Минув майже рік з того дня, як цей світ покинув Жак-Ів Кусто - відомий вчений, дослідник, мореплавець, винахідник. Він залишив нам після себе свої фільми, книги, кораблі, проекти і невирішені проблеми. Що знаємо ми про нього? Які перепетії життя заставили його - артилерійського офіцера одного з кораблів військово- морського флоту суттєво змінити своє життя і стати "людиною-рибою", "іхтиандром"? Щоб зрозуміти це, необхідно знати його життя, цікаві повороти його долі. Капітан планети... Це прізвисько він отримав вже в зрілому віці. Хоча здається, що планетарний шлях його долі був визначений ще в дитинстві.
  Жак-Ів Кусто народився 11 липня 1910 року у місті Сен-Андре-де-Кюбзак, неподалік від Бордо у родині роз'їздного комерсанта Даніеля Кусто і його дружини Елізабет. Його батько виконував обо'язки особистого секретаря одного американського мільйонера і в 1920 році перевіз родину до Сполучених Штатів. Жак-Ів і його старший брат грали на вулицях Манхетена і відпрочивали в літньому таборі у Вермонті. В його долі завжди величезну роль відігравав випадок. Вперше він почав пізнавати підводний світ у десять років. В літньому таборі йому довелось навчитися пірнати, щоб прибирати сміття з-під містків. Кусто провів за цим заняттям два або три тижні, і , таким чином , навчився затримувати дихання під водою. Його дитяча романтична уява вела його далі. Наслідуючи героїв улюбленого Джеймса Фенімора Купера, які, рятуючись від своїх переслідувачів, дихали через пусті тростинки, він вперше почав удосконалювати техніку підводного плавання. Він володів фантазією і надзвичайною цікавістю, і до того ж практичним, технічно настроєним розумом. Ці риси дозволили йому розпорядитися власною долею. В 13 років на збережені гроші Жак-Ів купує кінокамеру. Дитяче захоплення кінозйомкою пізніше стало покликанням. У 1930 році Кусто вступив до Французької військово-морської академії в Бресті. Після її закінчення він наполіг на зарахуванні до військово-морського флоту і був призначений командиром французької морської бази в Шанхаї, яка відповідала за забезпечення кораблів, що стояли в доках французької концессії. На кораблі "Жанна д'Арк" він відправляється у подорож навколо світу. У кожному порту він сходить на берег із кінокамерою. Жага пригод і нових враженнь привела його у повітряний флот і його зараховують в училище морських пілотів, але автомобільна катастрофа стала перепоною його розвитку "уверх", так само, як поставила хрест на його кар'єрі морського офіцера. Виявилась зломаною права рука, а травма лівої була набагато серйознішою: відмовив нерв, рука стала нерухомою. До того ж, - зламано декілька ребер. Пройшло багато місяців лікування, перед тим, як відновилась діяльність лівої руки, хоча лікарі і наполягали на тому, що руку необхідно відняти, щоб позбавитися гангрени. Але Кусто зробив все, щоб рука почала рухатися. Під час лікування йому довелося багато плавати , щоб розробляти м'язи рук, і тоді він остаточно закохується у море. Він знаходить свій власний шлях і починає розвиватися "униз" - в глибину морських вод. Це приводить його до слави, це стає його власним шляхом. Повернувшись у 1938 році до Франції після служби, він знайомиться з Фредеріком Дюма і Філіппом Тайе, з якими починає випробування всіх відомих на той час дихальних апаратів. Причому, під час дослідів Кусто ледьве не загинув. В результаті він зрозумів, що необхідне створення абсолютно іншого апарату для дихання під водою.
  В роки другої світової війни Ж.-І. Кусто стає членом руху Опору. В ті часи авіаторів було безліч, а от "іхтиандри" ще не з' явилися, хоча у них вже відчувалась гостра необхідність. Це був страшний час, коли Францію окупували фашисти, коли патріоти затопили свій військово-морський флот, коли ріс рух Опору. Кусто був активним діячем патріотичних сил. Зв'язки з діячами руху Опору він знайшов, будучи у підпіллі. Один із його яскравих вчинків того часу - можливо, найяскравіших - пов'язаний з його зухвалим "відвідуванням" фашистської комендатури в Італії, де йому і його товаришам вдалося викрати важливі відомості і спокійно піти...
