Світ географії та туризму 

Журнал "Історія української географії"    Всі публікації журналу

Зміст номера   

Довідка про автора публікації

Номери часопису: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12  

УДК 911.3 : 314(045)    

Микола Шевчишен     

                                                                                                                                
Демографічні дослідження у науковій спадщині професора Валентина Садовського

   У статті розглянуто погляди В. Садовського на актуальні національно-політичні і наукові проблеми 20-30-х років ХХ ст. Проаналізовані його дослідження з питань розселення і чисельності українців за межами України, їх національно-культурного рівеня, перспектив української колонізації за даними перепису 1926 року. Зроблено огляд найважливішої літератури, у якій відображено значну наукову роботу, що була проведена в українській демографії у цей період.
Mykola Shevchyshen. The Demographic Investigations in the Scientific Heritage of V. Sadovs’kyi.The views of V.Sadovs’kyi to the actual national-political and scientific problems of 20–30 of the XX th century are examined in the article. The investigations as for the questions of settling and number of Ukrainians beyond Ukraine, their national-cultural level, perspectives of Ukrainian colonization according to the census of 1926 are analyzed. The review of the most important literature sources which reflect great scientific work held in the field of Ukrainian demography of this period is done.

   
    Вступ. Валентин Васильович Садовський був одним з визначних вітчизняних демографів, що зробив вагомий внесок у демографію і демогеографію України. Його наукові праці присвячені актуальним проблемам демографії, економіки, економічної географії світу і України та соціології. Чільне місце у дослідженнях В. Садовського займає питання західноукраїнського пограниччя. Дану проблему у 20–30-х роках ХХ ст. вивчали С. Рудницький, М. Кордуба, М. Грушевський, В. Ґеринович, С. Томашівський, В. Кубійович, Т. Олесевич та ін. Особливо актуальною вона стала після окупації Польщею західноукраїнських земель і поразки Західноукраїнської Народної Республіки. Зрозуміло, що В. Садовський, який до того ж, з 1922 р. до кінця 1925 р. проживав на території тодішньої Польщі (зокрема у Львові), як український вчений-патріот висловив і свою позицію з даної проблеми.
   Вихідні передумови. Демографічні праці В. Садовського йшли в руслі розв'язання актуальних національно-політичних і наукових проблем того часу. Однак вони потребують наукового осмислення і на сучасному етапі. Між тим, як показав аналіз наукової літератури, дослідженням демогеографічних студій вченого сьогодні займається вузьке коло науковців. Зокрема, професор Львівського національного університету О. Шаблій, ґрунтовно вивчаючи наукову спадщину В.В.Садовського, здійснив аналіз праць вченого, у яких розглядаються питання розміщення, чисельності, національного та релігійного складу населення пограничних територій.
   Формулювання цілей статті. У даній статті наявна спроба аналізу демогеографічної спадщини професора В. Садовського із залученням головних праць вченого на зазначену проблематику. Серед них – „Північно-західна Україна в світлі статистики" (Львів, 1924), „Людність західноукраїнських земель по польському перепису 30 вересня 1921 року" (Львів, 1927), „Українці поза межами УССР на основі перепису 1926 р." (Варшава, 1931), "Огляд літератури про українську демографіюІ (Варшава,1931).
   Виклад основного матеріалу. У демогеографічній проблематиці 20-30-х років ХХ ст. особливе місце посідало питання визначення України і північно-західної етнічної межі, тобто межі з Польщею і Білоруссю. Актуальність даного питання була зумовлена тим, що йшлося про збільшення чи зменшення нашої національно-етнографічної території. Але якщо західна межа галицько-українських земель стосовно південно-східної польської території не викликала особливого сумніву, то її північно-західне продовження на Холмщині і Підляшші було досить дискусійним. Українські демографи доклали чимало зусиль, щоб її якнайповніше обґрунтувати.
   Зокрема, В. Садовський у статті „Північно-західна Україна в світлі статистики" розглядає територію північно-західних земель за окремими частинами: польсько-українське пограниччя, білорусько-українське пограниччя, Волинь. Свої наукові позиції В. Садовський вибудовує на національно-територіальному принципі розмежування з урахуванням історичної динаміки міжнаціональних стосунків, процесів денаціоналізації українського народу тощо. Крім того, він робить поправки на вірогідність матеріалів переписів населення (автор вважає, що перепис населення 1921 р. поступається за повнотою і правдивістю у порівнянні з переписом 1897 р.). Порівняння даних за релігійною і мовною приналежністю (вони значною мірою різняться) дає В. Садовському підстави зробити висновок, що "... у 1897 р. українці складали абсолютну більшість сільської людности в Грубешівському – 60%, Томашівському – 52%, Володавському – 64% повітах та відносну більшість у повітах – Холмському – 37,7%, Білопідляському – 48% і Більському – 42%. Сі повіти уявляють продовження безсумнівної української території Волині і складають з нею суцільну цілісність" [4, с.7-8]. Таким чином, за даними на кінець XIX ст. приналежність Холмщини і Підляшшя до українських етнічних земель не підлягала сумніву. Це автор статі підтверджує не лише даними мовної, але й релігійної статистики.
