Журнал "Історія української географії" Всі публікації журналу
Зміст номера
Довідка про автора публікації
Номери часопису: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
УДК 908
Володимир Круль, Галина
Круль
Сутність і структурний зміст краєзнавства, об’єктно-предметна основа географо-краєзнавчих досліджень
Розглянуті різні погляди на краєзнавство, простежені його різноманітні складові. Виявлена об’єктно-предметна основа краєзнавства та його основної складової – географічного краєзнавства. Досліджено погляди на територіальну структуризацію українських етнічних земель. Запропоноване визначення об’єкту і предмету географічного краєзнавства.
Volodymyr Krul’, Galyna Krul’. Essence and structural contents of local History, the object-subject base of local History of geographical and regional Researches. Different views upon local history and lore, its different components are studied. The object-subject base of local history and lore is disclosed, as well as of its basic component – geographical study of a particular region. The views upon territorial structurization of Ukrainian ethnic areas are put under analysis. Definitions of the object and the subject of geographical study of a particular region are suggested.
Актуальність дослідження. На даному етапі свого розвитку краєзнавство виступає універсальною дисципліною, до розуміння якої складалися (та й складаються дотепер) різноманітні підходи. Впродовж тривалого часу розроблявся його науково-методичний та понятійно-термінологічний апарат, який сприяв внутрішній краєзнавчій структуризації і зовнішньо-предметній орієнтації у системі суміжних і несуміжних наук. Виходячи з цього, доволі необхідним є здійснення певних узагальнень, які б підсумовували проблеми краєзнавства за якомога найтриваліший часовий відтинок його динаміки. Тому з’ясування науково-методичних основ, загалом, краєзнавства і, зокрема, географічного краєзнавства, на наш погляд, є доцільним.
Стан вивченості проблеми. У різний час аксіоми і постулати окремих аспектів краєзнавства та його складової географічного краєзнавства формулювали відомі радянські географи і методисти М.Баранський, О.Барков, О.Борзов, І.Матрусов, Ю.Саушкін, К.Строєв [20]. В Україні питання загально-краєзнавчої та географо-краєзнавчої теорії плідно розробляли О.Діброва, К.Дубняк, Я.Жупанський, В.Замковий, Ф.Заставний, І.Ковальчук, М.Костриця, М.Крачило, В.Круль, В.Кубійович, О.Маринич, Я.Мариняк, Ф.Матвієнко-Гарнага, М.Откаленко, І.Ровенчак, С.Рудницький, С.Русова, І.Тесля, Т.Тетерський, П.Тутковський, О.Шаблій, Є.Шипович, П.Шищенко, М.Янко та інші.
Виклад основного матеріалу. Загалом на краєзнавство існують різні погляди. Скажімо, воно вважається або науковою дисципліною, методом дослідження краю, або дидактичним принципом, навчальним предметом, методом навчання і виховання тощо [20]. На потрійному трактуванні терміну „краєзнавство” свого часу ще наголошував і К.Дубняк, зауважуючи, що „...1) краєзнавство – це тільки метода наочно студіювати природничі й економічні науки; 2) краєзнавство – це пропедевтичний курс елементарної шкільної географії («родиноведение»); 3) краєзнавство – не тільки метода, але й самостійне, цілком визначене коло систематичного знання зі своєю власною методою” [19].
На основі цього, М.Костриця виокремив три основні функції краєзнавства: 1) педагогічну, яка визначає краєзнавство як метод, дидактичний принцип, за допомогою якого можна домогтися підвищення ефективності навчально-виховного процесу в освітніх закладах; 2) пропедевтичну – курс елементарної шкільної географії („Географія рідного краю”); 3) складову частину географічної науки з усіма притаманними для неї методами дослідження [20].
У трьох іпостасях, які стосуються, головне, структурних засад, а не наукових основ, розглядає дану дисципліну П.Тронько. Він найперше зазначає, що краєзнавство є сукупністю наукових дисциплін, різних за змістом і окремих за методами дослідження. З іншого боку, краєзнавство утворює собою могутній науковий рух із популяризації знань про край, регіон. І, по-третє, краєзнавство виступає громадським рухом, основними завданнями якого є практичні дії зі збереження історико-культурної спадщини краю, відродження духовності, історичної пам’яті [53].
