Журнал "Історія української географії" Всі публікації журналу
Зміст номера
Довідка про автора публікації
Номери часопису: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
УДК 911.3:312 (477)
Андрій Манько
Історичні передумови геолого-географічного дослідження Львівсько-Волинського вугільного басейну
У статті проаналізовано історію розвитку геолого-географічних досліджень Львівсько-Волинського вугільного басейну. Увагу звернено на перші геологічні дослідження сучасної території цього басейну.
Andriy Man'ko. Historical factors of geological and geographical studies of L'vivs'ko-Volyns'kyi coal basin.
History of development of geological and geographical studies of L'vivs'ko-Volyns'kyi coal basin is analyzed in the paper. The main attention is paid for the first geological investigations of modem basin's territory.
Про геологічну будову певної території ми дізнаємося на основі вивчення пластів, які там залягають. Якщо вони лежать горизонтально, то їх склад і будова вивчається на основі досліджень порід, які одержують з свердловини, або по обривах берегів річок. Якщо пласти залягають у формі складок, то в певних місцях вони виходять на поверхню, або ближче підходять до неї. В інших місцях вони заглиблюються. На основі вивчення порід, що виходять на поверхню, а також встановлення кута їх падіння маємо певну уяву про склад порід і глибину залягання цих пластів в інших місцях.
Для визначення віку порід і умов їх відкладання застосовується багато методів. Найбільш поширеними з них є вивчення скам'янілих залишків рослинного і тваринного світу. Справа в тому, що в певні геологічні ери і періоди жили характерні для них тварини і рослини.
Однак на основі такого дослідження можна встановити лише послідовність певних епох, відсутність відкладів тієї чи іншої епохи на даній території. Для того ж, щоб встановити, скільки років тому була ця епоха, скільки вона тривала, необхідно користуватися іншими даними. Зараз застосовується метод вивчення ступеня розпаду радіоактивних елементів. Відомо, наприклад, що радій розпадається до свинцю. Точно вирахувано, що при розпаді 100 грамів урану за рік одержується 0,0000079 грама свинцю. Отже, необхідно 79 мільйонів років, щоб з 100 грамів урану утворився один грам свинцю. Цей процес розпаду проходить з постійною швидкістю, незалежно від температурних умов і хімічного з'єднання, в якому знаходиться уран.
На основі вивчення процентного співвідношення в мінералах урану і свинцю, можна точно встановити вік цих мінералів, а також ери і періоди, в які вони утворилися. Так встановлено вік землі, розподілено його на окремі ери і періоди, дано характеристику рослинного і тваринного світу кожної ери і періоду, вирахувано, скільки років тому була певна ера чи епоха, визначено її тривалість.
Спробуймо проаналізувати, як проводилися перші геологічні дослідження сучасної території Львівсько-Волинського вугільного басейну.
Західна Україна впродовж століть була колоніальним, аграрним придатком інших країн. До середини XVII століття, тобто до того часу, коли з'явилися перші друковані праці про місцеві геологічні дослідження, західноукраїнські землі були під владою Польщі. Буковина (територія Чернівецької області) знаходилася під гнітом Туреччини. Під час першого поділу Польщі (1772 p.) Галичина (територія Львівської, Івано-Франківської та більшість Тернопільської областей) попадає під владу Австро-Угорщини. В 1774 році Австро-Угорщина захопила і Буковину. Ще в кінці XVII століття Австрія поширила свою владу на Закарпатську Україну.
Під час другого поділу Польщі в 1793 році її східна частина (в основному територія Рівненської області, а також кілька північних районів Тернопільської області) відійшли до Росії. Західна частина Волині (Волинська область) була приєднана до Росії під час третього поділу Польщі в 1795 році.
В порівняно короткий період між двома світовими війнами окремі частини Західної України знаходилися під владою Румунії (територія Чернівецької області), Чехословаччини й Угорщини (територія Закарпатської області). Всю іншу частину західноукраїнських земель захопила Польща. Тому зрозуміло, що про комплексне вивчення геологічної будови цієї території, про детальні розвідувальні роботи і виявлення багатих запасів корисних копалин тоді не було й мови.
