Журнал "Історія української географії" Всі публікації журналу
Зміст номера
Довідка про автора публікації
Номери часопису: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
УДК У 9 (2) 32-434
Валентина Нагірна
Наукові ідеї Володимира Вернадського - методологічна основа суспільно-географічних досліджень АПК України
Розглянуто вплив науково-методологічної спадщини В. І. Вернадського на дослідження аграрної ланки економіки із суспільно-географічних позицій. Показано роль теоретико-світоглядних принципів наукового пошуку у вивченні взаємодії природи і суспільства у сфері АПК. Особливу увагу звернено на ноосферний підхід В. І. Вернадського у розв'язанні соціально-економічних і екологічних проблем розвитку АПК. Стисло подано еволюцію землеробства, значення землеробської праці в житті українця; докладніше висвітлено сучасні проблеми розвитку і територіальної організації агропромислового виробництва. Проаналізовано наслідки трансформаційних процесів у аграрній сфері України у зв'язку з переходом до ринкової системи. Схарактеризовано екологічний стан у сільському господарстві. Виходячи із наукових постулатів В. І. Вернадського, сформульовано основні напрям суспільно-географічних досліджень АПК з урахуванням сучасних умов і суспільних трансформацій.
Valentyna Nahirna. The Scientific Ideas of V. Vernads'kyy is a Methodological Basis of Social-geographic Investigations of Agriculture Complex of Ukraine.
The influence of a scientific-methodological V.Vernads'kyy's heritage on researches of agrarian branch of economy from social-geographical positions is considered. The role theoretical-outlook of principles of the scientific approach is shown at study of interaction of nature and society in sphere of Agriculture Complex. The special attention is drawn to the noosphere approach of V. Vernads 'kyy at the decision of social, economic and ecological problems of development in Agriculture Complex. The evolution of agriculture, the value of agricultural work in life of Ukrainian are given briefly, the modern problems of development and territorial organization of agro-industrial production are explained in more detail. The consequences transformations of processes in agrarian sphere of Ukraine are analyzed in connection with transition to the market system. The characteristic of ecological situation in agriculture is given. Proceeding from scientific V. Vernads 'kyy's postulates are formulated the basic directions of social-geographical researches of Agriculture Complex in view of modern conditions and social transformations.
Велика і багатогранна наукова спадщина В.І.Вернадського визначена потребами людського суспільства, запитами виробничої діяльності людини. Він був не тільки видатним природознавцем, мінералогом, основоположником геохімії та біогеохімії, творцем вчення про живу речовину, біосферу і ноосферу, а й великим мислителем, теоретиком та істориком науки. Стверджуючи, що людський розум і створені ним знання є якісно новою геологічною силою, здатною визначити подальшу долю планети, вчений акцентував увагу на посилення ролі науки у вирішенні складних завдань, що виникають у результаті взаємодії природи і суспільства, маючи на увазі не тільки виробничо-практичну, а й соціальну сферу діяльності людства.
В основу досліджень В.І.Вернадський поклав сформульоване ним нове для того часу поняття наукового світогляду. За його словами, "науковий світогляд ... уявлення про явища, доступні науковому вивченню, яке дається наукою; ... певне ставлення до оточуючого нас світу явищ, при якому кожне явище входить у рамки наукового вивчення і знаходить пояснення, що не суперечить основним принципам наукового пошуку. Визначивши найважливіші історичні сили, що рухають наукову думку, В.І. Вернадський вважав, що основні риси наукового пізнання будуть незмінними, яку б галузь науки ми не взяли як вихідну: всі вони приведуть до одного наукового світогляду, підкреслюючи і розвиваючи деякі його частини. Разом з тим вчений стверджував, що одним із найхарактерніших і найважливіших симптомів наукового прогресу е розширення меж наукового світогляду під впливом безперервного і неминучого розширення галузей (областей), що попадають у сферу досліджень [10].
У працях з історії науки і наукового світогляду В.І.Вернадський звертав увагу, що чим далі вдумуватися у досліджувані явища, глибше їх аналізувати, тим вагоміші і різнобічніші результати можна отримати. Він зазначав, що на науковий світогляд дослідника і його наукову діяльність значний вплив справляють умови зовнішнього середовища - суспільний устрій держави, організація освіти й викладання, стан техніки й науково-технічний прогрес тощо.