На науковій компоненті краєзнавства на початку ХХ ст. наголошував П.Тутковський. Він вперше серед українських вчених, визначаючи предмет географії, її зміст і методи дослідження, серед останніх чільне місце відводив науковим краєзнавчим дослідженням. Більшість його праць були написані на матеріалах безпосередніх краєзнавчих вишукувань різних регіонів України [19].
Чимало праць В.Кубійовича були присвячені обґрунтуванню теоретичних основ краєзнавства, що є підтвердженням важливості існування його наукового напряму. Водночас, великої ваги вчений надавав вивченню природно-, економіко- та адміністративно-географічного поділу української національної території [23]. У цьому контексті важливою стала редагована ним „Енциклопедія Українознавства”, де з’явилося близько 54 географічних краєзнавчих нарисів, в т.ч. близько 33 про окремі регіони України [34]. У даному випадку можна вести мову про плідну працю В. Кубійовича і в такій галузі краєзнавства як науково-популярне краєзнавство [3]. З іншого боку, доповненням до останньої тези може слугувати думка, що „Енциклопедія Українознавства” стала „довідником Українознавства на еміграції, і як книга знань про Україну, її народ, природу, історію, культуру тощо – для чужинців” [59].
Помітний вклад у наукове та науково-популярне краєзнавство здійснив І.Тесля. Щодо першого, то йому присвячені нариси в „Енциклопедії Українознавства” [38]. Комплексні краєзнавчі роботи, які висвітлюють Збаражчину, Стрийщину, Бойківщину та Зборівщину можуть слугувати прикладом науково-популярних досліджень із ґрунтовною науковою основою.
Не менш важливим складником краєзнавства (ніж наукове та науково-популярне) є шкільне краєзнавства [3]. Його основи були закладені С.Рудницьким із виходом шкільного підручника у 1919 р. [43]. Необхідність існування такого напряму в школі обґрунтовувалися С.Русовою [45]. З-поміж інших авторів підручників для вивчення рідного краю відзначимо М.Дольницького, В.Січинського, В.Дорошенка та ін. [3]. Шкільному краєзнавству надається велика увага й у наш час [6, 12, 14, 49, 58], оскільки воно бачиться дієвим засобом у патріотичному вихованні учнів [22].
Серед наукового, науково-популярного і шкільного краєзнавства можна ще виокремити напрям, який відзначається своєю практичною спрямованістю. У цьому плані необхідно звернути увагу на виробниче краєзнавство, що вивчає продуктивні сили свого краю і яке було обґрунтоване К.Дубняком [29]. Його своєрідним різновидом є конструктивне економіко-географічне краєзнавство, на якому наголошував А.Синявський [41]. Сутність останнього полягає у застосуванні методики краєзнавчих досліджень у конструктивно-географічних вишукуваннях із раціонального природокористування.
Виходячи з такої різноманітності складових краєзнавства, можна погодитися із позицією К. Дубняка [7] і Ф.Матвієнко-Гарнаги [28], що воно є синтетичною наукою. На думку першого, краєзнавство повинно досліджувати „стан засобів виробництва та продукційних сил у певному територіальному районі”. Отже, його змістом, як єдиної синтетично-географічної науки, вимальовуються: „а) природа території, як той фундамент, що на ньому базується народне господарство території; б) людина, як та сила, що використовує природу території, впливає на неї, планує своє господарство, виходячи з властивостей і особливостей природи території...; в) економіка території, іншими словами, виробничий ефект дії людини на природу” [43]. Ф.Матвієнко-Гарнага пояснює синтетичність краєзнавства його особливістю, наголошуючи, що воно є „міжнауковою наукою” [28]. Іншими словами, тут зауважується на його міждисциплінарному характерові.
Отже, краєзнавство, виходячи зі своєї сутності, може бути структуроване на різноманітні складові, які виокремлюватимуться, опираючись на різні підходи до дисперсизації. На нашу думку, можна застосувати т.зв. генетично-чинниковий підхід, який передбачає для групування складових краєзнавства виділення сутнісної основи, яка стане їхньою вихідною базою. І такою основою, за Я.Жупанським і В.Крулем, є територія, час і людина [11]. Тому вони пропонують загальне національне краєзнавство диференціювати на, відповідно, географічне, історичне і соціальне краєзнавство (останнє, згодом, пропонується перейменувати у суспільне [21]). Об’єднуючим тут є початковий елемент, тобто – територія, а отже, географічне краєзнавство виступає стрижнем національного краєзнавства. Деякі з авторів (Л.Царик), намагаючись модифікувати триєдину систему національного краєзнавства, пропонують виділити ще еколого-географічне краєзнавство, наголошуючи при цьому, що воно є складовою частиною географічного краєзнавства [54].
