УДК 379.85 (1)                                                                                                                                                                   Світлана Шепетюк

 

Історичні особливості  та чинники, що вплинули на формування

 та розвиток туристично-рекреаційного комплексу

Івано-Франківської області

 

    У статті проаналізовано історичні особливості та фактори, що вплинули на розвиток туристично-рекреаційного комплексу в Івано-Франківській області. Охарактеризовано особливості розвитку туризму  в різні історичні періоди. Досліджено сучасний стан туристично-рекреайційного комплексу цього регіону.

    Svitlana Shepetyuk. Historikal peculiarities and factors that influenced upon forming and development of the Tourist and Recreation Complex of Ivano-Frankivs’k Region. 

    In the article the historical  peculiarities and factors that influenced upon forming and development of the Tourist and Recreation Complex of Ivano-Frankivs’k Region are analyzed. The stades of tourism development during various historical periods are characterized. Besides the article describes the modern condition of the Tourist and Recreation Complex of Ivano-Frankivs’k Region.

 

 

    Актуальність теми. Ще за стародавніх часів у різних країнах світу люди здійснювали близькі й далекі мандри. Одні з метою вклонитися святим місцям або встановити торговельні зв'язки з сусідами, інші – побачити якесь „чудо” або навчитися новому ремеслу чи якимось наукам. З розвитком суспільства пересування людей стало однією з активних форм їхнього спілкування як всередині країни, так і для встановлення міждержавних стосунків. Починаючи з минулого століття, в туристських подорожах  люди  стали  поєднувати освітні або наукові цілі з раціональним відпочинком і розвагами.

    У кожній країні для розвитку внутрішнього та міжнародного туризму були свої соціально-економічні, культурно-історичні та природно-географічні передумови.

Івано-Франківщина – унікальний в історичному відношенні край з великою кількістю архітектурних пам’яток, пам’яток історії та культури, на які слід звернути увагу  як з метою їх збереження, як історичної цінності, так і з метою сприяння розвитку внутрішнього та зовнішнього туризму.   

    Рівень вивченості проблеми. У працях багатьох дослідників висвітлено багато сторінок з історії розвитку рекреації в Українських Карпатах. Важливе значення має розкриття і з'ясування тих конкретно-історичних обставин і суспільно-політичних, економічних та культурних факторів, якими зумовлювалася активна участь українського населення Карпатського регіону в загальному процесі історичного розвитку української народності, умови життєдіяльності населення.

    В Україні цими питаннями займалися такі вчені, як: Ю.І.Пітюренко, О.В.Краснопольський, Я.І.Бондаренко, А.І.Доценко, Ф.Д.Заставний, Б.І.Заставецький, В.Грабовецький, С.Андріїшин, Н.Недашківська та багато інших. [5]

    Постановка проблеми. Наукова доцільність спеціальних географічних досліджень про розвиток господарства, передусім рекреації населення Карпат зумовлена й актуальною потребою показати сучас­ні господарські процеси, величезні за своїми масштабами і значимістю зміни, які відбулися і відбуваються тут на ґрунті соціально-економічних перетворень, нових політичних і культурних умов.

    Основна частина. У сучасному світі туризм – це багатогранне явище, тісно пов’язане з економікою, історією, географією, архітектурою, медициною, культурою, спортом та іншими науками. Однак жодна з них не може повністю і вичерпно охарактеризувати його як об’єкт власних досліджень і жоден з існуючих соціально-економічних інститутів не в змозі самостійно розв’язати комплекс його проблем.

    Національно-культурне відродження в Україні, зокрема на Івано-Франківщині, що спостерігалося впродовж XIX ст. і супроводжувалось зростанням інтересу освіченої частини населення до мови свого народу, його історії, культурної спадщини тощо, сприяло появі туризму як форми та способу пізнання свого краю. На той час набули значного поширення мандрівки та подорожі. Активно їх здійснювали українські студенти в Гали-чині. Насамперед це були молоді люди, які відчули потребу в поглибленому вивченні джерел національної самобутності, народних звичаїв, фольклору, культурної спадщини. Як свідчать численні матеріали, в мандрівках брали участь такі відомі особи, як Яків Головацький та Іван Вагилевич, батько й син Микола та Корнило Устияновичі, Іван Франко та Іван Нечуй-Левицький. Немає сумніву в тому, що ці мандрівки відіграли важливу роль у національному вихованні тогочасної молоді.

