Географічне положення, адміністративно-територіальний поділ Закарпатської області. Історія формування території

головна сторінка все про Закарпатську область

Закарпатська область у складі України утворена 22 січня 1946 р. Населення – 1,25 млн. осіб (1.01.2004 р.). Площа сучасної Закарпатської області складає 12,8 тис.кв.км або 2,1% від загальної площі України. Це – передостаннє місце серед областей країни. Область розташована між 47°53'43" і 49°05'54" північної широти та 22°48'29" і 24°37'38" східної довготи. Крайні точки області розташовані:
- північна – в хребті Східні Бескиди на кордоні з Польщею за 7 км на північ від с. Стужиця Великоберезнянського району;
- південна – вершина в Рахівських горах на кордоні з Румунією за 6 км на південний схід від с. Ділове Рахівського району;
- західна – на кордоні зі Словаччиною за 1,5 км на захід від с. Соломонове Ужгородського району;
- східна – в Чорногірському масиві (гора Піп Іван) на межі з Івано-Франківщиною за 12 км на схід від с. Луги Рахівського району.
   Відстань від західної точки області до східної сягає 190 км по прямій, протяжність з півночі на південь змінюється від 100 км (по меридіану м. Мукачеве) до 50 км (по меридіану м. Рахів).
   Географічний центр області знаходиться біля гори Кук, що в Толяному хребті, на межі Іршавського та Міжгірського районів.
   Географічне положення Закарпаття характеризується такими рисами:
   1. Область знаходиться на периферії (крайньому заході) України і дуже віддалена від столиці (відстань з Ужгорода залізницею приблизно 900 км), промислових районів Придніпров'я, Харкова і Донбасу, чорноморських портів.
   2. Область займає центральне положення на Європейському субконтиненті: за однією з версій біля с. Ділове Рахівського району міститься географічний центр Європи.
   3. Закарпаття – єдина область України, яка розташована за головними Карпатськими хребтами. Це підсилює її транспортну віддаленість від решти території країни, зв'язок з якою можливий лише через перевали. Найбільше значення серед них мають Ужоцький (абсолютна висота 889 м), Верецький або Ворітський (839 м), Воловецький або Бескидський (1014 м), Торунський (930 м) разом з Вишківським (941 м) та Яблуницький або Татарський (931 м).
   4. Область знаходиться в межах двох великих фізико-географічних одиниць – Карпатської гірської (4/5 території) та Закарпатської низовинної. Якщо природні умови останньої (рельєф, клімат, грунтово-рослинний покрив тощо) майже всюди сприятливі для господарського і сельбищного освоєння людиною, то в Карпатах найкращі умови для цього мають міжгірні улоговини, долини рік, пологі схили і частково низькогір'я.
   5. Закарпаття має оригінальне сусідське положення. Воно межує лише із Львівською (на відтинку 85 км) та Івано-Франківською (180 км) областями, причому виключно по гірських хребтах. У той же час його сусідами є чотири держави – Польща (33 км), Словаччина (98 км), Угорщина (135 км) та Румунія (190 км), що є унікальним явищем серед усіх прикордонних областей України. Державний кордон іде як по гірських хребтах, так і рівнинній території, на значному протязі – по р.Тиса та її притоках.
   Відстані по авто- і залізничних шляхах від Ужгорода до столиць дев'яти європейських країн коротші за аналогічні відстані до Києва.
   6. Область розташована на стику української, угорської і румунської етнічних територій, які становлять відповідно 89%, 10,5% і 0,5% від її площі.
   7. Закарпаття лежить на найкоротших шляхах, що сполучають Україну і країни колишнього СРСР (насамперед Росію) з рядом країн Центральної і Південно-Східної (а далі й Західної та Південної) Європи. Від карпатських перевалів до державного кордону область перетинають 3 залізниці (в т.ч. 2 електрифіковані), 4 автодороги, нафтопровід "Дружба", газопроводи "Братерство", "Союз", "Західний Сибір – Західна Європа", продуктопровід Калуш – Тісауйварош, лінії електропередач енергосистеми "Мир", ЛЕП "Вінниця – Альбертірша", якими здійснюються міжнародні зв'язки. Залізниця і автодорога поздовжнього напрямку Кошіце – Чоп – Хуст – Сігету-Мармацієй з'єднують Словаччину з Румунією і частково використовуються в міжнародних транзитних перевезеннях.
   Вигоди географічного положення (насамперед прикордонного і транспортного) разом із значними природними і трудовими ресурсами в умовах переходу економіки України до ринкового відкритого типу можуть заохотити надходження в область іноземного капіталу, сприяти формуванню вільних економічних зон.
