журнал "Історія української географії" всі публікації журналу
УДК 553.04 (477.43/44)
Мирослав Сивий
Штрихи до історії вивчення мінерально-сировинних ресурсів Подільського регіону та завдання їх подальших природничо-географічних досліджень
Здійснено ретроспективний аналіз вивченості геологічної будови та мінерально-сировинних ресурсів Поділля, виокремлено етапи проведених робіт, визначено актуальні завдання та напрямки подальших природничо-географічних досліджень мінеральних багатств краю.
Myroslav Syvyj. Strokes to mineral raw resources history study of Podillya region and their task for subsequent geographical researches. Retrospective analysis of geological structure study and Podillya mineral raw resources was carried out, the stages of the conducted works were selected, actual tasks and directions of subsequent geographical researches of mineral riches of the region were defined.
Перші публікації, що стосуються геологічної будови Поділля й Волині, появилися ще у XVI ст. Однак більш-менш систематизовані дослідження регіону слід віднести до початку XIX ст. Вони пов’язані з роботами В.М.Севергіна (1803, 1804, 1807, 1809) та С.Сташіца (1805, 1806). Так, вже у 1807 році В.М.Севергін публікує у Санкт-Петербурзі перші відомості про гіпси Поділля, також про кремені та глини, а С.Сташіц у 1805 році подає розчленування відкладів регіону на кристалічні (первинні), перехідні (силур, девон), вторинні (крейда) і третинні та дилювіальні. Е.Ейхвальд (1829, 1830) пропонує уже детальнішу схему розчленування подільських товщ, виділяючи давні кристалічні породи, силурійські і девонські відклади, доюрські породи (карбон і перм), юрські і крейдові формації, третинні і четвертинні утворення, поділивши їх на верстви за літологічними ознаками. Після відкриття у 1819 році Кременецького ліцею пожвавились роботи з вивчення природних ресурсів краю, зокрема і мінеральних.
У двадцятих і тридцятих роках XIX ст. геологічну будову регіону вивчали Г.Яковицький (1827, 1828, 1830) та Е.Ейхвальд (1830). Перший подав огляд мінералів Волині та Поділля, виділив, зокрема, нову білу порфіроподібну породу – пеліканіт (названу на честь ректора Вільнюського університету В.Пелікана), відому у північних районах Вінницької області. Другий – вивчав кристалічні породи району, перехідні утворення (силур, девон), крейду і вперше охарактеризував подільські фосфорити, зустрінуті в основі крейдових відкладів у Подністров’ї (біля с.Лядова Вінницької області). У 1834 р. А.Шнайдер, який проводив роботи в околицях м. Дунаєвці Хмельницької області, описує подільські фосфорити як сланці з кулями сферосидеритів. Перші спеціальні, правда невеликі за обсягами публікації, присвячені фосфоритам Поділля, появляються в австрійських та російських виданнях у 1869 р. Їх подають майже одночасно М.Барбот-де-Марні, А.Альт та Е.Глазель. Окрім згадуваних авторів, у другій половині XIX ст. описують подільські фосфорити Д.Штур (1862), Ф.Швакгофер (1871, 1872), Р.Прендель (1878), Гунн (1876), М.Неручев (1883), Ф.Беняш (1879), Е.Долинський (1883), Е.Дуніковський (1884), Ф.Ромер (1885), О’Реллі (1886) та ін. Окремої уваги заслуговують публікації Ф.Швакгофера (1871, 1872), в яких подається геологічна будова району залягання фосфоритів, детально розглядаються будова і склад фосфоритів, зроблена спроба пояснення їх генези. Р.Прендель (1877) висловлює уявлення про утворення фосфоритів з апатиту кристалічних масивів.
Геологічні дослідження подільських фосфоритів, вивчення їх складу та властивостей спричинили початок їх інтенсивної експлуатації для потреб сільського господарства. Розробка родовищ почалася у середині XIX ст. і продовжувалась до його кінця, коли основні запаси відомих родовищ були фактично вичерпані. Г.І.Денисик (1998) подає дані, згідно з якими у 1885 р. тільки на рудниках Журавський, Карпачівський, Григор’ївський та Бернашівський розроблялось 175 штолень. Всього ж у цей час існувало 77 рудників і багато дрібних розробок. Усі родовища були розташовані в басейнах лівих допливів Дністра – Ушиці, Калюса, Жвана, Лядової. З 1881 року частина видобутих фосфоритів вивозилась за межі Росії.
У 80-х роках в російських періодичних виданнях публікуються результати ґрунтовних досліджень подільських фосфоритів, виконаних М.П.Мельниковим (1883,1884). Роботи цього автора синтезують відомості про фосфорити, отримані протягом XIX ст. До кінця століття публікуються також незначні за обсягом роботи В.Я.Яковлєва (1884), А.А.Гінкена (1888), П.А.Тутковського (1894), М.Мишенкова (1883), Г.Кліна (1895) та ін., в яких розглядаються питання застосування фосфоритів у сільському господарстві, розробки їх родовищ та умов залягання продуктивної товщі.
У 1840 р. К.Еренберг описав кремінь з околиць Кременця. Ще в 1804 р. виходить невелика публікація М.Шагіна про мінеральні води з околиць Кам’янця-Подільського. Вивченням мінеральних вод краю у ті часи займались також В.Марчинський (1820), В.Шевич (1855), Г.Белке (1859) та ін.
У 1867, 1869 р.р. виходять статті М.Барбот-де-Марні, в яких описуються силурійські пласти по Дністру, жовнові фосфорити Подільської губернії, встановлюється вік гіпсів Подністров’я, а також рифова природа Подільських Товтр.
Першою геологічною картою для Волино-Поділля була карта С.Сташица (1806), незабаром появились і детальніші карти Ф.Дюбуа де Монпере (1831) та Б.Бледе (1842).
М.Барбот-де-Марні (1867) розчленував крейдові відклади на 4 горизонти, а у 1884 р. Е.Дуніковський виділив на Поділлі сеноманські глауконітові піски, а вище лежачі мергелі з кременями відніс до туронського і сенонського ярусів. К.Д.Глінка (1896) в монографії про глауконіт вказує на його наявність у крейдових відкладах Поділля. Крейдові відклади у той час вивчали також С.Заренчний (1874), А.Альт (1887), І.Сінцов (1882), П.Армашевський (1882), Г.Радкевич (1891, 1897, 1898). Ще 1849 р. Р.Мурчісон розчленував третинні товщі України на еоцен, міоцен і пліоцен. У 1865 р. М.Барбот-де-Марні ділить третинні відклади на верстви за літологічними ознаками. У 1893 р. вийшла монографія Н.А.Соколова, в якій подана схема розчленування палеогену. У західних областях України роботи від Геологічного комітету тривалий час проводять В.Д.Ласкарєв, В.І.Лучицький, П.А.Тутковський.
Кристалічні породи Поділля у різний час в XIX ст. вивчались А.А.Андржейовським (1823, 1830, 1850), Е.Ейхвальдом (1829, 1830), К.М.Феофілактовим (1851), І.Яковицьким (1827, 1830), В.І.Блюмелем (1871), А.Є.Лагоріо (1889, 1890), М.М.Соболєвим (1891, 1892) та ін. Так, В.І.Блюмель детально описав пеліканітовий граніт Поділля, визначив умови його генези; М.М.Соболєв дає хіміко-мінералогічний опис магматичних порід з-під Гнівані та Бернашівки, Вінниці, Сказинців та Буші, виділяє їх різновиди.
