Журнал "Історія української географії" Всі публікації журналу
Зміст номера
Довідка про автора публікації
Номери часопису: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
УДК 631.4 (477)
Олег Шаблій
Діяльність Володимира Кубійовича в Науковому товаристві імені Шевченка
Виділяється чотири періоди діяльності Володимира Кубійовича в Науковому Товаристві імені Шевченка: 1931-1940; 1947-1951; 1952-1962; 1963-1985.
Розглядається внесок вченого у вироблення стратегії розвитку цього товариства у кожному періоді, а також його роль у структуризації НТШ після Другої світової війни. Особлива увага звернена на внесок В.Кубійовича у створення україно- і англомовної "Енциклопедій Українознавства". Розкрито діяльність вченого як Генерального секретаря, Голови Європейського відділу, керівника Історично-Філософської секції НТШ.
Oleh Shabliy. Volodymyr Kubijovych’s Activity at Shevchenko Scientific Society.
Four periods of V.Kubijovych’s prolific activity at Shevchenko Scientific Society have been identified, i.e.: 1931-1940; 1947-1951; 1952-1962; 1963-1985. The schlolar’s contribution to elaborating the strategy of the Society’s development during each periods, as well as his role in the restoring of the Society after WW2 have been illucidated. Particular attention has been paid to V.Kubijovych’s contribution to Ukrainian- and English-language “Encyclopeadia of Ukrainian Studies” and his activities as the General Sekretary of the Society, Chair of the European Division of the Society and Head of the Historical and Philosophy Sektion.
Вступні завваги
Володимир Кубійович (1900-1985рр.), починаючи з 1931 року, коли він став дійсним членом Наукового Товариства ім. Шевченка, нерозривно пов’язаний з цією науково-громадською організацією аж до його смерті. З самого початку він активно
включився у наукову, видавничу і організаційну роботу Товариства і не знижував напруги своєї праці доки дозволяли йому фізичні сили. Без жертовної
діяльності вченого був би неможливий величезний внесок НТШ в українську та світову науку і культуру. По суті, тільки період становлення В.Кубійовича як
вченого (1921-1930 рр.) пройшов поза НТШ. Це Наукове Товариство сформувало з нього українського
науковця, визначного україніста, організатора української науки як в краю, так і в діаспорі.
Проблема “Кубійович і НТШ” має багато аспектів. Найголовніші, на нашу думку, наступні: діяльність вченого в ролі стратега розвитку
української науки як суттєвої сторони духовності української нації, як засобу її формування, трансформації українства із етнічної маси у етнополітичну єдність; участь на протязі великого періоду (близько 40 років) у розбудові організаційної структури НТШ;
представництво НТШ як наукової установи перед світовим науковим співтовариством; розгортання видавничої діяльності НТШ; розроблення в рамках НТШ
фундаментальних основ географічного українознавства та ін. Всі названі та інші аспекти тісно взаємопов’язані. Проте вони воєдино зливалися в організації видання книги книг духовного і матеріального буття
глобального українства - “Енциклопедії Українознавства” (ЕУ).
Багатолітній відрізок часу, що в’яже В.Кубійовича з НТШ, можна розділити на декілька періодів, кожен з яких має свої особливості щодо вищеназваних аспектів діяльності вченого. Перший період охоплює 1931 -1940 рр. Він характеризується в основному розвитком В.Кубійовичем у рамках НТШ географічного українознавства, організацією Географічної Комісії, репрезентацією вченим НТШ на міжнародних
наукових форумах, першим окресленням стратегії українознавства на зламі 30-40-х років тощо. Другий період — це організаційна діяльність з відновлення у
діаспорі розпущеного більшовицьким режимом НТШ (1947-1951 рр.). Він характеризується розробленням
ідеології розвитку українознавства у діаспорі, розбудовою в нових умовах організаційної
структури НТШ, початком підготовки і виданням перших томів ЕУ.
