До питання про етапи формування національного складу населення Чернівецької області

Журнал "Історія української географії" Всі публікації журналу

Зміст номера

Довідка про автора публікації

Номери часопису: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

УДК 911.3: 314 (477.85) (091)

Іван Костащук

До питання про етапи формування національного складу населення Чернівецької області

    У статті розглядається формування національного складу населення Чернівецької області на різних історичних етапах. У різні часи ця територія входила до складу різних держав. Це позначилося на сучасній національній структурі населення. За даними перепису 2001 року в області проживали представники близько 80 національностей та народностей. Найчисельнішими були українці (74,7%), румуни (12,4%), молдовани (7,3%), та росіяни (4,1%). На інші національності припадає 1,5%.
   Ivan Kostaschuk. For question about developmental stages of the national strukture of the Chtrnivtsi Region`s population. The questions of the national strukture of the population in Chernivtsi Region, accoroling to the historikal periodsare studied in this thesis. En different periods of time, this area belonged to different countrils. Et influenced the modern national strukture of the population. According to the records of the census in 2001 ukar,about 80 nationalities lived in the region. Ihe most numerous among them coere: ukrainians (74,7%), rumanians (12,4%), moldavians (7,3%) and russians (4,1%). 1,5 % is due to the rest of ohe nationalities

    Постановка проблеми у загальному вигляді
   Упродовж багатьох століть на території сучасної Чернівецької області відбувалися складні етносоціальні процеси, які призвели до значної строкатості національної структури населення. Чернівецька область характеризується досить складним економіко–географічним та геополітичним положенням. Вона лежить у смузі стику трьох великих державних національних груп: українців, румунів та молдован. Це породжує певні проблеми під час проведення державної політики в економічній та соціально-культурній сферах, а також позначається на всіх видах життя і діяльності людей та суспільства. Саме з метою запобігання певних негараздів, державою постійно проводиться політика, яка враховує інтереси національних меншин. Так, для них створено в області ряд життєво важливих умов: преса, радіо, телебачення румунською молдавською, російською мовами, функціонує ряд шкіл, ліцеїв та гімназій з румунською і російською мовами викладання, а також єврейський та польський ЗНЗ освіти. Проводиться допомога у здобутті вищої освіти в Румунії та Молдові, і звичайно, в Чернівецькому національному університеті ім. Ю.Федьковича та інших вузах м. Чернівців, де функціонують спеціалізовані відділення.
   Чернівецька область, завдяки своєму окраїнному положенню в Україні та суцільній українській етнічній території (СУЕТ), пройшла декілька етапів свого становлення. Основними з них є: дослов’янський (з найдавніших часів до ІV ст.. н.е.), давньослов’янський (ІV – ІХ ст. н.е.), період Київської Русі (Х – ХІІ ст. н.е.), Галицько–Волинської держави (сер. ХІІ – ХІV ст. н. е.), Молдавського князівства (1359 – 1538), Султанської Туреччини (1538 – 1774), Австро-угорської та Російської імперії (1774 – 1918), Румунії (1918 – 1940), УРСР (1940 – 1991) та незалежної України (з 1991 р.).
   Історичний перебіг подій, передусім, входження території до складу різних держав, позначився на національній структурі населення краю, яка формувалася внаслідок переселення народів. У різні епохи її строкатість виглядала по-різному, але все ж таки простежується прямий зв’язок сучасної національної структури із історичними особливостями формування.
   Аналіз останніх досліджень
   Проблема національної структури та процесів розглядалася багатьма вченими, як географами, так і істориками (Шмедес К.Г., Тимощук Б.О., Оникієнко В.В., Крачило М.П., Доманицький В., Канюк, Димир В., Стежару Д., Жуковський А., Кайндль Р.Ф. та багато інших). Але, здебільшого, ці дослідження мали хорологічний аналіз, тобто акцентували увагу на чисельності та географії націй. Сучасні дослідження нале-жать Я.І.Жупанському, В.М.Ботушанському, В.О.Джаману, В.П.Крулю та ін. Саме вони звертаються до питання про національний склад, як генетичне утворення, яке пройшло історичний шлях розвитку. Проте, недостатньо вивченим залишається хронологічний аспект даної проблеми, тобто власне формування, чисельність та географія національного складу населення Чернівецької області, в різні періоди, його відбиток на сучасну структуру, а також суспільно-етнічну думку та особливості життя.