    Влітку 1834 р. Я.Головацький здійснив подорож пішки зі Львова через Миколаїв, Стрий та інші міста Прикарпаття й Буковини, звідки повернувся кіньми через Чортків, Бучач, Монастириську до Львова. Повернувся Я.Головацький додому в 1835 р., подолавши Карпатські гори, через Маняву, де відвідав руїни монастиря, закритого австрійською владою в 1785 р.

    Після закінчення Львівської духовної семінарії у 1840 р. Я.Головацький здійснив ще одну мандрівку, на цей раз – з Коломиї через Чорногору в Українське Закарпаття та у північно-східну Угорщину. Були й інші, менш тривалі мандрівки. Під час кожної з них Я.Головацький вивчав рідний край, пам’ятки історії та писемності, побут населення, збирав етнографічні та фольклорні матеріали, що стали основою його численних публікацій.

    Пристрасним мандрівником був також Іван Вагилевич (1811-1866), один з найбільших авторитетів у галузі дослідження української історії, зокрема давніх її часів. У роки перебування у Львівському університеті (1830 - 1837). І.Вагилевич здійснює ряд подорожей по краю, збирає фольклор та етнографічні матеріали, відвідує історичні пам’ятки, проводить археологічні дослідження. Він щороку по кілька разів мандрував у Карпати. На основі зібраних матеріалів вивчав життя автохтонних корінних мешканців Українських Карпат – бойків, гуцулів і лемків. У нарисі (1843 р.) про так звані берди, або скелі, біля Урича, що за кілька кілометрів від Дрогобича, описує ландшафт Урича та широкі обрії, які відкриваються з висоти його скель, створюють ілюзію мандрів по Бойківщині та прилеглому до неї Прикарпаттю.

    Постійно здійснював подорожі по краю Омелян Партицький (1840-1895). Про подорож у Карпати в 1873 р. трьох українських мандрівників О.Партицький розповів на сторінках свого часопису „Газета шкільна”. 

    Особлива роль в історії вітчизняного туризму належить Іванові Франку (1856-1916). Здійснюючи ще в ранньому дитинстві, а пізніше учнем Дрогобицької гімназії та студентом Львівського університету мандрівки по Прикарпаттю й у Карпати, І.Франко збагнув велике науково-пізнавальне й патріотично-виховне значення подорожей.

    Національно-культурне відродження 60-х рр. XIX ст. в Галичині характеризувалося консолідацією молоді навколо українсько-руської національної ідеї, що насамперед викликало в неї бажання організовувати мандрівки Галичиною з метою вивчення історії, мови, побуту народу. Збереглися матеріали про мандрівки студентської молоді, що були вміщені в газетах 80-х рр. Зокрема, влітку 1883 р. 20 молодих людей зі Станіслава, Коломиї, Перемишля, Сокаля, Тернополя, Відня здійснили похід за маршрутом Станіслав – Манявський Скит – Надвірна – Делятин – Микуличин – Коломия.

    Наступна мандрівка влітку 1888 р. пролягала зі Станіслава на Коломию – Печеніжин – Яблунів – Косів – Яворів – Снятин. У ній взяли участь 38 осіб.

    Отже, в розвитку туризму на Івано-Франківщині у другій половині XIX ст. був пріоритетним саме народознавчий аспект.

    Варто простежити також історію становлення спортивного туризму на Прикарпатті.

    Туризм, як вид спорту, виник у 1862 р. в Австрії. У 1896 р. з ініціативи віденської „Робітничої газети” було створено туристське товариство „Друзі природи”. Воно стало вагомим чинником виникнення туристських гуртків на всій території Австро-Угорщини, під владою якої було й Прикарпаття.