У 1881 р. П.Я.Армашевським вперше було описане буре вугілля. Вогнетривкі глини характеризуються в роботі П.Міклашевського (1881). Опис будівельних матеріалів краю знаходимо у публікаціях П.А.Тутковського (1893, 1894, 1896, 1898) та В.М.Чирвінського (1916).
Таким чином, у першій половині XIX ст. були закладені основи стратиграфії регіону, почалось систематичне геологічне картування території з використанням палеонтологічного методу та методу маркуючих горизонтів. У другій половині століття геологічні дослідження інтенсифікувались. Вони проводились членами наукових товариств, викладачами навчальних закладів, а з середини 80-х років – геологами новоствореного Геологічного комітету. З 80-х років XIX ст. на теренах Галичини, у тім числі й нинішньої Тернопільської області, розпочались роботи з геологічного знімання у масштабі 1:75000. Роботи здійснювали польські геологи А.Ломницький та В.Тейсейре. Результати знімання знайшли своє відображення у видаваному впродовж низки літ Геологічному атласі Галичини (1895-1912 р.р.).
Велике значення для розуміння основних закономірностей геологічної структури Поділля мала праця В.Ласкарєва по складанню 17-го листа Геологічної карти Європейської частини Російської імперії (1914). Робота стала відправним пунктом для дослідження окремих геологічних утворень регіону.
У першій половині XX ст. кристалічні породи Поділля вивчались цілою когортою дослідників: І.Р.Кобецьким (1912), В.О.Сельським (1912), В.Ю.Тарасенком (1913), В.І.Лучицьким (1922), М.І.Безбородьком (1923-1931), В.О.Краківським (1917, 1919, 1922, 1924), А.М.Козловською (1924, 1926, 1928), П.І.Лєбєдєвим (1934), Л.І.Ткачуком (1936,1937), Р.І.Сіроштаном (1950) та ін. В.І.Лучицький у 1922 році виділяє породи, подібні до чарнокітового комплексу Індії і пропонує називати їх чарнокітами. Дуже вагомий внесок у вивчення магматичних порід краю належить М.І.Безбородьку, який детально вивчав чарнокіти, мігматити (гранатовий мігматит названий Безбородьком вінницитом), процеси їх генези, корисні копалини, пов’язані з кристалічними породами. Детальну мінералого-петрографічну характеристику кристалічних порід з околиць Немирова знаходимо у статті А.М.Козловської (1928). У 1936-1937 р.р. основні та ультраосновні породи Побужжя характеризує Л.І.Ткачук.
З робіт, присвячених вивченню кристалічних порід у другій половині минулого віку, слід відмітити монографію Е.Б.Налівкіної, присвячену характеристиці та генезі чарнокітів. В роботах Л.І.Ткачука (1947), Л.І.Ткачука і Р.І.Сіроштана (1958) зроблена спроба узагальнення результатів вивчення кристалічних порід регіону. У двох монографічних роботах О.І.Слензака (1958, 1960) досліджується петрогенеза чарнокітового комплексу Подністров’я, наводиться докладна хіміко-мінералогічна характеристика порід. Окрім цього, кристалічні породи Поділля у різні роки вивчалися С.П.Родіоновим (1958), А.А.Чумаковим (1955), А.А.Чумаковим і П.М.Сухаревичем (1956), Д.П.Бобровником (1947-1957), В.П.Костюком (1951,1953), К.Ф.Сидоренком (1960, 1961, 1964), В.Д.Хмаруком (1957), О.М.Ушаковою (1958, 1959, 1960), М.М.Кононовою (1966, 1967), І.Б.Щербаковим (1961, 1962, 1963, 1965, 1966), Ю.М.Мельником (1965) та ін.
Палеозойські відклади у ході першої світової війни вивчались геологічним відділом при Управлінні начальника гідротехнічних робіт армій Південно-Західного фронту (Б.Лічков, Р.Виржиківський), пізніше (з 1918 р.) – Укргеолкомом та Південно-західним управлінням промислових розвідок.
Особливої уваги заслуговують праці відомого українського геолога В.М.Чирвінського (1907, 1908, 1911, 1919), в яких розглядаються хімічний та мінералогічний склад подільських фосфоритів. Ним, зокрема, в районі р.Ушиці були знайдені невеликі жовті кристалики нового мінералу, названого подолітом
(3Ca3(PO4)2*CaCO3). Крім цього, В.М.Чирвінський виділив два райони поширення фосфоритових родовищ: північний – по р.Ушиці та по притоках Дністра, в якому переважають перевідкладені фосфорити та південний – вздовж Дністра, де розвинені переважно корінні родовища. Певна перерва у систематизованих дослідженнях подільських фосфоритів і, у зв’язку з цим, відсутність публікацій пов’язані з подіями Першої світової війни та революції 1917 р., які охопили і територію Поділля. Лише у 1921 р. новостворене Південно-західне управління промислових розвідок поновлює роботи з вивчення фосфоритів. Дослідження проводились під загальним керівництвом В.І.Лучицького. В Подністров’ї роботами керував Р.Р.Виржиківський, в басейні р.Ушиці – Р.Н.Палій та Г.С.Буренін. Результати цих досліджень були опубліковані у 1923-1925 роках. Походження фосфоритів розглядає в цей час і О.В.Красівський (1923), який допускав наявність жолобоподібної западини на поверхні палеозойських відкладів, де у крейді відбувалась концентрація вторинних фосфоритів. У 1925 році Р.Р.Виржиківський продовжив дослідження фосфоритових покладів у басейні р.Ушиці. Низка публікацій цього автора, що стосуються опису окремих родовищ фосфоритів (с.Куча, с.Глибочок) виходять у світ в 1930 та у 1936 роках. В кінці двадцятих років у Подністров’ї проводять роботи співробітники Інституту угноєнь – Н.Т.Зонов, І.М.Курман та Н.І.Ларін (1932, 1937). Була складена стратиграфічна схема палеозойських відкладів басейну р.Ушиці, а пізніше – всієї фосфоритоносної площі. Фосфорити у палеозойських товщах вивчались також М.Ф.Стащуком (1956), який розглядав умови залягання фосфоритів в продуктивній товщі Поділля, О.П.Фурманом, який поділив фосфорити на два типи: жовнові і конкреційні (1954), а також А.Д.Хоменком і Е.І.Козаком (1954).
У 1927-1929 р.р. силурійські відклади басейну Дністра, Серету, Нічлави і Збруча вивчає Р.Козловський, який розчленовує їх на три поверхи – скальський, борщівський та чортківський і ряд горизонтів. Стратиграфію та брахіоподи силурійських відкладів вивчала О.І.Никифорова (1954), яка опублікувала однойменну монографію. Пізніше відклади цього віку стали об’єктом досліджень П.Д.Цегельнюка (1969, 1976, 1982, 1989 та ін.), схема розчленування силуру якого використана нами в даній роботі, а також В.А.Гинди (1974, 1978), Д.М.Дриганта (1974, 1982, 1984 та ін.), А.А.Іщенко (1985) та низки інших авторів. Коралові рифи силуру описані В.П.Гриценком (1977) в однойменній монографії. Праці із стратиграфії ордовику публікувались В.А.Гиндою, Д.М.Дригантом, А.А.Муромцевою (1974), Г.М.Помяновською та А.В.Хижняковим (1972), П.Д.Цегельнюком (1968).