При вирішенні наукових завдань В.І.Вернадський розрізняв два типи досліджень. Перший з них - це точний опис подій, фактів у їх часовій послідовності, тобто створення фактичної основи, емпіричного матеріалу для отримання наукових висновків. Другий - це виявлення законів розвитку явища, його еволюції, закономірностей наукового пізнання, розкриття зв'язку між різними явищами й фактами [10].
Основним лейтмотивом наукової і науково-методологічної спадщини В.І.Вернадського с трактування науки як складного процесу протиріч, спадів, піднесень, повернення на новому рівні до старих, давно забутих або залишених поглядів, боротьби різних думок, теорій, які в результаті дискусій майже завжди непомітно змінюються, перетворюються, убирають у себе нові наукові елементи. "Процес дослідження, наукового пізнання не може бути зведений до чисто логічних схем. Розвиток науки визначається не тільки логікою руху наукових ідей, а насамперед самим життям, його вимогами та умовами. Процес пізнання завжди рухається вперед. Кожне наукове покоління має відкривати нові риси. Розуміння минулого змінюється, воно виглядає по-новому.
Науковий доробок В.І.Вернадського, визначені ним теоретико-світоглядні принципи наукового пошуку е важливим методологічним підґрунтям у дослідженні сучасних природних і суспільних явищ, їх взаємодії в умовах прискорення науково-технічних перетворень, корінного якісного перевороту у продуктивних силах людства. Багато із наукових тверджень, висловлених у свій час ученим, є методологічними постулатами, що не втратили актуальності й нині, в умовах суспільних трансформацій, численних природних катаклізмів, техногенних змін.
Розкриваючи закономірність, еволюційну неминучість переходу біосфери у своєму розвитку в новий вищий етап - ноосферу - сферу розуму, вчений визначив, що людина здатна активно впливати на природні процеси й соціальну організацію суспільства. У цьому зв'язку значно зростає роль науки та наукового світогляду у розв'язанні глобальних загальнолюдських проблем і конкретних соціально-економічних завдань, що постійно виникають у суспільстві. Людина має будувати свої відносини з природою тільки на науковій основі, щоб передбачити наслідки цієї діяльності й регулювати їх, не завдаючи шкоди природі, не порушуючи її внутрішньої рівноваги та гармонії взаємовідносин із суспільством. Це вимагає глибоких знань об'єкта дослідження, виявлення закономірностей і тенденцій змін, що постійно відбуваються під впливом численних природно-географічних, соціально-економічних, суспільно-організаційних чинників, адекватного застосування наукових методів дослідження. Основними принципами наукового пошуку мають бути осмисленість дій та об'єктивний науковий аналіз, обачність і обгрунтованість наукових передбачень, на цій основі суворе регулювання практичної діяльності. З таких позицій наука може трактуватися, за В.І.Вернадським, як нова матеріальна сила перетворення людського суспільства.
Геніальні ідеї В.І.Вернадського про загальні закономірності розвитку наукової думки, науковий світогляд, його погляди на використання продуктивних сил, розвиток природознавства є важливою теоретико-методологічною основною дослідження сільського господарства - аграрної ланки економіки. Саме тут закони природи тісно переплітаються із соціально-економічними законами, споконвічними людськими традиціями і виробничими навиками до праці на землі. Із незліченних видів людської діяльності землеробство, за висловом великого українського вченого XIX ст. Сергія Подолинського, є "найпріоритетнішою, найпродуктивнішою, найкориснішою працею, яка в десятки разів збільшує вироблений природою продукт"1)). Протягом тривалого часу взаємодії людини з природою, в процесі еволюції розвитку землекористування кожний етнос у певних конкретних умовах виробляв свою систему землеробства. Це об'єднані у єдине ціле ставлення людей до землі, заходи і дії, спрямовані на її доцільне використання, відновлення та підвищення родючості грунтів. Система землеробства тісно пов'язується з такими суттєвими атрибутами господарської діяльності, як забудова, культура будівництва житла і господарських споруд, знаряддя праці, характер занять, що означували рівень адаптації людини до навколишнього середовища, особливості її світосприймання, причинну зумовленість і взаємозв'язок матеріальної та духовної культури.
