УДК 796.5 Олександр Колотуха

Макроекономічний та геопросторовий аналіз розвитку спортивного туризму

   У статті розглянуто статистичні підходи Всесвітньої туристської організації (UNWTO) до визначення показників, які характеризують розвиток спортивного туризму в світі. За відсутності конкретних статистичних показників розвиток спортивного туризму в світі проаналізовано за непрямими ознаками – через спільну доповідь UNWTO та Торгівельної асоціації пригодницького туризму щодо розвитку цього виду туризму, за публікаціями туристських видань, популярністю пригодницьких турів, реалізацією товарів для спортивного туризму та активної рекреації. Геопросторові аспекти розвитку спортивного туризму визначено через представництво країн у міжнародних туристсько-спортивних організаціях. Із цього аналізу можна зробити висновок, що спортивний туризм – це вагомий сектор світового туризму (як за кількісними, так і за економічними показниками), що динамічно розвивається, насамперед, внаслідок соціальної затребуваності; його розвиток набуває геопросторових масштабів.
   Ключові слова: види туризму, спортивний туризм, природний туризм, пригодницький туризм.
   Oleksandr Kolotukha. Macroeconomic and geospatial analysis of the development of sports tourism. This article deals with statistical approaches of the World Tourism Organization (UNWTO) to the definition of indicators characterizing the development of sports tourism in the world. On account of absence of specific statistical indicators the development of sports tourism in the world has been analyzed according to circumstantial evidence: with the help of the joint report of UNWTO and Аdventure Travel Trade Association concerning the development of this kind of tourism, publications of popular tourist editions, popularity rating of adventure tours among other tours, and the sale of goods for sports tourism and active recreation. Research at George Washington University and Xolа Consulting determined that profit from adventure tourist travel amounted to $263 billion in 2013. It accounts for 18.7 % of the revenues of the world tourist market. Geospatial aspects of the development of sports tourism have been identified through the representation of countries in the international tourist and sports organizations. Our analysis of countries represented in 12 international organizations showed that 143 countries around the world have sports tourism and active forms of sports recreation. From this analysis it can be concluded that, to date, sports tourism appears to be a significant sector of world tourism both by the number of travelers and economic indicators. It is developing dynamically due to its social demand in the first place, and its development is taking on global scale.
   Key words: kinds of tourism, sports tourism, nature tourism, adventure tourism.

    Постановка проблеми в загальному вигляді. Спортивний туризм – це вид активної рекреаційно- туристської діяльності, яка здійснюється в незайманому або слабозміненому природному середовищі і полягає у проходженні туристських спортивних маршрутів з подоланням різноманітних перешкод природного середовища (перевалів, вершин, порогів, каньйонів, печер, боліт тощо) різними засобами пересування із використанням спеціальних технічних прийомів і спорядження [1, с. 12]. До категорії спортивного туризму ми відносимо активний туризм, пригодницький туризм, екстремальний туризм та види активної спортивної рекреації (альпінізм, скелелазіння, льодолазіння, яхтинг, дайвінг та ін.).
   У геопросторовому вимірі спортивний туризм стає все більш вагомим сегментом світової туристської галузі, впевнено займаючи за показниками розвитку третє місце після відпочинково- розважального та пізнавального туризму. За оцінками Всесвітньої туристської організації (UNWTO) та організацій, що займаються розвитком активних форм туризму та рекреації, на його частку припадає більше 10 % туристського ринку світу, а темпи збільшення туристських подорожей з активними засобами пересування перевищують середні темпи зростання туризму загалом і становлять 5-7 % щорічно. До цього напряму туризму долучаються люди різного віку та професій, що мають неоднакове сімейне та громадське становище. Спеціалісти пояснюють феномен спортивного туризму зміною моралі та смаків, що відбулася за два останні десятиріччя. Пріоритетний напрям розвитку спортивного туризму в світі визначила "Міжнародна хартія спортивного туризму", прийнята на конгресі Міжнародної туристсько-спортивної спілки в Москві у 1991 році. В ній, зокрема, визначено, що спортивний туризм як всеохоплююча форма оздоровчого, спортивного, пізнавального туризму та мандрівок є найефективнішим напрямом сучасного розвитку світового туризму [2].