Девонські відклади (олд-ред) у 1923 році стали об’єктом дослідження М.Гамерської, яка доводила їх еолове походження. Олд-ред висвітлюється у працях В.Зиха (1926, 1927, 1931); ним за фауною птераспід виділяються чотири стратиграфічних горизонти, вивчається тектонічна структура силурійсько-девонської товщі. У 1948-1950 р.р. девонські відклади Поділля аналізувалися співробітниками Московського всесоюзного нафтового інституту під керівництвом Г.Х.Дікенштейна; як результат, у 1957 році була опублікована монографія “Палеозойськие отложения юго-запада Русской платформы”. На початку 50-х років (1952-1955) публікуються праці з літології та палеогеографії нижньодевонських відкладів Г.М.Бровкова. Автор висловлює думку про їх алювіально-дельтове походження і виділяє в них шість фацій. У 1957 році А.В.Хижняков обґрунтовує формування нижньодевонських порід у прісноводних озерах, рідше в алювіальних умовах. Мінералогія девонських відкладів, зокрема в районі с.с.Устечко, Іване-Золоте, де вони міденосні, вивчалась також спеціалістами Польського геологічного інституту (1936), Львівською геологічною експедицією (1949), Є.К.Лазаренком (1946, 1969), Н.К.Геренчук (1960-1961) та ін.
Літологію давньопалеозойських відкладів Поділля вивчали також С.С.Восанчук (1955, 1956), М.Ф.Стащук (1938), В.П.Курочка (1955, 1957, 1959), А.В.Копеліович (1938, 1960, 1961, 1962), О.Н.Вознесенська (1956), О.В.Крашенинникова (1956, 1962), зокрема характеристику венду подають П.Д.Букатчук (1988), В.А.Великанов, Є.А.Асєєва, М.А.Федонкін (1983).
Юрські відклади долини Дністра вперше були охарактеризовані Є.Дуніковським у 1881 році. У 1922 році їх вивчав, зокрема, встановлював вік, І.Семирадський. Проте ґрунтовні дослідження порід цього віку розпочались уже в повоєнний час. Ціла серія публікацій, присвячена породам юри у Подністров’ї, з’являється у 50-х роках: О.М.Анастасьєва і Є.Є.Мігачова (1956), О.М.Анастасьєва (1957), В.Я.Добриніна (1961), В.Ю.Первакова (1959), В.І.Славін (1956, 1958), Я.М.Сандлер та Г.П.Ворона (1955), В.М.Утробін (1956), О.М.Анастасьєва (1958). Я.М.Сандлер у 1962 році захистив кандидатську дисертацію по юрських відкладах волино-подільської окраїни Руської платформи.
Перші узагальнення про відклади крейдової системи на Поділлі знаходимо в Атласі геологічному Галичини, а також в роботі В.Д.Ласкарєва (1914). Пізніше важливе значення для пізнання крейдових відкладів, зокрема, сеноманських, мали дослідження у 1925-1927 роках території долини Дністра та його лівих допливів від Золотої Липи до Збруча Б.Кокошинською (1928, 1929, 1931). Вивчалась фауна сеноману, виділялись фації сеноманських порід. Детальний опис найхарактерніших відслонень крейдових відкладів, палеогеографію сеноману Поділля подано у монографії Р.Р.Виржиківського “Геологічна мапа України” (1933). Літологію крейдових відкладів Поділля вивчали також Л.В.Пустовалов і М.Ф.Смирнов (1928), Ю.М.Сеньковський (1961, 1962, 1963), Є.К.Лазаренко (1960), А.А.Ясінська (1964), Д.П.Бобровник та Г.В.Бойчук (1963), А.А.Ясінська та Ю.М.Сеньковський (1961) та ін. У 1968 році вийшла узагальнююча праця колективу авторів Інституту геології та геохімії горючих копалин АН УРСР “Стратиграфія та фауна крейдових відкладів заходу України” (С.І.Пастернак, В.І.Гаврилишин, В.А.Гинда, С.П.Коцюбинський, Ю.М.Сеньковський). У монографії на базі фауністичних визначень вперше розчленовуються відклади альбу, верхнього турону, коньяку, встановлюється межа між альбом і сеноманом, подано літологічний опис головних типів крейдових порід. В наступному році (1969) виходить з друку інша капітальна праця “Мінералогія Поділля” (Є.К.Лазаренко, Б.І.Сребродольський), у якій крейдові відклади детально охарактеризовані мінералогічно. Крейдовим відкладам Волино-Поділля присвячено ряд праць С.І.Пастернака (1953, 1954, 1955, 1956, 1957, 1959, 1961 та ін.). В роботах цього дослідника розглядається біостратиграфія крейдових відкладів Волино-Подільської плити – у 1959 р. виходить однойменна монографія, а у 1961 р. на цю ж тему автором була захищена докторська дисертація. Заслуговують уваги роботи Ю.М.Сеньковського, у яких подається мінералого-петрографічна характеристика альб-сеноманських утворень, розглядається генезис силіцитів та ряд інших питань.
Багато робіт присвячено корисним копалинам, пов’язаним з крейдовими відкладами. Так, ще у 1929-1930 р.р. Р.Р.Виржиківським опублікована низка статей про поширення окремих типів корисних копалин у сеномані Середнього Подністров’я. У цей же час (1931 р.) фосфоритоносні відклади у польській на той час частині Поділля вивчав А.Моравецький. Досліджувались околиці смт Мельниці-Подільської, с.Устя, м.м. Борщова та Заліщик. Помічені значні скупчення фосфоритів в бортах р. Нічлави біля с.Пилипче. Одиничні прояви фосфоритів описані в сеномані долини р.Серет між селами Городок та Більче-Золоте, а також на лівому березі Дністра поблизу села Добрівляни. Через два роки автор публікує невелику статтю, де описує знахідки фосфоритів в долині р.Стрипи поблизу сіл Нагірянка, Підзамочок, Рукомиш, Заривинці, Переволока, Старі Петликівці, Бобулинці, Зарваниця та ін. Роботи, пов’язані з вивченням фосфоритоносності Подільського регіону поновлюються аж у повоєнні роки і стосуються в основному дослідження мінералогічного та петрографічного складу фосфоритів. Л.Г.Ткачук у 1944 році на основі складеної ним карти прогнозу корисних копалин Подністров’я визначає перспективні площі поширення фосфоритів. У 60-их роках виходять друком три великі монографії, в яких проблема фосфоритоносності Поділля знаходить ґрунтовне висвітлення. Це роботи Д.Н.Коваленка, В.Г.Семенова “Фосфорити України” (1964), Є.К.Лазаренка і Б.І.Сребродольського “Мінералогія Поділля” (1969) та Є.К.Лазаренка і Д.Н.Коваленка “Агрономічні руди України” (1966). У 1969 році виходить також цікава стаття З.А.Черникової про фосфорити верхньої крейди Середнього Подністров’я. І, накінець, у 80-х роках з’являються роботи Ю.М.Сеньковського та А.Ю.Сеньковського [325, 326], в яких викладаються сучасні уявлення про геологічну будову та генезис фосфоритових покладів Волино-Поділля. Насамперед, це дисертаційна робота А.Ю.Сеньковського “Геология фосфоритов мела Волыно-Подольской окраины Восточно-Европейской платформы” (1984), а також узагальнююча праця Ю.М.Сеньковського і В.В.Глушка “Фосфориты запада Украины” (1989). Деталізована характеристика вивчення фосфоритоносних відкладів та докладний перелік публікацій з даної тематики подані нами в роботах [62,63].