Третій період (1952—1962 рр.) — це період всебічної діяльності НТШ як громадсько-наукової установи. Всі види діяльності цієї “некоронованої академії” проявилися на повну силу. Але під кінець третього періоду відчувається певна невідповідність зосередження у руках В.Кубійовича різних важелів влади в НТШ (крім керівництва Європейським НТШ він керував і Централею усіх наукових товариств, більшість членів яких знаходилася не у Європі, а у Північній Америці — у США і Канаді).
Нарешті, четвертий період (1963-1985 рр.) - це більш як двадцятирічний відрізок часу, коли
діяльність Європейського крайового НТШ і його Голови В.Кубійовича зосереджується головним чином на
організації підготовки і видання україно- і особливо англомовної енциклопедії. По суті, усі названі види діяльності вченого зводяться саме до його найкращого дитяти — ЕНЦИКЛОПЕДІЇ УКРАЇНОЗНАВСТВА. В цей період (до 1982 р.) В.Кубійович організує роботу однієї з великих і традиційних для НТШ секцій
- Історично-Філософічної (до війни він був членом Математично-Природописно-Лікарської секції).
Наукова і організаційна діяльність у 1931-1940 рр.
Із львівським НТШ В.Кубійович познайомився ще у 1927 р., під час роботи ІІ конгресу
слов'янських географів та етнографів. До праці в НТШ його залучила Олена Степанів-Дашкевич — доктор філософії з історії та географії, відома у той час як
героїня національно-визвольних змагань 1914-1920 рр. Особливо заприязнився В. Кубійович з доктором
філософії Юрієм Полянським (1892-1975) - географом, геологом і археологом. У НТШ була добра бібліотека, а в ній непогані географічні й статистичні джерела з радянської України (з 1928 р., як відомо, В.Кубійович починає викладати в Яґеллонському університеті географію Східної Європи).
Заслугою В.Кубійовича на той час було швидке розгортання діяльності Географічної комісії НТШ (з 1933 р.). До неї увійшли кращі географи Галичини й інших українських земель: Олена Степанів, Степанида Пашкевич, Володимир Огоновський, Юрій
Полянський, Ігор Федів, Володимир Ґеринович, Іван Тесля, Мирон Дольницький, Григорій Дрогомирецький та ін.
Зусиллями багатьох учених - членів НТШ під керівництвом В.Кубійовича готується і виходить у світ “Атлас України й сумежних країв” (1937 р.) та “Географія українських й сумежних земель” (1938 р.), організовуються виставки карт “Атласа” в Галичині та за кордоном (у Берліні, Софії та Римі). Нарешті, у 1935 р. з’являється збірник наукових
статей “Праці Географічної Комісії” (вип. 1). У ньому вміщено чотири великі статті: В. Кубійовича “Пастушество Буковини”, Ю.Полянського “Реконструкція географічного середовища молодшого палеоліту Подільсько-Бесарабської провінції” (німецькою мовою), В.Огоновського “Східно-Європейський степ” та В.Січинського “Нові знаходи старих мап України XVII - XVIII ст.”. Кожна з цих праць була свіжим словом в україністиці того часу. Статті стосувалися різних аспектів географії України: її палеогеографії, історії географії і картографії, антропогеографії, фізичної географії.
Особливо бурхливу діяльність проявив В.Кубійович у зв’язку з підготовкою і виданням “Атласу України й сумежних країв”. У Центральному
державному історичному архіві у Львові збереглися листи В.Кубійовича до Голови НТШ д-ра Івана Раковського за 1936-1938 рр. стосовно організації виставок карт “Атласу” у різних місцях, діяльності НТШ загалом та роботи його Географічної комісії, видання “Атласу України”, статистичних річників тощо.
Зокрема, довідуємось, що на виставку до Берліна у січні 1936р. В.Кубійович брав з собою 27 великих карт масштабу 1:1250000, 70 окремих карт у масштабі 1:4000000 на 29 аркушах, 10 таблиць з діаграмами. В іншому листі від 21.01.1936р. учений повідомляє, що “виставка мала повний успіх, збудила велике зацікавлення серед німецьких наукових кругів, відвідало її за 5 днів яких 600 осіб і зробила добре ім’я українській науці і Наук[овому] Тов[ариству] ім. Т.Шевченка [...]. У дискусії підніс проф. Пенк, що
тішиться, що наше Тов[ариство] так працює, і підчеркнув, що йому приємно бути членом цього Тов[ариства]”.