  Пізніше, всі свої сили , здібності і дивну винахідливість він віддасть розв'язанню задачі прямого вивчення океану, так би мовити, своїми очами. Але й на цьому шляху він не піде протоптаною стежкою. У роки війни він знайомиться з інженером компанії "Ерлікід" Емілем Ганьяном і його винаходом - регулятором газогенератора для автомашин. З великою радістю Кусто виявив, що такий прилад дуже близький до пристрою, який необхідний йому, щоб дихати під водою. Після довгих пошуків вони розробили прилад, який робив на двоокисі вуглецю, утвореному при спалюванні деревини. Він був повністю автономним, стисле повітря подавалося через клапан. Так був винайдений апарат, що до сьогоднішнього дня служить науці і спорту. Цей прилад отримав назву "акваланг"- "підводні легені". Отриманий патент стає документальним підтвердженням вірно обраного шляху і гарантує матеріальну забезпеченість на все подальше життя.
  Невзмозі дочекатися теплих днів, вже в січні 1943 року у льодяних водах річки Марни, Кусто здійснив перше плавання з аквалангом. Дослід пройшов не зовсім вдало, але Кусто і Ганьян швидко знайшли помилку. І скоро акваланг запрацював добре. Літом того ж року у глухому куточку Середземномор'я Кусто вперше занурився з аквалангом у море. Жінка Симона і друг Дюма підстраховували його. Плаваючи на поверхні в масках, вони бачили, як радіє під водою перша людина-риба! Війна, звичайно, гальмувала швидкий розвиток гідронавтики. Але акваланг Кусто зіграв свою визначальну роль в історії другої світової війни: використовуючи його, аквалангісти могли ставити міни на німецькі кораблі. Дуже скоро підрозділи аквалангістів були створені у багатьох країнах світу. В 1946 році Кусто був нагороджений орденом Почесного легіону. Цікавим є те, що брат Кусто - П'єр-Антуан співпрацював із колабораціоністичною газетою і за це після війни був засуджений до смертної кари. І лише завдяки популярності брата йому вдалося запобігти цієї участі. Він сів за грати і вийшов на волю лише в1956 році - теж через опікування Жака-Іва.
  Незадовго після звільнення Франції від окупантів, в Парижі показували перший кінофільм, знятий аквалангістами, - "Затонувші кораблі". Кусто і його друзі з подвоєною енергією взялись за вдосконалення свого винаходу і створення нових приладів, які б допомагали зробити людину володарем океану.
  Після закінчення війни Кусто вирішив зайнятися океанографічними дослідженнями. Він створює в Марселі начальний центр морських досліджень. Він веде активну боротьбу за збереження чистоти вод океану. Саме Ж.-І. Кусто належать слова: "Ми не повинні дозволити назавжди отруїти море в той час, як тільки-но почали розуміти, що воно може дати науці,філософії, мистецтву, почали навчатися в його середі". Для реалізації нової програми в 1950 році Кусто за допомогою англійського мецената Лоеля Гіннеса отримує в своє розпорядження "Каліпсо" - списаний мінний тральщик, який перетворює в океанографічну лабораторію. "Каліпсо" став першим французьким кораблем для наукових дослідженнь. Доречі, Гіннес здав в аренду "Каліпсо" за один франк у рік! Переобладнання "Каліпсо" фінансувала американська телевізійна фірма "Вольпер Продакшнз", для якої за контрактом Кусто повинен був підготувати серію фільмів про життя океану. На "Каліпсо" були смонтовані телевізійні установки, які дозволяли спостерігати за жителями океану як зпереду корабля,так і за його кормою. І в 1956 році разом з молодим режисером Луї Малем був знятий перший повнометражний фільм. Це була кіноверсія його першого твору "Світ тиші", написаного разом із Фредеріком Дюма, виданого тиражем чотири тисячі примірників. Фільм був про першу експедицію Кусто по Червоному морю, який в1956 році був удостоєний Золотої пальмової гілки фестивалю в Каннах, а на наступний рік - "Оскара". Завдяки його роботам, люди вперше побачили світ морських глибин. Він мало чим нагадував фантазії Жуль Верна, але був такий самий інтригуючий і привабливий. Подібний успіх відкриває для Кусто шлях до сердець і гаманців спонсорів за океаном. Контракти з найвідомішими американськими телекомпаніями дозволяють йому зняти десятки фільмів про дивний підводний світ. Завдяки природженому вмінню вести справу, за кілька років Жак-Ів Кусто створив імперію підводного кіно, маштаби якої можна порівняти хіба що з імперією його слави. І нині фільм про подвиги капітана "Каліпсо" і його супутників транслюють у всьому світі, також і в Україні. А в Сполучених Штатах його можна побачити одразу на 50 телеканалах. "У житті, - часто казав Кусто, - є три матерії, які течуть крізь пальці: вода, повітря і гроші. Необхідно вміти користуватися всіма трьома". Хто, як не він умів це?
  З 1957 року капітан Кусто вирішує залишити державний флот і цілковито присвячує себе роботі в океанографічному музеї в Монако. Із часом він очолив цей музей і був незмінним його директором протягом тридцяти років.