Починаючи від перших наукових досліджень, які, як вказувалось, відносяться до середини XVII століття, аж до возз'єднання західноукраїнських земель в єдиній Україні (вересень 1939 p.), гео-логічне вивчення території відбувалося без будь-якої системи, без заздалегідь продуманого плану. Дос-лідження окремих частин західноукраїнських земель відповідно до розвитку науки і техніки, а також економічних умов країн, до яких вони входили, знаходилися не на однаковому рівні.
Слід відмітити той факт, що дослідників насамперед приваблювали до себе багаті родовища нафти і солі в Прикарпатті. Докладний опис деяких з цих родовищ знаходимо вже в кінці XVII століття у праці Криштофа Клука. Дещо пізніше цим питанням займаються десятки інших геологів. На основі вивчення ряду родовищ нафти і солі починають вимальовуватися далеко не досконалі контури геологічної будови Прикарпаття і Карпат.
Найбільш давні друковані праці, в яких є спроби зробити геологічний опис Волино-Подільської височини, в західній частині якої розташований Львівсько-Волинський вугільний басейн, відносяться до XVI-XVII століття. Однак автори цих праць Герберштейн, Ржунчинський, Потоцький намагаються дати не так докладний матеріал про корисні копалини цієї території, як доводять їх існування у вигляді "дару Божого".
Перша праця з більш конкретним і систематичним викладом геологічної будови Воли-но-Подільської височини була написана в 1805 році С.Сташіцом. До своєї праці він додав геологічну карту, на якій позначив ряд родовищ корисних копалин. Цінним в цій роботі є те, що в ній вперше робиться спроба розділити гірські породи за віком їх утворення.
Заслуговує на увагу праця професора Віденського університету Є.Ейхвальда. Однак, займаючись в основному питанням періодизації гірських порід, він робить у своїй праці ряд помилок, невірно відносить окремі гірські породи до певних геологічних епох. Дослідники пізнішого періоду, такі як Дюбуа, Пуш, Шнейдер займаються значно вужчим колом питань. Вони досліджують і уточнюють періодизацію різних порід, зокрема третинного періоду, а також вивчають умови залягання окремих пластів. Так, Дюбуа висунув невірну думку про те, що пласти палеозойського віку залягають в районі сучасного Львівсько-Волинського басейну горизонтально. А це значить, що після їх відкладення на цій території не спостерігалося горотворних процесів.
Детальну характеристику геологічної будови території сучасного Львівсько-Волинського вугільного басейну знаходимо у працях геолога Альта. Він займається будовою і розмежуванням пластів, а також описом скам'янілих решток тваринного світу, починаючи від третинного періоду, породи якого майже скрізь виходять на поверхню, і закінчуючи більш старими утвореннями, які залягають глибоко під землею.
Велика заслуга Альта полягає в тому, що він зробив детальний опис геологічної будови району Львова.
Ряд наукових праць про геологічну будову Волино-Подільської височини видав у кінці XIX століття Барбот-де-Марні. Вони охоплюють всебічні питання геології, тому пізніше дослідники лише деталізували і уточнювали певні елементи: давали докладнішу характеристику родовищ, вели дискусію про віднесення окремих пластів до того чи іншого підрозділу геологічної епохи.
Окремо слід сказати про дослідження Армашевського на Волині. Він вивчав широкі розгалуження палеозойських відкладів в околицях міст Острога і Кременця. Пізніше В. Ласкарев виявив такі відклади в цілому ряді інших пунктів – у Дубно, Рівному і т.д.
Варто уваги повідомлення П. Тутковського (1892 p.) про те, що більш давні пласти, які відно-сяться до палеозою, не скрізь залягають горизонтально і безперервно. Він висуває думку про існу-вання скидової западини в районі річок Уж і Шестень.
Питанням геологічної будови Волино-Подільської височини, де розташований Львівсько-Волинський вугільний басейн, займалися десятки дослідників. Однак рівень розвитку продуктивних сил, зокрема техніки, у той час, був дуже низьким. Внаслідок цього, окремі свердловини закладалися на незначну глибину. Будова нижніх пластів залишалася нерозгаданою. Окремі твердження за відсутністю достатнього фактичного матеріалу вважалися гіпотезами. Крім цього, зосередивши в своїх руках кращі родовища нафти і солі в Прикарпатті, магнати, боячись конкуренції, не були зацікавлені в широкому розгортанні дослідницьких робіт в інших районах. Все це гальмувало вивчення геологічної будови району Львівсько-Волинського вугільного басейну.