Далі В.Кубійович висловлює подив, що керівництво НТШ не хоче дати дозвіл, щоб “Атлас
України” друкувався під фірмою НТШ. У листі-відповіді керівництво НТШ всіляко викручується від того, щоб згодитися на фірму цього Товариства, але вкінці виявляється: його не задовільняє видавець, а не автор. Тому радить В.Кубійовичу відмовитися від видавця, а кошти шукати деінде. Зрозуміло, що вчений на такий варіант не згодився і “Атлас України” проходив усі започатковані технологічні видавничі процеси. Але В.Кубійович у наступних листах усе-таки добився фірми НТШ.
Учений схвально зустрів пропозицію НТШ організувати в його системі Інститут українознавства, виявив бажання активно працювати у ньому над
проблемами української демо- і етногеографії. Запропонував, щоб “Атлас України” йшов під фірмою цього Інституту, побажав виступити лектором у Ворохті на вакаційних (літніх) курсах українознавства. Тоді він вже очолював дві комісії - географічну і
демографічну.
Мало не у кожному листі В.Кубійович просить керівництво НТШ організувати виставку карт насамперед у столиці Польщі — Варшаві (це ще до видання “Атласу” у 1937 р.). Зокрема, він пише (лист від 12.02.1936р.): “О виставу у Варшаві мені дуже іде. З різних причин: 1) щоби ми і НТШ “показалися” в столиці. 2) щоби була пропаганда українська. 3) особисто, щоби не чіпалися мене вічно, що роблю прогульки по Берліні, а не їду до столиці”6 (очевидно, тут натяк на закиди університетської влади, а, може, реакційної преси).
Нарешті, сам повідомляє (лист від 19.05.1936р.), що “у Варшаві вистави не буде.
Інститут Східний радився аж у Пресовому бюро Прем’єра, і, видно, йому відрадили, бо відповіли, що можуть зайнятися лише укр[аїнською] територією на схід віж Збруча, а на картах є українські етнічні землі”.
У листі від 24.04.1936р. вчений сповіщає, що тепер працює над статистикою і картою розміщення українців у Сполучених Штатах Америки і просить НТШ допомогти отримати статистичні дані, під-готувавши і надіславши листа-запитальника до
редактора газети “Свобода” (“Ukrainian Dayli”) д-ра Луки Мишуги.
Світла і тіні підготовки і видання “Атласа” були розкриті у “Хроніці НТШ” у 1937р. Зокрема, було підкреслено: “визначним науковим здобутком товариства є “Атлас України й сумежних країв”. Карти й діяграми, що дали основу для цього “Атлясу”, є вислідом наукових студій члена Товариства проф. д-ра Володимира Кубійовича та його співробітників, членів географічноної й демографічної Комісій НТШ, де він головує. Дотичні наукові студії зреферовано на засіданнях обох згаданих Комісій, а опісля на
засіданнях природничих Секцій, де й ухвалено видати цей перший науковий атляс України накладом Товариства.
Щоб познайомити наше громадянство з таким важним науковим здобутком проф. В.Кубійовича і його
співробітників, наше Товариство владило пресову конференцію 7.Х.-1935 р., на якій проф. В.Кубійович повідомив представників нашої преси про висліди своїх демографічних дослідів, а опісля й виставу згаданих карт і діяграм, що від 1-го до 22-го грудня 1935р. була відкрита в салях Культурно-історичного музею Товариства під назвою “Український народ, його життя й праця”. У зв’язку з цією демографічною виставою владжено в салі нашого Музею такі
виклади: 1. 8.ХІІ. д-р. Е.Храпливий: Сільське господарство України; 2. 14.ХІІ. проф. д-р. В.Кубійович: Торговля, промисел і комунікація на українських землях; 3. 15.ХІІ інж. С. Пастернак: Підземні скарби України; 4. 21.ХІІ. проф. д-р. В.Кубійович: Остання статистика на українських землях.