Землеробство в Україні з прадавніх часів відігравало найважливішу роль у життєдіяльності населення. Міцний зв'язок українського етносу із землею, багатовікові землеробські традиції, особливості розвитку рільництва на родючих чорноземах визначили феномен українського землеробства як унікальне явище світової цивілізації. На теренах українського етносу, зокрема у лісостеповому Правобережжі як цілісній природній системі з помірним кліматом, переважаючими родючими грунтами, наприкінці епохи каменю 6-7 тис. років тому поширилася культура Трипілля - нове, прогресивне відтворююче господарювання у формі мотичного землеробства і присадибного тваринництва. Трипільська землеробська людність досягла високого рівня розвитку і стояла на порозі цивілізації, тобто виникнення міст, писемності, культурних надбань [4]. "Значення Трипілля ... полягає в тому, що саме з ним пов'язана остаточна перемога відтворюючої економіки на українських землях у IV тис. до н.е. ...”.
Постійна праця на землі, дбайливе ставлення до неї, освоєння нових форм господарювання, знання законів природи і вміння використовувати їх у сільськогосподарській діяльності спонукали людей до творчості, винаходів, що значно полегшувало сільськогосподарську працю, підвищувало її результативність. Україна є батьківщиною винайдення плуга, молотарки, рамкового вулика, різних способів консервування продуктів, виведення цілого ряду нових і поліпшення наявних сортів сільськогосподарських рослин і порід свійських тварин та багато іншого.
Здавна в українських землеробів були сталими і нерозривними зв'язки з природою. У процесі господарювання не порушувалися рівновага і злагодженість природних процесів, оптимальним було співвідношення між різними видами угідь — полями, водами та луками, родючість фунтів забезпечувалася переважно завдяки їх само-відтворюючій здатності. Закони охорони природи, утверджені у звичаях та повсякденній праці, накопичення досвіду раціонального природокористування, збереження цілісності природних формувань, нині систематизовано у науку, що називається екологією. В основі усталеного способу сільського життя, високої результативності землеробської праці була любов до землі, працьовитість людей, їх вправність і гармонія взаємовідносин з природою, Таким чином був забезпечений відповідний гомеостаз складної системи "сільська місцевість — землеробська (сільськогосподарська) діяльність - сільський мешканець", визначилася її своєрідність як особливої соціовиробничо-територіальної системи з притаманним їй способом сільського життя (б].
Однак спостерігається сумний парадокс - Україна обласкана природою, але скривджена історією [2]. Селянство, яке своєю працею на найродючіших у світі землях могло б нагодувати не тільки себе, а й значну частину людства, протягом тривалого часу та й дотепер є найбільш приниженою і безправною частиною суспільства. Основні історичні віхи, що спричинили такий стан: експансіоністська політика сусідніх держав (Польщі, Московії, Султанської Туреччини та ін.), що виявилася у спустошенні й загарбанні українських земель, поневоленні селянського люду (ХVІ-ХVIII ст.); зруйнування Запорізької Січі, знищення російською владою козацьких зимівників - найефективнішої форми господарювання на землі, впровадження нею феодально-кріпосного права в селі (XVIII ст.); заміна кріпосництва капіталістичними відносинами в умовах Російської імперії (кінець XIX - початок XX ст.); революційний переворот 1917 р., колективізація, позбавлення власності і відчуження селян від землі, знищення "куркулів" - найкращих господарів, серія голодоморів (1921, 1931-1933 рр., 1946-1947 рр.), що винищили мільйони селян, остаточно зруйнували підвалини розвитку аграрної ланки економіки України, спричинивши деградацію сільської місцевості [2].