   Тому для прогнозування розвитку спортивного туризму в світі актуальним є макроекономічний та геопросторовий аналіз такого розвитку, забезпечення теоретико-методологічними дослідженнями геопросторової організації і розвитку спортивного туризму у відповідності з вимогами сьогодення.
   Мета дослідження. Метою дослідження є макроекономічний та геопросторовий аналіз розвитку спортивного туризму для подальшої розробки соціально-географічної моделі функціонування і розвитку цього важливого сегмента туристської галузі.
   Виклад основного матеріалу дослідження. Важливим для нашого дослідження є визначення макроекономічних показників розвитку спортивного туризму. Саме вони дозволяють визначити місце цього сегмента світової туристської галузі, побачити динаміку його розвитку, визначити просторові межі явища. Як відомо, UNWTO щорічно підводить підсумки розвитку міжнародного туризму за двома показниками: числом міжнародних прибуттів та прибутками, отриманими від міжнародного туризму. Також відомо, що окремої видової статистики UNWTO не проводить, тому виокремити сегмент туристів, що подорожують переважно з туристсько- спортивними цілями, дуже складно. UNWTO донедавна виокремлював такі основні цілі туристських поїздок:
· дозвілля, рекреація, відпочинок;
· відвідування знайомих і родичів;
· ділові та професійні цілі;
· лікування;
· релігія / паломництво;
· інші.
   Таким чином, констатуємо, що сфера діяльності, на яку поширюється поняття "туризм", неухильно розширюється. Відповідно й кількість видів туризму постійно зростає. Але виходить, що самій UNWTO, яка пропонує визначати межі туризму за контингентом споживачів, а не переліком споживаних ними товарів і послуг, скласти список видів економічної діяльності, пов’язаних із задоволенням попиту на туристські поїздки, простіше, ніж класифікувати ці подорожі і розбити їх за видами туризму. Список таких видів економічної діяльності під назвою "Стандартна міжнародна класифікація видів діяльності в туризмі" у UNWTO був складений ще в першій половині 90-х років ХХ століття. Але і ці нові рекомендації, затверджені Статистичною комісією ООН, не дають відповіді на багато питань, що виникають у зв’язку з систематизацією видів туристських подорожей. У тому числі, на питання про визначення самого поняття "вид туризму". Теоретично ясно, що це вид подорожей, який, по-перше, належить до категорії туристських, і, по-друге, відрізняється від інших за метою поїздки, способом пересування чи іншими критеріями. Але навіть перелік цих цілей залишається відкритим. Тому детальної систематизації самих туристських подорожей за видами туризму так і не з’явилося.
   На сьогодні статистичні показники, які публікуються в найпопулярнішому щорічному статистичному збірнику UNWTO "Compendium of Tourism Statistics", є інформацією про туризм у 204-х країнах, зведеною у три основні групи:
1) відпочинок, рекреація і дозвілля;
2) ділові й професійні цілі;
3) інші цілі [3].
   Зрозуміло, спортивний туризм потрапляє у першу класифікаційну групу. Однак при цьому експерти UNWTO зі статистики туризму радше виділяють категорії "екологічний туризм" i "пригодницький туризм".
   Стан із змістовним наповненням терміну "екологічний туризм" ускладнюється використанням великої кількості споріднених та подібних за змістом термінів: "природний туризм", "м’який туризм", "зелений туризм", "відповідальний туризм", "агротуризм" тощо. Необхідно також відзначити, що заплутаність та неоднозначність терміну не дозволяє отримати точні статистичні дані і про розвиток самого екотуризму. Тому експерти UNWTO в підрахунку прибуттів і надходжень від різних видів туризму використовують поняття "туризм, зорієнтований на природні туристські ресурси", або "природний туризм" (nature based tourism), до нього, звісно ж, належить і спортивний туризм.
   Термінологічним аналогом спортивного туризму на Заході можна вважати пригодницький туризм, який згідно з висновками експертів UNWTO, зробленими за результатами масштабних досліджень, належить до групи найпопулярніших туристських напрямів останніх років. За оцінками експертів, у найближчі 10 років ця ніша туристської галузі буде бурхливо розвиватися і демонструвати відмінну динаміку зростання.
