Київської Русі застосовували найбільш досконалі на той час знаряддя праці (плуг із залізними деталями, відвальним пристосуванням). Як тяглову силу використовували волів, рідше коней. Досить високим був і агротехнічний рівень сільського господарства. У лісостеповій зоні Волинської області переважала парова система з двопільною або трипільною сівозмінами, поширеними на більшості руських земель. Разом із тим, на Волинському Поліссі панувала підсічна вирубна система землеробства. Сіяли пшеницю, жито, просо, ячмінь, горох, льон. Вирощували також городні культури: цибулю, часник, ріпу, капусту.
   Важливу роль відігравало скотарство. Сільські поселення розташовувалися в долинах водойм, багатих на трави, які використовувались як корм для тварин [6, с. 10]. У своїх господарствах населення займалося розведенням корів, коней, кіз, овець, домашньої птиці. У феодальних господарствах утримували великі стада свійських тварин.
   У господарстві ранньосередньовічного населення Волинського Полісся значну роль відігравало також мисливство, рибальство й збиральництво. Займалися також таким промислом, як бортництво – збиранням меду диких бджіл.
   Із розвитком сільського господарства був тісно пов’язаний і розвиток ремесла. Найбільш розвинутими видами ремісничого виробництва у волинських містах були: залізоробне, гончарне, деревообробне, каменеобробне, прядильно-ткацьке, косторізне, ювелірне. У господарському відношенні одним із найважливіших видів ремісничого виробництва було добування й обробка чорних металів. Сировиною для виготовлення заліза були болотні руди. Добування заліза здійснювалося в основному в сільських поселеннях, а в місті проводилась його переробка. Ремесло забезпечувало необхідними виробами як міське, так і сільське населення [14, с. 153].
   Важливе місце в економіці давньоволинських міст займала торгівля. Цьому сприяв значний рівень розвитку продуктивних сил. Розвиток торгівлі сприяв господарському освоєнню території області. Торговельні шляхи, які проходили через територію Волинської області, давали позитивні імпульси процесу освоєння території. Уздовж цих шляхів виникали міста, селища і села.
   Через територію Волинської області проходили торгові шляхи міжнародного та місцевого значення. Перший шлях проходив із Києва до Луцька і Володимира і далі в Центральну і Західну Європу. Другий йшов із Володимира до Кракова, а звідти – на Прагу і Регенсбург. Третій водний шлях проходив по Дніпру і Прип’яті, з’єднувався із Західним Бугом і Віслою, і далі йшов у балтійський порт Гданськ, який був зв’язаний з усіма портами північного узбережжя Європи. З місцевих шляхів слід назвати Волинський шлях, що з’єднував Володимир із Галичем [16, с. 354].
   Новий етап господарського освоєння території пов’язаний із утворенням Галицько-Волинського князівства (ХІІ – ХІV ст.). Значного піднесення Волинська область досягла за часів Галицько- Волинського князівства. Виділення Волинської землі в окреме князівство у 1199 р. дало значний поштовх до швидкого розвитку господарства. За час перебування Волинської області у складі Галицько- Волинської держави головними господарськими заняттями населення залишалися землеробство та скотарство.
   Негативно на господарському освоєнні території позначилася татаро-монгольська навала в 1241 р., коли було зруйновано багато міст і сіл області. У своєму соціально-економічному розвитку Волинська область була відкинута на багато років назад [5, с. 173].
   Литовсько-польський період. Новий період господарського освоєння території Волинської області пов’язаний з її перебуванням під владою Литви (1349 – 1569 рр.) і Речі Посполитої (1569 – 1795 рр.), що позначилося на процесах освоєння території регіону.
   У XIV – XV ст. процес виникнення нових міст у Волинській області був незначним. Причиною цього було монголо-татарське вторгнення, яке значно підірвало продуктивні сили тогочасного суспільства, і боротьба за ці землі між Польським королівством і Великим князівством Литовським, відсутність у цей час великого магнатського землеволодіння, що стимулювало розвиток містобудування. Міська мережа не вирізнялася значною густотою. Одне місто припадало в середньому на 2210 км2 (у Володимирському повіті одне місто припадало на 1316 км2 , у Луцькому – на 2747 км2 ) [8, с. 39].