Сучасний стан сільського господарства і всього агропромислового комплексу України, екологічна ситуація у цій сфері е значною мірою наслідком довготривалої несприятливої соціально-економічної політики щодо села, нераціональної системи ведення сільськогосподарського виробництва, що базувалася на надмірному використанні природного потенціалу землі, ігноруванні народних землеробських традицій; безгосподарності і безладдя колгоспного способу господарювання, відчуження селянина від землі та виробленої продукції, його збайдужіння до землеробської праці як принизливої і непрестижної. Все це значною мірою визначало ставлення суспільства до села і сільськогосподарської діяльності, впливало на духовність і моральний стан сільських жителів, спричинило безпрецедентне зростання міграційних потоків у міста і промислові центри. З 1913 до 2000 рр. чисельність сільських жителів в Україні скоротилася на 12,5 млн. осіб або на 44%, а питома вага їх у загальній кількості населення зменшилася у 2,5 раза і становила у 2000 році 32% [І]. Всю сільську місцевість охопила зростаюча депопуляція.
Україна, маючи потужний природно-ресурсний потенціал (23% європейських і 3% світових ресурсів чорноземів), значні конкурентні переваги території щодо її економіко-географічного розташування, ринків збуту продукції, транспортних комунікацій, розселення населення, успадкувавши багатовіковий традиційний досвід землеробської праці, дотепер залишається відсталою в аграрному розвитку країною. Характерні риси вітчизняного АПК: застарілі технології, грунто-виснажлива система землекористування, низька ефективність виробництва, демографічна криза на селі. Негативно впливають на розвиток сільського господарства незбалансованість між основними сферами АПК, непропорційність сировинної та переробної ланок, недостатнє інфраструктурне забезпечення, нестабільність аграрного ринку, диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, недосконала інвестиційна, кредитна та інноваційна політика держави. Недостатньо реалізується експортний потенціал АПК, значна частина продовольчої продукції має низький рівень конкурентоспроможності на зовнішніх ринках.
Трансформаційні процеси, зумовлені переходом до ринкової системи господарювання, у багатьох випадках посилили негативні явища в розвитку аграрної ланки, послабили її позиції в економіці країни, спричинили зміни у структурі й територіальній організації виробництва. Недосконалість та непослідовність у проведенні реформ, спрямованих по суті на збереження "традицій" командно-адміністративного і колгоспно-кооперативного господарювання на землі, призвели до стрімкого скорочення виробництва у всіх сферах АПК. З 1991 по 1999 рр. великий спад відбувся у бурякоцукровому, зернопромисловому, плодоовочеконсервному підкомплексах і особливо у м'ясо-, молоко- і птахо-промисловому спеціалізованих комплексах. Мала місце стійка тенденція до зниження ефективності виробництва переважної більшості сільськогосподарської продукції (за винятком зерна і соняшнику).
Через низький платоспроможний попит населення, недосконалий маркетинг у більшості регіонів знижується конкурентоспроможність АПК, втрачаються ринки збуту і всередині держави, і за її межами. Поглибилося нераціональне співвідношення між рослинництвом і тваринництвом. Воно становило (за валовою продукцією) 51% до 49% у 1999 р., 54,5% до 45,5% у 1999 р., 60% до 40% у 2001 р., що свідчить про посилення грунтовиснажливого напрямку землеробства, зниження ефективності використання земельних угідь, недостатню конверсію кормових ресурсів у тваринницьку продукцію. Сповільнення, а то й зниження концентрації виробництва, зокрема основних стратегічних експортоспроможних культур (зерна, соняшнику, цукрових буряків, льону-довгунця) у районах з особливо сприятливими природно-географічними умовами свідчить про те, що ринкові механізми відбору найбільш продуктивних регіонів, формування на цій основі ви-сокотоварних спеціалізованих агропродовольчих ринків поки що спрацьовують недостатньо [З].
Під впливом кон'юнктури ринку, трансформації відносин власності відбуваються зміни у територіальній організації виробництва. Буря-коцук-рова зона, колись одна із найпотужніших, втрачає свої позиції і в АПК України, і на зовнішніх ринках. У традиційних районах бурякосіяння (Поділля, Середнє Подніпров'я, Лівобережний лісостеп) виробництво скоротилося майже вдвічі, зате межі зони розширилися за рахунок степових регіонів, на півночі - поліських. Це спричинило зниження ефективності виробництва цукру, нераціональне використання земельних ресурсів. Посилення ролі олійножирового підкомплексу, розширення ареалу виробництва соняшнику пов'язано зі збільшенням його посівів у традиційних регіонах (південні і східні степові області), а також тих, що не мають відповідних природнокліматичних умов для товарного виробництва цієї культури (поліські райони, Прикарпаття). Оскільки соняшник є надто виснажливою культурою, то при обмежених можливостях підвищення родючості грунтів збільшення концентрації його посівів згубно впливає на агротехнічний потенціал землі. Виробництво картоплі в той же час зменшилося у найбільш продуктивних регіонах (Полісся, Прикарпаття) і збільшилося у недостатньо сприятливих (східних і південних степових районах), що пов'язано із тенденцією до самозабезпечення в умовах зниження платоспроможності населення.