   Мета статті
   Головною метою статті є вивчення та дослідження особливостей формування національної структури населення, чисельності та географії представників окремих національних груп. Основним завданням було встановлення зв’язків між етносоціальними процесами різних епох та їх віддзеркаленням у сучасній національній структурі населення.
   Виклад основного матеріалу
   Заселення сучасної території Чернівецької області розпочалося ще в сиву давнину, в період раннього кам’яного віку – палеоліту. Перші люди на території краю з’явилися ще 300–100 тис. років тому біля нинішнього села Бабин Кельменецького району. Проте найдавнішу стоянку середнього палеоліту, яка існувала близько 40 тис. років тому, знайдено біля затопленого на сьогоднішній день Дністровським водосховищем села Молодове Сокирянського району. За новими даними археологів можна стверджувати, що перші люди появилися тут 350 тис. років тому, поскільки наприкінці 2002 року у м.Чернівці було знайдено скелет пітекантропа такого віку [4].
   Поселення раннього та середнього палеоліту виявлені в долинах річки Дністер на її правому березі, та р. Прут (лівий берег). У період пізнього палеоліту територія замешкання збільшилася – заселений був правий берег р. Прут та її притоки р. Черемош. Мезоліт (середній кам’яний вік) ознаменувався потеплінням і відступом льодовика на північ. Найбільша густота поселень виявлена знову в долині річки Дністер. У період неоліту (нового кам’яного віку)населення почало менше залежати від природних умов, і тому заселялися вже і перед-гірські райони області.
   На зміну первісного суспільства в ІV тис. до н.е. прийшла нова доба у історії людства, яка одержала назву енеоліт, або мідна доба. Даний період на території області представлений трипільською культурою – першою землеробською цивілізацією Європи. У краї виявлено близько 300 пам’яток цієї культури, які поширені не тільки в Придністров’ї, але і в долині річки Прут, та її притоки Черемош. У ІІ – на початку І тис. до н.е. корінні зміни в житті місцевого населення викликала бронзова епоха, яка представлена культурами шнуркової кераміки, комарівською та ноа. Головною особливістю у ході заселення краю цього періоду є поява поселень на захід від р. Прут.
   У перших століттях І тисячоліття до н.е. на західних землях сучасної Чернівецької області поширюється голіградська (фракійського гальштату) культура. Це перша культура ранньозалізного віку. Із середини VІІ ст. до н.е. у цьому краї поселяються скіфські племена, ймовірно, скіфи-орачі, згадувані Геродотом, які представлені західно-подільською скіфською культурою (VІІІ–ІІІ ст. до н.е.), пам’ятки якої знайдені в багатьох населених пунктах краю. У ІІ–І ст. до н.е. тут набувають поширення пам’ятки лукашівської культури. Носіями її було, скоріш за все, змішане населення, яке носило елементи слов’ян, гетів і германців. Етнокультурна ситуація на терені краю ускладнюється в І – ІІ ст. до н.е., коли тут з’являються сармати. Аналіз археологічних даних дозволяє констатувати, що в цей час на землях краю мешкало змішане населення, в середовищі якого простежуються слов’янські, дакійські, сарматські та германські елементи. [5]
   У ІІІ – ІV ст. н.е. спостерігається стабілізація етнічних процесів у реґіоні. На території Чернівецької області чітко виділяються дві синхронні археологічні культури – черняхівська та карпатських курганів, межею між якими була р. Прут. Нині на території області відомо майже 250 поселень і могильників черняхівської культури та 30 пам’яток культури карпатських курганів [2]. Це дає змогу стверджувати, що територія Прут-Дністровського межиріччя в цей час була більш густіше заселена, ніж Прут-Сіретська. Аналіз археологічного матеріалу з пам’яток черняхівської культури дає змогу стверджувати, що одним з етнічних елементів культури був слов’янський.