Уявлення про геологічну будову пластів палеозойської ери території сучасного Львівсько-Волинського вугільного басейну, як вказує російський геолог П.Л.Шульга, до недавнього часу грунтувалося майже виключно на даних виходів його по Дністру і лівих притоках. Долини Золотої Липи, Стрипи, Серета, Збруча в своїй південній частині мають високі круті схили. На них можна спостерігати послідовний розріз палеозою, починаючи аж від кристалічного фундаменту. Ці розрізи на схилах лівих приток Дністра були об'єктом докладного дослідження цілого ряду вчених впродовж XIX і початку XX століття. Особливості геологічного розрізу палеозою Придністров'я механічно переносилися і на палеозой більш північної тери-торії, в тому числі і на район сучасного Львівсько-Волинського вугільного басейну, де відповідні товщі недостатньо відкриті і представлені в окремих частинах породами, дещо відмінними від наддністрянського палеозою.
Крім цього, розріз палеозою Придністров'я відкритий не повністю, оскільки води ріки Дністра і його лівих приток розмили цілий ряд верхніх пластів. Тому тут вивчалися породи лише нижнього палеозою. За останні роки на Волині стали відомі пласти і верхнього палеозою, до яких відносяться відклади кам'яновугільного періоду.
Великий внесок у вивчення проблеми львівського карбону зробив видатний російський вчений М.Тетяєв. У своїй праці, присвяченій питанню загального геологічного вивчення території від міста Варшави на заході і до Уральських гір на сході, він висунув гіпотезу про наявність карбону в північній частині західноукраїнських земель. Загальну схему геологічної будови досліджуваної території М.Тетяєв подавав так: в межах центральної частини України з південного сходу (район Нікополя, Запоріжжя) на північний захід (район Житомира, Овруча) простягається так званий Український кристалічний масив. Породи цього масиву – граніти, гнейси, базальти – виходять на поверхню в цілому ряді місць біля вказаних районів (Дніпровські пороги біля Запоріжжя, Овруцькі кар'єри). На північний схід і південний захід від цього кристалічного масиву поширений складчастий комплекс, тобто тут є окремі прогини і підняття пластів палеозойських відкладів. Це означає, що палеозойські пласти залягають тут не горизонтально, а похило. В місцях підняття вони підходять ближче до поверхні, а в прогинах – опускаються вниз.
На північний схід від Українського кристалічного масиву такі прогини і підняття мають місце в Донбасі. Похилі пласти палеозою, в тому числі і вугленосні поклади карбону, в місцях підняття виходять на поверхню. Правда, пласти вугілля, які підходили до поверхні, вже вироблені і тепер іде розробка пластів на глибині 250-900 метрів.
Подібна картина спостерігається і на південному заході від лінії простягання Українського кристалічного масиву, на території Польщі. Як і в Донбасі, тут з цим складчастим комплексом зв'язані вугільні родовища Верхньо-Сілезького басейну.
На основі цього М.Тетяєв зробив висновок, що Донбас і Верхня Сілезія є складчастим комплексом одного періоду. Однак ці складки, тобто окремі прогини і підняття, не є продовженням одні одних. Вони перериваються в районі Українського кристалічного масиву [1,2].
Вісь цього масиву на північному напрямі (в верхів'ї річки Прип'яті) заглиблюється і покривається іншими породами. Докладно вивчаючи відому в той час загальну схему геологічної будови східної частини Європи, М.Тетяєв прийшов до висновку, що площа між північною частиною Українського кристалічного масиву (район верхів'я Прип'яті) і найближчим підняттям в районі Кельців і Сандомира (Польща), тобто північна частина Західної України, має в своїй основі мульдоподібну форму (жолобовидну з широким дном), і що в її основі повинні залягати палеозойські, в тому числі і кам'яновугільні відклади [2].
Детально вивчивши пласти кам'яновугільного періоду Верхньої Сілезії, Донбасу і цілого ряду інших родовищ Європи та Азії, М.Тетяєв передбачав також вид порід, зокрема кам’яновугільного періоду, які повинні заповнювати цю мульду, названу пізніше Львівською. Породи кам'яновугільного періоду Львівської мульди, за передбаченням М.Тетяєва, повинні бути подібними до порід Донбасу і Верхньої Сілезії. Це він пояснює однаковими умовами для відкладання пластів у кам’яновугільний період.