   У XVI – першій половині XVII ст. Волинська область стала регіоном активної урбанізації (міста Ковель, Турійськ, Несухоїжі, Вижва, Берестечко, Локачі, Литовеж). У цей період для області характерна відносно густа мережа поселень. Зростання міського населення було пов’язано з переселенням селян у міста, а також приїздом людей з інших регіонів і збільшенням природного приросту. У другій половині XVII – XVІІІ ст. наступив спад урбанізаційних процесів, який був пов’язаний із соціально-політичними реаліями, що склалися у феодальній Речі Посполитій [4, с. 34].
   Основною галуззю господарства у ХІV – ХVІІІ ст. залишалося сільське господарство. Відбувається вдосконалення техніки землеробства. Частіше став використовуватися плуг із заліза, особливо на півдні Волині. Поступово змінювалася й система обробітку землі. Трипілля стало витісняти примітивну вирубну систему навіть і на Поліссі.
   Розвиток міст, а також розширення торгово- економічних зв’язків із країнами Західної Європи сприяли помітним якісним і кількісним змінам у ремеслі й торгівлі. Своєю чергою розвиток міст був зумовлений формуванням внутрішнього торгового ринку завдяки поширенню фільваркового сільського господарства. Міста Луцьк і Володимир стали значними ремісничими центрами не лише регіонального, а й загальноукраїнського масштабу. Наприклад, у Луцьку в 1577 р. налічувався 201 ремісник. Регіональними ремісничими центрами у цей період стають Ковель, Торчин, Олика та ін. [5, с. 174].
   Російсько-імперський період. У другій половині XVIII ст. відбувається політичний та соціально- економічний занепад Польщі, що призвів до поділів держави (1772, 1793 і 1795 роки). У результаті третього поділу Польщі сучасна територія Волинської області увійшла до складу Російської імперії й була утворена Волинська губернія.
   У цей період відбуваються зміни політичного та соціально-економічного устрою Волині. Російська імперія проводить реформи (селянську, земельну), що вплинуло на господарське освоєння регіону. У XVII – XVIII ст. у межах сучасної Волинської області існувало 1000 поселень, значна частина яких була розміщена у лісостеповій зоні. Із розвитком товарного виробництва характер розселення населення істотно змінився. Населення концентрувалося неподалік підприємств, що було зумовлено тяжінням трудових ресурсів до економічних центрів. Розвиток капіталістичних відносин на селі, зростання продуктивності аграрної праці зумовив вивільнення значної кількості селян, які прямували до міста, поповнюючи лави робітників і збільшуючи кількість міського населення. За даними Всеросійського перепису населення 1897 р. у Луцькому повіті чисельність населення становила 252 550 осіб, у Володимир-Волинському – 277 265 осіб і Ковельському – 211 493 осіб. У XX ст. темпи зростання міського населення збільшилися. За 15 років (до 1912 р.) населення Ковеля зросло до 29 581 осіб (на 61 %), Луцька – до 28 753 осіб (на 82 %), Володимира – до 15 955 осіб (на 61 %) [12, с. 260].
   У другій половині XІX ст. відбувається інтенсивне заселення та освоєння території Волині колоністами з Чехії та Німеччини. Найбільше їх осіло в районах Південної Волині. На початку ХХ ст. на Волині проживало 25 200 чехів. Німців на Волині було майже стільки, як і чехів (24 900 осіб) [14, с. 406.]. Чехи та німці своїми більш досконалими методами господарювання позитивно впливали на розвиток аграрних відносин на Волині, були прикладом для волинських селян.
   Основним заняттям населення залишалося сільське господарство. Земля знаходилася у руках польських або сполонізованих поміщиків, які експлуатували працю селян-кріпаків. Після скасування панщини та кріпосного права (1861 р.) відбувається активне лісогосподарське освоєння (вирубка та продаж лісу) Волинського Полісся, що було зумовлено дефіцитом землі (частина землі була відібрана у поміщиків) та коштів у поміщиків. У другій половині ХІХ ст. лісистість території на Волині становила понад 50 %. З 1854 р. до 1914 р. площа лісів зменшилась на 32 % [21, с. 201].