   Закарпатська область поділяється на 13 адміністративних районів. Площа середнього (за розмірами території) району становить близько 1 тис.кв.км; такими є Мукачівський і Хустський райони. Найбільшу площу мають Рахівський і Тячівський, найменшу – Перечинський і Воловецький райони.
   Найнижчою ланкою адміністративно-територіального устрою є території, підпорядковані місцевим Радам народних депутатів. Станом на 1 січня 2004 р. в області існувало 10 міських, 22 селищні і 285 сільських Рад; останні об'єднували 576 сільських поселень. Більшість місцевих Рад мали в своєму складі по одному поселенню. 2 міста (Ужгород і Мукачеве) мають обласне підпорядкування, решта – районне.

З історії формування території області
   Вже в перших століттях нашої ери Закарпаття потрапило під слов'янську колонізацію. В середині І тисячоліття воно входило в племінний союз слов'ян-карпів, а з середини VII ст. – в політичне об'єднання білих хорватів. У IX ст. їх землі, в т.ч. і Закарпаття, належали Великоморавській державі, а після занепаду останньої перейшли в другій половині Х ст. до давньоукраїнської держави – Київської Русі. З того часу на Закарпатті закріплюється назва "Русь": Карпатська Русь, Підкарпатська Русь.
   Використовуючи ослаблення Руської держави, угорські королі протягом ХІ-ХІІІ ст. поширили свій вплив на Закарпаття. З того часу і аж до початку XX ст. воно постійно перебувало в складі Угорщини (або тих держав, в які входила остання), становлячи її прикордонну область. Тому для тієї території краю, де жили українці, були поширені також назви "Угорська Русь", "Угорська Україна".
   У 1526 р. після розпаду Угорщини східна і середня частини Закарпаття (з Мукачевим) відійшли до Трансільванського князівства, яке згодом стало залежним від Османської імперії, а західна (з Ужгородом) – до Австрійської імперії Габсбургів. У 1867 р. вся територія краю опинилась під владою Австро-Угорщини. В складі цих держав Закарпаття не творило єдиної адміністративної одиниці, а входило в ряд жуп (комітатів): Мармарош, Угоча, Берег, Унг та інших, які простягалися також на угорську, румунську і словацьку етнічні території.
   Значні політичні події і територіальні зміни відбулись на Закарпатті в період між двома світовими війнами. Після розпаду Австро-Угорщини народні ради ряду міст і містечок східної і середньої частини краю наприкінці 1918 р., а також "З'їзд всіх Русинів, жиючих в Угорщині" (Хуст, 21 січня 1919 р.) висловилися за приєднання до Української Народної Республіки. Однак у 1919 р. територія Закарпаття потрапила під владу різних країн: східну частину окупували румуни (за винятком селища Ясіня з кількома навколишніми селами, де існувала т.зв. "Гуцульська республіка"), західну – чехи, а Березький комітат залишився за угорцями, які обіцяли створити тут культурно-адміністративну автономію "Руську Країну".
   У травні 1919 р. представники ужгородської, хустської і пряшівської рад проголосили об'єднання всього Закарпаття з Чехо-Словаччиною на федеративній основі, що було підтверджено Сен-Жерменським договором 10 серпня 1919 р. Уряд Чехо-Словаччини виділив окремий адміністративний край "Підкарпатську Русь", в який, однак, не було включено Пряшівщину, зате долучено вузьку смугу угорської території вздовж залізниці Кошіце – Чоп – Берегове – Хуст. Автономія краю почала зреалізовуватись лише в 1938-1939 рр. (формування власного уряду і законодавчої влади — Сойму), однак міжнародні події перешкодили її нормальному розвитку.
   В листопаді 1938 р. згідно з т.зв. "віденським арбітражем" від Закарпаття до Угорщини відійшли землі з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове, столицю краю перенесено з Ужгорода до Хуста. 15 березня 1939 р. в умовах розчленування Чехо-Словаччини фашистською Німеччиною Сойм проголосив Карпатську Україну незалежною державою на чолі з президентом Августином Волошиним. Однак її одразу ж окупували угорські війська.
   В межах Угорщини (1939-1944 рр.) адміністративна одиниця (т.зв."Підкарпатський край") була ще зменшена на територію з містами Севлюш (сучасний Виноградів), Тячів і Солотвина, натомість збільшена на заході за рахунок Словаччини. Замість обіцяної автономії їй було надано вузьку самоуправу. Восени 1944 р. Закарпаття зайняли совєтські війська. Чехо-словацька адміністрація відновилася тільки частково і тимчасово. Організований у листопаді 1944р. в м. Мукачеве з'їзд Народних Комітетів Закарпатської України висловився за приєднання краю до УРСР. 29 червня 1945 р. за договором між тодішніми Чехо-Словаччиною і Радянським Союзом Закарпаття було приєднане до України в межах адміністративної одиниці 1919р., яка була збільшена невеликою територією навколо м. Чоп.