Щодо тваринницько-промислової ланки АПК, то тут спостерігається значне зниження територіальної концентрації виробництва за рахунок скорочення поголів'я, зменшення його продуктивності у всіх підгалузях. Розвиток молочного скотарства суттєво знизився в регіонах Поділля, Прикарпаття, деяких поліських, навколо великих міст і промислових центрів, тобто в районах, які свого часу спеціалізувалися на виробництві молочної продукції. Розвиток м'ясного скотарства значно сповільнився в областях Полісся, Поділля та в зонах великих м'ясокомбінатів у результаті стрімкого спаду кормовиробництва, поглиблення диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, занепаду багатьох підприємств м'ясної промисловості. Виробництво яєць та м'яса птиці суттєво зменшилося внаслідок скорочення поголів'я (у 3 рази), особливо у приміських районах та степових областях з переважанням зернової спеціалізації сільського господарства, тобто в районах з найбільш сприятливими природними й економічними умовами для розвитку цієї галузі. Великий спад у тваринницькій галузі спричинив зменшення виробництва органічних добрив, що в сучасних умовах є основним засобом підвищення родючості фунтів.
Слід зазначити, що, починаючи з 2000 року спостерігалося деяке пожвавлення у розвитку АПК, спад виробництва поступово почав змінюватися на його зростання. Зокрема, збільшився загальний обсяг сільськогосподарського виробництва, посилилася кредитна й інвестиційна діяльність, зміцнилися позиції приватного господарювання. Приріст продукції рослинництва становив 18,3% (порівняно з 1999 р.), передусім, завдяки значному збільшенню виробництва у господарствах населення. У тваринництві продовжувався спад за рахунок скорочення виробництва у сільськогосподарських підприємствах і незначному його збільшенню у господарствах населення. У харчовій промисловості приріст становив 26,1% проти 1999р. Високих показників досягнуто в олійножировій, плодоовочевій, кондитерській, маслосироробній і молочній підгалузях. Це відбувалося за рахунок інвестицій, інноваційної активності, врегулювання сировинного забезпечення підприємств.
Позитивна тенденція зростання виробництва і реалізації продукції сільського господарства продовжувалася протягом останнього періоду (2001 - 2002 рр.) завдяки особливо високій урожайності зернових культур, соняшнику, що сприяло активізації внутрішніх агропродовольчих ринків, значному збільшенню експорту зерна з України. Однак, навіть при отриманні високих урожаїв сільськогосподарських культур великі прибутки дістають не безпосередньо виробники продукції, а численні посередники - трейдери, кредитори, а також переробні підприємства. Сільськогосподарська продукція збувається за надто низькими цінами попри зростання виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції, зокрема у галузях рослинництва, ефективність сільського господарства загалом продовжує знижуватися. Буряківництво і тваринництво - важливі галузі спеціалізації АПК - нині стали збитковими в Україні. Значно знизилася рентабельність зернового господарства через низькі ціни реалізації зерна сільськогосподарськими виробниками.
Аналогічна ситуація спостерігається у виробництві насіння соняшнику, овочів, картоплі. Використання застарілих недосконалих технологій, відсутність засобів захисту рослин спричинили погіршення якості продукції, відтак зниження її конкурентоспроможності на світових ринках.
