Світ географії та туризму 

Журнал "Історія української географії"    Всі публікації журналу

Зміст номера   

 Довідка про автора публікації

Номери часопису: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12  

УДК 332.334: 477.83/.86    

Сергій Гулик                                                                                                                                            

Кадастрові карти як джерело вивчення стану земельних ресурсів Галичини XVIII - поч. XX ст.

   
    Описуються матеріали кадастрових робіт, проведених в Галичині за часів її входження до Австро-Угорської імперії, т.зв. Йосифінського (1785-1788 pp.) та Францисканського кадастрів (1819-1820 рр.), які зберігаються в архівах Тернополя та Львова, та можливості використання досвіду цих робіт при розробці сучасного кадастру земель України в умовах подрібненого землеволодіння.
    Serhiy Hulyk. Cadastres maps as studying Sours of Halychyna agrarian resources in XVIII - early XX cen. The material described deal with the cadastres works realized in Halychyna of the period of Austrian-Hungary Empire, particulary of the so-called Yosyphinskyi period (1785-1788) and Phrancisc period (1819-1820). The analyzed materials are kept in Temopil and Lviv archives. The possibilities of using the experience of the described cadastres works for the developing of modern cadastre system of Ukrainian individual landowning are demonstrated in the article.

    У зв'язку з проведенням земельної реформи в Україні, що передбачає розпаювання земель і передачу їх у власність селян, виникла необхідність розробки нового земельного кадастру, який би відповідав сучасним вимогам, а також був підставою для оподаткування землевласників. Нова кадастрова політика передбачає законодавче та науково-методичне забезпечення земельної реформи, питання кадрового забезпечення проведення кадастрової політики Даної проблематики стосується низка публікацій A.M.Третяка, О.Я.Панчука, Л.М.Перовича, ряд повідомлень у періодичних виданнях, а основні положення земельних відносин в Україні висвітлені у "Законодавчих актах та нормативних документах Держкомзему України". Перелік основних документів земельного кадастру встановлюється Верховною Радою України, а склад даних, включених у документи. Державним Комітетом України по земельних ресурсах за погодженням з Державним комітетом України по статистиці.
    В Україні нагромаджено великий досвід проведення кадастрових робіт, які проводилися на територіях великих господарств – колгоспів та радгоспів. Подрібнене землеволодіння вимагає, очевидно, іншого підходу. Великий досвід кадастрових робіт в умовах дрібного землеволодіння можна почерпнути з кадастрових матеріалів, які розроблялися в Галичині, за часів, коли вона входила до Австро-Угорської імперії.
    Латинський термін "кадастр" означає облік і економічну оцінку нерухомого майна. Створення кадастрів у Галичині бере початок від Йосифінського (1785-1788 pp.) та Францисканського кадастру (1819 -1820 рр.), зокрема від імператорського патенту з 12 квітня 1785 p., який зобов'язав обміряти та описати ґрунти на всій території державі і вирахувати натуральну та грошову вартість кожної земельної ділянки. Ця робота в Галичині тривала два роки. Було точно визначено і закріплено граничними знаками межі громад; у кожній громаді описано урочища, в кожному урочищі – окремі ділянки. У 1787 p. ці матеріали були зібрані у Львові під назвою Йосифінський кадастр (за ім'ям тодішнього цісаря Йосифа II). Патентом від 23 грудня 1817 р. встановлювалася нова система оподаткування грунтів [2].