   Так закінчився дослов’янський період в історії Чернівецької області. Його закінчення ознаменувалося появою у ІV ст. н.е. перших слов’янських племен – предків українського народу. Про етнічну приналежність племен, які поселялися тимчасово в краю, говорити важко. Вони носили в собі слов’янський, германський (ґоти), або монгольський (гуни) елемент. Але здебільшого тут проживали представники таких етнічних культур, які мали елементи декількох націй [5].
   Першими племенами, які поселилися на схід від Карпат і до Кавказу, заснували тут свою власну державу, було слов’янське плем’я антів. Антська держава проіснувала від кінця ІV до VІІ ст. Проте перші вістки про слов’ян маємо від римських письменників – Плінія Старшого, Птоломея з І – ІІ ст. н.е., які називають їх венедами [5]. За іншими джерелами перша писемна згадка про слов’ян під назвою “склавіни” датується V І ст. н.е. [1]. Перша теорія підтверджена і в книзі “Буковина: загальне краєзнавство” виданої в 1890 році [10]. Вона є вірогіднішою. Тому можна стверджувати, що предки української нації – слов’яни жили в краї з ІV ст. н.е. Давньослов’янський період (ІV – ІХ ст. н.е.) ознаменувався поширенням в краї празької (V – VІІ) та східнослов’янської культури типу Луки Райковецької (VІІ – Х ст.). Остання представлена більш, як 150 пам’ятками. Одержані археологічні матеріали засвідчують про високу єдність матеріальної культури східних слов’ян Правобережної України напередодні утворення давньоукраїнської держави – Київської Русі. Представником східнослов’янської культури типу Луки Райковецької, було відоме плем’я тиверців. Внаслідок об’єднання слов’янських племен у другій половині ІХ ст. утворюється могутня середньовічна держава – Київська Русь. Її вважають першим політичним об’єднанням давнього українського народу.
   У Х – ХІІ ст. сучасна Чернівецька область входила до складу Київської Русі. За корінними жителями краю слов’янського походженнями, як і за всім тогочасним населенням Русі, закріпилися самоназви “русич”, “руський”, “руснак”, а згодом – “українець”.[1] Про етнічну приналежність в цей час говорити досить важко. Відомо лише те, що абсолютну більшість становили слов’яни – русини, які започаткували українську націю. Крім того в краї, напевно, залишились проживати представники відтіснених германських та інших етносів. У ІХ – Х ст. слов’яни були відтіснені з півдня Буковини до Кар-пат мадярами, а згодом печенігами [5]. З середини ХІІ ст. територія Чернівецької області належала до Галицького князівства. Так почався наступний – четвертий етап державотворення та формування національного складу населення. Він ознаменувався досить складними перетвореннями в житті тогочасного суспільства. У 1241 році на Русь, а також і наш край, насунула монголо-татарська орда. Сюди потрапляють розбиті дикою ордою куманці, які змішуються із корінними жителями [5].
   Розпад Галицько-Волинського князівства призвів до утворення автономної української формації – Шипинська земля, на схід від якої не було деякий час інших державних утворень. Саме тут в кінці ХІІІ – на початку ХІV ст. поселяються молдовани, які асимілювали частину давньоруського населення, яке проживало на цій території [6]. На початку ХІV ст. у краї поселилися румуни – вихідці із Карпатських гір [10].
   Із середини ХІV ст. в історії краю розпочався новий етап, який ознаменувався приєднанням території сучасної Чернівецької області до Молдавського князівства. Саме цей етап і призвів до значної зміни в національній структурі населення краю. В цей час продовжувалася міґрація до Північної Бессарабії та на Буковину молдавського населення. Окрім того, внаслідок релігійного й економічного гніту у Вірменії на територію південних степів України та Південної Бессарабії, а згодом і територію Північної Буковині переселяються вірмени [10]. Відомий молдавський господар Олександр Добрий дав право торгівлі євреям, що сприяло їх значному переселенню із Німеччини та Польщі, а також у цей період до краю переселяються й німці – із Трансільванії, які пізніше зазнали тут переслідувань, через що їхня чисельність пізніше значно скоротилась Окрім того, саме за часів Молдавського князівства велика кількість поляків прибула на територію сучасної Чернівецької області і придбала великі маєтки [10].