   Власне пригодницький туризм почав набирати популярність після Другої світової війни – тоді вперше туристи почали використовувати "в мирних цілях" різні предмети з військового інвентарю: намети, рафти, джипи. Дуже швидко цей напрям набув усіх ознак справжньої індустрії – з’явилися спеціалізовані туристські компанії, виробники спорядження, тематичні засоби масової інформації і навіть органи саморегулювання (фонди, асоціації, клуби тощо). Сьогодні пригодницький туризм – це все ще досить невелика ринкова ніша, але в той же час, це один з тих сегментів, що найбільш динамічно розвиваються. Деякі країни, наприклад, Нова Зеландія та Індія, завдяки пропозиції пригодницьких турів забезпечують собі до 40 % планового в’їзного турпотоку. Активно розвивають даний напрям і країни Латинської Америки – Мексика, Бразилія, а також Африки – Кенія, Намібія.
   Отже, окремої статистики щодо спортивного туризму UNWTO до останнього часу не проводила. Тому за відсутності конкретних статистичних показників розвиток спортивного туризму y світі слід аналізувати за непрямими ознаками – через увагу до цього сегменту світового туризму UNWTO, через доповіді, міжнародні форуми, конференції тощо, публікації популярних туристських видань, зростання популярності пригодницьких турів, динаміку реалізації товарів для спортивного туризму та активної рекреації.
   Вагомим визнанням цього сегменту світової туристської галузі стала спільна публікація UNWTO i Торгівельної асоціації пригодницького туризму (АТТА) "Глобальної доповіді з пригодницького туризму" від 4 листопада 2014 року. Створена в 1990 році, ATTA є асоційованим членом UNWTO і об’єднує понад 900 агентів у 80 країнах світу. Її членами головним чином є туроператори, управління з туризму, спеціалізовані агенти та об’єкти розміщення, безпосередньо зацікавлені у сталому розвитку пригодницького туризму. Глобальна доповідь – це фактично перше звернення UNWTO до теми активного туризму, точніше, до одного з його складників – пригодницького туризму, вона дає уявлення про тісні взаємозв’язки між пригодницьким туризмом та відповідальним туризмом [4].
   Ключовий внесок у підготовку цієї доповіді внесла АТТА, щоби привернути увагу цього глобального сектору туризму до основоположних цінностей відповідального туризму. Ця доповідь дозволяє учасникам туристського процесу працювати на основі загального розуміння в одній з найбільш прогресивних форм туризму, яка, як сподіваються обидві організації, стане стандартом індустрії. У доповіді, що налічує вісім розділів, міститься огляд нинішнього стану пригодницького туризму, історія його виникнення, а також обговорюються його нинішні тенденції та актуальні питання.
   Генеральний секретар UNWTO Талеб Ріфаї у вступному слові відзначив, що "ця доповідь містить критичний аналіз одного з найбільш динамічних сегментів, що грають роль рушійної сили у забезпеченні зростання туризму. Крім того, за умови забезпечення вмілого і відповідального управління пригодницький туризм пропонує ефективні можливості для розвитку країнам, що проводять пошук нових і стійких джерел зростання" [4, с. 6]. "Ця доповідь означає визнання UNWTO вкладу пригодницького туризму в забезпечення сталого майбутнього туризму", відзначив президент ATTA Ш. Стоуел. "Він надає основу, підкреслюючи потенціал для туристських напрямків у всьому світі, що проводять пошук шляхів створення стійких економічних моделей туризму, які захищають людей і місця" [4, с. 82].
   У доповіді відзначається, що туризм є одним із секторів світової економіки, що найшвидше розвиваються, а пригодницький туризм є одним з його складників, які розвиваються найшвидше. Все частіше країни на всіх етапах економічного розвитку обирають пригодницький туризм для зростання ринку, визнаючи його екологічну, культурну та економічну цінність.