на попередню сторінку

головна сторінка	все про Закарпатську область
Закарпатська область у складі України утворена 22 січня 1946 р. Населення – 1,25 млн. осіб (1.01.2004 р.). Площа сучасної Закарпатської області складає 12,8 тис.кв.км або 2,1% від загальної площі України. Це – передостаннє місце серед областей країни. Область розташована між 47°53'43" і 49°05'54" північної широти та 22°48'29" і 24°37'38" східної довготи. Крайні точки області розташовані: - північна – в хребті Східні Бескиди на кордоні з Польщею за 7 км на північ від с. Стужиця Великоберезнянського району; - південна – вершина в Рахівських горах на кордоні з Румунією за 6 км на південний схід від с. Ділове Рахівського району; - західна – на кордоні зі Словаччиною за 1,5 км на захід від с. Соломонове Ужгородського району; - східна – в Чорногірському масиві (гора Піп Іван) на межі з Івано-Франківщиною за 12 км на схід від с. Луги Рахівського району. Відстань від західної точки області до східної сягає 190 км по прямій, протяжність з півночі на південь змінюється від 100 км (по меридіану м. Мукачеве) до 50 км (по меридіану м. Рахів). Географічний центр області знаходиться біля гори Кук, що в Толяному хребті, на межі Іршавського та Міжгірського районів. Географічне положення Закарпаття характеризується такими рисами: 1. Область знаходиться на периферії (крайньому заході) України і дуже віддалена від столиці (відстань з Ужгорода залізницею приблизно 900 км), промислових районів Придніпров'я, Харкова і Донбасу, чорноморських портів. 2. Область займає центральне положення на Європейському субконтиненті: за однією з версій біля с. Ділове Рахівського району міститься географічний центр Європи. 3. Закарпаття – єдина область України, яка розташована за головними Карпатськими хребтами. Це підсилює її транспортну віддаленість від решти території країни, зв'язок з якою можливий лише через перевали. Найбільше значення серед них мають Ужоцький (абсолютна висота 889 м), Верецький або Ворітський (839 м), Воловецький або Бескидський (1014 м), Торунський (930 м) разом з Вишківським (941 м) та Яблуницький або Татарський (931 м). 4. Область знаходиться в межах двох великих фізико-географічних одиниць – Карпатської гірської (4/5 території) та Закарпатської низовинної. Якщо природні умови останньої (рельєф, клімат, грунтово-рослинний покрив тощо) майже всюди сприятливі для господарського і сельбищного освоєння людиною, то в Карпатах найкращі умови для цього мають міжгірні улоговини, долини рік, пологі схили і частково низькогір'я. 5. Закарпаття має оригінальне сусідське положення. Воно межує лише із Львівською (на відтинку 85 км) та Івано-Франківською (180 км) областями, причому виключно по гірських хребтах. У той же час його сусідами є чотири держави – Польща (33 км), Словаччина (98 км), Угорщина (135 км) та Румунія (190 км), що є унікальним явищем серед усіх прикордонних областей України. Державний кордон іде як по гірських хребтах, так і рівнинній території, на значному протязі – по р.Тиса та її притоках. Відстані по авто- і залізничних шляхах від Ужгорода до столиць дев'яти європейських країн коротші за аналогічні відстані до Києва. 6. Область розташована на стику української, угорської і румунської етнічних територій, які становлять відповідно 89%, 10,5% і 0,5% від її площі. 7. Закарпаття лежить на найкоротших шляхах, що сполучають Україну і країни колишнього СРСР (насамперед Росію) з рядом країн Центральної і Південно-Східної (а далі й Західної та Південної) Європи. Від карпатських перевалів до державного кордону область перетинають 3 залізниці (в т.ч. 2 електрифіковані), 4 автодороги, нафтопровід "Дружба", газопроводи "Братерство", "Союз", "Західний Сибір – Західна Європа", продуктопровід Калуш – Тісауйварош, лінії електропередач енергосистеми "Мир", ЛЕП "Вінниця – Альбертірша", якими здійснюються міжнародні зв'язки. Залізниця і автодорога поздовжнього напрямку Кошіце – Чоп – Хуст – Сігету-Мармацієй з'єднують Словаччину з Румунією і частково використовуються в міжнародних транзитних перевезеннях. Вигоди географічного положення (насамперед прикордонного і транспортного) разом із значними природними і трудовими ресурсами в умовах переходу економіки України до ринкового відкритого типу можуть заохотити надходження в область іноземного капіталу, сприяти формуванню вільних економічних зон. Закарпатська область поділяється на 13 адміністративних районів. Площа середнього (за розмірами території) району становить близько 1 тис.кв.