   У роботі „Людність західноукраїнських земель по польському перепису 30 вересня 1921 року" В. Садовський аналізує дані перепису у землях, історія яких пов’язана з різними державами. У першій частині статті аналіз торкається перепису у Східній Галичині, у другій – перепису у північно-західних землях. Необхідність вивчення та оцінки даних перепису населення 30 вересня 1921 року вчений обґрунтовує потребою встановлення демографічної ситуації, яка склалась на західноукраїнських землях внаслідок Першої світової війни та національно-демократичної революції. У роботі подано загальну чисельність населення, його поділ за статтю, віросповіданням і національностями. Аналізуючи дані з національного складу, В. Садовський вказує, що перепис 1921 р. відійшов від тих принципів, на яких стояли австрійські переписи. Як зазначає автор, „Австрійські переписи реєстрували не національність, а товариську мову кожного громадянина, причому жидівська мова (жаргон) не визнавалась окремою мовою і не реєструвалась. Перепис 1921 р. реєструє не товариську мову, а національність, яку визначає кожний громадянин сам так, як хоче, причому жидівська національність виділена в окрему" [ 5, 7]. На основі порівняння даних переписів 1900 р. і 1921 р. окремих громад з різних повітів В.Садовський робить висновок, що результати показують катастрофічні зміни в національному складі населення: „Трудно припустити, що такі зміни дійсно могли зайти; більш правдоподібним і ймовірним являється припущення, що вони просто сфабриковані переписом. Міркування наведені нами провадять до висновку, що даними перепису 1921 р. відносно національної приналежности до української національної групи користуватися не можна. Зменшення української національної групи в переписі 1921 р. переведено коштом збільшення польської національної групи" [5, с.23-24].
   Завершуючи аналіз даних перепису 1921 року, дослідник робить такі загальні висновки:
- Через специфічні умови та неналежну організацію перепису у Східній Галичині було отримано результати, які показали меншу чисельність населення, ніж у дійсності. Точнішою була реєстрація римо-католиків і поляків, з меншою точністю і повнотою проведено реєстрацію інших віруючих і національних груп.
- З певним застереженням та обережністю потрібно ставитися до даних про загальну чисельність, склад віруючих та статевий склад населення.
- Непридатними до використання є дані про поділ населення за національними групами. Доцільнішими для визначення міжнаціональних відносин в краї можуть бути дані про поділ за вірою.
- Дані про кількість греко-католиків і українців як і кількість приналежних до юудеїв та євреїв в переписі зменшені.
- З часів перепису 1910 р. по 1921 р. чисельність українців у Східній Галичині зменшилась, але про темпи розвитку цієї тенденції судити складно.
   Вивчаючи ситуацію в північно-західних землях, В.Садовський порівнює дані етнографічно-статистичної експедиції 1872 р. і перепису 1897 р. на Холмщині. Учений зауважує, що українці складали в одних повітах більшість населення, в інших - меншість, але незалежно від кількості вони тут є корінним населенням, яке чинило великий опір денаціоналізаційним впливам. Останні були спровоковані напором з боку польських мас, а також результатом хибної національної політики російського уряду. Значну роль у зміні віросповідання і міжнаціональних відносин на Холмщині відіграв акт від 17 квітня 1905 р. про волю віри, волю переходу з православ’я у римо-католицизм без відновлення уніатської церкви. На початок 1908 р. у римо-католицизм перейшло близько 170 тисяч осіб. Порівняння у відсотковому відношенні українців і православних в окремих повітах за переписом 1921р. свідчить про значну невідповідність кількості українців і православних. У повіті Замостя українців менше від православних у 7,6 раза. Найбільша відповідність простежується у повіті Любартів, де українців менше лише в 1,4 раза. На підставі аналізу всіх цих показників В.Садовський робить висновок, що це є ''результатом фальшування дійсности'' [5, с.42 ].