   У другій половині ХІХ ст. відбувається промислове освоєння території Волині, що було зумовлено селянською реформою 1861 р. На базі місцевої сировини (болотної руди) розвивалося металургійне виробництво, яке було представлене руднями. У другій чверті ХІХ ст. відбувається занепад залізорудного виробництва. Серед підприємств із виготовлення будівельних матеріалів найбільше значення мали цегельні. Цегла використовувалася для спорудження резиденцій магнатів і багатих купців, культових споруд, фабрик і заводів, для печей, які будувалися в кожній сільській хаті. Цегла вироблялася на невеликих цегельних заводах із місцевої глини [7, с. 346]. Розвивалося також скляне виробництво (гутництво) на базі місцевих запасів пісків. Розвитку набула цукрова, сукняна, горілчана галузі промисловості. Інтенсивно розвивалась, особливо на Поліссі, лісопильна та деревообробна промисловість.
   З 1861 до 1900 р. кількість промислових підприємств фабрично-заводського типу зросла на Волині в чотири рази. На початку 1860-х рр. найбільший промисловий розвиток мав Луцький повіт (114 підприємств). Володимир-Волинський і Ковельський повіти (83 і 64 промислових підприємств відповідно). Найбільше було підприємств спиртогорілчаної, цегельної, шкіряної і суконної промисловості. У Володимирському, Ковельському і Луцькому повітах Волинської губернії в 1913 р. налічувалося 104 дрібні промислові підприємства, на яких працювало 1310 робітників. Але, незважаючи на зростання промислового виробництва, розвиток його на Волині відбувався дуже повільно, якщо порівнювати з іншими регіонами тодішньої Російської імперії. Більшість населення міст продовжувала займатися ремеслами і кустарними промислами, а також дрібною торгівлею.
   У цей період відбувається також транспортне освоєння території Волині, що супроводжувалося вдосконаленням наявної транспортної інфраструктури та будівництвом залізниць і шосейних шляхів. У 1872 р. через територію сучасної Волинської області було прокладено т. зв. Південно- Західну залізницю (Київ – Ковель – Брест), а в 1890 р. проведено залізницю Ковель – Сарни – Київ. У 1890 р. прокладено залізничний відтинок Ківерці – Луцьк, а пізніше – залізничні лінії Луцьк – Львів і Ковель – Володимир. На рубежі ХІХ – ХХ ст. було збудоване шосе Брест – Ковель – Луцьк, що з’єднало Волинь з Києвом на сході й Варшавою на заході [5, с. 176].
   Територія сучасної Волинської області була театром воєнних дій під час Першої світової війни (1914 – 1918 рр.). Як і будь-який військовий конфлікт, ця війна спричинила багато втрат і руйнувань населенню й економіці країни, зокрема Волинської області, що негативно позначилося на господарському освоєнню території регіону.
   Впродовж воєнних років населення Волині перебувало на межі виживання через занепад сільського господарства, сплюндрування поліських земель, використання селян для виконання різних повинностей. За роки Першої світової війни на Волині було знищено або пошкоджено 212 тис. будівель, 170 км брукованих доріг, 3800 мостів та багато інших господарських споруд [23, с. 37].
   Польський період. 18 березня 1921 р. у м. Рига було підписано Ризький мирний договір між Росією, Україною і Польщею, за яким частина західноукраїнських земель, у тому числі й територія сучасної Волинської області, увійшли до складу Польщі. Польський уряд проводив дискримінаційну політику щодо східних воєводств Польщі, у тому числі й Волинського. Головні інвестиції були спрямовані в економіку Західної та Центральної Польщі, тоді як Західна Україна, Західна Білорусь і Литва отримували незначні капіталовкладення і були аграрно-сировинними придатками Польщі [5, с. 176]. Тому основу економіки Волинського воєводства становило сільське господарство, в якому була зайнята переважна більшість населення (81 %). У промисловості було зайнято лише 7,2 % населення, у торгівлі – 5,7 %. За сільськогосподарською спеціалізацією переважали рільничі та рільничо-лісові господарства.
   З усієї зайнятої під сільське господарство площі орні землі становили 47,8 %, луки – 12,5 %, пасовища – 2,6 %, сади і городи – 2,5 %, невжитки – 6,3 %, ліси – 25,9 %, води і торфовища – 0,7 % [26, с. 109, 128].
   Для Волинського воєводства у цей період був характерним дуже низький розвиток транспортної мережі. Наприклад, щільність залізничних колій у воєводсті в 1937 р. становила всього 3,4 км/100 км2 [25, с. 188.].
   За даними 1931 р. найбільшу чисельність населення мали Луцький (290,8 тис. осіб) і Ковельський (255,1 тис. осіб) повіти, а найменшу – Любомльський (85,5 тис. осіб) повіт. Найвищі показники густоти населення були характерні для Горохівського (69 осіб/км2 ) і Володимирського (68 осіб/км2 ) повітів, тоді як найменша густота населення спостерігалася у Любомльському (42 осіб/км2 ) і Ковельському (45 осіб/км2 ) повітах.