Хоча географічне краєзнавство формально виступає основою загальної побудови краєзнавства, часово найрозвиненішим (за сумарною кількістю досліджень) є його історична складова. Від кінця 80-х рр. ХХ ст. доволі багато було проведено дисертаційних досліджень істориками на історико-краєзнавчу тематику, яка охоплювала або територію всієї України [47], або її окремих історико-географічних регіонів [1, 5, 15], або колишніх чи теперішніх адміністративних виділів [18, 31, 36, 46, 51]. Торкалися історики й загалом краєзнавчої тематики України [48] чи певних історико-географічних земель [37] або їхні інтереси сягали не притаманних їм галузей знань [35]. У межах такого інтенсивного галузевого вивчення (історико-географічного напряму) повинно було виокремитися якесь відгалуження, що, зрештою, й відбулося. Зокрема, поступово набирає свого самостійного звучання археологічне краєзнавство, яке все ще є складовою історичного краєзнавства [33].
З’ясувавши сутність краєзнавства і його структурний зміст, виявимо об’єктно-предметну основу краєзнавства та його основної складової – географічного краєзнавства. На думку П.Тронька, предметом дослідження краєзнавства виступає конкретний регіон, а об’єктом – його історія, природа, населення, господарство, культура, пам’ятки матеріальної і духовної культури [53]. На нашу думку, тут має місце деяке об’єктно-предметне зміщення акцентів, адже територія (регіон) є вмістилищем різноманітної краєзнавчої інформації (природи, населення, господарства тощо), тому вона є первинною стосовно своїх наповнювачів. Виходячи з цього, простір „демонструє” свою об’єктну (головну) сутність, а його характеристики – підрядний (предметний) зміст.
Доказом на користь висловленого міркування можуть слугувати наступні вимоги щодо можливості оголошення об’єктом географічного дослідження будь-якого фрагменту чи явища (процесу) ландшафтної оболонки (геосфери), а саме: а) повинен займати певне місце на земній поверхні; б) може бути картографованим, показаним на карті; в) впливає на стан і розвиток інших елементів ландшафтної оболонки; г) його вивчення дає (може дати) нові знання про ландшафтну оболонку [52]. Дані вимоги коректно буде поширити і за межі геосфери – на соціогеосферу (систему: суспільство – ландшафтна оболонка) чи на етногеосферу (систему: етноси – ландшафтна оболонка), бо краєзнавство поєднує у собі різноманітні складові – як природні, так і суспільні й етнічні.
Ще одним підтвердженням нашої позиції є думка академіка С.Рудницького, який у 20-х рр. ХХ ст. відзначав, що важливими основами нації є рідна культура, історико-політичні традиції, расові ознаки, власна мова, які набирають сили лише у зв’язку з територією. Такий підхід ученого, як вважає М.Костриця, є вихідною аксіомою, оскільки визначає об’єкт наукового географічного краєзнавства, зокрема і слугує його методологічною основою [19].
Таке класичне розуміння суті краєзнавства спостерігається й у К.Дубняка, який об’єктом вивчення краєзнавства бачить край (іншими словами, територію – зауваження наше – В.К. і Г.К.). Він виступає територіальною підвалиною роботи. Саме на підставі найдокладнішого вивчення всіх особливостей і на матеріалах обмеженого району вчений пропонує виявляти загальні закони розвитку природи і суспільства [7].
На думку Л.Воропай, Мар. Куниці та М.Куниці [4], об’єктом дослідження краєзнавства виступає особ-ливий полігенетичний тип цілісності – природно-демосоціально-виробничі системи (ПДСВС) топологічного і локального рівнів структурної організації. Для них характерні: поліструктурність, високий ступінь динамізму; просторово-часові мінливості, дискретність, диференційованість. Їхнє еволюціонування спрямоване від чисто природних систем (ПТК) через історико-географічні системи (ІГС) різних історичних епох до сучасних ПДСВС або геотехсистем.
Я.Жупанський і В.Круль вважають, що оскільки територія для краєзнавства виступає в ролі „скелету”, на який нарощується все інше – природа, населення, господарство, історія, мистецтво, література, архітектура тощо, то ці складники повинні оцінюватися за своїми яскравими характеристиками. В цьому й особливість об’єкту вивчення краєзнавства, бо він [об’єкт] є специфічним територіальним утворенням, універсальним за своєю суттю, який об’єднує різні за походженням складові, що разом становлять природно-історично-соціально-територіальний комплекс [10, 21].
