Генрі Стенлі. Подорожі до Африки

  Справжнє прізвище Стенлі – Джон Роулендс. Майбутній мандрівник народився у Денбі (Уельс). Втративши батьків на третьому році життя, виховувався в притулку. Коли Стенлі було 17 років, він влаштувався юнгою на корабель, що прямував до Нового Орлеана.
  Жага до пригод призвела до того, що у 1861 році Стенлі вступив до армії. Згодом поступив на північно-американський флот, де дослужився до звання мічмана.

  Перебуваючи на флоті, Стенлі зацікавився журналістикою. У 1865 році він виїхав до Туреччини як кореспондент; незабаром став постійним кореспондентом газети „Нью-Йорк Геральд". У 1867 році його направлено як військового кореспондента до Абіссінії, де британська армія розпочала інтервенцію з приводу арешту місцевими властями консула Камерона. У 1869 році Стенлі брав участь у урочистих заходах з нагоди відкриття Суецького каналу, після чого вирушив до Персії і Індії.
  У цей час світова громадськість була стривожена відсутністю вістей про видатного мандрівника Давида Лівінгстона, що перебував у Центральній Африці. Джеймс Гордон Беннетт, власник газети „Нью-Йорк Геральд" спорядив на пошуки Лівінгстона експедицію, яку очолив Стенлі.
  У серпні 1871 року Стенлі прибув до Занзібару – улюбленої бази Лівінгстона. Звідси на чолі рятувальної експедиції, яка складалася з 200 осіб (переважно тубільців), Стенлі вирушив до центральної частини Африки. Експедиція поволі просувалася до озера Танганьїка, де почалося ретельне дослідження її берегів. На південь від Урунді експедиція виявила країну Уджіджі, населену працелюбними племенами, які займалися сільським господарством і риболовлею. Тут Стенлі дізнався, що серед тубільців перебуває якийсь білий місіонер; у листопаді йому вдалося зустрітися з Лівінгстоном.
  Деякий час Стенлі разом з Лівінгстоном продовжували досліджувати північну частину Танганьїки; у березні 1872 року Стенлі повернувся до Занзібару і звідти вирушив до Європи, де опублікував свої записки про експедицію.
  У Європі Стенлі перебував не дуже довго. Вже у 1873 році він поїхав до Золотого Берега (нині Гана), звідки повинен був відсилати кореспонденцію про військові дії англійців проти племені Ашанті, яке влаштувало повстання. Про скрутні умови його роботи свідчить те, що йому доводилося брати активну участь в боях.
  У 1874 році редакції газет „Нью-Йорк Геральд" і лондонська „Дейлі Телеграф" запропонували Стенлі зробити нову подорож Африкою, на що Стенлі охоче погодився. Вже на самому початку експедиції Стенлі вдалося зробити найбільше своє відкриття, а саме розгадати загадку, яку не вдалося вирішити Лівінгстону: Стенлі встановив, що Білий Ніл бере початок у озері Вікторія. Стенлі із загоном з 210 солдатів і помічників, ретельно досліджував береги цього величезного озера, після чого вирушив вглиб Уганди, де уклав союз з місцевим царем Мтесом. Повернувшись до озера Танганьїка, він обійшов його довкола і попрямував на захід, у Конго.
  Це була справжня подорож першопрохідців. Експедиція Стенлі проходила місцевістю, де ще не ступала нога білої людини. Розпочалася серія пригод: боротьба з природою, битви з тубільцями, небезпечні течії, переправи через катаракти. Вивчаючи річку Луалабу і її притоки, Стенлі встановив, що Луалаба є по суті річкою Конго і вирушив вниз цією річкою аж до гирла.
  У португальському порту Кабінда Стенлі закінчив свою мандрівку, яка в значній мірі допомогла вивчити внутрішні території Африки.
  Після цієї подорожі, Стенлі запропонував організувати Міжнародне Африканське товариство. Його вибрали головою товариства, після чого Стенлі ще раз виїхав у Конго, де перебував 5 років (з 1879 р.). Тут він засновував міста, будував дороги і залізничне сполучення. В 1885 році у Берліні, за участю Стенлі і європейських монархів, відбулася конференція, під час якої була створена так звана „Незалежна держава Конго", яку очолив бельгійський король Леопольд II.

Генрі Мортон Стенлі (1841-1904)

  Стенлі здійснив ще одну подорож до Африки. У 1884 році в Судані спалахнуло арабське повстання під проводом Махді. У той час Судан знаходився під британською окупацією, але у політичному відношенні був провінцією Єгипту, який перебував тоді у складі Туреччини. Єгипетським губернатором Судану був на той час єврей Едуард Шнітцер, що прийняв ім'я Емін-паші. Британські гарнізони в країні були ліквідовані, повсталі суданці захопили губернатора.
  Влада звернулася до Стенлі з проханням організувати рятувальну експедицію. У 1887 році Стенлі через Конго вирушив до озера Альберт і звільнив Емін-пашу в той момент, коли останньому загрожувала смерть від рук єгипетських солдатів. Звідти Стенлі подався до озера Вікторія і далі через Танганьїку в порт Богамойо (поблизу Дар-ес-салам). Звідси він відбув до Європи.

  У 1889 році Стенлі поселився у Англії. За його заслуги королева нагородила його дворянським званням. У 1895–1901 роках Стенлі було обрано депутатом парламенту. Помер Стенлі в Лондоні.
  Стенлі є видатним дослідником Африки. Розгадка таємниці щодо витоків Білого Нілу (хоча пізніші дослідження встановили, що вони знаходяться вище за озеро Вікторію) і відкриття, здійснені на території Конго, мають історичне значення.
  Окрім численних статей, Стенлі опублікував декілька праць, в яких описав свої подорожі і пригоди. Ім'ям Стенлі названі: Стенльовіль – друге за величиною місто у Конго (нині Кисангані); водоспади Стенлі – сім катаракт на річці Конго; озеро на річці Конго; гірський хребет у Новому Південному Уельсі (Австралія) та інші географічні об'єкти.

головна мандрівники