Журнал "Історія української географії" Всі публікації журналу
Зміст номера
Довідка про автора публікації
Номери часопису: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
УДК 913 (477)
ІГОР ДІТЧУК
БОГДАН ЗАСТАВЕЦЬКИЙ ЯК ОРГАНІЗАТОР ГЕОГРАФІЧНОЇ НАУКИ Й ОСВІТИ В УКРАЇНІ
Стаття є першою спробою
узагальнити внесок завідувача кафедри географії України Тернопільського
педуніверситету і редактора часопису “Історія української географії”
Б.Заставецького (1941-2000)у сучасну українську географію.
Ihor Ditchuk. Bohdan
Zastavets'kyi as an organiser of geographical science and education in Ukraine.
This article is the first attempt to generalize the contribution of Bohdan
Zastavetskyj (1941-2000) – the chief of chair of geography of Ukraine of the
Ternopol pedagogical University and the editor of magazine “Istoria ukrains’koji
geographii” (The History of Ukrainian geography) into modern ukrainian
geography.
4 грудня 2000 р. в
Тернопільському державному педагогічному університеті ім. В.Гнатюка відбулася
Всеукраїнська наукова конференція з питань історії української географії та
картографії. Кафедра географії України, яка проводила конференцію, планувала її
як іменну: восени цього року виповнилося 100 років від дня народження і 85 років
з дня смерті видатного українського географа, професора Володимира Кубійовича.
Згідно логіки проведення такого роду заходів вступне слово про
вченого-енциклопедиста мав виголосити головний ініціатор, натхненник і
організатор конференції, завідувач кафедри Богдан Заставецький. Однак
непередбачувана й жорстока реальність внесла свої корективи: восени 2000-го
Богдан Іванович у розквіті творчих сил та енергії відійшов від нас у вічність,
не доживши місяця до свого 59-річчя. Тому природно, що ювілейна конференція
відомого в світі професора отримала ще й присвяту пам’яті нашого невтомного
колеги, географа-сучасника. І перша виголошена доповідь на ній, яка стосувалася
саме цієї непересічної особистості, стала першою спробою найбільш узагальнити
внесок Б.Заставецького як науковця й педагога в сучасну українську географію.
Спробою, яка, на жаль, вписалася в історичний контекст конференції.
Так, життя Б.Заставецького в географії вже стало історією.
Уродженець Підгаєччини, Б.Заставецький своєю долею обрав географію у 19 років,
ставши студентом географічного факультету Львівського університету ім.І.Франка.
Згодом, після закінчення вузу, 18 років вчителював у Козівському районі, а з
1983 року знаємо його як викладача Тернопільського педагогічного інституту (нині
педагогічний університет ім.В.Гнатюка). Тут він пройшов шлях від асистента
кафедри географії до кандидата географічних наук, доцента кафедри фізичної
географії й завідувача, ним же організованої кафедри географії України.
Напрямок наукових інтересів Б.Заставецького
викристалізувався під впливом відомого українського географа професора
О.Діброви, з яким Богдану Івановичу пощастило спілкуватися, навчаючись у заочній
аспірантурі при Київському університеті ім.Т.Шевченка. Це – географія населення
в широкому розумінні, розселення населення та демогеографія – у вужчому. Саме
дослідженню регіональної системи розселення (на прикладі Тернопільщини) була
присвячена кандидатська дисертація, захищена ним у 1988 році. Вже будучи
дипломованим науковцем, Б.Заставецький захопився також питаннями етногеографії
та історичної географії населення України. Перу Б.Заставецького належать понад
150 наукових і методичних праць. Він співавтор численних навчальних посібників
для вузів і шкіл країни, в т.ч. довідкових статей у “Географічній енциклопедії
України” (Київ, 1989-1993), трьох видань “Соціально-економічної географії
України” (Львів, 1994, 1995, 2000), двох видань “Географії Тернопільської
області” (Тернопіль, 1994, 1996) та “Географії Хмельницької області” (Тернопіль,
1995, Кам’янець-Подільський, 1998), “Географії Закарпатської області”
(Тернопіль, 1996).