Однак гіпотеза М.Тетяєва не знайшла широкого визнання серед вчених того часу. Біль-шість з них дотримувалася схеми геологічної будови території сучасного вугільного басейну, висунутої Зюсом, Тейснером та іншими. Тейснер, зокрема, припускав, що на території сучасної північної частини Західної України є Північно-галицька западина, заповнена крейдяними і третинними відкладами. Він же та інші вчені того часу зовсім не допускали можливості залягання тут покладів вугілля [1].
Пізніше, в 1931 році професор Я.Самсонович, проводячи дослідження в межах сучасної території західних областей України, знайшов ряд скам’янілих решток тваринного і рослинного світу кам’яновугільного періоду. Результатом цих досліджень була стаття, надрукована в інтернаціональному виданні Польської Академії наук за 1932 рік "Про передбачувані виступи карбону в західній частині Волині" [6]. В цій праці підкреслюється, що скам'янілі рештки тваринного світу кам'яновугільного періоду знайдені в зцементованому кремені молодших відкладів. Дослідник передбачає, що тут можливе залягання відкладів карбону. Однак довести це в нього не було змоги. Адже карбон не виходить на поверхню, а знаходиться глибоко під землею.
Я.Самсонович йшов іншим шляхом дослідження, ніж М.Тетяєв. Якщо М.Тетяєв передбачав можливість залягання пластів карбону лише на основі вивчення загальної схеми геологічної будови великої території, то Я.Самсонович хотів довести це на основі вивчення залягання порід і дослідження скам'янілих решток тваринного світу.
В межах сучасного Львівсько-Волинського вугільного басейну промисловцями було пробурено цілий ряд свердловин (Луцьк, Несвіж, Пелче). Це дало змогу вивчити умови залягання девону, давнішого, ніж карбон, періоду. Виявилося, що девон залягає тут не горизонтально, а похило. В східному напрямі, близько до виходів Українського кристалічного масиву, він виходить на поверхню, а в західному напрямі – заглиблюється. У зв'язку з тим у Я.Самсоновича виникло запитання, чи палеозой на Волині кінчається девоном, чи тут є ще молодші відклади, в тому числі й кам'яновугільні.
На основі ще попередніх досліджень Я.Самсонович припускав, що кремені в зцементованих конгломератах, які спостерігалися в багатьох свердловинах на незначній глибині, мають вік кам’яновугільного періоду. В районі Острога і Пелчі (біля Дубно) ці конгломерати виходять на поверхню.
Самсоновича зацікавило те, звідки взялися тут кремені і чи вони занесені сюди із західної частини Підмосковного басейну, чи їх основні породи є десь поблизу. Кремінь у зцементованих конгломератах кам'яновугільного періоду відомий в багатьох районах Волині. Зокрема інший польський геолог З.Суйковський зазначає, що такі кремені він спостерігав у районі Луцька і Дубно. Однак все це не вирішувало основного питання – чи кремінь кам'яновугільного періоду занесений сюди з інших районів, чи його материнські породи знаходяться поблизу.
Щоб з'ясувати місцезнаходження пластів кам’яновугільного періоду, Я.Самсонович пішов досить оригінальним і цікавим шляхом дослідження. Він припускав, що коли б цей кремінь був занесений сюди з Підмосков'я, то його величина зменшувалася б на захід. І це зрозуміло. На великі віддалі пливучі води не переносять великого каміння. Воно відкладається скоріше, ніж мале. Самсонович виявив в західній Волині більші шматки. Значить, цей кремінь не міг заноситися сюди із сходу, з Підмосков'я. На основі цього було висунуто припущення, що кремені кам'яновугільного періоду не занесені сюди з інших районів; їх материнські породи знаходяться десь у західній частині Волині.
Необхідно вказати, що багато кременю у зцементованих конгломератах кам'яновугільного пе-ріоду було знайдено не лише на Волині. З.Суйковський спостерігав його на території між Волинню і Верхньою Сілезією. Це дає підстави припускати, що в певний відрізок часу кам'яновугільного періоду на території Волині була ніби затока великого моря, яке містилося на заході.