   На сьогоднішній день жодного визначення пригодницького туризму за версією UNWTO не існує, однак ATTA визначає пригодницький туризм як подорож, яка включає в себе принаймні два з таких трьох елементів: фізичну активність, перебування у навколишньому природному середовищі та культурне занурення. При цьому визначення пригодницького туризму вимагає тільки двох з цих компонентів. Поїздки, які включають усі три складники, як правило, дозволяють туристам мати повний досвід подорожі з пригодами. Наприклад, поїздка до Перу, яка включає трекінг (фізична активність) через перевал Мачу-Пікчу (природне середовище) і справжню взаємодію з місцевими жителями та / або корінним населенням (культурне занурення) [4, с. 10]. Тому, за версією АТТА, до категорії пригодницьких подорожей потрапляють не тільки активні туристські подорожі з визначених нами видів та підвидів спортивного туризму, а й інші, не класифіковані нами види туризму. Можна погодитися з версією АТТА, що поняття "пригода" та "екстремальність" є суб’єктивними. Адже пригода буде завжди суб’єктивним терміном для самих мандрівників, бо вона тісно пов’язана з його особистим досвідом. Подорож для одного може здатися буденною, для іншого ж – екстремальною. Туристи встановлюють свої межі культурного, фізичного і географічного комфорту, та ці межі різні для кожної людини.
   Натомість, АТТА поділяє пригодницькі туристські подорожі щодо навколишнього природного середовища на три категорії: "важкі", "легкі" та інші види. Види діяльності та їх пригодницьку класифікацію згідно з АТТА представлено в табл. 1.
   Отже, крім "традиційних" з нашого погляду видів спортивного туризму (за винятком авто-мото-туризму), АТТА включає в категорію пригодницького туризму види активної рекреаційної діяльності, які використовують технології спортивного туризму (кемпінг, екологічні поїздки, риболовля, полювання, сафарі, орієнтування, серфінг, археологічні та орнітологічні експедиції), а також інші види діяльності, які можуть використовувати окремі форми активної туристської діяльності (прогулянки, пішохідні екскурсії тощо).
   У своїй доповіді АТТА виділяє й інші види активного туризму, які близькі до пригодницького: сталий туризм, природоохоронний туризм, відповідальний туризм, туризм для бідних (соціальний), волонтерський туризм, геотуризм тощо, відзначаючи що предметні поля цих видів можуть перекриватися та накладатися.
   Важливим, з нашого погляду, є економічний блок доповіді. Пригодницькі туристи готові платити за захоплюючі та справжні переживання. Оператори пригодницького туризму повідомляють, що така подорож становить в середньому 3000 $ витрат на одну особу з середньою тривалістю мандрівки 8 днів. Витрати на подорож залежать від тривалості, рівнів розкоші та активності, напрямків і відстаней від стартової точки подорожі до її місця призначення. При цьому відзначимо, що середні витрати на подорож в купально-пляжному та пізнавальному туризмі становлять 1000-1200 $. У більшості країн, що розвиваються, які спеціалізуються на купально-пляжному та пізнавальному туризмі, за оцінками туроператорів з кожних 100 $ витрат у країні залишається лише близько 5 $ (5 %). Натомість, за оцінками опитаних АТТА операторів пригодницьких турів 65,6 % від загальної вартості поїздки від пригодницьких турів залишається в пункті призначення [4, с. 11]. Так, вартість лише дозволу для сходження на Еверест оцінюється у 2015 році в 11 000 $ на людину. Коли ж додати всі інші фактори, такі, як навчання, спорядження, авіаквитки, гіди тощо, середня загальна вартість для сходження на Еверест становитиме близько 48 000 $ на особу, а з використанням шерпів – 55 000 $. Це вартість сходження в складі групи. Соло-сходження буде коштувати 60 000 $, а з шерпами – 85 000 $.
   

Таблиця 1. Види пригодницького туризму за класифікацією АТТА

* - види пригодницької діяльності, визначені нами як види та підвиди спортивного туризму

 Натомість, існує значна категорія туристів, які максимально мінімізують свої витрати на подорож, витрачаючись лише на перельоти та під’їзди. Вони витрачають менше грошей, тому що мають своє власне обладнання й спорядження і можуть не просити комерційної підтримки, щоб практикувати свою діяльність, шукають місця, в які важко отримати доступ, організовують ночівлі у своєму таборі, самостійно харчуються або використовують свій транспорт.