   Етносоціальна політика молдавських господарів сприяла збільшенню розмаїття національностей на території Північної Буковини та Північної Бессарабії. Проте головним етносом тут залишався український, про що свідчать топонімічні матеріали. Із 124 топонімів, що зафіксовані актами ХV ст., 118 належать до слов’янських, тобто українських. Ще три із назв вважають такими, що не мають відповідників ні в слов’янських, так і в романських мовах. І лиш три топоніми мають молдавське походження [1].
   Влітку 1538 року більша частина сучасної Чернівецької області потрапила під панування Османської імперії. У цей час у краї почали переслідувати вірменів, частка яких помітно зменшилася. Збільшення торгівлі призвело до значного зростання питомої ваги греків у краї, які залишалися тут на постійне проживання. Внаслідок таких обставин на території сучасної Чернівецької області формується національна структура населення, де переважаючою нацією залишалася українська, але значна частина припадала також на молдаван, вірмен та греків [1].
   У 1774 році відбулася окупація північної Буковини австрійськими військами, а у травні 1775 року дана територія була офіційно приєднана до Габсбурської імперії. Хотинська рая, ще деякий час належала Турецькому князівству, але за Бухарестським мирним договором між Росією і Туреччиною вона відійшла до складу Російської імперії.
   Таким чином сучасна Чернівецька область опинилася під владою двох імперії – Австрійської та Російської, що в значній мірі вплинуло на формування національної структури населення.
   На час приєднання краю до Австрії більшість населення складали українці (54 – 58%), майже чверть – молдовани (румуни). Із усіх сіл Буковини лише у 28 зовсім не було українців, румунів – у 64 селах [1]. У 80 – 90 роках ХVІІІ ст. відбулося зростання питомої ваги українців, що пояснюється насамперед процесом українського національного відродження, в ході якого вони почали себе національно самоусвідомлювати і при переписах записувалися не “волохами” (за віросповідуванням), а русинами, тобто українцями. Проте на початку ХХ ст. відбулося деяке зниження українського населення, що пояснюється їхньою масовою заокеанською еміґрацією, вищою дитячою смертністю, записом румунськими переписувачами у 1910 р. значної частини українців (до 22 тис осіб) румунами, особливо у селах із змішаним населенням, відносно швидшим приростом населення інших національностей.
   Другою за чисельністю у цей час була румунська нація. Північніше від Пруту румуни цілком населяли такі громади, як Магала, Буда, Котени (Котул – Остриця), Бояни і Новоселиця. На території Північної Буковини їх частка складала: у 1869 р. – 18% (78,1 тис. осіб), 1890 р. – 17% (73,1 тис. осіб), 1900 р. – 16% (77,2 тис.) та 1910 р. – 16% (96, 2 тис.) [1]. Зниження питомої ваги румунів у кінці ХІХ ст. пов’язане, як уже зазначалося, з національним самоусвідомленням частини українців, а також відносно швидким приростом населення інших національностей.
   В період Австро-Угорської імперії на території краю досить швидко зросла частка єврейського населення. На час окупації на Буковині налічувалося 526 сімей, а за даними 1890 року цей показник зріс до 15000 сімей [1,8]. Така тенденція спостерігалася і в Північній Буковині. Це можна пояснити тим, що їм було надано деякі привілеї у торгівлі та інших сферах. Основною метою євреїв, з якою вони переселялися була комерційно-торгівельне, промислово-ремісниче, фінансово-лихварське заняття, а з часом – діяльність в судовій, адміністративній, медичній, освітній та інших сферах. Із 1789 року дозволено наділяти єврейські сім’ї землею. Кількість євреїв у Північній Буковині відповідно тут становила: 1857 – 8% (25 тис.), 1869 р. – 12% (38,4 тис.), 1880 р. – 14% (52,7 тис.), 1890 р. – 13% (66 тис.), 1910 р. – 15% (75,1 тис. осіб) [1,8].