Розглянувши характерні риси об’єкту дослідження краєзнавства, слід детальніше зосередитись на об’єкті вивчення його складової (підпорядкованість якої загальній системі ніким не заперечується) – географічного краєзнавства. Науковою основою географічного краєзнавства, на думку О.Маринича [26], є сучасна система географічних наук, яка складається з природничо-географічних, соціально-економіко-географічних наук. Одна з особливостей географії полягає в тому, що вона входить як до природничих, так і до суспільних наук, має спільний об’єкт – вивчення певної території – від планети, через материки і океани, країни, регіони до конкретних місцевостей, і зокрема краю. Такими об’єктами, з погляду краєзнавства, мають бути історико-географічні краї, а принципом їхнього виділення виступає природно-господарський [25].
Географічне краєзнавство, з точки зору Б.Чернова та А.Сиротенко [55], є системою знань, яка відображає різні взаємозв’язані елементи дійсності рідного краю, – унікальність природи, систему розселення етнічних груп, що склалися історично, особливості розвитку господарства і духовної культури... Виходячи з цього, об’єктом географічного краєзнавства у вигляді просторової (територіальної) системи є природно-господарсько-культурна система (ПГКС) рідного краю.
Ф.Мільков характеризує географічне краєзнавство багатопредметним і різнофункціональним. Він вважає його видом громадської діяльності (оскільки краєзнавство почало розвиватися на громадських засадах), локально-регіональною географією, розрізняючи при цьому локальний і регіональний рівні краєзнавчого дослідження [30]. Виходячи з цього, об’єкти дослідження відрізняються своїми територіальними обсягами: найменші – у локальних вимірах і найбільші – у регіональних. Предметом вишукування останніх виступають навчально-виховні, культурно-освітні та прикладні аспекти географо-краєзнавчих робіт. За Ф.Мільковим, екологічний моніторинг, топоніміка, художня література, пейзажний живопис складають предметну базу локального рівня краєзнавчих досліджень [30].
На думку П.Шищенка і Н.Муніч, сучасне географічне краєзнавство є багатопредметним. Його об’єктно-предметна сутність, наукові і практичні виміри пов’язані з функцією першої ланки в системі: краєзнавство – країнознавство – регіональна географія – географія. Географічне краєзнавство має своїм просторовим об’єктом територію (край), акваторію з островами, які мають ознаки етноландшафтно-господарської цілісності (підкреслення наше – В.К. і Г.К.) і в межах яких простежуються взаємозалежності між природними умовами, природними ресурсами і етносом, способами господарювання, ментальністю і духовними цінностями [58]. За даного підходу, на наш погляд, упускається історичний аспект, хоча ретроспективний огляд території є важливим при висвітленні її географо-краєзнавчої характеристики. Ретроспекція присутня при розгляді етносу і природних умов, але за такої позиції головним виступає етнічний часовий детермінізм і до уваги не береться весь історичний процес, який виходить за межі розвитку будь-якого етноландшафтного організму.
Виявляючи теоретико-методологічні проблеми географічного краєзнавства, Я.Мариняк [27] визначає останнє як комплексну науку, що досліджує взаємодію між людиною і природою, конкретизує історико-культурний процес, є засобом розвитку національної самосвідомості та усвідомлення необхідності збереження довкілля. Тому предметом його вивчення є територіальна організація суспільства в межах етнічної території українського народу, в різних історико-географічних областях, етнічних регіонах, адміністративних та економічних районах, місцевостях. Об’єктами ж дослідження є історико-географічні краї суцільної етнічної території, а також суспільно-територіальні комплекси, що сформувалися на території України. В основі об’єктів географічного краєзнавства, на думку Я.Мариняка, представлені локальні поселення з їх оточенням, низові адміністративні райони [27]. Зрозуміле бажання автора до об’єктної частини краєзнавства залучити якомога більший територіальний асортимент із межами різного наповнення: власне краєзнавчого, суспільного, поселенського, адміністративного. На наш погляд, при виділенні територіального об’єкту краєзнавства варто виходити з його ідеологічно-краєзнавчого наповнення і не долучати сюди ні суспільно-територіальні, ні поселенські, ні тим більше адміністративні характеристики (останні актуальні лише у контексті співпадання меж історико-географічних та адміністративно-територіальних). Суспільно-територіальні ж комплекси, локальні поселення чи поселенські системи є складовими історико-географічних територіальних об’єктів, тому, виходячи зі свого статусу підрядності, не можуть виступати об’єктами дослідження географічного краєзнавства, а складають лише його предметну базу.