Усі, хто знав Б.Заставецького – від
Тернополя й до масштабів України – часто дивувалися й щиро заздрили його
організаторській наполегливості, ентузіазму в науково-видавничій справі. Розквіт
його організаторських здібностей припав на останнє десятиріччя. Зазвичай він
любив братися за складні завдання, щиро радів здобутому, відзначав перемогу
постановкою нових завдань, інколи здавалося б нездійсненних. Обстоювання
інтересів географічної науки й освіти було лейтмотивом його професійної та
громадської діяльності на посадах голови президії Тернопільського відділу
Українського Географічного товариства (обраний у 1990 р.) і завідувача кафедри
географії України (з 1992 р.) – на той час першої серед вітчизняних педагогічних
інститутів і третьої серед вузів України взагалі.
Серед
найважливіших справ, ініційованих Б.Заставецьким й організованих за його
безспосереднім керівництвом та участю відзначимо наступні:
1. Щорічне видання збірників тез і матеріалів звітних
наукових конференцій викладачів і студентів географічного факультету
Тернопільського педінституту в 1990-1994 рр. Всього вийшло 4 випуски збірників,
які, попри не завжди досконале поліграфічне оформлення, мали неабияке значення й
широкий резонанс. Українська науково-видавнича сфера в цей період переживала
складні часи, а тому за допомогою до Б.Заставецького зверталися викладачі інших
факультетів ТДПІ (прийшлося запроваджувати в збірниках розділи з інших галузей
знань), географи інших вузів України. Збірники, по-суті, були першим періодичним
виданням на щойно створеному географічному факультеті, до певної міри
попередником “Наукових записок ТДПУ” географічної серії, що з’явилися в 1998 р.
2. Становлення і розвиток кафедри географії України в
Тернопільському педінституті. Будучи дітищем Б.Заставецького, вона стала третім
структурним підрозділом географічного факультету (за фігуральним висловлюванням
самого Богдана Івановича – “третьою ніжкою стільця, необхідною для його стійкого
положення”). На посаді завідувача Б.Заставецький дбав про науковий і
навчально-методичний престиж кафедри, зміцнення її кадрового потенціалу,
формування матеріальної бази. Це, зокрема, підтверджують такі моменти:
проведення кафедрою численних заходів регіонального й всеукраїнського рівнів,
створення поважної бібліографії друкованих праць її працівників, майже
100-відсоткове укомплектування кафедри викладацьким складом вищої кваліфікації
(під керівництвом Б.Заставецького було захищено 2 кандидатські дисертації),
розширення спектру навчальних дисциплін кафедри, зокрема українознавчих (сам
Богдан Іванович читав “Фізичну географію України”, “Етнічну географію України”
та “Географію Карпато-Подільського регіону”), створення в короткі терміни
кафедральної бібліотеки, що нараховує сотні примірників народознавчих видань і є
однією з найбільших серед кафедр в університеті.
3.
Проведення в Тернополі за останні 11 років шести (!) наукових і
науково-практичних конференцій та семінарів різних рівнів (з опублікуванням їх
матеріалів), а саме: березень 1990 р. – регіональна науково-практична
конференція “Проблеми охорони і відтворення природно-ресурсного потенціалу
Західного Поділля” (матеріали вийшли в 2-ох збірниках); травень 1991 р. –
обласна науково-практична конференція “Природа, населення та господарство
Тернопільської області, їх вивчення в загальноосвітній школі”; грудень 1995 р. –
Всеукраїнська наукова конференція “Історія української географії та
картографії”, присвячена 95-річчю від дня народження проф. В.Кубійовича; грудень
1997 р. – Всеукраїнський науково-практичний семінар з питань змісту та
методичного забезпечення викладання географічних українознавчих дисциплін у
вищій школі; жовтень 1999 р. – перший міжнародний семінар з теорії і практики
регіонального географічного краєзнавства; грудень 2000 р. – вже згадана друга
Всеукраїнська наукова конференція “Історія української географії і картографії:
проблеми і перспективи”, присвячена 100-річчю з дня народження В.Кубійовича.