    З метою визначення розміру податку проводилися такі заходи: вимірювання земельного майна, виготовлення карт, класифікація грунтів та оцінка прибутків від землі.
    Оцінку земель у складі австрійського земельного кадастру за чистим доходом, беручи до уваги природні особливості території, зокрема фізичні і хімічні властивості ґрунту, рельєф, водний режим і кліматичні умови місцевості, для одержання даних робили ґрунтові обстеження, в процесі яких визначали глибину гумусного горизонту, механічний склад, структуру, вологість і інші властивості ґрунту. За наведеними властивостями відбирали типові парцели, на основі яких знаходили чистий дохід.
    Згідно з матеріалами оцінки земель проводили класифікацію угідь. При цьому ділянки з однаковим чистим доходом відносили до одного і того ж класу. За родом використання земельні ділянки поділялися спочатку на чотири типи: рілля, луки, виноградники, ліси; а з 1869 року – на десять типів: рілля, сіножаті, городи, виноградники, пасовиська, полонини, ліси, озера (болота, стави), неужитки, тарифікаційні землі (копальні піску, кременю, вапнярні, дороги вздовж залізниць і тому подібне). Орні землі оцінювали за восьмикласною системою, всі інші - за п'ятикласною.
    Таким чином, податкові органи мали з найбільшою точністю визначити суму прибутку, а відповідно – і податку з кожної земельної ділянки. Однак при такій детальній класифікації прибуток з конкретної ділянки визначався з певним наближенням, оскільки його обчислювали не з кожної ділянки (що було неможливо), а тільки з ділянки-взірця певного типу ґрунту. Тому система оподаткування супроводжувалася безперервними рекламаціями, які вимагали внесення поправок і вдосконалень на кожному етапі.
    У травні 1869 p. Міністерство фінансів створило у Львові Крайову земельно-податкову комісію Міністерства землеробства та аграрних реформ з рівноправними підкомісіями у Кракові та Тернополі. Важливість комісії засвідчує той факт, що половина з десяти її членів призначалася Міністерством фінансів, а друга половина обиралася сеймом. Навіть до повітових оцінювальних комісій половину членів призначав міністр фінансів. Комісія припинила діяльність у 1918 р. Польський уряд реорганізував її в Окружне земельне управління, яке діяло до 1939 р. [1].
    В результаті проведення "постійного кадастру" в Галичині, а також діяльності Крайової земельно-податкової комісії нагромадилася величезна кількість документів, які зберігаються у Тернопільському обласному державному архіві. Центральному державному історичному архіві України у м. Львові, де кадастрові карти і досліджувалися.
    Найбільше кадастрових карт Галичини зберігається в Центральному державному історичному архіві України у м. Львові. Кадастрові карти, що зберігаються у фондах архіву (в основному, в одному фонді — 186), покривають територію дев'ятнадцяти округів Галичини і налічують 10,5 тисяч одиниць. До фондів архіву в 50-60-х роках зі Станіславського облдержархіву надійшло п'ять тон так званого розсипу (кадастрових карт). У цей же час з різних райцентрів Львівської і Станіславської областей було привезено ще сотні кадастрових карт. Зараз колекція нараховує 29043 справи за 1813 -1939 роки, з них 208 карт Тернопільського округу і 137 карт Чортківського округу.
    У фондах Тернопільського державного архіву за офіційними даними зберігаються кадастрові карти у кількості 1137 справ, що відкладалися у Тернопільській підкомісії [4]. Ними закартографовано 540 населених пунктів Тернопільської області.