Глауконітові утворення крейдової системи розглядались у роботах Н.В.Піменової (1934), Є.К.Лазаренка і Л.М.Кудріна (1956), трепели і кремені – у працях С.І.Назаревича (1928, 1936), Р.Р.Виржиківського (1927), В.І.Лучицького (1927), Ф.О.Лисенка (1928), бентоніти – у С.І.Назаревича (1936).
Перші узагальнення матеріалів про кайнозойські відклади Поділля знаходимо у Геологічному атласі Галичини. Вагомий внесок у пізнання стратиграфії неогенових (в основному міоценових) відкладів Волино-Поділля вніс польський геолог В.Фрідберг (1921, 1924, 1933, 1936, 1937 та ін.) на основі вивчення фауни молюсків. Міоценові товщі Волино-Поділля В.Фрідберг поділив на три яруси: гельветський, тортонський і сарматський. Серед його робіт зустрічаємо і публікації про корисні копалини краю, зокрема, міоценові піски (1932). Питання стратиграфії і палеогеографії міоцену Волино-Полілля розглядаються у цей час також в роботах Я.Чарноцького (1933, 1935, 1936) та Я.Новака (1938). Останній у статті “Дністер і тортонські гіпси” робить палеогеографічні реконструкції часу утворення гіпсоносної товщі, приходить до висновку про одновіковість утворення літотамнієвих вапняків та гіпсів Подністров’я. Найдетальніший опис тортонських (баденських) і сарматських рифів Медоборів представила у свій час І.К.Королюк (1952). Біостратиграфію міоценових відкладів на початку 60-х років вивчав В.О.Горецький (1962, 1963, 1965), детальна мінералогічна та петрографічна характеристика алеврито-піщаних осадків північно-східної частини Волино-Подільської плити подається у роботах А.І.Шайнюк (1958, 1961, 1967), мінералогія бентонітових глин розглядається у роботі Ю.П.Пекуна (1956). У 1966 році виходить монографія Л.М.Кудріна, у якій розглядається схема стратиграфії верхньоеоценових та неогенових відкладів південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи з врахуванням фацій та екологічного аналізу фауни, подані фаціальні карти окремих стратиграфічних горизонтів з прогнозом корисних копалин. Робота зіграла важливу роль, зокрема, у палеогеографічному осмисленні кайнозойської історії краю.
Четвертинним відкладам Поділля, зокрема, питанням їх стратиграфічного розчленування, морфології Галицького Поділля, лесовим товщам, неотектонічним процесам, палеолітичним стоянкам присвячені роботи Ю.Полянського, відомого західноукраїнського геолога і географа (1925, 1926, 1927, 1929, 1930, 1934, 1935 та ін.). Найбільш відома його монографія “Подільські етюди” вийшла у видавництві НТШ українською мовою у 1929 році. Робота має підзаголовок: “Тераси, леси і морфологія Галицького Поділля над Дністром”. Поділ лесової товщі, умови її поширення та залягання, опис малакофауни, знарядь праці древньої людини, які знайдені у лесах, зберігають своє значення і в наші дні. Лесові товщі вивчали також польські дослідники Ю.Токарський (1936, 1939) та Л.Савицький (1932, 1934); останній, правда, в основному у межах Волинської та Рівненської областей. З сучасних дослідників слід виділити праці А.Б.Богуцького (1963, 1966, 1969, 1970, 1974 та ін.), у яких окрім питань, присвячених вивченню лесових товщ, розглядаються також проблеми палеогеографії антропогену, генетичні типи четвертинних відкладів тощо, М.С.Демедюка (1966), Й.М.Свинка (1990, 2002 та ін.), І.Л.Соколовського (1958), М.О.Куниці (1966, 1974), М.Д.Орла (1976) та ін.
Дуже багато публікацій стосуються вивчення карстових процесів у неогенових вапняках та гіпсах Поділля. Не вдаючись детально у розгляд цього питання (див. статтю [68] ), перечислимо лише найвідоміших дослідників, які вивчали карст Поділля: Г.Ржечинський (1721), Г.Оссовський (1892), В.Лозинський (1907), В.Нехай (1931, 1933),І.Олексишин (1938), О.Д.Кучерук (1949, 1954, 1974, 1976), К.А.Татаринов (1961, 1962, 1965), І.М.Гуньовський (1963), О.О.Ломаєв (1963, 1964, 1970, 1972, 1979), А.Г.Чикишев (1969), В.М.Дублянський, О.Ломаєв (1980), А.Б.Климчук (1984, 1985), В.Н.Андрейчук (1986, 1987), В.М.Дублянський, Г. М.Дублянська (1993) та ін.
Загальні риси тектоніки Поділля були встановлені В.Д.Ласкарєвим у 1914 році. Пізніше окремі питання тектонічної будови регіону розглядались у роботах В.Тейсейре (1922), С.І.Назаревича (1928), А.Халубинської (1926, 1928), Є.Опокова (1925), А.Ціргоффера (1927), В.Зиха (1927, 1929), який виділив антиклінальні складки в палеозойських відкладах Тернопільщини, Д.Пясецького (1937), який показав успадкованість древніх форм поверхні фундаменту сучасним рельєфом на прикладі околиць м. Кременця, Л.Ф.Лунгерсгаузена (1938), який розглянув етапи розвитку Подільської платформи. Ціла низка робіт, в яких аналізуються тектонічні особливості регіону (у взаємозв’язку із суміжними територіями), появилась в останні десятиліття. Сюди можна зарахувати роботи Т.О.Знаменської (1976) про будову Товтрового кряжу, К.І.Геренчука (1960) про тектонічні закономірності в орографії та річковій сітці Руської рівнини, Л.М.Кудріна (1964), Т.Зіновенко (1986) про Балтійсько-Дністровську зону перикратонних опускань; праці, в яких досліджуються неотектонічні процеси регіону – І.Д.Гофштейна (1952, 1958, 1960, 1961, 1962, 1967), Й.М.Свинка (1964, 1968, 1969, 1973, 1974, 1998, 2001 та ін.), а також узагальнюючі роботи з тектонічної будови України, де детально розглядається структура регіону, етапи її формування – “Тектонічна схема України” (В.В.Глушко та ін., 1956), “Тектонічна схема Української РСР” (за ред. В.Г.Бондарчука, 1959), “Тектонічна схема Української РСР м-б 1:1000000” (за ред. В.Г.Бондарчука, 1976), “Тектоніка України” (за ред. С.С.Круглова, А.К.Ципка, 1988) та ін.