   При цьому туристи-екстремали витрачають більше грошей на специфічне для обраного виду активного туризму обладнання та спорядження, тому що вони цінують бренди, які відповідають їх вельми специфічним потребам. Так, вартість екіпірування дайвера обраховується у 1500 $, а гірський велосипед (маунтінбайк) може коштувати до 10 000 $.
   Важливим, з нашого погляду, стало проведене АТТА дослідження контингенту пригодницьких туристів. За даними дослідження ринку екстремального туризму у 2013 році 57 % шукачів пригод були чоловіками і 43 % – жінками. При цьому, щорічне дослідження ринку традиційного купально- пляжного туризму встановило, що у 2014 р. 53 % туристів становили жінки, а 47 % – чоловіки. Надалі з’ясувалося, що принаймні 37 % шукачів пригод вже мають вищу освіту, 11 % мають професійний ступінь, а доходи фізичних осіб на одного пригодницького туриста становлять в середньому 46 800 $ за рік. Для порівняння: середній показник ВВП на душу населення у Німеччині становить 45 090 $ за рік.
   Більша частина пригодницьких туристів (71 %) вибирають для подорожей міжнародні поїздки. Відповідно 29 % туристів подорожують у межах своєї країни. Невелика частина пригодницьких мандрівників подорожують наодинці, 37 % – з чоловіком або партнером, 21 % – у складі групи, а 30 % – зі своїми сім’ями, включаючи дітей [4, с. 15]. Ще однією особливістю цього контингенту туристів є їхня географічна мобільність – підкоривши якусь вершину чи печеру, подолавши складну річку в одному регіоні світу, вони надалі підкорюють інші географічні райони світу, часто виступаючи першовідкривачами.
   Ще одним важливим результатом опитування АТТА стало використання екстремальними туристами професійних туристських послуг. Виявилося, що 56 % таких туристів організовують свої послуги самотужки, до послуг туроператорів та турагентів звертаються лише 17 % респондентів, решта 27 % використовують традиційні туристські послуги лише частково [4, с. 15].
   Статистика туризму поряд зі статистикою туристських потоків включає другий, не менш важливий розділ, його економічну складову – статистику туристських доходів і витрат. Він охоплює вартісні оцінки туризму, необхідні при вивченні його впливу на національну економіку, зокрема платіжний баланс країни, а також для характеристики секторів самої індустрії туризму.
   Що ж до показника прибутків, отриманих від міжнародного пригодницького туризму, то АТТА проводила декілька дослідженнь. У 2010 році перше дослідження розмірів ринку глобального пригодницького туризму було проведено за дорученням АТТА університетом Джорджа Вашингтона та фірмою Ксола Консалтинг. Було встановлено, що глобальна вартість пригодницького туризму склала 89 млрд дол. США. Це становило 9,7 % прибутків світового туристського ринку. Дослідження було повторено у 2013 році і виявлено, що прибуток від пригодницьких туристських подорожей склав 263 млрд дол. США, або 18,7 % прибутків світового туристського ринку. Зростання за три роки склало 195 %. Таке значне зростання пояснювали збільшенням кількості міжнародних відправлень, збільшенням кількості туристів, що вибирають пригодницькі подорожі, збільшенням середніх витрат туристів. За твердженням дослідників, у 2013 році 42 % усіх міжнародних туристів зазначили однією з цілей подорожі саме пригодницький туризм. Було визначено, що 69 % міжнародних пригодницьких подорожей припало на Європу, Північну та Південну Америку. UNWTO прогнозує, що до 2030 року 57 % прибуттів буде припадати на країни, що розвиваються. Одна з причин цього – саме розвиток пригодницького туризму [4, с. 20].