  Значний інтерес для науки становлять книги Кусто і його співавторів. Після книги "Світ тиші" у 1966 році вийшла книга Ж.-І. Кусто і Д. Дагена - "Живе море". В наступному році вийшла книга Кусто "Світ без сонця". І вже набагато пізніше вийшли ще декілька книг Кусто і його співавторів - сина Філіппа і журналіста Ф. Діоле. Книги "Світ тиші" і "Живе море" написані легко і дотепно. Досить серйозні змістовні свідчення про море, його життя, складні умови роботи подаються граціозно, гарно сприймаються і глибоко зацікавлюють. І хоча з моменту написання цих книг пройшло вже досить багато часу, протягом якого наука значно пішла вперед, ці книги являють собою цінність як перші літературно зафіксовані спостереження людини в океані. Дослідження Ж.-І. Кусто, описані у книзі, направлені на тонке розуміння життя океану безпосередньо через людські органи і почуття.
  За ініціативою Кусто був побудований підводний човен, з якого можна було б вести наукові спостереження. Пізніше, аналогічні апарати Кусто будував для різних країн і організацій. Цікаво, що саме за їх допомогою були відкриті місцезнаходження нафти на дні Перської затоки.
  В 1962 році Ж.-І. Кусто почав здійснення ще одного проекту - створення глибоководних поселень для тривалого проживання - так званих "домів". В результаті трьох експедицій був накопичений надзвичайно великий науковий матеріал. У створених Кусто підводних "домах" пірнальники прожили три тижні на глибині 100 метрів.
  Від дослідження океану Кусто перейшов до проблем оточуючого середовища. Його експедиції почали працювати у місцях з найскладнішою екологічною ситуацією. Він боровся проти знищення лісів на Гаїті й за охорону Середземномор'я. Першим великим успіхом стала перемога в боротьбі за збереження Анктартики: в 1991 році він домігся п'ятдесятлітнього мораторію на експлуатацію надр цього крижаного континенту. 1994 року на Генеральній Асамблеї ООН Кусто оприлюднив петицію про права майбутніх поколінь на екологічно чисту планету. Під цією петицією він зібрав мільйони підписів. А 1995 року на знак протесту проти ядерних випробувань, які розпочала Франція, він вийшов з ради при Президенті Франції.
  Але було б невірно говорити, що кар'єра цієї великої людини була ідеальною. Декілька його проектів не були реалізовані. Наприклад, ідея створення субмаріни майбутнього обійшлась платівникам податків у десять мільйонів доларів. А Океанський парк, відкритий у 1989 році, пропрацював лише три роки - підприємство збанкрутувало. Але значно більшу прихильність доля виявила до заснованого в 1973 році некомерційного фонду Кусто, який на сьогоднішній день налічує три тисячі членів у Європі та Штатах.
  Але саме цей фонд став причиною суперечостей, що виникли між родичами Кусто після його смерті. Для того, щоб краще зрозуміти розвиток подій, необхідно заглянути за завісу, яка ховає від нас особисте життя науковця.
  В 1937 році Жак-Ів Кусто одружився з Сімоною Мельшіор, батько якої був морським офіцером. На той момент він очолив компанію, яка пізніше підтвердила новаторство Кусто у винаході водолазної екіпіровки. У шлюбі народилось два сина: в 1938році - Жан-Мішель, а в 1940 році - Філіпп.
  З появою "Каліпсо" Сімона стала справжньою господинею на кораблі. Вона незмінно супроводжувала Кусто у всіх його подорожах. Вона вміла розподіляти свої обов'язки між камбузом і машинним відділенням. Вона любила казати про себе: "Я єдина дівчина, яка чекає свого моряка на борту". Що стосується синів , то дуже швидко з'яcувалась перевага, яку надавав Кусто молодшому сину - Філіппу. Кусто зробив його першим своїм помічником і надалі думав передати йому свою імперію. Але сталася трагедія - в 1979 році Філіпп гине у авіакатастрофі.
  Тоді Жан-Мішель залишає своє місце архітектора в Каліфорнії і летить на допомогу батькові. На той момент борги фірми складали близько п'яти мільйонів доларів. Саме Жан - Мішель домовляється з великим американським телемагнатом Тедом Тернером про заключення контрактів на виробництво фільмів , щоб виплатити борги.