До 1917 р. відноситься перша робота з гідрогеології краю (П.А.Тутковський), а до 1925 р. – перше гідрогеологічне районування (В.І.Лучицький). У 1957-1959 р.р. виходить низка робіт І.І.Цапенка з питань регіональної гідрогеології та особливостей хімічного складу підземних вод Поділля. У 1961 р. побачила світ праця А.Є.Бабинця “Підземні води південного заходу Руської платформи”, в якій розглянуто умови формування та особливості розповсюдження підземних вод Волино-Подільського артезіанського басейну. З 1959 р. трестом “Київгеологія” проводяться регіональні комплексні геолого-гідрогеологічні знімання м-бу 1:200000 (Б.Власов, В.Анісімов, В.Шестопалов, 1961 та ін.). За матеріалами цих знімань вперше були складені гідрогеологічні карти м-бу 1:200000, видані у 1970 та 1974 р.р. Проведеними дослідженнями було встановлено гідрогеологічні умови території, якісний склад підземних вод, дана перспективна оцінка їх використання для централізованого водопостачання. У 1965 р. Ю.Сіпливий та ін., а у 1967 р. Е.Я.Жовінський та ін. проводять комплексну геолого-гідрогеологічну зйомку листів, у межах яких знаходяться Новозбручанське та Збручанське родовища мінеральних вод. Результати буріння свердловин в околицях населених пунктів Гусятин та Сатанів дозволили обґрунтувати думку про можливість вияву слабомінералізованих вод типу “Нафтуся”. У 1969 р. Одеським НДІ курортології були досліджені фізико-хімічні та мікробіологічні особливості мінеральних вод типу “Нафтуся”, виявлених поблизу м. Сатанова. Води були рекомендовані до використання як столові. У 1971 р. фізіологічні дослідження даних вод на тваринах дозволили визнати їх лікувальними, близькими за властивостями до вод джерела “Нафтуся-1” Трускавецького курорту. У 1973-78 р.р. Правобережною геологічною експедицією тресту “Київгеологія” в долині р.Збруч розвідано Збручанське родовище мінеральних вод типу “Нафтуся”, приурочене до силурійського водоносного комплексу. У 1977-78 р.р. та 1981-85 р.р. неподалік від Збручанського родовища були розвідані хлоридно-натрієві розсоли з мінералізацією 30-38 г/дм3 і вмістом брому 70-115 мг/дм3 (О.Іщенко, 1983). Починаючи з 1967 року, цілеспрямовані роботи з пошуків мінеральних вод у західних областях проводила Чернівецька КПП Львівської геологічної експедиції. У 1977-80 р.р. гідрогеологічним управлінням “Укркаптажмінвод” (Н.Пархомець, І.Буджерін) проведені розвідувальні роботи на Конопківському родовищі сульфідних вод ратинських вапняків в районі сіл Конопківка - Настасів. Питання розміщення, генезису, сольового складу, використання підземних вод у різний час висвітлювалось в роботах В.Апостолюка та К.Апостолюка (1963), В.Титаря, П.Мартинюка, Є.Мартинюка (1963), І.Цапенка (1959), В.Шестопалова (1964), О.Штогрин, В.Щепака, В.Колодія (1974), О.Штогрин (1979), В.Шестопалова, О.Іщенко, Н.Моїсеєвої (1994), О.Іщенко (1994), С.Ковальчука (1994), Г.Великого, Г.Лютого та Є.Яковлєва (1994) та ін.
Поглиблене вивчення геологічної будови території регіону сприяло розширенню мінерально-сировинної бази (в основному будівельних матеріалів), виявленню горизонтів мінеральних вод, торфових родовищ тощо. Особливо широкі розвідувальні роботи, спрямовані на вивчення сировинної бази промисловості будівельних матеріалів області, проводились 1950-60 р.р. такими організаціями, як Укргеолнеруд, Українським геологічним управлінням (у повоєнні роки), Укргеолбудм, Укрколгосппроект, Міжколгоспгеолпроект та ін.
З 50-х по 80-ті роки проведено значні обсяги робіт з картування Хмельницької та Вінницької областей у масштабі 1:200000 та 1:50000 та глибинного вивчення надр геофізичними методами. Роботи проводились під керівництвом П.Ф.Брацлавського, В.А.Веліканова, Г.Г.Виноградова, В.Д.Гейко, Е.Я.Жовінського, В.А.Рябенка. За цей період відкрито низку родовищ корисних копалин, зокрема, Бахтинське родовище флюориту, Велико-Гадоминецьке – первинних каолінів, Жванське – фосфоритів, Бруслинівське – бурого вугілля, Слобідське – гранату, Варварівське – сапоніту та ін. Вагомий внесок у створення мінерально-сировинної бази краю внесли геологи тресту Київгеологія (пізніше Північукргеологія), зокрема, Побузької геологічної експедиції (партії): Ю.Я.Касян, В.М.Жиліцький, Ю.Я.Новосельцев, І.Боцуляк, гідрогеолог Д.Ф.Мизніков; Вінницької КГЕ Укргеолбудм: Н.Н.Гущинець, Г.І.Кирилюк; експедиції Центргеолнеруд Міністерства будматеріалів СРСР; геологічної партії Укргеолбудм Украгробуду; геологічних підрозділів Міжколгосппроекту та Укрколгосппроекту.
У 1980-90-х роках наукові дослідження геологічної будови, корисних копалин, сучасних геолого-геоморфологічних процесів проводяться колективами геологічного та географічного факультетів Львівського університету, географічного та природничо-географічного факультетів Чернівецького та Вінницького університетів, Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України, Українського науково-дослідного геолого-розвідувального інституту (Укр. НДГРІ), географічного факультету Тернопільського педуніверситету.
Значну роботу з вивчення та охорони мінеральних ресурсів регіону тепер здійснюють начальники відділів “Геоінформ” – В.М.Кітура на Тернопільщині, О.А.Радіонов на Хмельниччині, інженер-геолог головного управління економіки Вінницької облдержадміністрації М.В.Попович, І.І.Українець – провідний спеціаліст Управління екобезпеки Вінницької області та ін.
Опубліковано також декілька колективних праць, у яких узагальнено матеріали багаторічних досліджень природи Поділля. Так, у 1979 р. за ред. К.І.Геренчука вийшла “Природа Тернопільської області”, у 1980 р. – “Природа Хмельницької області”. У цих монографіях розділи “Геологічна будова і корисні копалини” написані Й.М.Свинком, “Четвертинні відклади – А.Б.Богуцьким”, “Підземні води” – О.Д.Штогрин.
Питання розширення мінерально-сировинної бази промисловості будівельних матеріалів України, в тому числі і Подільського регіону, розглядаються в колективній праці “Перспективи розвитку мінерально-сировинної бази промисловості будівельних матеріалів УРСР”, яка вийшла ще у 1976 р.
В останні роки мінеральні ресурси подільських областей досліджували Й.М.Свинко (1991, 2002), М.Я.Сивий (1995, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2002,2003, 2004, 2005, 2006).
Висновки
У пізнанні геологічної будови, вивченні ресурсомістких відкладів та мінерально-сировинної бази краю умовно виділяємо три етапи.