Екологічна ситуація у сільському господарстві залишається вкрай складною. Земельна реформа здійснюється без урахування екологічних вимог. Зростають площі еродованих земель, посилюються процеси підкислення, засолення, ущільнення, підтоплення, забруднення фунтів, зменшується вміст гумусу. Виснаження природних, у тому числі земельних і водних ресурсів, продовжує загрожувати здоров'ю населення, економічній стабільності держави [9]. Формування нових землеволодінь відбувається без урахування інженерної та соціальної інфраструктури. Нині близько 5 млн. га орних земель (понад 15%) є деградованими і малопродуктивними. Щорічні втрати гумусу становлять 600 - 700 кг на 1 га. Враховуючи, що рівень використання мінеральних та органічних добрив дуже низький і врожай формується переважно за рахунок природної родючості грунтів, посилюється їх деградація. У критичному стані знаходяться меліоровані землі, продуктивність осушених земель знизилася у 2-3 рази, незважаючи на те, що свого часу держава затратила на меліорацію майже 20 млрд. гри. Неприпустимими е масштабна забур'яненість посівів, використання сільськогосподарських угідь не за призначенням, втрати земельних ресурсів через нераціональне вилучення площ для забудови, створення різноманітних звалищ та сховищ, гіпертрофоване зростання дачних масивів [б].
Зіставляючи схарактеризований економічний та екологічний стан розвиту АПК України, його можливості виходу на світові продовольчі . ринки з конкурентними перевагами території щодо розвитку сільського господарства, насамперед завдяки потужним чорноземам, сприятливому економіко-географічному та геополітичному розташуванню, а також багатовіковими землеробськими традиціями, постає завдання визначити із наукових позицій стратегічні напрямки розвитку аграрної ланки: яку роль вона має відігравати в економіці країни, чи може бути пріоритетною ця галузь господарської діяльності в сучасних умовах, враховуючи, що є престижніші індустріальні високотехнологічні, наукоємні виробництва, чи може стати Україна потенційним лідером у розвитку АПК, виробництві конкурентоспроможної продукції на світових ринках. Саме в цьому напрямі мають бути спрямовані наукові дослідження.
Важливо зважати й на те, що в Україні значна частина населення (32%) проживає нині в селах, їх мешканцям притаманний особливий сільський спосіб життя з його розміреним ритмом, безпосереднім спілкуванням з природою, де перевага надається сільськогосподарській праці. Незважаючи на численні економічні, соціальні, демографічні проблеми, переважна частина сільських жителів при умові створення повноцінного життєвого середовища і надалі надаватиме перевагу сільському способу життя, залишатиметься у сільській місцевості. У цьому зв'язку забезпечення зайнятості населення саме завдяки розвитку сільського господарства і споріднених з ним галузей, зрештою збереження землеробського генетичного коду, носієм якого є український етнос, має також неабияке значення при визначенні ролі АПК у територіальному поділі праці і відповідно економіці України.
Слід зазначити, що протягом тривалого періоду розвитку сільського господарства були спади і піднесення виробництва, зумовлені природними чинниками, соціально-економічними і навіть політичними обставинами, кон'юнктурою зовнішніх ринків, дрібнотоварність змінювалася на високотоварні форми виробництва. Однак все це було спрямоване не на благо людини, що працювала на землі, не на підвищення добробуту сільських мешканців, розбудову села, а на збагачення владних і посередницьких структур, розвиток та відбудову інших галузей економіки за рахунок сільського господарства. Основними метолами господарювання були інтенсивна експлуатація земельних ресурсів і використання низькооплачуваної (а іноді і без оплати) праці селян. У кінцевому підсумку сільське господарство України залишилося з подібними проблемами і в наш час. Все це потребує нових глибоких досліджень, наукових пошуків і розробок, спрямованих на реорганізацію галузі, запровадження конструктивних заходів, які б сприяли ефективному ощадливому використанню землі, збереженню природи, відродженню села, підвищенню рівня продовольчої безпеки держави.
Повернімося до спадщини і наукових ідей В.І. Вернадського, який діалектичне підходив до вирішення і наукових, і виробничо-практичних проблем, глибоко осмислюючи ретроспективний аналіз явищ, водночас об'єктивно оцінюючи сучасні процеси, що відбуваються у природі й суспільстві. Його поняття наукового світогляду, визначення основних принципів наукового пошуку, виявлення найважливіших рис наукового пізнання є методологічним фундаментом проведення досліджень аграрної ланки економіки в контексті сучасних процесів суспільного розвитку.