   Отже, кількість туристів, які захоплюються екстремальними, пригодницькими подорожами, точно оцінити неможливо. Але з популярних туристських публікацій, присвячених даній тематиці, відомо що у Європі близько 30 % туристів хоча б один раз у тиждень виїжджають на трекінг, джип-сафарі, рафтинг, яхтинг тощо. А в таких країнах, як США, Канада, Австралія, Нова Зеландія відсоток активних туристів ще вищий. З економічним розвитком суспільства збільшується кількість видів відпочинку (в тому числі активного і екстремального), а також число людей, які бажали урізноманітнити дозвілля незвичайними враженнями.
   Підтвердженням цьому є аналіз популярності турів. Так, для любителів пригодницького туризму експерти тематичних зарубіжних засобів масової інформації склали своєрідний "маршрутний лист" на 2012 рік, згідно з яким можна охопити все краще, що пропонували шукачам пригод Європа, Азія, Америка і Африка. Це: 1) зимовий Єллоустон: як стверджують очевидці, в цьому національному парку США зима особливо красива (пішохідний та лижний туризм); 2) дельта ріки Окаванго (Ботсвана): почути биття серця Африки можна тільки під час подорожі на каное (водний туризм); 3) подорож уздовж Великого шовкового шляху: велосипедний маршрут Шанхай-Стамбул вважається мрією будь-якого любителя пригод (велосипедний туризм); 4) гімалайське сходження: гори Непалу варті того, щоб відправитися у справжню експедицію (гірський туризм та альпінізм); 5) гірські горили в Руанді: знавці стверджують, що заради зустрічі з цими рідкісними приматами варто витратити час на довгу дорогу через джунглі в національний парк Virunga Volcanoes (пішохідний туризм); 6) Ваханський коридор в Афганістані: проїхатися колишньою буферною зоною між двома імперіями – Британською і Російською – це все одно, що здійснити подорож у часі (автомототуризм); 7) остров Різдва: загадкові статуї і природу унікальної краси краще оглядати під час велосипедного туру (велосипедний туризм); 8) дайвінг на Мальдівах: трохи традиційний маршрут, але, тим не менш, один з найбільш видовищних (дайвінг); 9) пустеля Гобі в Монголії: любителів пригод чекають три тижні серед безкраїх степових просторів, піщаних дюн і величних стародавніх руїн (автомототуризм); 10) до Південного полюсу на лижах: варіант для тих, хто заради нових відчуттів і вражень готовий переносити сильні морози, виснажливі переходи і значні фізичні навантаження (лижний туризм).
   Бачимо, що з десяти найпопулярніших пропозицій дев’ять стосуються різних видів спортивного туризму.
   Отже, беручи до уваги, що спортивний туризм охоплює приблизно 10-відсотковий сегмент світового туристського потоку, його можна оцінити приблизно у 100 млн туристів, які щорічно вирушають з переважно туристсько-спортивними, пригодницькими цілями за межі своїх країн. Далі, враховуючи визначене UNWTO для розвинутих країн співвідношення кількості внутрішніх і зовнішніх туристів, як 4 : 1, можна встановити, що кількість туристів, що подорожують своїми країнами з туристсько-спортивною метою, становитиме близько 400 млн осіб. Таким чином, загальну кількість активних туристів у світі можна оцінити у 500 млн осіб. Але, враховуючи той факт, що спортивний туризм має надзвичайно високий рівень самоорганізації і тому важко обраховується туристською статистикою, цей показник насправді є більшим.
   Спортивний туризм, будучи в основному самодіяльним, відрізнявся масовістю саме через його самоорганізацію. При цьому в системі спортивного туризму були знайдені оптимальні форми і механізми організації, в т. ч. й економічні, що дозволили цій діяльності швидко і стійко розвиватися. Але самодіяльні засади організації спортивного туризму не виводять останній, як це нерідко намагаються представити, зі сфери товарно- грошових відносин на підставі того, що неорганізований турист не купує тур в туристській фірмі або не проживає в готелі. По-перше, самодіяльні туристи купують відповідний одяг, взуття, рюкзаки, намети, спальні мішки, карти, путівники та інші товари туристського попиту. По- друге, вони нерідко користуються послугами підприємств транспорту, громадського харчування, музеїв та й тих же готелів. По-третє, у самодіяльному спортивному туризмі існують свої, переважно клубні, організаційні форми, стійкі комунікативні зв’язки, в тому числі через Інтернет, свої засоби масової інформації, свої масові організовані заходи, свій фольклор тощо. Іншими словами, стосовно спортивного туризму як виду туристської діяльності, є підстави говорити про декілька його специфічних особливостей.