Я.Самсоновичу була відома праця М.Тетяєва про можливість залягання відкладів карбону в межах північної частини Західної України. Посилаючись на неї і оцінюючи її як цікаве дослідження, Я.Самсонович підкреслює, що проблема волинського карбону має велике теоретичне і практичне значення. Однак через відсутність свердловинних матеріалів досліднику було надзвичайно важко встановити про вік кам'яновугільних відкладів. Як підкреслює Я.Самсонович, важко було навіть передбачити те, чи залягають в межах Волині пласти продуктивного карбону, а якщо вони і залягають, то якого типу.
В зв'язку з цим висувалося припущення, що породи карбону можуть бути підмосковного типу, де є буре вугілля. В кінці своєї праці Я.Самсонович правильно вказує, що вивчення карбону в межах сучасного Львівсько-Волинського басейну може бути здійснене лише після закладання глибоких свердловин.
Припущення Я.Самсоновича достатньо обґрунтоване і не викликало особливих сумнівів. Затримка була тільки за організацією бурильних робіт. Однак польські промисловці, лякаючись конкуренції, не допускали детального геологічного вивчення цієї території. В 1932-1935 роках Я.Самсонович, не одержавши матеріальної підтримки, досліджував відклади кам'яновугільного періоду на Волині старими методами. Влітку 1934 року він вивчав геологічну будову долини річки Горині. Дослідник спостерігав тут виходи палеозойських пластів і порівнював їх з такими ж породами інших районів. У крейдяних мергелях басейну Горині він виявив кремені у зцементованих конгломератах кам'яновугільного періоду.
В 1935 році Я.Самсонович вивчав виходи на поверхню кристалічного масиву в басейні Горині, намагаючись краще з'ясувати його склад і будову. У своїй статті (1936 рік) він дає підсумки цих досліджень і накреслює досить докладну схему геологічної будови пермських відкладів. Внаслідок цього ясніше вимальовувалась картина залягання пластів палеозою, в тому числі і відкладів кам’яновугільного періоду.
Однак повідомлення Самсоновича не привернуло до себе уваги геологів Польського геологічного інституту, не зацікавило промисловців. Лише незадовго до звільнення західноукраїнських земель з-під гніту панської Польщі, в 1938 році, сілезький концерн "Вспульнота інтересув гурнічо-гутнічих" розпочав розвідувальні роботи в межах сучасного Львівсько-Волинського вугільного басейну, відкрив-ши для цієї мети у Львові спеціальний буровий відділ. Наукове керівництво цим відділом було доручене професору Я.Самсоновичу. На кошти сілезького концерну Львівський буровий відділ заклав 7 свердловин в районі Сокаля і Бузька.
Про результати свердловинних досліджень львівського карбону у 1938 році професор Я.Сам-сонович писав у статті "Поклади карбону в басейні Верхнього Бугу" [5], надрукований у звіті засідань математично-природничого класу Польської Академії наук (квітень 1939 p.). В цьому невеликому повідомленні вказується, що внаслідок розвідувальних робіт, проведених концерном "Вспульнота інтересув гурнічо-гутнічих" був виявлений карбон в Галичанах, Стоянові, Холоєві, Бузьку, Кизлові, Тартакові і Завишнянах. В шести місцях знайдено робочі пласти вугілля. На основі дослідження порід, одержаних із свердловини, Я.Самсонович дає загальні контури розміщення пластів над карбоном. Він вказує, що карбон міститься під пластами крейди, товщина якої збільшується в напрямі на захід. Потужність пластів крейди у Галичанах становить 111 метрів, а західніше, в Завишнянах – 287 метрів. На основі вив-чення попередніх даних про скам'янілі рештки тваринного світу кам'яновугільного періоду Я.Сам-сонович розділив товщу карбону за віком їх утворення на три окремі горизонти.
Слід також окремо згадати статтю польського геофізика Є.Янчевського "З геологічних досліджень у басейні Горині на Волині" [7], надруковану в 1936 році. Є.Янчевський не займався питанням дослідження відкладів карбону і вивчав лише умови неглибокого залягання на Волині Українського кристалічного масиву. Однак в статті е перші спроби визначення межі палеозойських і, значить, карбонських пластів. Є.Янчевський вказує, що криста-лічний масив межує на незначній глибині з палеозойськими відкладами в широтному напрямі на лінії Торчина.
На основі досліджень Є.Янчевського можна прийти до висновку, що відклади карбону не поширюються на північ від цієї лінії. Пізніше це підтвердилося новими даними. В 1952 році київський геолог П.Шульга, дослідивши загальну схему геологічної будови Волино-Подільської височини на матеріалах свердловин, накреслив точнішу межу поширення львівського карбону на лініях Володимир-Волинський – Торчин на півночі і Торчин – Олеськ на сході.