На першому (початковому) етапі, який охоплював XIX ст., були отримані орієнтовні уявлення про геологічну будову та мінерально-сировинні ресурси краю, відбувалось нагромадження фактичного матеріалу. Більш-менш деталізовані роботи проводились лише стосовно вивчення фосфоритів у зв’язку з початком їх експлуатації. Почались дослідження кристалічних порід щита, кременю, глауконіту, будівельного каміння, мінеральних вод.
На другому (довоєнному) етапі (до початку Другої світової війни) дослідження проводились в основному окремими науковцями (польськими, українськими, російськими) і стосувались поглибленого вивчення складу кристалічних порід, палеозойських, крейдових, неогенових та четвертинних товщ і пов’язаних з ними мінеральних ресурсів, встановлення головних рис стратиграфії та тектонічної будови регіону тощо.
Третій (повоєнний) етап характеризується проведенням систематизованих досліджень геологічної будови та мінеральних ресурсів регіону спеціалізованими (геологознімальними, геологорозвідувальними, гідрогеологічними, геофізичними тощо) організаціями, колективами науково-дослідних установ та навчальних закладів. Як наслідок, складені різномасштабні геологічні та гідрогеологічні карти, відкриті численні родовища переважно будівельних матеріалів, а також прісних та мінеральних вод, агрохімічної сировини тощо, опублікована низка монографічних робіт, в яких узагальнюються відомості про стратиграфію, тектоніку, гідрогеологію, мінеральні ресурси краю.
Аналіз сучасного стану вивченості мінеральних ресурсів регіону дозволяє виокремити певні завдання та проблемні питання, вирішенню яких у близькій та середній перспективі повинні сприяти природничо-географічні дослідження.
1. Палеогеографічні реконструкції архейського часу обмежені фактичною відсутністю у складі цих найдавніших товщ осадових порід та органічних решток. Тому дослідження архейських магматично-метаморфогенних комплексів зосереджуються в основному на їх локалізації та вивченні мінералого-петрографічних особливостей. Пов’язується це, насамперед, з потребою виявлення промислових покладів облицювального каміння (габро, габро-норитів, лабрадоритів та ін.) у межах територій поширення комплексу основних та ультраосновних порід. Зокрема, потребують вивчення виявлені у Летичівському районі Хмельницької області дайки лабрадоритів – унікального облицювального каміння.
2. Детальних досліджень вимагають магматично-метаморфогенні утвори бердичівського комплексу нижнього протерозою, наприклад, апліт-пегматитові граніти як потенційна польовошпатова сировина; гранатвмісні граніти Слобідського, Іванівського, Соломирського, Володимирівського, Писарівського родовищ, а також гранатові мігматити (вінницити) Тиврівського району як можлива абразивна сировина.
Побудова деталізованих літолого-фаціальних (палеогеографічних) карт для окремих етапів пізньопротерозойської історії, зокрема, волинського та могилів-подільського часу дозволила б з необхідною достовірністю локалізувати площі поширення такої цінної агрохімічної сировини як сапоніти і фосфорити.
Рифейські і вендські відклади (поліська, валдайська та волинська серії) потенційно газоносні. Газовиділення, зафіксовані у деяких свердловинах з цих відкладів, дають підстави очікувати позитивних результатів у випадку проведення їх систематичного дослідження.
3. Невивченими щодо можливої нафтогазоносності залишаються і відклади кембрійської системи. Дослідження їх, як і пізньопротерозойських товщ, стримуються значними глибинами залягання (понад 1000 м), однак цілий ряд сприятливих чинників (газопрояви у свердловинах Бучач-1 та Перемишляни-1, наявність стратиграфічно екранованих пасток, оптимальні для збереження покладів вуглеводнів гідрогеологічні умови) переконують у необхідності продовження таких робіт.
Сказане стосується і поширених у Подністров’ї потужних силурійських і девонських товщ. Виявлені свердловинами силурійські біогермові пасма, які простягаються у західній та центральній частинах Тернопільської області (можливо і під Товтровою грядою), наявність у товщі органогенних вапняків низки морфоструктур неантиклінального типу, а також брахіантиклінальних складок у нижньопалеозойських відкладах свідчить про потребу проведення широких палеоландшафтних реконструкцій силурійських та девонських станів для даних територій, визначення структурно-геоморфологічних умов нагромадження та міграції вуглеводнів на наступних етапах геологічної історії.
Безперечно, необхідне різнопланове вивчення потужних товщ карбонатних порід силурійського віку, які поширені у Подністров’ї. Зокрема, залишається невирішеною проблема придатності силурійських вапняків для потреб цементної промисловості (поширені доломітизовані різновиди їх не відповідають необхідним технологічним вимогам) і необхідність у зв’язку з цим обгрунтованих прогнозів пошуку ділянок з кондиційними вапняками. Надійною основою для таких прогнозів можуть стати детальні палеогеографічні реконструкції стану осадконагромадження на даних територіях в окремі моменти силурійського періоду.
На даний час залишаються також нез’ясованими до кінця питання, пов’язані з генезою мінеральних вод типу збручанська Нафтуся, які розкриті свердловинами у багатьох місцях південно-східної Тернопільщини і південно-західної Хмельниччини і приурочені до силурійських відкладів. Позитивне вирішення проблеми дало б підстави для планування пошукових робіт цієї надзвичайно цінної мінеральної сировини.
4. Очевидно, повинні бути продовжені дослідницькі роботи, спрямовані на відтворення палеогеографічних умов формування фосфоритів середньоалбського віку (Худиківецько-Пилипчанський фосфоритопрояв), а також так званих зернистих фосфоритів нижнього сеноману, відкритих недавно у північно-західній частині регіону.
Залишаються фактично невивченими також верхньосеноманські крейдоподібні фосфатмісткі вапняки. Останні вважаються перспективними меліорантами комплексної дії і могли б стати у майбутньому альтернативою фосфоритовому борошну, яке донедавна поставлялося в Україну з Російської Федерації. Поклади таких порід відомі у Муровано-Куриловецькому та Могилів-Подільському районах відповідно Хмельницької і Вінницької областей.
5. Після робіт Л.М.Кудріна (1966 та ін.), цілеспрямованих досліджень, присвячених відтворенню палеогеографічних умов формування палеогенових відкладів південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи, не проводилось. Тому залишається не встановленою практична цінність поширеного у породах цього віку глауконіту – не вивчена якісна характеристика сировини, не локалізовані ділянки з промисловими концентраціями мінералу.
Визначальну роль могли б зіграти палеогеографічні дослідження (з наступною побудовою детальних літолого-фаціальних карт) територій поширення відкладів сарматського ярусу неогену для виявлення ділянок з кондиційними пісками для потреб скляної промисловості та будівельними пісками (силікатними, бетонними, для автошляхового покриття тощо), дефіцит яких особливо гостро відчувається у регіоні.
Палеогеографічні реконструкції антропогенового періоду повинні сприяти виявленню площ розвитку алювіальних пісків, насамперед, у долинах подільських рік – Дністра, Горині, Хомори, Південного Бугу та ін., а також флювіогляціальних пісків у північних районах краю.