    Найбільша кількість населених пунктів закартографовано кадастровими картами у Борщівському районі 56 із 60, що становить 90%, трохи менше в Гусятинському – 83%, Заліщицькому – 81%, Тернопільському – 80% (див. табл. 1.). Біля 50% населених пунктів закартографовано в Бережанському, Зборівському, Монастирському, Теребовлянському. Найменше у Збаразькому – 37%.
    Кадастрові карти є трьох типів: великоформатні, які прийнято називати оригінальними, карти на твердій основі та робочі.
    Оригінальна кадастрова карта добре промальована з чітко нанесеними межами ділянок та угідь громади. Вона складається з окремих аркушів, розміром 65 на 52 см, які укладаються згідно з директрисою. Папір оригінальної кадастрової карти вироблений в Австрії, має водяні знаки захисту, які чітко проглядаються при просвічуванні.
    На кадастровій карті відсутня легенда. На середину XIX століття по всій Австрії була прийнята єдина система позначень на кадастрових картах. Інструкція дозволяла геометрам застосовувати до 34 типів позначень, але на практиці використовувалося значно менше [2].
    Кадастрова карта обов'язково має директрису і зазначений масштаб. Відсутність в окремих картах директриси і масштабу пояснюється неповним обсягом карт. Земельно-кадастрові мензульні зйомки проводились в масштабі 1:2880. тому масштаб кадастрових карт 1:2880, 1 wz = 40 kl (1 один віденський цоль = 40 кляфтерів). Оскільки 1 wz=2,634 см, а 1 kl = 189,65 см, то це співвідношення складає 1:2880.
    При такому масштабі, крім чітких меж земель гміни (сільської ради) можливим є аналіз природних умов: типу ґрунтів, гідрографічної мережі, рослинності; типу та характеру розміщення урбаністичної одиниці (міста, села, містечка); планувальної структури дрібніших елементів (палацово-паркових; монастирських комплексів, сільських садиб); характеру ведення господарства. Знакові та колірні позначення на кадастрових картах є досить інформативними. Гідрографічна мережа (ріки, потоки, канали, стави, озера) мають традиційне позначення – заливку блакитного кольору. Напрям ріки вказаний стрілкою, а назва ріки пишеться вздовж русла.
    Колірне позначення ставу, що поріс очеретом, доповнюється знаками. Колір водойм, що висохли, на карті переданий зеленим відтінком. Річкові заплави позначені горизонтальними "крапковими" штрихами. Різні типи ґрунтів зображені різними відтінками коричневого. Часто умовні позначення доповнені написами, наприклад: нива, панські ґрунти, городи, лани. Межі земельних ділянок зображені за допомогою чорних виконаних пером ліній.
    Велика кількість умовних позначень відведена для подання точної інформації щодо зелених насаджень. Лісові масиви через значні розміри не могли наноситися на карти самими символами дерев. Знаки використовувалися лише для того, щоб вказати породи дерев, а територія лісу в масиві виділялася сірим кольором.
    Особливо багато позначень застосовувалося при зображенні садів і парків, садиб, дворів. Навіть звичайні порослі травою простори подавалися в кількох тонах зеленого кольору (луки, пасовища, незагосподарьовані ділянки), не кажучи вже про зображення проектованих травників і квітників, грядок, котрі на карті додатково опрацьовані штрихом. Подекуди зустрічається до 15 різних типів штрихування. Рівновіддалені дерева-знаки круглої крони позначають фруктові сади регулярної рядової посадки. Є довільні розташування цих знаків, які також зображують на карті сади.