   У 1930-х рр. зростає політична напруга в Європі. Для стабілізації ситуації 23 серпня 1939 р. було підписано договір про ненапад між СРСР і Німеччиною терміном на десять років [2, с. 452]. 1 вересня 1939 р. Німеччина перейшла кордон Польщі, що засвідчило початок Другої світової війни.
   Радянський період. 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли польський кордон і приєднали Західну Україну до УРСР у складі СРСР. Волинську область у її сучасних межах було утворено 4 грудня 1939 р. Для Західної України, зокрема й Волинської області, у цей час розпочався новий період політичного й соціально-економічного розвитку. Радянською владою впроваджувалися адміністративно-командні основи економіки. У Волинській області в цей період розпочалися процеси індустріалізації і колективізації. У грудні 1939 р. розпочалася націоналізація промислових підприємств, залізничного транспорту, зв’язку, банків, рибних господарств, хлібофуражних складів, магазинів [6, с. 114].
   Реорганізацію господарської системи області перервала Друга світова війна. Волинська область у перші дні війни взяла на себе перший удар і була окупована гітлерівською Німеччиною 8 липня 1941 р., повністю визволена 22 липня 1944 р. Ця війна принесла найбільші розрухи Україні, й зокрема Волинській області. За офіційною статистикою жертвами війни стали 165,3 тис. осіб області, вивезено в Німеччину понад 30 тис. осіб. Під час війни було знищено промислові підприємства області, 39 залізничних станцій, близько 600 км залізничної колії, понад 307 тис. м2 житлової площі, зруйновано 30 машинно-тракторних станцій, 378 колгоспів, спалено 422 населених пункти, 35 тис. селянських будинків, сотні шкіл, бібліотек, медичних закладів, забрано в колгоспів і селян понад 300 тис. голів худоби, 80 тис. коней. Загальна сума збитків, заподіяних економіці області перевищувала 8 млрд крб [6, с. 137].
   У повоєнні роки розпочалася відбудова господарства Волинської області, яка тривала до кінця 1940-х рр. Промисловість області досягла довоєнного рівня щодо валового виробництва продукції у 1949 р., але її рівень був низьким. У структурі промислового виробництва значну частку займала продукція лісозаготівельної і дерево- обробної (38 %) та харчової (36 %) галузей. Причиною низького рівня розвитку промисловості області була слабка паливно-енергетична база.
   У 1950-х рр. розпочалося освоєння Львівсько- Волинського вугільного басейну. В Іваничівському районі розпочалося інтенсивне будівництво вугільних шахт і шахтарського селища на 10-15 тис. осіб, якому 10 квітня 1950 р. було присвоєно назву "Нововолинськ" [22, с. 20]. До 1963 р. було побудовано дев’ять шахт.
   Важливим паливним ресурсом в області залишався також торф (Гавчицьке, Ковельське, Журавичівське, Маневицьке, Підцаревицьке родовища), видобуток якого був економічно виправданим та значно дешевшим, порівняно з кам’яним вугіллям. У 1965 р. було введено в експлуатацію Журавичівський торфобрикетний завод [10, с. 96].
   Важливе місце в області займали машинобудування та металообробка, розвиток яких у 1950 – 1960-х рр. відбувався переважно шляхом розширення і реконструкції підприємств. У 1955 р. засновано Нововолинський ремонтно-механічний завод. У 1956 р. для потреб залізничного транспорту спорудили механічний завод у м. Ківерці [1, с. 305]. На базі Луцького авторемонтного заводу у 1959 р. створено машинобудівний завод, що дозволило запровадити випуск нових видів продукції та суттєво збільшити виробництво [19, с. 171]. У березні 1960 р. на базі Луцького ливарно- механічного заводу створено приладобудівний завод із випуску приладів для вимірювання температури. У 1962 р. почав випускати продукцію Луцький електроапаратний завод, створений на основі невеликого монтажного підприємства [17, с. 138]. У 1971 р. запрацював Ковельський завод сільськогосподарських машин, який випускав обладнання для тваринницьких ферм. У 1976 р. введено в експлуатацію Нововолинський завод спеціального технологічного обладнання. Введення в дію нових потужностей дозволило збільшити питому вагу валової продукції машинобудування та металообробки в галузевій структурі промисловості області від 8 % у 1950 р. до 26 % у 1986 р. [5, с. 182].