Враховуючи, що основна наукова діяльність В.І. Вернадського пов'язана з дослідженням природних явищ, взаємодії природи й суспільства, особливе значення його наукової ідеї, закономірності розвитку наукової думки мають для суспільно-географічних досліджень загалом і вивчення АПК зокрема. Це своєрідний об'єкт, де природа найтісніше пов'язана із потребами і запитами людини, дослідження якого передбачає глибокі знання процесів і закономірностей їх взаємодії, аналіз передумов та чинників, що впливають на агропромислове виробництво, виявлення тенденцій змін, що постійно відбуваються, і обгрунтованість наукових передбачень. Ідея ноосфери, висунута вченим, в якій підтверджуються потенційні можливості людського розуму для гармонізації відносин суспільства і природи, стосовно розвитку АПК включає розумне використання як земних надр, атмосфери, так і сільськогосподарських ресурсів земної поверхні.
Слід зазначити, що В.І. Вернадський безпосередньо не займався дослідженням розвитку аграрної сфери із соціально-економічних позицій, хоча свою наукову діяльність він розпочав із вивчення чорноземів Полтавщини у 1890-1891 рр. у складі експедиції, очолюваної В. Докучаєвим. У результаті досліджень була написана праця, присвячена участі "живої речовини" у створенні фунтів. Глибоко проникаючи у процес ґрунтоутворення, вчений пізнавав землю, сільськогосподарське виробництво, його вражала унікальність українських чорноземів, важливість і непересічність землеробської праці. Згодом, будучи відомим науковим, громадським і державним діячем, він обіймав посаду голови сільськогосподарського вченого комітету при Міністерстві землеробства, однак незабаром відмовився від неї.
Українське походження В.І. Вернадського, за його висловом "відчуття причетності до землі України", побутування у його родині українських традицій, патріотизм і глибоке усвідомлення господарських, соціальних і духовних проблем українського народу виявилися у його великому прагненні взяти участь у мобілізації наукових сил для вирішення важливих народногосподарських завдань. Таким чином він став одним із фундаторів та найактивнішим організатором Академії наук України, був обраний її першим президентом. Обґрунтовуючи необхідність створення Академії наук України, В.І. Вернадський наголошував, що в Україні природні продуктивні сили вивчені погано, їх використання є ще гіршим, а продуктивність праці українського народу на недопустимо низькому рівні [8]. Він пропонував негайно заснувати великі постійні комісії, які зв'язували б воєдино всі наукові сили України. Найголовнішими з них могли б бути: 1) Комісія для дослідження природних продуктивних сил України; 2) Комісія для дослідження економіко— статистичного життя та ресурсів України; 3) Комісія для видання пам'яток українського письменництва та мови [8]. Уже із назв комісій видно, наскільки глибоко розумів учений нагальні проблеми соціально-економічного розвитку України і необхідність їх розв'язання із наукових позицій. Однією із найперших і найважливіших умов виходу із величезних життєвих труднощів, підкреслював він, є організація дослідницької роботи на державному рівні, широка можливість вести наукову працю згідно з вимогами життя [8].
Те, що вирішував, осмислював, досліджував В.І. Вернадський, було 85 років тому, коли Україна була у зовсім інших умовах, мала інший статус, з тих часів відбулося багато змін у всіх напрямах її розвитку - політичному, економічному, соціальному, екологічному. Однак, за словами вченого, розвиток науки визначається не тільки логікою руху наукових ідей, а насамперед самим життям, його умовами і вимогами. Кожне наукове покоління має відкривати нові риси. Це повною мірою стосується розвитку аграрної ланки економіки України і відповідно напрямів її дослідження.