М.Паламарчук і О.Паламарчук основним об’єктом географічного краєзнавства вважають суспільно-територіальний комплекс (СТК) певної території, який характеризується сукупністю природних ресурсів, населених місць і природоперетворювальних об’єктів. Проте СТК, як об’єкт вивчення, стверджує географічний характер краєзнавчих знань, але зовсім не вичерпує їх. Окрім знань про СТК, краєзнавство містить у собі знання історії, населення, духовної і матеріальної культури певної території [32].
Такою територією, на думку Я.Жупанського та В.Круля, якої притримуємося і ми, повинен виступати історико-географічний край (ІГК), як просторовий осяг. Оскільки без чітко окреслених земель у межах єдиної суцільної української етнічної території ні матерія, ні час, виходячи з концепції національного краєзнавства, існувати не можуть [8, 9, 10, 21, 56].
Пропонують розглядати регіональні відмінності території України у розрізі історико-географічних країв і В.Ковтун та В.Обозний, які трактують ці територіальні утворення як такі, що відображають усталений в історичному контексті традиційний поділ України на природно-господарські і культурно-історичні регіони. Характерною ознакою історико-географічних країв України є спільність як національних рис культури, так і специфічних особливостей кожного краю, зумовлених місцевими відмінностями в матеріальній культурі і побуті [17].
Основи районування українських національних територій були запропоновані С.Рудницьким [42, 44] і В.Кубійовичем [23]. Зокрема останній допускав, що поділ на райони можна проводити на підставі природних, господарських чи інших ознак. Причому, політичний і адміністративний поділ рідко збігається з природною чи господарською районізацією, а межі цього поділу є штучними. В.Кубійович, вважаючи поділ С.Рудницького єдиним поділом, що „обіймає всі землі, де живуть українці” і таким, який „побудований увесь на морфологічній підставі” [23], увів поняття географічних районів, що виокремлюються за кількома спільними географічними ознаками, а межі між ними повинні мати вигляд перехідних смуг (а не ліній). Найбільшими територіальними осягами, що лімітуватимуть поділ українських земель, за С.Рудницьким є 905 тис. км2, за В.Кубійовичем – 728,5 тис. км2, за О.Степанів – 718,3 тис. км2 [57].
У сучасній географічній науці існують різноманітні погляди на територіальну структуризацію українських етнічних земель, зокрема: природногосподарський [25], ландшафтно-етногосподарський [40], ландшафтно-історичний (або природно-історичний) [24], етнографічно-географічний (з мовно-територіальними акцентами) [39], комплексний [13, 50], генетико-еволюційний, якому надають перевагу історики [2], етнолого-географічний [8, 9, 21]. До означених можна долучити ще й т.зв. фізико-географічний, оскільки висунуті за ним основні таксономічні одиниці історико-географічного районування (країна, зона, край, область, район) пропонується корелювати з одиницями фізико-географічного районування [16]. У будь-якому із них передбачено виділити територіальну складову, яка служитиме просторовою основою для географо-краєзнавчої характеристики регіону. Саме вона виступить об’єктом географо-краєзнавчого дослідження і, на нашу думку, такою об’єктною коміркою, в якій оптимально зосереджуватиметься і зберігатиметься краєзнавча інформація є історико-географічний край.
Виходячи з означеного вище, наголосимо, що об’єктом географічного краєзнавства є територія як простір із етнонаціональними (українська адресність) і етнорегіональними (осередки українського етносу) межами. Дана територія повинна, найперше, характеризуватися своїми природними особливостями (на мезо- і мікрорівнях), своєрідністю історичного і господарського розвитку, заселенсько-розселенських процесів, демографічною і поселенською структурою, суспільною інфраструктурою, матеріальною і духовною культурою її мешканців. Найоптимальнішою за обсягами територіальною одиницею краєзнавства, що визначає його сутність, є історико-географічний край (ІГК). Отже, основним територіальним об’єктом краєзнавства є ІГК як етноприродна суспільно-історична демографо-поселенська територіальна система.