   Помітно зросла у цей час і частка німців. Так, у Північній Буковині у 1869 році їх налічувалося 21,2 тис. (8%), 1880 р. – 13,4 тис. (4%), 1890 р. – 16,3 тис. (4%), 1900 р. – 29,3 тис. (6%), 1910 р. – 26,5 (5%). Це пояснюється значним переселенням німців у 1782 – 1850 роках для розвитку ремісництва. Вони заснували у Північній Буковині 6 колоній: Молодія, яка заснована у 1782 році (Чернівецький повіт), Александердорф і Катерінендорф у Вижницькому повіті, заселені найпізніше уже буковинськими німцями – колоністами у 60-х роках ХVІІ ст., Авґустендорф, Стара Гута, Нова Гута у Сторожинецькому повіті [10].
   Досить чисельною групою були і поляки, які проживали розсіяно по всьому краї, але здебільшого у Чернівцях і у суміжних з Галичиною повітах. Найбільша імміґрація польських елементів відбулася після 1786 року, коли Буковина під назвою “Чернівецький округ” була об’єднана з королівством Галичина. У 1880 році у Північній Буковині проживало 14,7 тис. поляків (4%), 1890 р. – 18 тис. (4%), 1900 р. – 20,3 тис. (4%), 1910 р. – 30,3 тис. осіб (6%) [1,8].
   Проживали у краї і липовани (филипони), російське населення – старообрядці, які втікали з Російської імперії від переслідувань за їх релігійне переконання. Вони проживали у закритих населених пунктах Біла Криниця, Климівці, Соколинці або Липовани біля Митоки Драгомирної, Липовани (Косованка) біля Лукавця та Мигодри, а також частково розсіяно, переважно в містах та торгових містечках, як торгівці фруктами [10].
   Цигани на території краю значною кількістю були вкраплені в населених пунктах Михальча, Глинниця, Сторожинець, Глибока та інших. У цей час мешкала у краї невелика частка вірменів, чехів, угорців, словаків, греків, болгарів та інших національностей. Чехи, угорці та словаки появилися саме у період, коли Північна Буковина входила до складу Австро-Угорської імперії [10].
   Східна частина сучасної Чернівецької області – Північна Бессарабія, або ж Хотинська рая, як уже зазначалося входила до складу Російської імперії. Тут також відбувалися певні зміни у народонаселенні, зокрема досить значний ріст населення. Упродовж всього періоду загальна чисельність зросла майже у 10 разів, у 1902 році вона становила у повіті 303,3 тис осіб. Відбулися і зміни в національній структурі населення. Звідси виїхала більшість татарів, греків, частково – молдован (на південь Бессарабії). Проте сюди втікали з турецьких володінь українці та росіяни. Поскільки в Хотинській райї не було кріпацтва, то сюди ринуло багато втікачів з українських та російських губерній, старообрядців (росіян). Останні з них значною чисельністю оселилися в Хотині, та селах Грубна, Білоусівка та ін. Сюди з Молдавії, Галичини та Поділля переселялися євреї та поляки.[1]
   У середині ХІХ ст. (1848 р.) у трьох волостях Грозинецькій, Клішковецькій та Новоселицькій із 30,2 тис. осіб 25730 (85,3%) становили українці, 120 (0,04%) – євреї, 351 (1,1%) – росіяни, 3605 (12,6%) – молдовани і румуни. У майбутньому це співвідношення змінювалося на користь єврейського та російського населення, про що свідчать дані перепису 1897 р., за якими українці становили 53,2%, молдовани – 23,8%, євреї – 15,6%, росіяни — 5,8%, німці – 0,2%, представники інших національностей – 1,4% [1].
   У 1918 році (а Північна Бессарабія остаточно в 1920 р.) територія сучасної Чернівецької області стала складовою частиною королівської Румунії. Даний період ознаменувався румунізацією українського населення, а також і представників інших національностей, які замешкували територію нинішньої Чернівецької області. Це позначилося на результатах переписів населення, зокрема національного складу, які проходили у румунський період.