км; такими є Мукачівський і Хустський райони. Найбільшу площу мають Рахівський і Тячівський, найменшу – Перечинський і Воловецький райони. Найнижчою ланкою адміністративно-територіального устрою є території, підпорядковані місцевим Радам народних депутатів. Станом на 1 січня 2004 р. в області існувало 10 міських, 22 селищні і 285 сільських Рад; останні об'єднували 576 сільських поселень. Більшість місцевих Рад мали в своєму складі по одному поселенню. 2 міста (Ужгород і Мукачеве) мають обласне підпорядкування, решта – районне. З історії формування території області Вже в перших століттях нашої ери Закарпаття потрапило під слов'янську колонізацію. В середині І тисячоліття воно входило в племінний союз слов'ян-карпів, а з середини VII ст. – в політичне об'єднання білих хорватів. У IX ст. їх землі, в т.ч. і Закарпаття, належали Великоморавській державі, а після занепаду останньої перейшли в другій половині Х ст. до давньоукраїнської держави – Київської Русі. З того часу на Закарпатті закріплюється назва "Русь": Карпатська Русь, Підкарпатська Русь. Використовуючи ослаблення Руської держави, угорські королі протягом ХІ-ХІІІ ст. поширили свій вплив на Закарпаття. З того часу і аж до початку XX ст. воно постійно перебувало в складі Угорщини (або тих держав, в які входила остання), становлячи її прикордонну область. Тому для тієї території краю, де жили українці, були поширені також назви "Угорська Русь", "Угорська Україна". У 1526 р. після розпаду Угорщини східна і середня частини Закарпаття (з Мукачевим) відійшли до Трансільванського князівства, яке згодом стало залежним від Османської імперії, а західна (з Ужгородом) – до Австрійської імперії Габсбургів. У 1867 р. вся територія краю опинилась під владою Австро-Угорщини. В складі цих держав Закарпаття не творило єдиної адміністративної одиниці, а входило в ряд жуп (комітатів): Мармарош, Угоча, Берег, Унг та інших, які простягалися також на угорську, румунську і словацьку етнічні території. Значні політичні події і територіальні зміни відбулись на Закарпатті в період між двома світовими війнами. Після розпаду Австро-Угорщини народні ради ряду міст і містечок східної і середньої частини краю наприкінці 1918 р., а також "З'їзд всіх Русинів, жиючих в Угорщині" (Хуст, 21 січня 1919 р.) висловилися за приєднання до Української Народної Республіки. Однак у 1919 р. територія Закарпаття потрапила під владу різних країн: східну частину окупували румуни (за винятком селища Ясіня з кількома навколишніми селами, де існувала т.зв. "Гуцульська республіка"), західну – чехи, а Березький комітат залишився за угорцями, які обіцяли створити тут культурно-адміністративну автономію "Руську Країну". У травні 1919 р. представники ужгородської, хустської і пряшівської рад проголосили об'єднання всього Закарпаття з Чехо-Словаччиною на федеративній основі, що було підтверджено Сен-Жерменським договором 10 серпня 1919 р. Уряд Чехо-Словаччини виділив окремий адміністративний край "Підкарпатську Русь", в який, однак, не було включено Пряшівщину, зате долучено вузьку смугу угорської території вздовж залізниці Кошіце – Чоп – Берегове – Хуст. Автономія краю почала зреалізовуватись лише в 1938-1939 рр. (формування власного уряду і законодавчої влади — Сойму), однак міжнародні події перешкодили її нормальному розвитку. В листопаді 1938 р. згідно з т.зв. "віденським арбітражем" від Закарпаття до Угорщини відійшли землі з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове, столицю краю перенесено з Ужгорода до Хуста. 15 березня 1939 р. в умовах розчленування Чехо-Словаччини фашистською Німеччиною Сойм проголосив Карпатську Україну незалежною державою на чолі з президентом Августином Волошиним. Однак її одразу ж окупували угорські війська. В межах Угорщини (1939-1944 рр.) адміністративна одиниця (т.зв."Підкарпатський край") була ще зменшена на територію з містами Севлюш (сучасний Виноградів), Тячів і Солотвина, натомість збільшена на заході за рахунок Словаччини. Замість обіцяної автономії їй було надано вузьку самоуправу. Восени 1944 р. Закарпаття зайняли совєтські війська. Чехо-словацька адміністрація відновилася тільки частково і тимчасово. Організований у листопаді 1944р. в м. Мукачеве з'їзд Народних Комітетів Закарпатської України висловився за приєднання краю до УРСР. 29 червня 1945 р. за договором між тодішніми Чехо-Словаччиною і Радянським Союзом Закарпаття було приєднане до України в межах адміністративної одиниці 1919р., яка була збільшена невеликою територією навколо м. Чоп.