Архітектура Китаю

  Своєрідна китайська архітектура займає визначне місце в історії світової архітектури. Вона пройшла довгий шлях свого розвитку і зберегла глибоко народні традиції. В 4-1-му тис. до н.е. в Китаї вже будували дерев'яні каркасні і глинобитні будинки, міста (столиця держави Інь, 15 ст. до н.е., яку розкопано біля м. Аньян у провінції Хенань).
  В 11-3 ст. до н.е. складалися принципи регулярного планування міст і основні особливості китайської архітектури, що впродовж тисячоліть передавалися із покоління до покоління) і удосконалювалися.

   Характерні ознаки старокитайської архітектури – масивна земляна основа будівлі, дерев'яна каркасна несуча конструкція із стовпів, балок і кронштейнів та високий дах із загнутими догори кінцями. Стіни являли собою „ширми” між стовпами. На основі цієї каркасної системи зародився архітектурний ордер із своєрідним елементом „доу-гун”. У 4-3 ст. до н.е. для захисту від нападів кочовиків споруджується Велика китайська стіна.
  З 3 ст. до н.е. по 3 ст. н.е. інтенсивно розвивається будівництво. Споруджуються конструктивно складні величні палаци, великі мости, гробниці, брами (Гао-і-цює в повіті Яань провінції Сичуань, 209 р. н.е.) та ін. В оздобленні будівлі з'являються скульптурні прикраси у вигляді постаті людини, крилатого лева тощо.
  В 3-6 ст. під впливом буддизму зводяться численні ярусні культові башти – пагоди (Сун-юе-си поблизу м. Денфена у провінції Хенань, 520 р.), будуються прикрашені скульптурою і розписом печерні храми (напр., храм Майцзішань в провінції Ганьсу, середина 6 ст.).

Відреставрована ділянка Китайської стіни

  В 7-12 ст. архітектура Китаю відзначається строгістю і монументальністю форм. Виростають міста (Чанян, тепер Сіань) з палацами, урядовими і житловими будинками, зводяться монументальні пагоди – Да-янь-та, або „Велика пагода диких гусей” біля Сіані (652 р., перебудована 701-704 рр.), струнка пагода Те-та, або „Залізна пагода” у Кайфині (1041 р.), храм в Цзінси поблизу м.Тайюаня у провінції Шаньсі (11-13 ст.) та ін. Багатющий практичний досвід китайських будівничих узагальнив Лі Мін-чжун у своєму трактаті „Методи архітектури” (1103 р.), де викладені правила і методи зведення будівель на основі модульної системи і типізації та збірності елементів.

Пагода дев'яти гармоній

  В 14-18 ст. значно розвинулось містобудування. Міста і окремі ансамблі будували за правилами „фен-шуй”, в основу яких покладено багатовіковий досвід будівництва. На основі модульної сітки в архітектурі Китаю були вироблені типові рішення різних планів будинків. На зміну суворості і монументальності форм минулих століть прийшла легкість і витонченість. Широко застосовувався архітектурний ордер, що складається з кам'яної бази та дерев'яних стовпа, системи балок, кронштейнів („доу-гун”) і „карниза”. Дерев'яні елементи після спеціального шпаклювання вкривалися яскравим розписом. Широко застосовувалися різьблення і полив'яна кольорова кераміка. Основним будівельним матеріалом, на основі якого, як раніше, було дерево, поряд з яким застосовувалися камінь і цегла.

Храм Неба у південному Пекіні

  Міста забудовувалися, в основному, одноповерховими будинками. Величезна територія міста з усіх сторін огороджувалася високими мурами. В центральній його частині розміщалися палаци і сади чиновників, позаду був ринок, а з боків – житла простих людей. Вся територія прямими вулицями поділялась на квартали. Житло складалося з кількох одноповерхових будівель, скомпонованих в один двір і обнесених глухими стінами. Вікна, двері приміщень виходили на подвір'я. У великої родини або цілого роду житло являло собою цілий комплекс будівель з кількома сполученими між собою дворами. За такою садибною системою споруджувалися торгівельні будівлі, палаци, храми та монастирі. Характерними спорудами того часу є прямокутний павільйон – „дянь”, невеличка дерев'яна будівля на високій кам'яній основі – „тай”, дерев'яний палац з відкритими терасами вздовж фасаду – „лоу”, а також численні паркові альтанки – „тін” та пагоди – „та”.
  В цей період (14-18 ст.) перебудовується і зростає Пекін, де споруджуються визначні ансамблі і величні споруди („Заборонене місто”, „Храм неба”, „Стіна дев'яти драконів” та ін.). За традиційною системою планування забудовувалися міста Шеньян, Тяньцзінь, Шанхай, Нанкін та ін.

Імператорський палац у Пекіні

  Високої досконалості досягла своєрідна садово-паркова архітектура Китаю. Китайські сади і парки відзначаються вільним плануванням та мальовничими краєвидами. В них вдало поєднані в єдине ціле: рельєф, водоймища, зелень і малі архітектурні форми – містки, ворота, альтанки, галереї тощо (парки Іхеюань і Бейхай в Пекіні, парки Сучжоу та багато інших).

Сад радості у південно-західній частині Шанхаю

  Архітектура південно-західної частини Китаю (Тібету) відзначається величною простотою напівфортечних форм і яскравими барвами (палац-фортеця Потала у Лхасі, 16 ст. та ін.).
nbsp; Наприкінці 19 – початку 20 ст. у китайських містах поширюється західноєвропейська еклектична архітектура, утворюються багаті центри та значно бідніші околиці.
  Варто відзначити, що у наш час великі міста Китаю швидко розбудовуються. На зміну типовим одноманітним забудовам приходять висотні та сучасні споруди.

  Будуються нові готелі, захмарні житлові будинки, стадіони.

Стадіон "Пташине гніздо" у Пекіні

  Яскравим прикладом цьому є фінансова частина Шанхаю, де розташовані філіали всесвітньовідомих корпорацій та банків.

  Вражає у фінансовій столиці Китаю також один із її символів – Шанхайська телевежа „Перлина Сходу”, яка є найбільшою в Азії та третьою за висотою у світі.

  Подекуди у великих містах ще збереглися бідні квартали. Вони розташовані, здебільшого поблизу старовинних храмів.

  Досить оригінальними в мегаполісах є вуличні магістральні розв'язки.

головна все про китай