4. Залучення до активної наукової роботи студентської
молоді, широке ознайомлення її із персоналіями української географічної науки та
їх творчою спадщиною. Співпраця із студентами здійснювалася шляхом створення
наукових проблемних груп, керівництва курсовими і дипломними роботами,
організації наукових академій, семінарів, конференцій, присвячених, наприклад,
80-річчю від дня народження академіка М.Паламарчука (1996 р.), 120-ій річниці
від дня народження академіка С.Рудницького (1997 р.), 100-річчю від дня
народження професора В.Кубійовича. Остання з названих конференція студентів та
аспірантів, яка вийшла на всеукраїнський рівень і увінчалася опублікуванням
матеріалів, відбулася в листопаді 2000 р. вже без її натхненника.
Лебединою піснею Б.І.Заставецького стала організація
видання в Тернополі всеукраїнського науково-теоретичного часопису “Історія
української географії”, редактором якого він був. Ідея започаткування часопису
появилася 5 років тому в Тернополі під час проведення першої в Україні
конференції з історії вітчизняної географії. Його вихід у світ – результат
кропіткої роботи цілого колективу. Науковим ідеологом періодичного видання, його
шеф-редактором став доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри
економічної та соціальної географії Львівського університету ім.І.Франка
О.І.Шаблій. До складу редколегії були залучені також 10 науковців з Києва,
Львова, Чернівців, Одеси, Тернополя. Практична ж реалізація ідеї лягла на плечі
Б.Заставецького (правильніше буде сказати: була взята собі на плечі ним самим).
Видання часопису було мрією, яку він плекав останні
декілька років і в якій вбачав смисл подальшого існування. На щастя, ця мрія
здійснилася ще за його життя: у червні 2000 р. вийшов перший випуск нового в
Україні журналу. Тоді ж у Тернополі (в обласній філії Конгресу української
інтелігенції) відбулася місцева презентація часопису, а восени подібний захід
Б.Заставецький планував здійснити в педагогічному університеті. Таке
ознайомлення із часописом в стінах вузу, де він працював, відбулося лише в
грудні в рамках всеукраїнської конференції із залученням керівництва вузу,
членів редколегії, широкого кола викладачів та студентів - потенційних авторів,
дописувачів, читачів видання.
Поява даного часопису є
подією, неординарною, принаймі, з двох сторін: по-перше, з погляду назви, що
відображає зміст нового видання. Чи не вперше в історії розвитку географії та
географічної думки в Україні з’явився журнал, сторінки якого повністю присвячені
відображенню й осмисленню цієї історії. Отже, новий часопис має чітку й
оригінальну спеціалізацію, подібну якій не так вже й легко виявити в закордонній
географічній бібліографії. Така спрямованість часопису робить його в існуючому
середовищі географічних періодичних видань України бажаним “солідним партнером”,
а не випадковим “недобросовісним конкурентом”; по-друге, з точки зору місця
започаткування і видавництва часопису. До його появи в Україні важко було знайти
освітньо-науковий географічний центр, крім столичного, який міг би похвалитися
періодичним виданням загальнонаціонального рівня. Це стосується навіть великих
регіональних центрів, скажімо Харкова чи Львова, із солідними географічними
традиціями, які сформувалися на базі географічних факультетів класичних
університетів чи науково-дослідних інституцій, а “рядових” вузівських міст – й
поготів.
То ж саме завдяки зусиллям Б.Заставецького
“рядовий” Тернопіль дав Україні оригінальну новинку наукової періодики і став чи
не єдиним в країні обласним центром з двома фаховими географічними часописами (у
жовтні цього року Президія ВАК України затвердила всеукраїнський часопис
“Історія української географії” як фахове видання з географії). І це, очевидно,
не останній приклад того, як добра справа, започаткована Богданом Івановичем за
життя, дає добрі плоди вже після його відходу.
Опубліковано:
Дітчук І. Богдан Заставецький як організатор
географічної науки й освіти в Україні // Історія української географії.
Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники,
2001. - Випуск 2. - С.13-15.