   Одним із заходів румунізації було те, що цілому ряду населених пунктів було дано нові румунські назви. Українців змушували змінювати свої прізвища на румунські, причому особливий тиск чинився властями на селян – боржників, яким після запису румунами скасовували частину боргу. Кількість румунського населення в краї “збільшувалася” завдяки фальсифікаціям під час проведення перепису населення. Так, за 20 років від перепису 1910 року українське населення Північної Буковини згідно із статистичними даними скоротилося з 283 тис. осіб до 221 тис. осіб, і кількість румунів зросла з 96 тис. до 148 тис. осіб. [1,8] Зрозуміло, що такі показники можна було одержати тільки шляхом фальсифікації даних перепису.
   Слід зауважити, що у румунський період відбулися зміни у національній структурі студентів Чернівецького університету. Якщо, в 1920 році із 1671 студента було 371 румун (22%) та 239 українців (14%), то в 1938 році з 2630 – румунів було 2186 (83%), а українців лише 75 (3%).[1]
   Поскільки серед національностей у загальному на Буковині 34% припадало на волохів, тобто українців [7], а їх найвища частка була в українських повітах – Кіцманському та Заставнівському то можна судити, що у національній структурі населення Північної Буковини (враховуючи і фальсифікації даних перепису) переважали українці.
   У Хотинському повіті серед національностей переважали також українці. Їх частка складала більше 60%. Близько 23% припадало на молдован. Появилися у цей час і румуни, але це були переважно військові. Решта (близько 17%) припадало на євреїв [3].
   Тому можна стверджувати, що в румунський період на території Чернівецької області у національній структурі населення переважали українці. Значну частку становили румуни, молдовани, євреї, німці та інші національності.
   7 серпня 1940 року було утворено Чернівецьку область у складі УРСР. Почався процес русифікації населення краю. Але він враховував деякі інтереси кожної з національної меншин. Зокрема, видавалося газети як українською, так і румунською мовами (2 газети).
   Міґраційна політика в цей час призвела до значного збільшення у Чернівецькій області росіян. Так, якщо в 1946 р. їх було 5992 особи, з них більше половини – місцеві старообрядці, то у 1959 р. – 51268 осіб або у 8,5 рази більше. У цей час кількість українців зросла у 1,5 рази, а румунів: молдованів – у 1,2 рази. [1] Слід зауважити, що процес русифікації охопив в основному міста області, особливо Чернівці. У сільській місцевості він мав дещо менші масштаби.
   За даними перепису населення 1970 р. в області проживало 844877 осіб. З них – українців 581109 (68,8%), румунів 84878 (10,1%), молдованів 7890 (9,3%), росіян 53364 (6,3%), євреїв 37459 (4,4%), поляків 5275 (0,6%), білорусів 2201 (0,3%), та представників інших національностей 2211 (0,3%) [9, 2].
   У міжпереписний період 1970–1979 р. зросла кількість населення до 896508 осіб [9]. У національній структурі населення відбулися деякі зміни. Зокрема, зросла частка таких національностей, як українців – до 70,2% (629125 осіб), молдован – 9,5% (85027), росіян – 6,6% (59256), румунів – 10,1% (90485), поляків – 0,6% (5438), білорусів – 0,2% (2309), (у процентному складі їх кількість зменшилася на 0,1%), та представників інших національностей – 0,3% (2587). За цей період значно зменшилася в краї частка єврейського населення – до 2,5%, а їх чисельність складала 22281 особи [9].
   Останній, радянський перепис населення 1989 р. відобразив збільшення чисельності населення (940801 особа), а також частки українського населення – 70,8% (666095), румунів – 10,7% (100317), росіян – 6,7% (63066), білорусів – 0,3% (28640), та представників інших національностей – 0,3% (2771). За цей міжпереписний період продовжувала зменшуватися частка єврейського населення – до 1,7% або 16469 осіб. Почала зменшуватися також і частка молдован. У 1989 р. їх у краї проживало 84519 особи, тобто 9,0 %. Всього за даними перепису 1989 р. у Чернівецькій області проживали представники 69 національностей, що свідчило про поліетнічність території [2, 9].