   До зменшення абсолютної і відносної кількості українства призвели й інші обставини. Зокрема, під час Першої світової війни значна частина українців Підляшшя і Холмщини була депортована вглиб території Російської імперії і не повернулась. За даними перепису 1916 р. у Холмському повіті було лише 6% православних і 64,4% католиків, а у 1908 р. ці дані становили відповідно 41,2% і 31,1%). Перепис 1921 р. на Волині має ті самі недоліки, які перераховані вище. Аналізуючи результати, можна сказати, що досить значна кількість українських громад і деякі чеські були зареєстровані як польські, певна частина людей ухилилася від реєстрації. Перевірка в місті Дубно дала різницю в 30-45%. За результатами перепису 1921 р. число українців на північно-західних землях значно зменшено. В. Садовський окремо аналізував демографічну статистику українсько-білоруського пограниччя, а також Західної Волині (включаючи Кременецький і Острозький повіти на її південному сході). В обох випадках він обчислює близьку до реальної чисельність українців, яка дуже відрізняється від офіційних даних перепису 1921 р. За польськими даними, загальна чисельність українців на північно-західних землях складала 1 млн. 202 тис., а за даними В. Садовського – не менше 2–2,5 млн.
   Займаючись дослідженням проблеми національного складу пограничного з польськими територіями регіону вчені брали показники з матеріалів переписів населення. За даними складу населення можна було визначити і національну територію України. В Австро-Угорщині, до якої до 1918 р. входила Галичина, переписи відбувались що десять років. У Російській імперії, у складі якої до 1917 р. перебували Підляшшя, Холмщина і Західна Волинь, загальний перепис був ще у 1897 р. Дані по Західній Україні, у новоствореній Польщі після перепису населення у 1921 р., зіставляти з попередніми періодами було дуже важко. Для отримання точних результатів була потреба в такому порівнянні. Тому В. Садовський провів значну копітку роботу з аналізу динаміки і структури, особливо національного складу населення регіону окремо для Східної Галичини і північного заходу України (Підляшшя, Холмщини, Західної Волині). Оскільки національна статистика за новітнім переписом була явно сфальсифікована, В. Садовський використовує для доказу матеріали конфесійної статистики. Зокрема, за даними перепису 1921 р. чисельність українців Галичини майже на 7% була меншою від чисельності греко-католиків, а чисельність поляків – на 11,3% більшою від чисельності римо-католиків. А дані конфесійної і національної статистики мали б у загальному збігатись. В. Садовський розкриває усі ці особливості національної статистики північно-західного пограниччя і їх наукові та політичні причини та наслідки. Щодо тенденційності переписів населення він відзначає: "В політичній польській літературі є й була тенденція малювати східні креси як край у національному відношенні цілком нескристалізований в цілях виправдання заборчих польських стремлінь на схід. Сю тенденцію перенесено й в переведеннє переписів" [4, с.16]. Саме тому за переписами єдина українська нація на згаданих теренах була розбита на "тутейших", поліщуків і руських.
   В.Садовський вивчав також розміщення українців поза Україною, зокрема в СРСР поза межами тодішньої УССР. Цій проблемі він присвятив статтю „Українці поза межами УССР на основі перепису 1926 р". У роботі вчений ставить собі за мету встановити кількість і розселення українців на території колишнього Радянського Союзу поза межами УССР, з’ясувати національно-культурний рівень українців та визначити перспективи і подальшу еволюцію української колонізації.
   Автор констатує, що за даними перепису чисельність українців в СРСР становить 31194,8 тис. осіб, з яких 23218 тис. (74,4%) проживають в Україні, а 7975,5 тис. осіб (25,6%) – поза межами УССР, тобто кожен четвертий українець. На думку вченого, перепис применшує кількість українців. Основна маса українців поза межами УССР знаходилася на території РСФСР. Близько 1,5 млн. українців проживало на етнічних українських територіях у межах Брянської, Курської та Воронезької губерній. При цьому їх частка у всьому населенні окремих волостей коливалась у межах 51,1%–80,5%. Це зайвий раз доводило, незважаючи на асиміляційні тенденції, українську приналежність названих територій. В інших регіонах розподіл українців мав такий вигляд: Північнокавказький район - 3106,9 тис., Центрально-Чорноземний - 1651,8 тис., Нижньоволзький - 440,2 тис., Середньоволзький - 202,9 тис., Західний - 134,2 тис., Башкирський ? 80,0 тис., Кримський - 77,4 тис., Уральський - 47,6 тис., Сибірський край - 827,5 тис., Казахська АССР - 860,8 тис., Далекий Схід - 315,2 тис., Киргизька АССР - 64,1 тис. [3, с.224-225].
   Аналізуючи національно-культурний рівень, В. Садовський особливу увагу звертає на взаємовідношення між мовою і національністю та на рівень грамотності українського населення. Згідно з даними перепису по СРСР відсоток українців з українською мовою серед чоловіків склав 88,8%, серед жінок - 88,5%, в РСФСР - 67,6% та 68,4%. В Україні цей показник становив відповідно 95,5% і 95,4%, що свідчить про незначну різницю між українським населенням за національністю і за мовою. Існування розходження між мовою і національною ознакою служить доказом асиміляційних процесів серед українців СРСР і РСФСР. Щодо рівня грамотності, то перепис 1926 року підтвердив факт, відомий з попередніх статистичних досліджень: грамотність українців нижча у порівнянні з її рівнем у титульній російській нації.