Працями М.Тетяєва і Я.Самсоновича обмежуються дослідження кам'яновугільних відкладів у межах сучасних Волинської і Львівської областей.
Другий період, так званих інтенсивних геологічних досліджень Львівсько-Волинського карбону починається з осені 1939 року, тобто після возз’єднання західноукраїнських земель в єдину Україну. В кінці 1939 року був організований трест "Львіввуглерозвідка", який розпочав широкі бурові роботи.
У 1941 році за пропозицією А.Матвєєва родовища кам'яного вугілля західних областей України віднесено до категорії перспективних.
А.Матвєєв зробив цей прогноз після детального вивчення досить великої кількості зразків порід, одержаних з 16 свердловин, які були розташовані на площі в 5 тисяч квадратних кілометрів.
Територія, на якій закладалися свердловини, простягається від Сокаля на півночі і до Яхторова (біля Глинян) - на півдні.
Вивчення скам'янілих залишків тваринного світу дало змогу встановити, що карбон західних областей України являє собою частину відкладів, які поширені у Верхньо-Сілезькому басейні.
Дослідження А.Матвєєва повністю підтверджували гіпотезу, висунуту ще в 1912 році М.Те-тяєвим про те, що протягом кам'яновугільного періоду в районі сучасного Львівсько-Волинського і Верхньо-Сілезького басейнів існували однакові умови утворення пластів.
Велике значення для докладного вивчення умов залягання карбону і, зокрема, його вугленосних пластів в районі Львівсько-Волинського басейну має дослідження відкладів більш молодого крейдяного періоду.
До останнього часу максимальна потужність відкладів крейди (818 м) була відома в районі міста Любліна (Польща). На основі цього А.Матвєєв вважав, що найпотужніші пласти крейди є в пів-нічно-західній частині західних областей України. Однак в 1953-1954 роках на території, яка розташована на південь від Любліна (район Рава-Руської) виявлено товщі крейдяних порід (912 м). На основі цього Я.Севдер висловив припущення про збільшення потужності крейдяних відкладів не в північно-західному напрямі, а в південно-східному, в бік Львова.
На цій території відклади крейди досягають тисячометрової товщини.
Ф.Д.Заставний вважає, що праця А.Матвєєва "Проблеми Львівського карбону" [4], незважаючи на окремі неточності, які він допустив через відсутність достатніх матеріалів, "по праву вважається класичною" [2, с.105]. Якщо М.Тетяєв обґрунтував гіпотезу про можливість залягання відкладів карбону в межах західної України, а Я.Самсонович довів його наявність, то А.Матвєєв першим висунув твердження про перспективність львівського карбону, дав досить докладну схему геологічної будови Львівсько-Волинського басейну. А.Матвєєв вказує, що карбон представлений тут, як правило, дрібнозернистими пісковиками, глинистими і піщаними сланцями, прошарками і пластами кам'яного вугілля, а в окремих місцях потужними товщами вапняку. Пласти вугілля в свердловинах, які пройшли відклади карбону, мають різну товщину. Найбільш потужний з них (1,2 метра) виявлений біля села Задвір'я (Львівська область) на глибині 440 метрів. Два інші більш-менш потужні пласти є в районі Бузька (глибина залягання 228 метрів, товщина – 0,52 метра) і на захід від Сокаля (глибина залягання – 730 метрів, товщина – 0,7-0,8 метра).
Вугілля, одержане з усіх свердловин, було досліджене в лабораторіях. Це дало змогу А.Ма-твєєву зробити першу загальну характеристику його якості. На основі хімічного аналізу встановлено, скільки в ньому сірки, золи та летючих речовин.
За якісними показниками вугілля А.Матвєєв виділяє в межах Львівсько-Волинського басейну два райони: північний і південний. В південному районі (Буськ) було пройдено потужний пласт (1,2 метра); вугілля дало 74,4 відсотка коксу, 16,4 відсотка летючих речовин і зовсім не містило в собі домішок фосфору.
За даними А.Матвєєва, північна частина басейну знаходиться в районі Сокаля. Глибина залягання пластів вугілля тут досягає до 730 метрів, вихід коксу не перевищує 53%, а летючих речовин в ньому є близько 46 відсотків.