Таблиця 1

Кількість сучасних населених пунктів Тернопільської області, 

охоплених кадастровими картами*

*За даними статистичного щорічника.

    Деревами з витягнутою або овальною кроною позначалися усі листяні породи. Для зображення хвойних насаджень використовувався знак, що був стилізованим уособленням зовнішнього вигляду цієї породи. Для позначення мішаного лісу ці символи застосовувалися одночасно. Зовсім маленькими знаками у формі кружків передані кущі.
    Подиву гідна деталізація кадастрових карт і ставлення до роботи над ними: для більшої атракційності зображено навіть тінь від кожного дерева чи куща.
    На картах відсутня характеристика рельєфу. Кадастрові карти створювалися з метою оподаткування, тому важливішою була характеристика ґрунту і не було доцільно інформативно перевантажувати карту. Проте конкретні земляні споруди (оборонні вали, дамби, насип при колії) і дрібні земляні форми – пагорби, на кадастрових картах позначені штрихами у напрямку ухилу схилу.
    Будинки та парцелі в межах населених пунктів накреслені точно, подекуди зазначені розміри забудови. На планах вказано матеріал, з якого виконана забудова. Жовтим кольором позначені дерев'яні конструкції; червоним – мурована забудова .
    Написи на карті виконувалися латинським скорописним шрифтом, пером чи чорною тушшю. Назви поселень, передовсім міст, подано польською мовою. У більшості топонімів – рік, гір, урочищ, також сіл – використовувались місцеві українські назви.
    Найбільш повну картину результату проведення кадастрових робіт дають карти в комплексі із описовими документами. Це документи п'яти типів: описи меж громади, алфавітні покажчики землевласників, парцеляційні протоколи (валові списки будівельних і ґрунтових ділянок), журнали врожайності, подвірні картотеки. Найінформативнішими з усіх описових документів є подвірні картотеки. На кожного землевласника заведена облікова картка із зазначенням на титульній сторінці населеного пункту, податкового повіту, номера будинку, прізвища та імені землевласника та місця його проживання. Інформація про земельні угіддя є вичерпною: вказані номер ділянки, номер аркуша кадастрової карти, на якому ця ділянка зображена, назва урочища, клас, згідно з восьмибальною системою класифікації ґрунтів, площа ділянки та прибуток від неї. Підсумки площі та прибутку зазначені по кожній сторінці та в загальному по обліковій картці [2].
    На кадастрових картах зафіксовані назви громад та населених пунктів, які входили до цих громад; назви урочищ: Степ, Степова дорога, Поплави [6-9]. Це дає змогу прослідкувати зміни в лучно-степових ландшафтах протягом століть, встановити через назви урочищ розташування різних об'єктів, які давно зникли. Надзвичайну цінність мають карти для вивчення ландшафтних змін: за незначний, з погляду історії, час зникли і з'явилися нові озера, потоки і болота, ліси. Ці топоніми є джерелом дослідження фахівців різних галузей науки.
    За допомогою кадастрових карт вивчають садибно-паркові комплекси та архітектурно-плану-вальні тенденції на території Галичини в XIX столітті. Наявність різноманітних позначень, які використовували при картографуванні партерних садів, проектованих парків, палацових і замкових комплексів та надзвичайної точності зображення дозволяє виявити, при порівнянні різночасових кадастрових карт, навіть незначні зміни в планувальній структурі паркових та архітектурних споруд [5].
    Важливе значення карт для дослідження стану сільського господарства в Галичині у XIX столітті. Розвиток сільського господарства, а саме величину оброблюваних площ, урожайність, співвідношення між окультуреними і не окультуреними ділянками можна прослідкувати, аналізуючи способи і засоби зображення на карті та тип використання угідь зафіксоване в описових документах.
    Отже, кадастрові карти в комплексі з описовими документами можуть і повинні бути використані при складанні нового поземельного кадастру на західноукраїнських землях. Вони є підставою для встановлення майнової справедливості при розмежуванні населених пунктів, спотвореному під час колективізації; для встановлення права власності на землю окремих господарів, церковних громад, визначення співвідношень між громадською і державною власністю та ін. Аналіз кадастрових карт Західного Поділля дозволяє прослідкувати історичні тенденції у зміні природних лучно-степових ландшафтів, реконструювати ландшафти території XVIII-XIX ст., масштаби та етапи антропогенного впливу, відтворити історію заселення та колонізації земель.

Література
1.Йосифінська і Францисканська метрики, перші поземельні кадастри Галичини. Покажчик населених пунктів / Відп. ред. П. Захарщина. – К.: Наукова думка, 1965. – 335 с.
2. Лісовська Є. Кадастрові карти, як джерело до історії Галичини XIX століття // Картографія та історія України. Збірник наукових праць. – Львів – Київ – Нью-Йорк: вид-во М.П. Коць; 2000. – С. 245-251.
3. Панчук О.Я. Реформа земельного кадастру // Землевпорядний вісник. – 1998, № 2, – C.16-18.
4. Перович Л.М. До питання розвитку кадастрової політики в Україні та її кадрового забезпечення // Вільний аграрник. –1996. № 1. – С.68-80.
5. Соснова Н. Інформативність кадастрових карт (до питання вивчення планувальних структур садибно-паркових комплексів Галичини середини XIX ст.) // Картографія та історія України. Збірник наукових праць. – Львів – Київ – Нью-Йорк: вид-во М.П. Коць; 2000.
6. Тернопільський державний архів (ТДА), ф.146, оп. 1-3. ( Крайова-земельно-податкова комісія).
7. ТДА, ф.146, оп. 1, спр. 18-32 : Кадастрові карти с. Богатківці, 1929.
8. ТДА, ф.146, оп. 2, спр. 134: Кадастрова карта с.Новосілка, 1846 .
9. Центральний державний історичний архів України у Львові, ф. 186, оп. 13, спр. 183: Кадастрова карта сс. Сокільники і Панталиха, 1828.

Опубліковано:
Гулик С. Кадастрові карти як джерело вивчення стану земельних ресурсів Галичини XVIII - поч. XX ст. // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. - Випуск 1 (11). - С.85-88.