   Якщо розглядати спортивний туризм як індустрію, то на відміну від більшості інших видів туризму в його структурі підприємства з виробництва та реалізації товарів туристського попиту відіграють не меншу, якщо не більшу роль, ніж підприємства сфери послуг. Тому ще однією непрямою ознакою геопросторової динаміки спортивного туризму може бути зростання обсягів продажу товарів туристсько-спортивного призначення, яке за даними Всесвітньої торгівельної організації становить 7-8 % щорічно.
   Тому, з одного боку, спортивний туризм – це найменш капіталомісткий вид туризму, а з іншого, – він забезпечує максимальний соціальний ефект, принаймні, з точки зору його масової доступності і завдань оздоровлення нації.
   Спробуємо розглянути геопросторові масштаби розвитку спортивного туризму через представництво країн у міжнародних туристсько- спортивних організаціях. Більшість видів спортивного туризму, активної спортивної рекреації та ряд підвидів спортивного туризму мають власні міжнародні організації світового масштабу.
   Проведений моніторинг таких організацій дав змогу визначити їх коло, яке охоплює практично всі види спортивного туризму, а саме: Міжнародна федерація спортивного туризму (7 країн-членів), Європейська асоціація пішохідного туризму та інші пішохідні організації (38 країн-членів), Міжнародна організація автотуризму (136 країн-членів), Міжнародна федерація мотоциклістів (93 країни-члени), Світова велоасоціація та Європейський Союз велоподорожей (45 країн-членів), Міжнародна федерація рафтингу (50 країн-членів), Всесвітня федерація каякінгу (25 країн-членів), Міжнародний спелеологічний союз (55 країн-членів), Міжнародна федерація альпінізму (61 країна-член), Міжнародна федерація спортивного скелелазіння (78 країн-членів), Міжнародна федерація скі-альпінізму (32 країни-члени), Міжнародна федерація кінно-спортивного туризму (22 країни-члени) (дані з офіційних сайтів цих міжнародних організацій на кінець 2014 року) [5-16].
   Проведений нами аналіз представництва країн у міжнародних туристсько-спортивних організаціях засвідчив, що 143 країни світу тою чи іншою мірою розвивають спортивний туризм та види активної спортивної рекреації, які близькі до нього. Аналіз представництва країн у міжнародних туристсько- спортивних організаціях дає змогу вирізнити 5 груп країн за рівнем розвитку спортивного туризму:
   1) країни з високим рівнем представництва (9- 11 членств). Таких країн 24. Переважна більшість їх (22) представляють Європу (Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Ірландія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Португалія, Румунія, Росія, Сербія, Словаччина, Словенія, Україна Франція, Швеція, Швейцарія, Чехія, Хорватія), і 2 – Америку (Канада, США). Як бачимо, це переважно високорозвинені країни світу, а також ряд постсоціалістичних країн з високим рівнем розвитку спортивного туризму, що склався історично. Більшість країн цієї групи є постачальниками спортивних туристів в інші регіони. Хоча є країни, які водночас є туристсько-спортивними дестинаціями (Росія, Канада, США, альпійські, скандинавські країни);
   2) країни з середнім рівнем представництва (6-8 членств). Таких країн 28. З них в Європі – 9 (це, в основному, економічно середньорозвинуті країни – Данія, Фінляндія, Греція, Литва, Люксембург, Польща, Угорщина, Андорра, Боснія та Герцеговина), в Азії – 11 (в основному країни, ресурси яких в значній мірі задіяні в спортивному туризмі, – Індія, Туреччина, Китай, Монголія, Казахстан, Іран, Індонезія, Кіпр а також країни – постачальники туристів – Японія, Південна Корея, Ізраїль), в Америці – 5 (це економічно середньорозвинуті країни регіону, які мають відповідну ресурсну базу, – Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі, Коста-Ріка), в Австралійсько-Океанійському регіоні – 2 (Австралія та Нова Зеландія), в Африці – 1 (Південна Африка). Більшість з цих країн – це країни з високими потенційними ресурсами для розвитку видів спортивного туризму, що зацікавлені в його розвитку;
   3) країни з низьким рівнем представництва (3-5 членств). Таких країн 35. З них в Європі – 11 (це всі інші країни Європи, крім Сан-Марино), в Азії – 12 (це, в основному, частина пострадянських та ряд країн Південно-Східної Азії, країни-дестинації – Непал, Пакистан), в Африці – 1 (Алжир), в Америці – 11 (це, в основному, країни Центральної Америки та ряд країн Південної Америки);
   4) країни з наднизьким рівнем представництва (1-2 членства). Таких країн 56. Азія представлена 17-ма країнами, натомість Африка – аж 26-ма. Америка має 10 представників у цій групі, Океанія – 2.