Мінералогічний і хімічний склад кам’яновугільних відкладів, їх структуру, поширення, класифікацію та умови утворення вивчала в 1940 році науковий працівник інституту геології АН України М.Кожич-Зеленко. Вона також підтвердила передбачення М.Тетяєва про те, що за мінералогічним складом відклади карбону Львівської западини близькі до відкладів цього ж періоду Дніпровсько-Донецької і Верхньо-Сілезької западин.
У період фашистської окупації західних областей України (1941-1944 роки) геологічними дослідженнями Львівсько-Волинського карбону ніхто не займався.
Працівники Інституту геології АН України Д.Айзенберг, Н.Бражникова, Є.Новик і П.Шульга, у післявоєнний період узагальнивши матеріали "Львіввуглерозвідки", дали повідомлення "Про кам’яновугільні відклади Львівської мульди" (1946 рік). Вони визначили вік окремих пластів кам’яновугільних відкладів і на основі вивчення скам'янілих залишків тваринного світу розділили ці відклади на 8 окремих горизонтів.
Вивчивши породи, одержані із свердловин, працівники інституту прийшли до висновку, що в південній групі районів (Глиняни, Буськ, Красне) перспективи організації вугледобування незначні.
Ф.Заставний наводить дослівний уривок з їх праці: "Дані, які наводилися в літературі про наявність у Львівському карбоні робочих пластів вугілля, слід вважати невірогідними, бо вони не підтвердилися перевіреним бурінням (свердловина № 9, Задвір'я) і аналізом бурових матеріалів" [1, с.42].
В кінці своєї праці автори зробили правильне передбачення, що підвищення вугленосності слід сподіватися в північно-західному напрямі, де залягають молодші породи, характерні для відкладів вугілля.
За порівняно короткий час (з 1947 по 1948 рік) працівники тресту "Львіввуглегеологія" (колишній трест "Львіввуглерозвідка") детально вивчили поклади карбону львівської мульди. Тресту "Львіввуглегеологія" були підпорядковані Кам'янко-Бузька, Поріцька, Межирічанська і Сокальська геологічні партії. Зокрема, Поріцька геологічна партія встановила, що на південь від Володимира-Волинського залягають досить потужні пласти кам'яного вугілля.
У 1948 році був створений новий трест "Волинськвуглерозвідка", в який входили Торчин-ська, Володимир-Волинська, Брестська і Любомиль-ська геологічні партії, оснащені потужною технікою. За короткий час вони встановили, що в районі Бреста (Білорусія) вугленосних пластів немає. Тоді геологи продовжили розвідувальні роботи в південних районах Волині.
У наступні роки в південно-західній частині Волинської області була окреслена і детально розвідана велика вугільна площа, названа Львівсько-Волинським вугільним басейном. Дані геологічних партій були узагальнені і систематизовані геологом M.Струєвим.
Працівники тресту "Львіввуглегеологія" і "Волинськвуглерозвідка", вивчаючи Сокальське і Межирічанське родовища, встановили, що далі на захід вугільні пласти повинні мати досить значну товщину. Через деякий час це підтвердилося. В межах Забузького району були виявлені багаті поклади кам'яного вугілля.
Наполеглива праця багатьох геологів стала основою створення нового вугільного басейну в західних областях України.
Поряд із такими першопрохідцями геологічної розвідки на західноукраїнських землях як М.Тетяєв, Я.Самсонович, А.Матвєєв, варто відзначити геологів B.Ісакова, В.Шпакова, В.Юркова, M.Струєва, І.Ізмаїлова, В.Вороніна, А.Бойка, які за короткий період провели величезні за обсягом розвідувальні роботи.
Слід зауважити, що у 1912 році М.Тетяєв вказував, що Львівсько-Волинський вугільний басейн, як і Донбас та Верхня Сілезія, має мульдоподібну кристалічну основу, наповнену осадовими товщами різних геологічних епох. Вони залягають не горизонтально, а в формі дуже похилих складок. Це свідчить про те, що після відкладання пластів тут проходили горотворні процеси. Поверхня землі в одному місці піднімалася, а іншому опускалася. Встановлено, що ці коливальні рухи відбувалися приблизно в той же період, коли утворювалися Донбас і Уральські гори.