Предметом дослідження географічного краєзнавства виступає просторова організація українського етнічного масиву, що інтегрується у межах суцільної української етнічної території та диференціюється на ІГК. Усе „речовинне” наповнення останніх – поверхня, клімат, гідрографія, поселення, демографічні характеристики, господарство тощо складатимуть собою також предметну географо-краєзнавчу базу. Вона доповнюватиметься аналізом динаміки хорологічних характеристик ІГК, а також виявленням їхніх залежностей від іншоетнічної дії. У цьому контексті важливим видається етнічний діагноз населення ІГК від початку життя людності на них і до простеження особливостей перебігу сучасних етнічних процесів. Без дослідження формування поселенської мережі (а не простої їхньої фотографічної фіксації) предметна суб’єктність ІГК буде неповною.
Висновок. В українській географії, на даний час, чітко окреслилися дві позиції на розуміння сутності об’єкта географічного краєзнавства. У своїй основі, здавалося б, вони подібні, що пояснюється його полігенетичністю, багатоаспектністю і різнофункціональністю. Все ж, одна із них чітко передбачає наявність і первинність природної складової, що дефініційно входить у його означення (Л.Воропай, М.Куниця, Мар. Куниця, П.Шищенко, О.Маринич, Н.Муніч, Б.Чернов, А.Сиротенко, Я.Жупанський, В.Круль), а для іншої такий компонент є вторинним (М.Паламарчук, О.Паламарчук) або відсутнім (Я.Мариняк). Проміжне становище до двох означених поглядів займають міркування щодо об’єкту краєзнавства як території з усім (без виділення головного) її наповненням (К.Дубняк).
Література
1. Баженов Л.В. Становлення і розвиток історичного краєзнавства Правобережної України (поч. ХVІІІ – перші десятиріччя ХХ ст.): Автореф. дис.... док.і.н. (07.00.01). – К., 1996. – 34 с.
2. Верменич Я.В. Теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2003. – 516 с.
3. Вісьтак О., Шаблій О. Краєзнавчі дослідження українських географів у міжвоєнний період // Історія української географії. Спец. випуск: Краєзнавство. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. – Вип. 2 (4). – С. 24-29.
4. Воропай Л.І., Куниця М.М., Куниця М.О. Еволюційно-географічні основи краєзнавства // Географічне краєзнавство: сучасний стан і перспективи. – Житомир: Льонок, 1992. – С. 8-9.
5. Гаврилів Б.М. Розвиток українського історичного краєзнавства на Прикарпатті (ХІХ – поч. ХХ ст.): Автор. дис. ... к.і.н. – Чернівці, 1996. – 24 с.
6. Денисик Г., Чиж О. Рівні краєзнавчого пізнання // Історія української географії. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. – Вип. 1 (7). – С. 40-41.
7. Дубняк Кость. Що таке краєзнавство // Історія української географії – 2005. – Вип. 12. – С. 44-47.
8. Жупанський Я.І., Круль В.П. Краєзнавча ієрархічна структура українських етнічних земель // Матеріали першого міжнародного семінару з теорії і практики регіонального географічного краєзнавства. – Тернопіль, 1999. – С. 13-21.
9. Жупанський Я.І., Круль В.П. До територіального обґрунтування українських етнічних земель // Науковий вісник Чернівецького університету. Географія. - Чернівці: ЧДУ, 1996. - Вип. 3. - С. 130-142.
10. Жупанський Я.І., Круль В.П. Про об’єкт і предмет вивчення національного краєзнавства // Краєзнавство. – 1994. – Ч. 1-2. – С. 3-6.
11. Жупанський Я.І., Круль В.П. Роль і місце географічного краєзнавства у структурі національного краєзнавства // Географічне краєзнавство: сучасний стан і перспективи. – Житомир: Льонок, 1992. – С. 3-4.
12. Заставецька О. Концептуальні засади побудови навчально-методичних посібників та підручників для учнів з географії рідного краю // Історія укр. геогр. Спецвипуск: Краєзнавство. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. – Вип. 2 (4). – С. 53-54.
13. Заставний Ф. Українські етнічні землі. – Львів: Світ, 1993. – 176 с.
14. Заячук М. Краєзнавчий підхід у сучасній шкільній географії: проблеми та перспективи // Історія української географії. Спец. випуск: Краєзнавство. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. – Вип. 2 (4). – С. 56-57.
15. Канюса А.М. Наукові та громадські форми історичного краєзнавства на Поділлі (кін. 50-х – 80-і рр. ХХ ст.): Автореф. дис... канд.і.н. (07.00.01). – Донецьк, 2001. – 19 с.