   5) Країни, які не представлені в міжнародних туристсько-спортивних організаціях. Таких країн близько 50. Більшість з них – це країни Африки, Азії, Океанії та Вест-Індії з низьким рівнем соціально-економічного розвитку та усвідомлення щодо розвитку спортивного туризму на своїх територіях та участі у світових туристсько-спортивних проектах.
   Висновки. Отже, за відсутності конкретних статистичних показників розвитку спортивного туризму у світі в результаті аналізу непрямих ознак можна стверджувати, що спортивний туризм це – вагомий сектор світового туризму як за кількісними, так і за економічними показниками. Він динамічно розвивається насамперед завдяки соціальному запиту, який набуває геопросторових масштабів. Тому світові туристські реалії потребують наукового обґрунтування проблем геопросторової організації спортивного туризму на основі узагальнення світових тенденцій та їх конкретно-наукового осмислення.

Література та джерела

1.Колотуха О. В. Спортивний туризм: співвідношення понять / О. В. Колотуха. // Географія та туризм: Наук. зб. / Ред. кол.: Я. Б. Олійник (відп. ред.) та ін. – К.: Альтапрес, 2013. – Вип. 26. – С. 3-13.
2. Международная хартия спортивного туризма // Информационный бюллетень Международного туристско-спортивного союза. Выпуск 2. Октябрь 1993. – М.: МТСС, 1993. – С. 30-31.
3. Compendium of Tourism Statistics, Data 2008 – 2012, 2014 Edition: UNWTO, Madrid, 2014. – 666 р.
4. Global Report on Adventure Tourism / UNWTO, Madrid, 2014. – 84 р.
5. tssr.ru – сайт Міжнародної федерації спортивного туризму.
6. era-ewv-ferp.com – European Ramblers Association (ERA) – сайт Європейської асоціації пішохідного туризму.
7. fia.com – Federation Internationale de l’Automobile (FIA) – сайт Міжнародної організації автотуризму.
8. fim-live.com – Federation Internationale Motocycliste (FIM) – сайт Міжнародної федерації мотоциклістів.
9. uect.org – European Union of Cycle Touring – сайт Європейського Союзу вело подорожей.
10. internationalrafting.com – International Rafting Federation (IRF) – сайт Міжнародної федерації рафтингу.
11. worldkayak.com – World kayak federation (WKF) – сайт Всесвітньої федерації каякингу.
12. uis-speleo.org – International Union of Speleology (UIS) – сайт Міжнародного спелеологічного союзу.
13. theuiaa.org – International Union of Alpinist Associations (IUAA) – сайт Міжнародної федерації альпінізму.
14. ifsc-climbing.org – International Federation of Sport Climbing (IFSC) – сайт Міжнародної федерації спортивного скелелазіння.
15. ismf-ski.org – International Ski Mountaineering Federation (ISMF) – сайт Міжнародної федерації скі- альпінізму
16.fite-net.org – Federation Internationale de Tourisme Equestre (FITE) – сайт Міжнародної федерації кінноспортивного туризму

Опубліковано: Колотуха О.В. Макроекономічний та геопросторовий аналіз розвитку спортивного туризму // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2014. - Випуск 1-2 (29-30). - С.171-177.  

головна Історія української географії