Використовуючи арсенал наукових ідей В.І. Вернадського, його методи дослідження, а також беручи до уваги співзвучність у багатьох випадках сучасних і тодішніх проблем, зокрема, що стосуються використання природних продуктивних сил, у тому числі земельних ресурсів, ролі землі і сільськогосподарської праці в економіці України, можна визначити сучасні напрями суспільно-географічних досліджень АПК. Головним із них є обгрунтування конкурентних переваг території країни щодо розвитку сільського господарства і фундаментальних можливостей виробництва конкурентоспроможної на міжнародних ринках агропромислової продукції. На основі осмислення еволюції розвитку землеробства на території України, ретроспективного аналізу його досліджень, глибокого вивчення сучасних економічних проблем і трансформаційних процесів у суспільстві важливим є визначення ролі АПК у сучасній господарській діяльності населення, обгрунтування його пріоритетності у територіальному поділі праці. Одним із особливо актуальних напрямів дослідження АПК, в тому числі сільського господарства, визначених вимогами та умовами соціально-економічного розвитку економіки, е вивчення структури, спеціалізації й територіальної організації агропромислового виробництва співвідносно з можливостями природно-ресурсного потенціалу, із врахуванням науково-технічного процесу та процесів глобалізації виробництва(10].
Виходячи із наукових і методологічних постулатів В.І. Вернадського, важливим, суто географічним напрямом дослідження є виявлення територіальних закономірностей розвитку АПК, форм територіального зосередження виробництва, тенденцій змін у всіх його ланках в регіональному аспекті. Враховуючи сучасний соціально-економічний розвиток держави, активізацію зовнішньоекономічної діяльності, можливості використання експортного потенціалу АПК, необхідними є розроблення суспільно-географічних засад формування агропродовольчих ринків, обгрунтування структури експорту продукції, виходячи із особливостей спеціалізації регіонів, визначення основних векторів зовнішньої торгівлі у сфері АПК.
Використовуючи ноосферний підхід В.І. Вернадського у розв'язанні проблем, що виникають у результаті взаємодії природи і суспільства, особливого значення слід надати дослідженням, що стосуються раціонального природокористування, охорони земельних ресурсів, екологізації виробництва у контексті розвитку АПК, виявлення взаємовпливу ефективності виробництва і агротехнічного потенціалу землі в розрізі природно-географічних регіонів, сільськогосподарських зон. Такі дослідження мають бути спрямовані на узгодження економічних, соціальних та екологічних проблем з максимальними урахуванням суспільно-географічних чинників.
Література
1. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник (випуск 4) / За ред. П. Т. Саблука та ін. - К.: ІАЕ УААН, 2000. - С. 141.
2. Апанович О. За плугом господь іде. Агрокультура українського селянства й козацтва в контексті ідей Сергія Подолинського та Володимира Вернадського. Вид-ня часопису "Дзвін Севастополя", 1999. -С.8-12.
3. Балабанов Г.В., Кавецький І.Й., Качаєв Ю.Д., Нагірна ВП., Підгрушний Г.П., Яснюк Т.Є. Трансформація територіальної організації господарства України // Укр. геогр. ж-л - 2001. - № 3. - С. 81 -90.
4. Залізняк Л.Л. Від склавинів до української нації. - К: ПБП "Фотовідеосервіс", 1997. - С.41 -43.
5. Нагірна В.П. Концептуальні засади суспільно-географічних досліджень АПК України (трансформації і перспектива) // Київський географічний щорічник. - 2002. - Вип. 1. - С.53-64.
6. Нагірна В.П., Фащевський М.1. Про програму комплексного розвитку сільських територій України // Розбудова держави. - 1997. -№ 5. - С.31-34.
7. Подолинський С. Людська праця і її роля у розподілі енергії. - К.: Укр. наук. асоціація. Ін-т фундамент. досліджень, 1997.-С.63-64.
8. Про заснування Української Академії наук (3 промови академіка В.І. Вернадського на засіданні Комісії для розробки законопроекту про заснування УАН) // Вісник НАН України. - 1998. - № 11-12. -С.10-12.
9. Рекомендації парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в Україні // Голос України, 18 березня 2003. - № 52. - С.8.
10. Труды по всеобщей истории науки / В.И.Вернадский. - 2-е изд. - М.: Наука, 1988, С. 38-39, 51-52.
Опубліковано:
Нагірна В. Наукові ідеї Володимира Вернадського - методологічна основа суспільно-географічних досліджень АПК України // Історія української географії. Всеукраїнський
науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. - Випуск
1 (7). - С. 24-30.