16. Ковальчук І. Історико-географічний аналіз, синтез і прогноз: суть і значення для становлення географічного українознавства // Матеріали V конгресу Міжнародн. асоціації україністів: Соціально-гуманітарні науки. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 301-312.
17. Ковтун В.В., Обозний В.В. Історико-географічні краї як об’єкти вивчення у курсі шкільної географії // Укр. геогр. журнал. – 1997. - № 4. – С. 61-63.
18. Козюра І.В. Розвиток історичного краєзнавства на Полтавщині в 20-30-х рр. ХХ ст.: Автор. дис.... к.і.н. – Харків, 1998. – 18 с.
19. Костриця М. Внесок професора К.В. Дубняка в теорію географічного краєзнавства // Історія української географії. – 2005. – Вип. 12. – С. 33-39.
20. Костриця М.Ю. Наукове географічне краєзнавство: до питання про предмет і об’єкт вивчення // Укр. геогр. журнал. – 1998. - № 4. – С. 37-39.
21. Круль В.П. Краєзнавство: історична географія. Конспект лекцій / За ред. Я.І. Жупанського. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – 108 с.
22. Круль В.П., Чернюх Г.Я. Краєзнавство як дієвий засіб у патріотичному вихованні учнів // Краєзнавство і туризм: освіта, виховання, стиль життя /Матер. міжнар. наук.-практ. конф. – Київ: Реформа, 1998 – С. 9-11.
23. Кубійович В. Поділ земель, де живуть українці, на географічні країни // Історія української географії. – 2001. – Вип. 3. – С. 26-29.
24. Малишева Л.Л., Потапенко В.Г. Географічна зумовленість формування історичних областей України // Географічне краєзнавство: сучасний стан і перспективи. – Житомир: Льонок, 1992. – С. 12-13.
25. Маринич О. Україна: історико-географічні краї // Краєзнавство. - 1993. - Ч. 1. - С.8-12.
26. Маринич О.М. Науково-методичні засади географічного краєзнавства // Географічне краєзнавство: сучасний стан і перспективи. – Житомир: Льонок, 1992. – С. 4-6.
27. Мариняк Я. Теоретико-методологічні проблеми географічного краєзнавства в Україні // Історія укр. геогр. Спец. випуск: Краєзнавство. – 2001. – Вип. 4. – С. 20-22.
28. Матвієнко-Гарнага Ф.Т. Краєзнавство і краєзнавча робота. – Харків, 1930. – 32 с.
29. Мезенцев К., Хомра І. Внесок К.Дубняка у становлення української економічної географії 20-30-х рр. ХХ ст. // Регіональне географічне краєзнавство: теорія і практика. – Тернопіль. – 2002. – Част. І. – С. 61-65.
30. Мильков Ф.Н. Географическое краеведение как элемент культуры // Изв. РГО. – 1955. – С. 127. – Вып 3.
31. Павлухіна В.Ф. Історичне краєзнавство Донецької області в 50-90-ті роки: Автореф. дис.... к.і.н. (07.00.01). – Донецьк, 1998. – 17 с.
32. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Теоретичні основи географічного краєзнавства і соціальне районування // Сучасний стан та перспективи вивчення географії рідного краю у школах. – Харків, 1994. – С. 3-4.
33. Петровський О. Археологічне краєзнавство як чинник пам’яткоохоронної справи (з досвіду роботи історичн. фак-ту ТДПУ ім. В. Гнатюка) // Археологія Тернопільщини. – Тернопіль: Джура, 2003. – С. 269-273.
34. Пістун М., Олійник Я., Гуцал В. Регіонально-географічні дослідження Володимира Кубійовича // Історія укр. географії. – 2001. – Вип. 3. – С. 34-37.
35. Попович С.І. Розвиток туристичного краєзнавства в Україні (60-і – пер.пол. 80-х рр. ХХ ст.): Автореф. дис... канд.і.н. (07.00.01). – К., 1994. – 19 с.
36. Поставнича М.В. Розвиток історичного краєзнавства на Черкащині в 50-90-х рр. ХХ ст.: Автор. дис. ... к.і.н. (07.00.01). – Харків, 2002. – 18 с.
37. Прокопчук В.С. Розвиток краєзнавства на Поділлі: Автор. дис. ... к.і.н. (07.00.02). – Київ, 1994. – 18 с.