6. Потребує вирішення проблема збереження унікальних природних ландшафтів Подільських і Мурафських Товтр, захисту їх від негативного впливу відкритих гірничих робіт, які тут проводяться. Мова йде передусім про розробки технологічної сировини для цукрової промисловості і тесового каміння серед відкладів баденського і сарматського віку неогену. Дослідження повинні спрямовуватись на розроблення рекомендацій щодо збереження і відновлення розмаїття ландшафтних комплексів у межах районів видобування корисних копалин та на прилеглих територіях, а також на пошук нових перспективних площ високоякісної вапнякової сировини поза межами заповідних територій, зокрема у південно-західних районах Тернопільщини, південно-східних та південних районах Хмельниччини і Вінниччини.
Проблема захисту природних ландшафтів від негативного впливу гірничих робіт актуальна також для Дністровського каньйону, Кременецьких гір, Західно-Подільського горбогір’я та інших мальовничих куточків Поділля, які цінні насамперед своїм рекреаційним потенціалом.
7. Важливим напрямком природничо-географічних доліджень краю повинно стати виявлення, вивчення та обґрунтування необхідності охорони пам’яток природи, пов’язаних з геологічною будовою, історією та корисними копалинами Подільського регіону (рідкісні мінералого-петрографічні утворення, цінні для стратиграфії і палеогеографії відслонення гірських порід, форми звітрювання, поверхневі та підземні карстові форми, геоморфологічні, тектонічні, палеонтологічні об’єкти, просто мальовничі скелі тощо).
Такі основні завдання і проблеми у царині пізнання мінерально-сировинних ресурсів Поділля, ефективне вирішення яких потребує використання передусім природничо-географічних методів досліджень.
Література
1.Бабинец А.Е., Шестопалов В.М. и др. Лечебные минеральные воды типа “Нафтуся”. – К.: Наукова думка, 1986. – 187 с.
2. Баженов С.И. Заметки о Турбовском месторождении каолина и его эксплуатации // Вісник укр. відд. Геол. комітету, 1926. Вип.9. – С. 14–18.
3. Безбородько М.І. Українська кристалічна смуга та корисні копалини України // Вісник Укр. геол. ком., 1929. – Вип.12. – С. 18–33.
4. Букатчук П.Д.. Венд Молдавии и Подольского Приднестровья // Советская геология, 1988. – № 1. – С. 50–54.
5. Великий Н.М. Пластовые кремни Подольского Приднестровья // Геол. журнал, 1989. – № 3. – С. 34-39.
6. Венглинский И.В., Горецкий В.А. Стратотипы миоценовых отложений Волыно-Подольской плиты, Предкарпатского и Закарпатского прогибов. – К.: Наукова думка, 1979. – 167 с.
7. Выржиковский Р.Р. Цементные материалы Приднестровья // Минеральное сырье, 1927. – № 3. – С.12-15
8. Выржиковский Р.Р. О месторождениях кремня и кремневой гальки в Подолии // Поверхность и недра, 1927. – Т.V. – № 3. – С. 22-27.
9. Гавриленко К.С., Штогрин О.Д., Щепак В.М. Підземні води західних областей України. – К.: Наукова думка, 1968. – 220 с.
10. Гинда В.А., Дрыгант Д.М., Муромцева А.А. Стратиграфия ордовикских и нижнесилурийских отложений Волыно-Подольской нефтегазоносной провинции. – К.: Наукова думка, 1974. – С. 7–12.
11. Горецький В.О., Дідковський В.Я. Волино-Подільська плита: міоцен // Стратиграфія УРСР. Неоген. – Т. 10. – К.: Наукова думка, 1975.
12. Гриценко В.П. Коралловые рифы силура Подолии: Сб. научных работ Киев. ун-та. – К.: Вища школа, 1977. – Вип. 13. – С. 5–11.
13. Денисик Г.И. Природнича географія Поділля. – Вінниця, Екобізнесцентр, 1998. – 183 с.
14. Дикенштейн Г.Х. Палеозойские отлож. юго-запада Русской платформы. – Москва: Гостоптехиздат, 1957. – 257 с.
15. Дрыгант Д.М. и др. Верхний докембрий – нижний палеозой Среднего Приднестровья. – К.: Наукова думка, 1982.
16. Думитрашко Н.В. Родовища глауконітових пісків у басейнах Ушиці, Данилівки й Калюса на Кам’янеччині // Матеріали до вивчення агроном. руд України.– К.: 1931. – Вип. XI-IV. - С. 18-22.
17. Жовінський Є.Н. Флюорити Придністров’я та їх генезис // Геол. журнал АН УРСР, 1965. – Т.XXV. – Вип. 4. – С. 32–37.
18. Заїка–Новацький В.С., Веліканов В.А., Ханісенко А.М. Волинська серія Поділля // Вісник Київ. ун-ту. сер. геолог., 1971. – № 12. – С. 3–8.
19. Залежи торфа в Проскуровском уезде Подольской губернии //Труды экон.о-ва, 1876. – Т.2. – С. 124.
20. Знаменська Т.О. Товтровий кряж та його місце в структурі південно-західної окраїни Східно-Європейської платформи // Геологічний журнал, 1976. – Т. 36. – Вип. 5. – С. 12–16.
21. Знаменская Т.А., Чебаненко И.И. Блоковая тектоника Волыно-Подолии. – К.: Наук. думка, 1985. – 154 с.
22. Івантишин М.М. Галенітові рудопрояви Подільської палеозойської смуги // Геолог. журнал АН УРСР, 1947. – Т. VIII. – Вип. 3. – С. 25–27.
23. Игнатович М.М. Петрографическая характеристика пород // Опорные разрезы силура и нижнего девона Подолии. – Ленинград: Наука, 1972. – С. 128–181.
24. Ищенко Т.А. Позднесилурийская флора Подолии. – К.: Наук. думка, 1975. – 96 с.
25. Ищенко А.А. Силурийские водоросли Подолии. – К.: Наукова думка,1985. – 116 с.
26. Королюк И.К. Подольские толтры и условия их образования // Труды Ин-та геол. наук. Сер. геол. – 1952. – Вып. 110. – № 56. – С. 22–28.
27. Красівський О.В. До геології Придністрянщини. I. Дністрянське крист. поле. II. До геології і корисних копалин Кам’янецької округи // Секція прикл. геол. і грунтозн. в Кам’янці на Поділлі. – К.: 1928. – С. 28-36.
28. Кудрин Л.Н. Стратиграфия, фации и экологический анализ фауны палеогеновых и неогеновых обложений Предкарпатья. – Львов: Изд-во Льв. ун-та, 1966. –172 с.
29. Лазаренко Є.К., Сребродольський Б.І. Мінералогія Поділля. – Львів: Вид-во Льв. ун-ту, 1969. – 344 с.
30. Лебедев П.И. Подольская чарнокитовая формация // Тр. XVII сессии Междун. геол. конгресса. – Москва, 1937. – С. 24-26.
31. Лисенко Ф. Геологічні умови уложення покладу українського “силексу” та його значення для керамічної промисловості // Труди Укр. наук.-досл. геол. ін-ту, 1928. – Т. II. – С. 27–31.
32. Лисенко Ф. Родовища гіпсу та літографічного каменю на Кам’янеччині (Поділля) // Труди Укр. наук.-досл. геол. ін-ту, 1928. – Т. II. – С. 32-35.