   Збільшення обсягів промислового та житлового будівництва сприяло розвитку промисловості будівельних матеріалів. До 1955 р. галузь була представлена лише невеликими цегельними підприємствами. У 1955 р. розпочалося виробництво залізобетонних конструкцій і деталей у Луцьку, Нововолинську, Ковелі. У 1973 р. було введено в експлуатацію Луцький картонно-руберойдний завод, а на початку 1980-х рр. побудовано Луцький завод великопанельного домобудування.
   Особливо сприятливі умови область мала для розвитку лісової та деревообробної промисловості, адже ліси займали третину її території. До середини 1950-х рр. ці галузі посідали провідне місце у структурі промислового виробництва області.
   У 1970-х рр. в області розпочався інтенсивний розвиток хімічної промисловості. У 1962 р. у селищі Ратне побудовано перший в Україні завод хвойного борошна і пасти (лісохімзавод). У 1972 р. запрацював Луцький завод виробів із пластмас, а в 1973 р. – Луцький завод синтетичних шкір.
   Значного розвитку в цей період набуває харчова промисловість, зокрема цукрова галузь. До середини 1950-х рр. в області не було жодного цукрового заводу. У 1957 р. на повну потужність запрацював Іваничівський цукровий завод. У 1958 р. було запущено Гнідавський і Горохівський заводи, а в 1959 р. – Володимир-Волинський. У Горохові, Локачах, Камінь-Каширському запрацювали механізовані маслозаводи. У 1960 р. почала працювати Луцька макаронна фабрика. Впродовж наступних років було реконструйовано Нововолинський і Ковельський хлібозаводи, Луцький і Павлівський пивзаводи. У 1967 р. почав працювати Ковельський крохмальний завод. У 1977 р. почав випускати свою продукцію Володимир-Волинський комбінат молочних продуктів [19, с. 155].
   Певні зрушення були й у легкій промисловості області. У 1958 р. вперше у Волинській області було побудовано льонозавод у м. Ковель, який запрацював у 1959 р. [6, с. 160]. У 1960 р., у смт Рожище на базі невеликої артілі створена перша в області прядильно-ткацька фабрика, яка спеціалізувалася на виробництві пряжі, тканин і ковдр. Швейна промисловість також набула розвитку. У 1964 р. засновано Нововолинський цех Володимир- Волинської швейної фабрики. У 1967 р. у Нововолинську було запущено бавовнопрядильну фабрику [20, с. 64]. У 1977 р. запрацювало найбільше підприємство Луцька – шовковий комбінат.
   До середини 1960-х рр. темпи розвитку сільськогосподарського виробництва були незначними. Поголів’я худоби в колгоспах і радгоспах впродовж 1953 – 1964 рр. зростало досить повільними темпами. Якщо на 1 січня 1953 р. в області налічувалося 155,1 тис. голів ВРХ, то на 1 січня 1963 р. – 388,1 тис. голів. У 1964 р. поголів’я ВРХ зменшилося до 364,3 тис. голів [3, с. 98-99].
   З 1966 р. у Волинські області розпочалися інтенсивні меліоративні заходи із осушення земель Полісся. Станом на 1985 р. меліоративний фонд області становив 645 тис. га, з них осушено 356,5 тис, га, у тому числі сільськогосподарських угідь – 288 тис. га [18, с. 47]. Внаслідок осушення земель Волинського Полісся було збільшено площу сільськогосподарських угідь, що зумовило зростання рівня освоєності території.
   Таким чином, у 1939 – 1990 рр. відбулися суттєві зміни в соціально-економічному і політичному розвитку області, що зумовило нові види і методи господарського освоєння території регіону.
   Для радянського періоду був характерним аграрно- промисловий цикл освоєння території із дуже високою інтенсивністю процесів господарського освоєння.
   Сучасний період. Сучасний період господарського освоєння території Волинської області характеризується різким зменшенням інтенсивності процесів освоєння. Така ситуація зумовлена значним скороченням обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва. 1990-ті рр. були для України, зокрема й для Волинської області, періодом кризи, структурних змін у всіх галузях економіки. Україна була змушена майже по-новому формувати економічну систему, налагоджувати нові господарські зв’язки, тому що економічні зв’язки, які існували в Радянській Україні були майже зруйновані разом із розпадом СРСР.