38. Пушкар І. Географо-краєзнавча спадщина професора Івана Теслі // Регіональне географічне краєзнавство: теорія і практика. – Тернопіль. – 2002. – Част. І. – С. 32-36.
39. Ровенчак І.І. Геокультурні принципи та умови етнографічного районування (на прикладі Українських Карпат) // Тези доп. VІІ з’їзду Укр. геогр. т-ва. – К., 1995. – С. 66-67.
40. Романчук С.П., Шищенко П.Г. та ін. Ландшафтно-етногосподарське районування України (підходи, принципи, методи) // Тези доп. VІІ з’їзду Укр. геогр. т-ва. – К., 1995. – С. 69-70.
41. Руденко В.П., Чернюх О.І. Становлення конструктивно-географічних напрямів раціонального природокористування в Україні у першій половині ХХ ст.: Монографія. - Чернівці: Рута, 2004. – 216 с.
42. Рудницький С. Огляд національної території України. – Берлін: Українське слово, 1923.
43. Рудницький С. Початкова географія для народних шкіл. – Відень: Вернигора, 1919.
44. Рудницький С. Україна – наш рідний край. – 2-е вид. – Львів: Просвіта, 1921.
45. Русова С. Краєзнавство в народній школі // Шлях виховання й навчання. – 1933. - № 1. – С. 25-33.
46. Рябокобила О.О. Розвиток історичного краєзнавства на Харківщині в 20-30-х рр. ХХ ст. – Автор. дис. ... к.і.н. (07.00.01). – Харків, 2000. – 21 с.
47. Савчук В.А. Развитие исторического краеведения в Украинской ССР (на материалах общественных форм изучения истории Великой Отечественной войны 1965-1975 гг.): Автореф. дисс…. канд.и.н. (07.00.02). – К., 1987. – 16 с.
48. Савчук О.В. Краєзнавчий рух в Україні (кін. 50-х – поч. 90-х рр. ХХ ст.): Автореф. дис... канд.і.н. (07.00.01). – К., 1997. – 22 с.
49. Серебрій В. Практична спрямованість шкільного географічного краєзнавства // Регіональне географічне краєзнавство: теорія і практика. – Тернопіль. – 2002. – Част. І. – С. 107-110.
50. Соціально-економічна географія / За ред. проф. О.І. Шаблія. – Львів: Світ, 1994. – 608 с.
51. Ткаченко В.В. Розвиток історичного краєзнавства на Чернігівщині у 20-30-х рр. ХХ ст.: Автор. дис. ... к.і.н. (07.00.01). – Київ, 1999. – 23 с.
52. Топчієв О.Г. Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики. – Одеса: Астропринт, 2005. – 632 с.
53. Тронько П.Т. Українське краєзнавство в ХХ столітті (до 75-річчя Всеукраїнської спілки краєзнавців). – К., 2002. – 85 с. (С. 10-13).
54. Царик Л. Еколого-географічне краєзнавство: об’єкт, завдання, специфіка, зміст і структура // Регіональне географічне краєзнавство: теорія і практика. – Тернопіль. – 2002. – част. І. – С. 114-120.
55. Чернов Б.О., Сиротенко А.Й. Методологічна суть географічного краєзнавства // Географічне краєзнавство: сучасний стан і перспективи. – Житомир: Льонок, 1992. – С. 6-7.
56. Чернюх Г. Про головне і підрядне у дослідженнях ретроспективної географії історико-географічного краю // Історія української географії. Спеціальний випуск Краєзнавство. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. – Тернопіль: Підручники і посібники. – Випуск 2 (4). – С. 67-68.
57. Шаблій О., Вісьтак О. Науковий внесок Олени Степанів у географічне українознавство (до 110-річчя від дня народження) // Регіональне географічне краєзнавство: теорія і практика. – Тернопіль. – 2002. – Част. І. – С. 5-17.
58. Шищенко П., Муніч Н. Географічне краєзнавство: зміст, понятійно-термінологічний апарат, місце в географічній освіті // Історія укр. геогр. Спец. випуск: Краєзнавство. – 2001. – Вип. 4. – С. 6-8.
59. Штойко П. Структура і зміст географічних гасел в „Енциклопедії Українознавства” // Історія укр. географії. – 2001. – Вип. 3. – С. 30-34.
Опубліковано:
Володимир Круль, Галина Круль.
Сутність і структурний зміст краєзнавства, об’єктно-предметна основа географо-краєзнавчих досліджень // Історія української географії.
Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники,
2006. - Випуск 2 (14). - С.35-40.