33. Мельник А.П. Балтські відклади Верхнього Побужжя // Геологічний журнал АН УРСР, 1960. – Т.XX. – Вип. 3. – С. 26–29.
34. Михальский А.О. К вопросу о геологической природе Подольских Толтр // Известия Геолкома, 1896. – Т. 14. – С. 115–193.
35. Назаревич С. Родовище кременю на Кам’янеччині // Труди Укр. наук.-досл. Ін-ту, 1928. – Т.II. – С. 56–62.
36. Назаревич С. Бентониты Приднестровья // Геол. журнал АН УРСР, 1936. – Т .III. - Вып.2. – С. 112–115.
37. Наливкина Э.Б. Чарнокиты юго-западной части Украинского кристаллического массива и их генезис. – Москва: Недра, 1964. – 186 с.
38. Никифорова О.И., Предтеченский Н.Н., Абушик А.Ф. и др. Опорный разрез силура и нижнего девона Подолии. – Ленинград: Наука, 1972. – 262 с.
39. Пастернак С.І., Гаврилишин В.І., Гинда В.А. та ін. Стратиграфія і фауна крейдових відкладів заходу України. – К.: Наукова думка, 1968. – 259 с.
40. Пастернак С.І., Сеньковський Ю.М., Гаврилишин В.І. Волино-Поділля в крейдовому періоді. – К.: Наукова думка, 1987. – 308 с.
41. Пекун Ю.Ф. Минералогия бентонитовых глин зап. областей УССР. – Львів: Изд-во Льв. ун-та, 1956. – 128 с.
42. Перспективы развития минерально-сырьевой базы промышленности строительных материалов УССР. – К.: Наукова думка, 1976. – 421 с.
43. Природа Тернопільської області /За ред. Геренчука К.І. – Львів: Вища школа, 1979. – 166 с.
44. Природа Хмельницької області /За ред. Геренчука К.І. – Львів: Вища школа, 1981. – 152 с.
45. Ризун Б.П., Медведев А.П., Чиж Е.И. Формации осадочного чехла Волыно-Подолья // Литология и полезные ископаемые, 1976. – № 3. – С. 85–92.
46. Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. – Київ – Чернів.: К. – Мог. Академія – Зелена Буковина, 1999. – 567 с.
47. Сандлер Я.М. К характеристике среднеюрских отложений юго-западной окраины Русской платформы и примыкающей части Предкарпатского прогиба. – ДАН СССР, 1961. – Т. 141. – № 5. – С. 85–88.
48. Свинко И.М. Основные черты новейшей тектоники северной части Подолии // Материалы по четвертичному периоду Украины. – К.: Наукова думка, 1974. – С. 376–385.
49. Свинко Й., Волік О. Четвертинні вапнякові туфи Середнього Придністров’я та закономірності їх поширення // Наук. зап. Терн. педун. Серія: географія. – 2001. – № 2. – С. 14–18.
50. Сеньковский Ю.М. Литология верхнемеловых отложений Среднего Приднестровья. Автореф. кандид. дисс. – Изд-во Львов. ун-та, 1962. – 18 с.
51. Сивий М.Я., Кітура В.М. Мінерально-ресурсний потенціал Тернопільської області. – Тернопіль: Тайп, 1999. – 274 с.
52. Сивий М.Я. Проблема фосфоритоносності Поділля у працях вітчизняних та зарубіжних авторів // Історія української географії. – 2001. – Вип. 4. – С. 100–105.
53. Сивий М.Я. Мінеральні ресурси Поділля: конструктивно-географічний аналіз і синтез. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. – 656 с.
54. Сытова В.А. Биогермы малиновецкого горизонта (силур) Подолии // Бюллет. Москов. об-ва испытателей природы. Отдел геол. – 1966. – № 41. – Вып. 6. – С. 130–131.
55. Терлецький А.М. Лабрадорити Хмельницької області // Геологічний журнал АН УРСР. – 1964. – Т. 24. – Вип. 5. – С. 18–20.
56. Ткачук Л.Г., Сопшан А.С. Каолины Глуховецко-Турбовского района Украинского щита и перспективы их использования. – К.: 1981. – 127 с.
57. Файфура В., Сивий М. З історії дослідження сульфатного карсту Західного Поділля // Історія укр. географії. – 2002. – Вип. 5. – С. 67–72.
58. Цегельнюк П.Д. Брахиоподы и стратиграфия нижнего палеозоя Волыно-Подолии. – К.: Наукова думка, 1976. – 148 с.
59. Чиж Е.И. Протерозой-палеозойские образования Волыно-Подолья, перспективные на нефть и газ // Геология и геохимия горючих ископаемых. – 1977. – Вып. 48. – С. 14–18.
60. Шайнюк А.И. Петрография миоценовых отложений северо-восточной части Волыно-Подольской возвышенности: Автореф. дисс... канд геол.-мин. наук. – Львов, 1961. – 20 с.
61. Шестопалов В.М. Новые данные о формировании сероводородных вод в районе с. Конопковка в связи с перспективами нефтегазоносности Тернопольской области // Геология и нефтегазоносность Волыно-Подольской окраины Русской платформы. – Труды УкрНИГРИ. – 1964. – Вып. 2. – С. 26–32.
62. Щербаков І.Б. Вапняки Середнього Побужжя // Матеріали з петрографії та мінералогії Укр. кристалічного щита. – К.: Вид-во АН УРСР, 1963. – С. 36–42.
63. Dynikowski E. Geologische Untersuchungen in Russischen Podolien // Zeitschrift der Deutsch. Geol. Gesell. – 1884. – Bd. 36. – S. 41–47.
64. Eichwald E. Naturhistorische Skizze von Lithauen, Volynien und Podolien, in geognostisch – mineralogischer, botanischer und zoologischer Hinsicht. – Wilno, 1830. – 280 s.
65. Kornella A. Zasoby torfu w wojew. Krakowskiem, Lwowskiem, Stanislawskiem i Tarnopolskiem // Sprawozd. Pr. Pol. Komit. Energ. – 1931. – T. VI. – S. 115–133.
66. Kuhl I. Beitrag zur Kenntnis der Trembowla – Sandsteine der Umgegend von Mogielnica // Bull. Intern. Acad. Pol. - 1930. – S. 203-246.
67. Nowak I. Dniestr a gipsy tortonskie // Roczn. Pol. Tow. Geol. – 1938. – T. XIV. – S. 155 – 194.
68. Sujkowski Z. O bentonicie polskim z okolic Krzemenca // Arch. Miner. Tow. N. W. – 1934. – T. X. – S. 98 –116.
69. Тeisseyre W. Atlas geologiczny Galicij. – T. 8. – 1900. – 330 s.
70. Zych W. Old- red Podolski // Prz. P. Inst. Geol. – 1927. – T. 2. – S. 1–65.
71. Zych W. Wystepowanie zwazkow miedzi w okolicy Usceczka na Podolu // Biul. I. Geol. – 1939. – № 9. – S. 23–24.
Опубліковано:
Сивий М. Штрихи до історії вивчення мінерально-сировинних ресурсів Подільського регіону та завдання їх подальших природничо-географічних досліджень // Історія української географії. Всеукраїнський
науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. - Випуск
1 (15).