   24 серпня 1991 р. Українська держава стала незалежною. Політичні, соціально-економічні та інші передумови в значній мірі вплинули на формування національної структури населення. Починаючи з 1994 року загальна чисельність населення в області зменшується.
   За даними першого Всеукраїнського перепису населення 5 грудня 2001 року, загальна чисельність наявного населення у Чернівецькій області склала 922,8 тис. осіб, а постійного – 919 тис. осіб. На території Чернівецької області проживали представники близько 80 національностей та народностей. Продовжувала зростати частка українців, румунів та представників інших національностей. Зокрема, чисельність українського населення становила 689 тис. осіб (74,7%), румунів – 114,6 (12,4%) та представників інших національностей – 7,7 (0,8%). Частка населення інших національних груп відповідно до перепису 1989 р. зменшилася. Зокрема, молдован – до 7,3 % (67,2 тис осіб), росіян – 4,1 % (37,9), євреїв – 0,15 % (1,4), поляків – 0,4% (3,4), та білорусів – 0,16 % (1,5) [9].
   Висновки та перспективи досліджень
   Аналізуючи дані останнього, а в незалежній Україні, першого Всеукраїнського перепису населення від 5 грудня 2001 року, можна побачити, що національний склад населення Чернівецької області є досить строкатим. Таке розмаїття можна пояснити складним географічним положенням території та особливостями її історичного розвитку. Дослідивши історичний розвиток території, можна встановити, що на ній першими, за національними ознаками, проживали представники слов’ян, тобто давніх українців. Румунське населення поселилося пізніше, в кінці ХІІІ на початку ХІV ст. У цей час сюди переселялися і представники інших національностей (німці, євреї, вірмени, поляки). У подальші століття поселилися також росіяни (липовани), цигани, словаки, греки, болгари. У різні етапи історичного розвитку простежувалися зміни у національній структурі населення на користь населення пануючої держави. Так, у період Російської імперії значно зросла частка росіян, у румунський – румунів і т.д.
   У наш час в найменшій області Україні проживають представники близько 80 національностей. Найчисельнішими є українці, румуни, молдовани, росіяни, поляки, білоруси, євреї.
   Дослідження теми є досить актуальною і перспективною. Дана тематика ще мало вивчена. У першу чергу необхідно відтворити національну структуру населення в різні історичні періоди. Також необхідно чітко з’ясувати головні причини збільшення чи зменшення чисельності тих чи інших національних груп у різні часи. Потребують детального дослідження і взаємозв’язки між матеріальною та духовною структурами різних національних груп.

Література
1. Буковина: історичний нарис / За ред. С.С.Костишина. — Чернівці: Зелена Буковина, 1998. – 416 с.
2. Географія Чернівецької області: навчальний посібник / За ред Жупанського Я.І. – Чернівці: ЧОД, 1993.
3. Димир В., Стэжару Д. Под гнетом румунских бояр. – Москва: Военгиз. – 1932. – 48 с.
4. Житарюк Н. Обід Пітекантропа по-буковинськи // День. – 2003, 3 січня. – 24 с.
5. Жуковський А. Історія Буковини (в 2-х томах). – Чернівці: Облполіграфвидав. — 1991.
6. Зеленчук В.С. Население Бессарабии и Поднестровья в ХІХ в. (етнические и социально-демо-графические процессы). – Кишинев: Штиинса. –1979. – 288 с.
7. Канюк В. Буковина в румунській неволі. Харків: Державне видавництво України. – 1930. – 135 с.
8. Матеріали Чернівецького обласного державного архіву.
9. Матеріали Чернівецького обласного управління статистики.
10. Населення Буковини (з книги “Буковина. Загальне краєзнавство”, укладеної колишнім крайовим жандармським командуванням № 13 ц.к. жандармерії з нагоди 50-річного ювілею правління імператора Франца – Йосифа І (Чернівці, 1899). Німецькою і української мовами. – Чернівці: Зелена Буковина, 2000. – 160 с.)

Опубліковано:
Іван Костащук. До питання про етапи формування національного складу населення Чернівецької області // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. - Випуск 2 (10). - С.76-81.

на попередню сторінку