   Щодо інших територій дослідник робить такий висновок: "поширюючись на схід і осягнувши ті кордони, які визначались межами поширення російської колонізації, українці роблять спробу знайти нові землі в районі менше густої російської колонізації" [6, c.138 –160]. Ці території в Нижньо- і Середньо-Волзькому районах, частково - в Уральському районі і Башкирії, які заселялись ще до появи залізниць. Після завершення будівництва залізниць у Сибір і Далекий Схід (1905 р.) почалася масова колонізація цих територій українцями з Лівобережжя. Північний Казахстан, Степовий Алтай, частково Середня Азія (Киргизія) – так званий Сірий клин – і Приамур'я Далекого Сходу – так званий Зелений клин - це основні регіони розселення українців [9, с.173]. В.Садовський розкриває кількісні характеристики української колонізації цих територій, розселення населення, динаміку цих процесів.
   Підсумовуючи проведену роботу, В. Садовський зазначив: "Перш за все треба підкреслити, що дані перепису 1926 року щодо тенденцій розселення українців по суті річей дають матеріял неповний і не сучасний. Вони фіксують власне із опізненням те становище, яке утворилось було перед 1914 роком. Українська еміграційна хвиля, яка мала майже виключно хліборобський характер, у зв'язку з умовинами війни і революції майже цілком спинилась" [3, с.247].
   Важливою для демогеографії є робота В. Садовського „Огляд літератури про українську демографію" (Варшава, 1931). У названій праці дослідник здійснює детальний аналіз найважливішої літератури з питань демографії, тим самим підкреслює значну наукову роботу, яка була проведена в українській демографії до перепису 1926 року. Вчений зазначає, що основний матеріал для ознайомлення із складом і числом населення тієї частини України, яка входила в межі колишньої Російської імперії, до другої половини ХІХ ст. складають матеріали так званих ревізських переписів. Всього було проведено десять таких переписів – у 1719, 1743, 1761, 1781, 1794, 1811, 1815, 1833,1850, 1856 роках. Проводились вони в податкових цілях і не охоплювали всього населення. З другої половини ХІХ століття кількість демографічних матеріалів починає зростати.
    У 70-х і 80-х роках ХІХ ст. починає організовуватись земська статистика. Поволі з великими труднощами адміністративний апарат імперії підійшов до думки про необхідність організації загального перепису населення, який і відбувся на початку 1897 року. Перепис готувався тривалий час, однак він був проведений без належної підготовки населення. Тому єдиний документ, де зібрано дані по всій імперії, в тому числі і по Україні, хибує багатьма недоліками. Зокрема, не зовсім точними є дані про національний склад. На це вказав О.Русов у своєму рефераті. Викликають непорозуміння дані про професійний склад населення. Але, зазначає В.Садовський, не зважаючи на всі недоліки, дані перепису 1897 року багато разів передруковували в різного роду статистичних щорічниках і довідниках. З українських видань про перепис писали в "Літературно-Науковому Вістнику" (1907 р., кн.6–12), О. Русов у Записках Українського Наукового Товариства у м. Києві (т. V, 1909 р.). Даних перепису у своїх працях торкаються С.Рудницький, М.Кордуба. Вийшли статті і замітки в "Українському віснику", "Рідному краю", "Громадській думці" та ін. Дані перепису висвітлювались в підручниках з економічної географії і статистики К. Воблого, С. Остапенка, В. Садовського. За часів совєтської влади була опублікована брошура А. Хоменка : ”Населення України 1897–1927 рр.” (м.Харків). Вийшла низка видань Центрального Статистичного Управління УССР за матеріалами перепису 15 березня 1923 року. Останнім, найновішим матеріалом з демографії УССР був перепис 17 грудня 1926 року.
   Здійснюючи огляд літератури і матеріалів з питань демографії України, В. Садовський також торкався діяльності наукових установ. Серед них на перше місце вчений ставив Демографічний Інститут при Всеукраїнській Академії Наук під керівництвом академіка М. Птухи. Значну роль відіграло заснування кафедр статистики і демографії в українських вищих школах у Чехо-Словацькій Республіці, Українській Господарській Академії в Подєбрадах та Українському Вільному Університеті в Празі.
   Висновки. Завершуючи аналіз праць В. Садовського з питань демографії, слід зазначити, що рамками даної статті окреслено лише чотири роботи вченого із зазначеної проблематики. Однак, за їх допомогою можна побачити потужний пласт, досліджений професором В. Садовським у сфері суспільної географії. Предметом наступних розвідок мають стати наукові праці вченого з проблем економічного районування, національної політики, регіональної та світової економіки.