Слід зауважити, що відклади карбону в межах вугільного басейну в жодному місці не виходять на поверхню. Окрім пластів вугілля, інші породи через значну глибину їх залягання не мають важливого господарського значення.
В межах Львівсько-Волинського басейну мезозой представлений пластами юрського і крейдового періодів.
Юрські відклади не поширюються на всю територію басейну, лише зустрічаються окремі лінзи юрських сланців, гнейсів і глин. Вони знаходяться на глибині близько 400 метрів і характерні яскравим забарвленням – червоним або зеленим. Ці породи є м'які і швидко розмиваються підземними водами, що є серйозною перешкодою в будівництві шахтних стволів.
Найбільшу товщу серед мезозойських відкладів має крейда. Крейдяні відклади в межах Львівсько-Волинського басейну зустрічаються на пластах різного геологічного періоду, починаючи з більш старих кристалічних порід і закінчуючи порівняно молодими – юрськими. Але крейда залягає, як правило, на палеозойських відкладах.
Крейдяні мергелі в багатьох місцях виходять на поверхню і використовуються як будівельний матеріал.
Слід зауважити, що у верхньому мезозої на території Волині спостерігалися вулканічні явища. Це видно з того, що юрські і крейдяні пласти перервані вулканічною лавою, внаслідок застигання якої тут утворилися базальти, вони виходять на поверхню в Яновій Долині (Рівненська область).
Третинні відклади залягають на значній території Львівсько-Волинського басейну. Товщина їх в окремих місцях досягає 50-100 метрів. Вони складаються з вапняків, пісковиків, пісків, які в деяких місцях виходять на поверхню.
У четвертинний період на територію Східної Європи з півночі кілька разів насувався льодовик. Існує гіпотеза, що він доходив аж до Львова. Його просування наклало певний відбиток на рельєф цієї території. Наявність у льодовикових відкладах шматків граніту, материнська порода якого зустрічається на Скандинавському півострові, свідчить про те, що льодовик пересувався сюди саме з цієї території.
На південь від межі поширення льодовика спостерігаються лесові відклади. Глини і піски льодовикового періоду є цінним в'яжучим будівельним матеріалом.
Рис. 1. Схема геологічного розрізу відкладень Львівсько-Волинського вугільного басейну
(за І. Пастуховим)
На території Львівсько-Волинського басейну у четвертинному періоді були сприятливі умови для розвитку торфової рослинності. У зв'язку з цим у межах басейну є значні запаси торфу, який застосовується як енергетична сировина.
Отже, Львівсько-Волинський вугільний басейн має давню історію дослідження, що засвідчують праці багатьох українських, польських та російських вчених. Більшість цих праць були геологічного спрямування, лише професор Львівського університету Федір Заставний вперше ввів географічний аспект у дослідження Львівсько-Волинського вугільного басейну. Більшість шахт басейну зараз вичерпали свої запаси, тому постає проблема розвідування нових перспективних покладів вугілля на його території. Саме ця проблема зараз є найбільш актуальною і вимагає уваги дослідників.
Література
1. Заставний Ф.Д. Край вугілля, нафти, газу. – Львів, 1961. – 188 с.
2. Заставний Ф.Д. Львівсько-волинський вугільний басейн. – Львів, 1956. – 182 с.
3. Манько A.M. Нові шляхи подолання кризових явищ у вугільній промисловості (на прикладі Львівсько-Волинського вугільного басейну) // Географія і сучасність. Збірник наукових праць Національного педаго-гічного університету імені М.П. Драгоманова. – К.: Видавництво Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова . – Випуск 2 (11), 2004. – С. 169-174.
4. Матвєєв А.К. Проблеми Львівського карбону. – М., 1953.
5. Самсонович Я. Поклади карбону в басейні Верхнього Бугу // Звіт засідання математично-природничого класу Польської Академії наук. – Варшава, 1939. – С.25-32.
6. Самсонович Я. Про передбачувані виступи карбону в західній частині Волині // Інтернаціональне видання Польської Академії наук. – Варшава, 1932. – С.92-105.
7. Янчевський Є.В. З геологічних досліджень у басейні Горині на Волині. – Варшава, 1936.
Опубліковано:
Андрій Манько. Історичні передумови геолого-географічного дослідження Львівсько-Волинського вугільного басейну // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний
часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. - Випуск 1 (11).
 |
|
 |
|
 |
 |
 |
