Теребовлянський район

  Теребовля – районний центр Тернопільської області, одне з найстаршіх міст України й найдавніше місто Поділля, розташоване на Подільській височині, в західній частині Правобережного лісостепу. Відстань до Тернополя від Теребовлі – 33 км. Населення міста складає 13,6 тис. осіб (2002 р.). Першу письмову згадку про містечко знаходимо в Іпатіївському літописі за 1097 р.
   

   Назва „Теребовля”, можливо, походить від старослов’янського слова „теребити” (корчувати, вирубувати ліс). В українській мові подекуди ще збереглося слово „теребівля”, яким називають очищені від заростей місця (у давньоруські часи ця місцевість, де зараз знаходиться Теребовля, була покрита віковічними дрімучими лісами).
   Теребовля багата на історичні пам’ятники. Археологічні дослідження, що проводились археологами, дають цінну інформацію про заселення цієї території ще в сиву давнину. Тут відкрито поселення та могильник 3-4 ст. н.е., що належали осілому землеробському племені славнозвісної черняхівської культури. Жили черняхівці у селищах, володіли різними ремеслами. Їхні кладовища – це великі некрополі, а поховання з речами побуту – своєрідні підземні музеї.

   У другій половині 10 ст. землі над Сяном, верхнім Дністром та його притоками увійшли до складу Київської Русі. Коли ж Київська держава почала ділитися на окремі князівства, тут утворилися удільні князівства синів Ростислава Володимировича, внука Ярослава Мудрого. Рюрик князював у Перемишлі, Володимир – у Звенигородці, а Василько – у Теребовлі. Як стольний город місто під назвою Теребовль і згадується у літописі.
   

    Новий етап розвитку міста припадає на кінець ІV століття. У 1389 році Теребовлі було надано магдебурзьке право.
   Активну участь брали теребовляни в походах польських королів. За відвагу у Грюнвальдській битві 1410 року уродженець Теребовлі Бартош Гловацький в 1415 році отримує дозвіл на забудову під нове Місто лівого берега Гнізни та звільняється на 8 років від податків.
   Місто поділилось на дві частини. У цей час було збудовано ряд культових споруд: костел біля підніжжя замку, за замком – церква св.Пятниці, церква Покрови і Успення.
   Близьке сусідство турків і татар в значній мірі було причиною того, що місто маючи умови для розвитку, не розвивалось.
   Польський уряд, розуміючи значення Теребовлі для цього краю неодноразово намагався загоїти рани, завдані місту ворогами. Та трагедії повторювалися дуже часто (1498 р. – Ян Ольбраахт, 1506 р. – Александр, 1509 р. – Зиґмунд - І). Міщани були звільнені від податків на 8, 12 і 20 років. Та незважаючи на це, зміни не вплинули на піднесення міста. Воно занепадало настільки, що навіть засідання міських суддів певний час проводилось в Бучачі.
   Великою кількістю подій насичена історія міста у ХХ столітті. Національно-визвольна війна українського народу захопила серця патріотів-теребовлянців. Архівні документи дозволяють відтворити славні вчинки жителів міста у період змагань за утвердження ЗУНР, боротьбі проти Польщі, гітлерівської Німеччини і більшовиків.
   Зараз Теребовля – значний осередок культури області. Тут діє відоме й поза межами Тернопільщини вище освітнє училище культури. 

Теребовлянський замок
   Важливою ознакою прадавньої історії Теребовлі є замок – пам’ятка архітектури державного значення. У 1631 році золоті руки теребоволянців вивели з тесаного каменю струнку красиву фортецю, руїни якої дійшли до наших днів. Керував роботами з будівництва замку теребовлянський староста Олександр Балабан. 

Однак Теребовлянський замок має значно глибшу історію, початки якої губляться у княжих часах. Перший деревяний замок на крутій горі побудував, мабуть, теребовлянський князь Василько Ростиславович. Було це приблизно у 80-х роках 11 ст. 

До наших днів дійшли руїни замку, який збудував староста Олександр Балабан. Всевладний час віками пронісся над руїнами твердині, а вони стоять... Надщерблені, покриті павутиною часу... Вони стали візитною карткою Теребовлі. 