    На Станіславщині перше спортивно-пожежне товариство „Січ” було засноване в 1910 р. Воно організовувало екскурсії, походи, під час яких молодь навчалася орієнтуватись на місцевості, складати картосхеми, ставити намети, розпалювати вогнища тощо.

У Станіславі перший „пластовий” гурток було засновано в 1911 р. в українській гімназії під опікою вчителя Г.Кичуна та семінариста М.Шкабрія, який організував „пластові” вправи ще восени 1911 р.

    Найголовнішим напрямом діяльності „Пласту” були туристські походи та створення мандрівних і постійних таборів, де молодь набувала фізичного й військового вишколу, підвищувала свою національну свідомість.

    Розвиток туризму в XIX ст. мав сприятливий вплив на зростання будівництва готелів.

У другій половині 30-х рр. на Івано-Франківщині було зроблено перші кроки  щодо створення інфраструктури туризму.

    Ініціатива щодо організації туристичної діяльності на території як Івано-Франківської області, як і Західної України загалом, належала провідним українським діячам того часу.

20-30-ті роки ХХ ст. характерні спробою вироблення комплексного підходу до організації туризму і краєзнавства в Галичині.

    Зі зростанням чисельності аматорів пізнавального мандрівництва, перед його організаторами постала потреба об’єднати зусилля окремих туристів у єдиній організації. Слід зауважити, що, хоча інтерес до власної історії в широких колах галицької громадськості існував завжди, туризм середини 20-х рр. мав більш розважальний і спортивний, а ніж краєзнавчо-пізнавальний характер. Обмеженою була і територія проведення екскурсійного мандрівництва. Природничі мандрівки скеровувались майже завжди в гори, і то чи не виключно долиною Пруту та вздовж хребта Чорногора. Практично поза увагою залишились такі цікаві з історичного погляду місцевості, як Звенигород, давні замки та монастирі, Бескиди і Горгани. Майже не практикувалися локальні прогулянки до околиць найближчих сіл і містечок.

    Відсутність організації краєзнавчо-туристичної діяльності негативно впливала на рівень проведення екскурсій. Мандрівки організовувалися стихійно, часто без відповідної попередньої наукової підготовки. Давався взнаки брак спеціально розроблених маршрутів.

Вирішити всі ці проблеми можна було лише спільними зусиллями аматорів галицької старовини. Таким об’єднанням стало краєзнавчо-туристське товариство „Плай”, засноване у жовтні 1924 р. у Львові.

    Статут „Плаю” передбачав поширення діяльності товариства на всю територію Станіславського воєводства. Метою діяльності організації декларувалося „дослідження рідного краю та інших земель, розповсюдження зібраних про них відомостей, нагромадження і опрацювання наукових та туристичних матеріалів”. Окремо повідомлялося про наміри вивчати й охороняти пам’ятки історії, культури та природних форм, збирати й зберігати різноманітні предмети старовини, зразки народного мистецтва та народних промислів.

    На літо 1925 р. товариство запланувало екскурсії в Карпати та по Галицькому Поділлю. На жаль, ці плани не було реалізовано, через те що не вдалось досягти згоди з провідниками, які б узялися за проведення довготривалих мандрівок. Львівські краєзнавці встановили контакти з туристським гуртком „Чорногора”, зі Станіслава, організаторами туристського руху в Карпатському регіоні Р.Щипайлом з Коломиї та М.Гербовим з Косова.

    Упродовж 1928-1930 рр. цілу низку мандрівок Гуцульщиною та Бойківщиною організовує львівський „Луг”. В окремих його мандрівках брало участь до 60 осіб. У 1929 р. група шанувальників місцевої старовини з Тернополя провела кілька екскурсій на автомобілях.