Література
1. Блій Г. де, Муллер Пітер. Географія: світи, регіони, концепти / Пер. з англ.; Передмова та розділ "Україна" О. Шаблія. – К.; Либідь, 2004.– 740 с.
2. Заставний Ф.Д. Географія України: У 2–х книгах. – Львів: Світ, 1994.– 472 с.
3. Професор Валентин Садовський / Упоряд. О.Шаблій. –Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2004. – 306 с.
4. Садовський В.В. Північно-західна Україна в світлі статистики // Літ.-наук. вістн. Львів, 1924. Ч.11.С.156–166; Ч.12. С. 250–261.
5. Садовський В.В. Людність західноукраїнських земель по польському перепису 30 вересня 1921 року // Студії з поля суспільних наук і статистики. – Львів, 1927. – Т.4. Вип.1. – 51 с.
6. Садовський В.В. Українці поза межами УССР на основі перепису 1926 р. // Українська людність СССР. Праці Українського наукового інституту. Варшава, 1931.Т.1. С.138–160.
7. Садовський В.В.Огляд літератури про українську демографію // Праці Українського наукового інституту. Варшава, 1931.Т.1. С.9–29.
8. Садовський В.В. Перепис людности 1926 р. // Тризуб.1929. Ч.14–15 (170–171). С. 9–14.
9. Соціально-економічна географія України: Навч. посібник / За ред. проф. Шаблія О.І.– Львів: Світ, 1994. – 608 с.
10. Шаблій О.І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. Львів: Львівський національний університет імені І.Франка, 2001. – 744 с.

Опубліковано:
Шевчишен М. Демографічні дослідження у науковій спадщині професора Валентина Садовського // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. - Випуск 1 (15).