   У 1991 – 1999 рр. відбувається значне зменшення обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва. За 1994 р. спад промислового виробництва склав 38 %, за 1995 – 19 % [5, c. 187]. У 1997 – 1999 рр. відбувається зменшення інтенсивності падіння і накопичення передумов виведення промисловості з кризи. Починаючи з 2000 р., промисловий комплекс області демонструє темпи зростання. Проте подолати зменшення обсягів промислового виробництва, яке розпочалося у 1990- х рр., не вдалося й до сьогодні.
   Значні зміни у 1990-х рр. відбулися у сільському господарстві. У цей період відбувається різке скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва. Так, обсяг виробництва сільськогосподарської продукції у 1995 р. зменшився в 1,7 раза порівняно з 1990 р. На селі відбувається становлення нових економічних відносин. Після розпаду СРСР колгоспна система занепадає. На базі колгоспів створюються агрофірми, кооперативи, спілки селянських господарств, акціонерні пайові об’єднання, у багатьох районах проводиться паювання землі. Починаючи з 2000 р., обсяги сільськогосподарського виробництва збільшуються, але аграрний сектор і надалі залишається у кризовому стані.
   Починаючи з 1994 р. у Волинській області відбувається абсолютне зменшення чисельності населення. Протягом 1994 – 2004 рр. населення зменшилось на 31,9 тис. осіб. Скорочення чисельності населення було характерним для більшості районів області [24].
   Сучасний період господарського освоєння території Волинської області характеризується різким зменшенням інтенсивності процесів освоєння території, що пов’язано зі скороченням обсягів промислового та сільськогосподарського виробництв. Для сучасного періоду області характерний аграрно-промисловий цикл освоєння території.
   Висновки. Територія сучасної Волинської області була заселена ще в добу палеоліту і належить до староосвоєних (староаграрних) територій. Процес освоєння території області пройшов довгий і складний історичний розвиток. Господарське освоєння території регіону характеризується зміною циклів освоєння від мисливсько-збиральницького до аграрно-промислового.

Література та джерела

1. Богуш М. І. Ківерцівщина: крізь віки і долі : історико-краєзнавчі нариси / М. І. Богуш, Г. І. Павленко. – Луцьк : Надстир’я, 2006 – 520 с.
2. Бойко О. Д. Історія України : навч. посіб. / О. Д. Бойко. – К. : Академвидав, 2006. – 688 с.
3. Волинська область за роки радянської влади (1940 – 1966 рр.) : стат.зб. – Львів : Каменяр, 1969. – 305 с.
4. Герасименко О. Міста Волині ХVІ–ХVIІІ століть у світлі урбанізаційних процесів середньовічної Європи / О. Герасименко // Матеріали І Міжнародної наук.-практ. конф. аспірантів і студентів "Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне майбутнє" (18-19 квіт. 2007 р.) : у 2-х т. – Т. 1. – Луцьк : РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. – С. 33-35.
5. Єврорегіон Буг : Волинська область / за ред. Б. П. Клімчука, П. В. Луцишина, В. Й. Лажніка. – Луцьк: Ред. вид. відділ ВДУ, 1997. – 448 с.
6. Історія Волині: від найдавніших часів до наших днів : монографія / відп. ред. О. Г. Михайлюк. – Львів : Вища школа, 1988. – 238 с.
7. Карліна О. Економічний розвиток західних повітів Волинської губернії наприкінці XVIII – середині ХІХ ст. / О. Карліна // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Старовижівщина з глибини століть : матеріали ХХVІІІ Волин. обл. іст.-краєзн. наук. конф., присвяч. 17 річниці незалежності України та 500-річчю першої писемної згадки про Стару Вижівку та Нову Вижву, 20-21 червня 2008 р. – Луцьк : Упр. культури і туризму Волин. облдержадмін., 2008. – Вип. 28. – С. 344-349.
8. Карліна О. М. Розвиток урбанізаційного процесу на Волині в XV – першій половині XVII ст. / О. М. Карліна // Любомль в історії України і Волині : матеріали наук.-практ. конф. до 460-річчя надання Любомлю магдебурзького права і 10-річчя незалежності України, 7 груд. 2001 р., Любомль : Любомл. краєзн. музей, Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки, Волин. обл. т-во краєзнавців ; упоряд. О. Д. Остап’юк. – Луцьк, 2003. – С. 38-48.