    У квітні 1910 р. група любителів мандрівок м.Станіслава сформувала організаційний комітет для створення товариства „Чорногора”, до якого увійшли С.Стеблицький, Л.Гаяновський, Я.Грушкевич, Й.Білинський, В.Янович та ін. 20 травня 1910 р. у Станіславі відбулися загальні збори, де було прийнято статут товариства „Чорногора” й обрано голову та членів Виділу (Ради). Головою товариства став С.Стеблицький, а у Виділ увійшли Я.Грушкевич, І.Стасинець, Л.Гаяновський, Й.Білинський, В.Янович.

    У 1914 р. туристське товариство „Чорногора”, як і решта товариств, припинило свою діяльність у зв’язку з початком Першої світової війни. Після її закінчення на теренах Східної Галичини, як свідчать першоджерела, туристсько-краєзнавчий рух знову відроджується, зокрема він „поширився і набрав організованіших форм з 1920-х рр.”.

    30 травня 1922 р. туристичне товариство „Чорногора” в Станіславі відновило свою діяльність. Головою українського туристського товариства „Чорногора” став лікар Я.Грушкевич, який був також членом Окружної Пластової Ради, членом редколегії безпартійного організаційно-інформаційного тижневика „Станіславські вісті”, головою „Соколу” та членом управи товариства „Бесіда”, а членами Виділу стали О.Каратницький, організатор і засновник спортивного клубу „Буй-Тур”, С.Никофорак – професор, опікун II Пластового Куреня і член Окружної Пластової Ради, Ф.Величко – урядник магістрату, член Окружної Пластової Ради, О.Борик, С.Гаванська, Т.Мацьків, С.Слюсарчук, С.Стеблинський та Л.Чачковський, які також одночасно очолювали низку культурно-просвітницьких організацій.

    В Україні до початку 70-х рр. ХХ ст. склалася цілісна система підприємств „Інтуристу”. До її складу входило 7 відділень ВАТ „Інтурист”, 14 агентств. Пізніше, у 80-х рр., підрозділи „Інтуристу” було створено і в інших областях в тому числі і в Івано-Франківській області, які до кінця 80-х рр. були закриті для відвідування іноземцями.

    Починаючи з 1991 р. коли наша держава набула статусу Незалежної Демократичної держави туризм починаю відроджуватися в повному розумінні цього слова. Інтенсивно розвивається як внутрішній так і зовнішній туризм. Особлива увага зараз приділяється сільському зеленому туризму, який здатний задовольняти потреби як вітчизняних як і зарубіжних туристів. 

    Висновки. Отже, з даної статті видно як поетапно історичні чинники впливають не тільки на розвиток культури, населення а й на розвиток туризму в Івано-Франківській області. Більш яскраво вираженим туризм став за часів СРСР, коли інтенсивно розвивався дослідницько пізнавальний та рекреаційний туризм.

    А за часів незалежності України прогресивно розвивається як внутрішній так і зовнішній туризм.

 

Література

 

1. Витвицький Софрон. Про гуцулів. Історичний нарис. – Львів, 1873 (польською мовою).

2. Грабовецький В.В. Гуцульщина ХІІІ-ХІХ ст. – Львів, 1982.

3. Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. – Київ, 1987.

4. Домашевський Микола. Історія Гуцульщини. Том II. – Чикаго, 1985; том III. – Чикаго, 1986.

5. Доценко А. Історія розвитку географії розселення в Україні // Матеріали Другої всеукраїнської наукової конференції “Історія української географії і картографія: проблеми та перспективи” (4-5 грудня 2000 р.). – Тернопіль, 2000. – 155 с.

6. Крип'якевич Іван. З історії Гуцульщини. – Львів, 1929.

7. Мандибура М.Д. Полонинське господарство Гуцульщини другої половини XIX – 30-х років XX ст. – Київ, 1978.

8. Нога Олесь та ін. Євген Сагайдачни // Три всесвітньо-відомі постаті українського авангарду. – Львів, 1994.

9. Українські Карпати. Матеріали міжнародної наукової конференції „Україн­ські Карпати: етнос, історія, культура".– Ужгород, 26 серпня – 1 вересня 1991р. – Ужгород, 1993.

       

---

на попередню сторінку