  Наступну тяжку втрату Кусто поніс у 1990 році: від затягнувшоїся хвороби помирає Симона. Приблизно за півроку до цього на сцені зявляється Франсін Тріпле - колишня стюардеса компанії "Air France". Вона з'являється не одна, а відразу з двома дітьми - Діаною і П'єром-Івом. Виявилось, що їх роман з Кусто продовжувався ще з 1976 року, до того ж капітан був старший за Франсін на 35 років! Кусто не відмовився від дітей, і після регістрації в 1991 році ( Кусто на той момент виповнився 81 рік!) шлюбу між Франсін і Жаком-Івом Кусто вони отримали і його звучне ім'я. Зараз Діані і П'єру-Іву Кусто 19 і 16 років. Такий розвиток подій не був до вподоби Жану-Мішелю. Але на початку всі поводили себе мирно. Руйнівний удар був нанесений енергійною мачухою в 1995 році, коли син насмілився зрадити науці і вирішив зайнятися комерцією, відкривши на островах Фіджи готель і використавши ім'я батька. Жану-Мішелю було наказано переіменувати свій заклад , і з тих пір його рейтинг у сім'ї почав падати з прискоренням.
  Незадовго до своєї смерті Жак-Ів Кусто перевів усі активи на ім'я дружини і передав під її контроль усі ділові і благодійні функції своїх підприємств. Жану-Мішелю було від чого впасти у відчай. "Моя мачуха за фахом стюардеса. Сумніваюсь, що її здібностей досить для того, щоб зайняти місце батька. Останні роки він весь час знаходився під її впливом... Одного разу вже після смерті матері Франсін дала волю почуттям і сказала: "Протягом 13 років мені доводилось триматися у затінку, але тепер я мадам Кусто! І я попіклуюсь про те, щоб ніхто не ображав Жака-Іва". З того часу мої стосунки з батьком зіпсувались".
  І от 25 червня 1997 року у вісімдесятсемирічному віці йде з життя найзнаменитіший у світі француз. Остані роки свого життя він проводить не на морі, а у чотирьох стінах. Кажуть, він міг би прожити ще довше, але занадто переймався усім, що відбувається у цьому світі.
  Його тіло ще не було передане землі, як Франсін запросила тележурналістів компанії "France-2", щоб повідомити у вечірніх новинах про те, що справа Кусто жива і вона бере правління фондом Кусто до своїх рук. Вона недаремно поспішала, оскільки приблизно тоді ж, але по іншому телеканалу Жан-Мішель Кусто запевняв телеглядачів у своїй готовності продовжувати почате і задумане батьком.
  Два роки назад у інтерв'ю газеті "Le Figaro" читачі могли помітити невеселі передчуття Кусто щодо тих суперечок, які виникнуть після його смерті: "Повна трагедія з кандидатурою наступника. Мій обранець - син Філіпп - загинув. А Жан-Мішель - чудовий хлопець, але він навядчи здатен продовжити мою справу". А в середині серня цей 58-річний чудовий хлопець розказав журналістам, що саме він думає з приводу останньої книги батька. Він вважає, що в ній навмисне відсутні епізоди, присвячені його ролі вірного помічника і повноправного наступника батька - адже він приймав участь у 59 фільмах Кусто...Згадана книга "Людина, спрут і орхідея", вийшла через декілька днів після смерті Кусто. В ній він змалював апокаліпсичну картину очікуваних екологічних катастроф і неминучого соціального і демографічного хаосу. Він попереджає: в таких умовах людству залишилось жити 25, 50 або максимум 100 років.
  Незадовго після смерті Кусто, Франсіс сказала, що досить проливати сльози і час братися за справу. Вона заявила, що перше чим вона займеться, - буде будування дослідницького корабля "Каліпсо-2". Як відомо, легендарний "Каліпсо" в 1996 році потонув у сінгапурському порту - відбулось зіткнення з баржею. Фонд Кусто вже знайшов шкіпера нового дослідницького корабля, який за планом вийде у своє перше плавання у 2000 році. Ним став новозеландський моряк і дослідник Пітер Блейк. Як бачимо, справи вченого взяла на себе його дружина. Журналістам вона сказала: "Ніхто з нас його не замінить. Я можу бути лише диригентом його оркестру".
  Своє співчуття з приводу смерті великого француза засвідчили Жак Ширак, Білл Клінтон, генеральний секретар ООН Кофі Аннан, Фідель Кастро. Пройшла скорботна церимонія в соборі Паризької Богоматері. 3 серпня 1997 року Жак-Ів Кусто був похований у рідному містечку Сен-Андре-де-Кюбзак.
  Людство назавжди залишиться вдячним автору нового напрямку у вивченні нашої планети - Жаку-Іву Кусто, адже розроблені ним методи пізнання океану служать не лише завдоволенню природньої людської цікавості, але й серйозним інтересам науки. Ми можемо сказати, що він пішов із життя, залишивши нам свій, а тепер і наш, океан...

Автор: Ганна Гомонай, 1998 р.
Джерело: http://www.geocities.com