9. Киричук М. Г. Волинь – земля українська : навч. посіб. / М. Г. Киричук – Луцьк, 2000. – 508 с.
10.Ковальчук Г. І. Розвиток промисловості в західних областях України за 20 років радянської влади (1939 – 1958 рр.) : історико-економічний нарис / Г. І. Ковальчук. – K. : Наук. думка, 1965. – 186 с.
11.Круль В. Виникнення населених пунктів Волинської області та їхня територіальна організація до часів Київської Русі / Володимир Круль, Ірина Добинда // Наук. вісн. Східноєвропейського нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія : Геогр. науки. – 2013. – № 16 (265). – С. 94-100.
12.Кудь В. Західна Волинь в цифрах всеросійського перепису населення 1897 р. / В. Кудь // Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край : матеріали ІХ наук. іст.-краєзн. міжнар. конф. 20-23 січня 1998 р. ; відп. ред. Г. В. Бондаренко. – Луцьк, 1998. – С. 260-262.
13.Кучинко М. М. Волинська земля Х – середини ХVІ ст.: археологія та історія : навч. посіб. / М. М. Кучинко. – Луцьк : РВВ "Вежа", 2002. – 314 с.
14.Кучинко М. М. Нариси стародавньої та середньовічної історії Волині / М. М. Кучинко. – Луцьк : Надстир’я, 1994. – 208 с.
15. Кучинко М. Місце Волинської землі у складі Волинсько-Галицької держави / Михайло Кучинко // Літопис Волині : наук.-попул. і літ.-худож. часоп. / голов. ред. І. Д. Олексеюк. – Луцьк, 2003. – Ч. 2. – С. 6-16.
16.Ломінський В. Економічний розвиток давньоруських міст Волині / В. Ломінський // Волинь у новітній історії української державності : зб. наук. пр. / за ред. Б. Яроша. – Луцьк, 1999. – С. 347-356.
17. Михайлюк О. Г. Історія Луцька / О. Г. Михайлюк, І. В. Кічий. – Львів : Світ, 1991. – 192 с.
18. Мольчак Я. О. Розвиток меліорації на Волині / Я. О. Мольчак, Б. П. Розлог // Минуле і сучасне Волині : тези доп. та повідомл. Волин. регіон. іст.-краєзн. конф., 26-28 вересня 1985 р. – Луцьк, 1985. – С. 45-47.
19. Нариси історії Волинської обласної партійної організації / авт. колектив П. А. Борковський, Н. В. Бурчак, Б. Й. Заброварний та ін. ; редкол. : С. А. Поліванов (голова) та ін. – 2-е вид., перероб. і доп. – Львів : Каменяр, 1981. – 250 с.
20. Нововолинськ та околиці. Край шахтарської праці : істор.-публіцист. нариси. – Львів : ДП "Вид. дім УКРПОЛ", 2008. – 164 с. 21. Панасюк А. А. Лісові промисли як допоміжне заняття населення Західного Полісся / А. А. Панасюк // Минуле і сучасне Волині : тези доп. і повідомл. ІІ-ї Волин. іст.-краєзн. конф. / відп. ред. Н. В. Бурчак. – Луцьк, 1988. – Ч. 1. – С. 200-201.
22.Сапожніков В. Сьогодення і пам’ять століть / В. Сапожніков // Минуле і сучасне Волині та Полісся: край на межі тисячоліть : матеріали X обл. наук. істор.-краєзн. конф. (2000 – 2002 рр. с. Старий Чорторийськ, смт Маневичі, с. Четвертня, м. Нововолинськ). – Луцьк : Надстир’я, 2002. – С. 20-22.
23.Соловйов О. Економічне становище Волині в роки Першої світової війни / О. Соловйов // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія : Істор. науки. – 1997. – № 2. – С. 35-40.
24.Стратегія соціально-економічного розвитку Волинської області на 2004–2015 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://volynrada.gov.ua/node/29409
25. Mały Rocznik statystyki 1939. – Warszawa : Główny Urząd Statystyczny, 1939. – 460 s.
26.Rocznik statystyki Rzeczypospolitey Polskiej. – Warszawa : Główny Urząd Statystyczny, 1927. – 532 s.

Опубліковано: Майстер А.А. Історико-географічні особливості господарського освоєння території Волинської області // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2014. - Випуск 1-2 (29-30). - С.139-147.  

головна Історія української географії