Миколаївська церква
   Перша згадка про церкву відноситься до 1614 року. Первісно церква св. Миколая була досить великою мурованою спорудою, з трьома банями, дві з яких криті білою бляхою, а третя над входом, ґонтом. Але її у 18 ст. було перебудовано. 18 серпня 1784 року Львівський єпископ Петро Білянський освятив церкву. Вона мала великий вівтар старовинної різьбярської роботи з образом Матері Божої на дереві, з прегарними шатами, і з золотими та срібними оздобами. У 18 ст. навколо храму і цвинтаря збудовано мур з подвійною брамою та дзвіницею Із сімома дзвонами, з яких один важив приблизно три центнери. Біля церкви було споруджено і дяківню, яки початкове служила для дяківської школи і карцером. В 1890-х роках у ній містилася Руська читальня. Поряд зведено і шпиталь.

   В 1896 році від старої церкви залишилась лише пресвітерія з великим вівтарем. На місці дяківні і шпиталю збудовано двоповерховий дім, де були читальня, крамниці і приватні помешкання. 

Монастир кармелітів
   Добре зберігся архітектурний комплекс монастиря кармелітів у Теребовлі – пам’ятка архітектури 18 ст., з оборонними мурами та наріжними вежами.
   Головний вхід на територію монастиря влаштовано в стіні і він має вигляд проїзної арки, над якою у XIX ст. надбудовано трьох-арочну дзвіницю з фронтом ускладненої форми.
   В монастирський комплекс входить Успенський костел. Його стіни і склепіння були розписані одним із найкращих майстрів фрескового стінопису Йосифом Майєром. Строгі лінії пізнього Ренесансу з деяким впливом готики цього храму і дотепер викликають справжнє захоплення. До 1991 року приміщення костелу використовувалось як склад. З 1991 року костел почала використовувати міська громада УАПЦ (церква св. Володимира).
   В монастирському житловому корпусі келій живуть і навчаються студенти Тернопільської духовної семінарії. 

Міська ратуша
   У Теребовлі є двоповерховий будинок міської ратуші, споруджений ще в позаминулому столітті. На ратуші було встановлено годинник. Крім резиденції бургомістра, до 1890 року тут містилася чотирьохкласна хлоп’яча школа з польською мовою навчання, яка пізніше стала шестикласною.
   У першу Світову війну ратушу було зруйновано, а потім відновлено з дещо зміненою вежею і без годинника. На верхівці вежі встановлено флюгер у вигляді герба Теребовлі, а на фасадній стіні ядро, знайдене на фортеці. У холі висять королівські дипломи з привілеями від 1660 року, стара карта м. Теребовля, ярмаркові привілеї видані Йосипом Другим. А 1970 році було вмонтовано годинник. 

Петропавлівський костел
   У місті, на вулиці Князя Василька можна відвідати тринефний костел св. Петра і Павла. Його будівництво розпочато в 1924 році і завершено в 1928 році. Костел збудовано за проектом Адольфа Жишко-Богуша, одного з авторів реставрації всесвітньо відомого королівського Вавельського замку в м. Кракові. У 1956 році костел був пристосований під Будинок культури, в 1991 році приміщення було частково віддане римо-католицькій громаді. В 1996 році в костелі зазвучала музика органу. 

Підгірянський Василіанський монастир
   І ще одна пам’ятка оборонного типу викликає жвавий інтерес. На південній околиці Теребовлі збереглися руїни Підгірянського василіанського монастиря. Він є чи не найдавнішою будівлею міста. Офіційно пам’ятка датується 17 ст., але її початки губляться ще у 12 ст. У 1789 році монастир був закритий австрійським урядом, неодноразово руйнований під час воєн і більшовицького режиму в 70-х роках минулого століття. На даний час з монастирських будівель залишилася лише одна, західна оборонна вежа, та церква Івана Хрестителя, яка була реставрована у 1992 році. Під горянський історико-архітектурний пам’ятник – одна з найбільш цікавих оборонно-монастирських комплексів Поділля періоду пізнього Ренесансу.

Індивідуальне науково-дослідне завдання
Підготувала: Юлія Крупа (фото автора)
студентка географічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка, спеціальність: туризм
Фото Юлії Крупи та Заставецького Т.Б.

Джерела:

1.Береза Г. Теребовлянщина. Рідний край / 5 клас. Географія району 8-9 кл. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. - 96 с.

2. Ільницький В. Стародавня Теребовля. - Львів, 1962.

3. Ковальчук М. Теребовлянський замок / Галицька брама, 1996.