|
СЦЕНАРІЙ ПОЗАКЛАСНОГО ВИХОВНОГО ЗАХОДУ (ВЕЧОРУ) ПІД РУБРИКОЮ «ЗАГЛЯНЬ У ПРИРОДУ»
(Звучить
мелодія П.І.Чайковського «Пори року». Виходить ведуча та учні-читці.)
Ведучий: Мабуть, найбільшу насолоду і радість, щиру любов до житття, до рідного краю викликає спілкування з природою. Вона завжди чарувала і чарує, хвилювала і хвилює людину. Шелест голубої води, зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок – усе це дороге серцю, ні з чим не зрівняна природа рідного краю.
Учениця: Природа і Вітчизна – невіддільні. У кожного з нас залишився в серці дорогий куточок, де минуло дитинство, зелений гай з суничними галявинами, луки з пахучою травою, широке поле, де так легко і солодко дихати…
Учень: Безмежно з дитинства кохаю
Красу рідного краю –
Дніпра голінь прозору,
Сосну в надвечір’ї прозорім.
І місяць у хмарках сріблястих
І свіжість весняного листя,
І синій промінчик волошок,
В пшеничному морі колосся.
Учениця: У ліс завітаю я знову
На тиху сердечну розмову
І сонцем пропалені лиця!
Я чую зозулі кування,
Берізок тремтивих зітхання
Тонкі білокурі сестриці
Сплели свої вінки в косиці.
Учень: заглянь у природу. Ще біліє сніг і з відлигами чергуються морози, а під сніговою ковдрою вже пробуджується нова пшениця. І ось з’являються перші посланці зеленої весни. Це підсніжники.
Учениця: квіти підсніжники – провісники тепла, символ сподівань на краще майбутнє. У народі їх називають квітами надії.
Учень: Травень у лісі – святкова пора. Зацвітають конвалії. Український фолкльор розповідає, що ці квіточки подібні до перлин з щасливим сміхом лісової русалки мавки, яка вперше відчула кохання.
У Франції в першу неділю травня збирали конвалії, прикрашали ними житло. Запрошуючи дівчину дотанцю, хлопець дарував їй букетик конвалій. Обмін букетиками означав згоду на одруження. Якщо дівчина була не згодна, вона кидала букетик на землю.
Учениця: Сестри нарцисів, лілій ніжних
І неповторна серед них
Цвіте прекрасна білосніжна
Мов наречена з тонким станом
Стоїть, всміхається мені
А запах ніжний незрівнянний
П’янкий мов чари весняні
Її зірвать, зганьбити вроду
На жаль знаходяться й такі
Бездумно нівечать природу,
пакують квіти у мішок.
А потім, нишком, мов злодії
в мішках красу
на торг несуть
З пучком конвалій лиходії
Свою ж і совість продають.
Учениця: Літній ранок. Червона пора.
Вже достигли червоні суниці
Там заповнила ліс дітвора
І дорослі прийшли подивиться.
Тільки чути: «Егей», «Агу».
О, природа, ховай свої чари,
Топчуть папороть, квіти, трави –
Тільки і наповнити тару.
Ніби мамонтів стадо пройшло,
Або кінна ворожа навала –
Все, що квітло, буяло, росло,
Погасло і почорніло.
Недопиті та порожні пляшки,
Скрізь паперу брудного шматки,
Ще й консервні бляшанки на купі,
Та мовчить зачудований ліс,
Лиш засмучено, тихо зітхає,
Без докірливих слів та без сліз
Своїм виглядом він промовляє:
«Якщо хочеш сюди ще прийти,
щоб суниць чи грибів назбирати;
то навчися мене берегти,
і красу мою вмій шанувати.
Ведучий: гарно в лісі влітку. Синіють китиці лісових дзвоників, гомонять лісові гвоздички, запоморочливо пахне достигла малина. Мелодія лісів звучить для нас, як цей чудовий неповторний вальс.
Справжнім симовлом літа можна вважати цвітіння троянди. В усі віки троянда здобувала загальне захоплення людей. Вирощували їх і у Древньому Єгипті, Греції, Риму, Малій Азії. У наш час відомо понад 10 тис. сортів культурних троянд. Жодній квітці не присвячено стільки легенд, поем, віршів як трояндам. Одна з грецьких легенд розповідає, що коли з морської піни біля берегів Кіпру вийшла божественно прекрасна Афродіта, земля дуже розгнівалась і вирішила створити щось не менш прекрасне. Так з’явилась троянда, яка своєю красою не поступалася перед богинею краси.
Учениця: Звідки ти взялася така чарівна?
У якій зростала ти сім’ї?
Квітка півдня сонячна царівна,
У краю тобі немає рівних,
Музо й наречена солов’їв.
Ведучий: Влітку цвіте ще безліч чудових квітів, які вражають своєю красою, розмаїттям кольорів і відтінків.
Учень: Відгадайте, що це за квітка:
Ось він росте стрункий, високий,
Листки – загострені мечі.
Такий весняний, ясноокий,
Плащ пурпуровий на плечі.
Він справжній лицар, що й казати –
Шепочуть айстри залюбки
Та й ну головами кивати
І кидать погляди палко.
- І хто сказав, що він вразливий
Та це звичайний Дон-Жуан –
Зітхнув притишено ревнивий,
Самолюбивий вкрай тюльпан –
Та ні, це лицар, справжній лицар,
Відважний, справжній Д’Артаньян.
Ведучий: восени на квітах горять-переливаються різнобарвні кольори.
Учениця: Тут гладіолуси розквітлі,
Барвисті айстри аж горять,
А серед них – гвоздики пишні
Яскравим цвітом майорять.
І чорнобривці і жоржини,
До сонця тягнуться, у вись
У їх пелюстках в день осінній
Всі барви райдуги злились.
Єднає осінь свято квітів
Зі святом першого дзвінка,
І гомонять веселі діти.
Учень: Пізня осінь. Квіти всі давно зів’яли. На подвір’яї сумно та непривітно стало, та залишились ще кущики зелені, то милують око пізні хризантеми.
Учениця: Хризантема – це осіння
Квітка сонця,
Кольори у неї білі та червоні,
Голубі, темнокоричневі, лимонні.
(В перервах звучить музика; танці).
Література:
1. Географія в школі.-№4.-1989 р.
2. Н.Верзилин. По следам Робинзона.-Ленинград.-1974.
*Студентська робота. За достовірність та якість опублікованих матеріалів редакція відповідальності не несе.
|
|