Згадану виставу відвідало 1360 осіб. Вона звернула на себе увагу не лише нашого інтеліґентного загалу, але й чужих знавців-спеціялістів. Виділ Т-ва уладив цю виставу і в усіх важніших містах нашого краю [...]. З нагоди згаданих вистав проф. В.Кубійович мав завжди два виклади на демографічні теми: один при відкритті вистави, другий — при її закритті. Виставу згаданих карт і діяграм уладжено і в Берліні при допомозі тамошнього Українського Наукового Інституту (в лютому 1936 р.) і в Софії з нагоди Конґресу Слав’янських Географів і Етнографів (від 19-29.VIII. 1936р.), завдяки ласкавій допомозі Болгарсько-Українського Товариства та його голови і члена НТШ проф. д-ра Михайла Арнаудова [...].
4.Х.1935р. Президія Товариства вирішила видати згадані карти й діяграми як перший науковий атляс України. Та, на жаль, Наукове Товариство не мало потрібних засобів на видання такого атлясу,
здобути їх у формі позички було не можливо, тимто наше Т-во відступило видання атлясу приватній фірмі, не маючи з цього видання ніякої матеріяльної користи. А проте згаданий атляс вийшов під фірмою Т-ва, він є важним здобутком нашої культури й гарним свідоцтвом високовартісної наукової праці наших дослідників”.
В.Кубійович гаряче підтримує ініціятиви НТШ створити Інститут національної статистики, ви-давати часопис українознавства. У листах до Івана Раковського, що був тоді Головою НТШ, він пише (22.02.1938р.): “є потрібний [...] Інститут нац[іональної] статистики чи дослідів з завданням: 1) зібрати повну бібліографію укр[аїнських] нац[іональних] проблемів; 2) зібрати потрібні оголошені стат[истичні] матеріяли; 3) досліджувати актуальні питання вроді: перехід гр[еко]-кат[оликів] на лат[инський] обряд, соц[іальна] структура укр[аїнців] у Львові, що це є служниці - гр[еко]-кат[олики], проблем укр[аїнської] шляхти, досліди над нац[іональним] станом Холмщини, укр[раїнсько]-білоруська межа, православ’я серед лемків, еміґрація українців з Польщі до Параґваю тощо; 4) давати скору відповідь на актуальні запити наших політиків тощо; 5)
видавати “Статистичний Річник”. Інститут повинен мати безплатного Директора і одного чи двох службовців. З цього, що є проектоване чи що вартісно вийде, - побачимо. Добре одне, що д-р Огоновський в це війде”.
І, нарешті, в листі від 24.06.1938р. : “... до нашого органу (журналу українознавства. - О.Ш.) можу написати одну з подаваних мною тем (всі майже готові): 1) число українців у Польщі, 2) природний рух українців у Польщі, 3) українська еміґрація з західних земель по війні, 4) еволюція національних відносин на українських землях Польщі. Властиво, всі статті творять певну цілість, і найкраще було би в наступних по собі числах дати статті 1, 2, 3, 4”.
Участь В.Кубійовича у західноукраїнських і міжнародних наукових форумах, виставках та
зустрічах у передвоєнному десятиріччі досягає свого апогею. У 1930р. В.Кубійович є учасником ІІІ Конґресу слов’янських географів і етнографів, що відбувся у Бєлграді. Тоді він єдиний представляв українську
географію. Через шість років учений представляє українську географічну науку вже на IV Конгресі
слов'янських географів і етнографів у Софії вже від імені НТШ (16-22 серпня 1936р.). Тут він розгортає
виставку карт майбутнього “Атласу України”, які одержують схвальну оцінку. Ще один форум за участю В.Кубійовича - це IV Міжнародний географічний конґрес у Варшаві (1934). Тут учений виступив з доповіддю про українську еміґрацію до Азії, де він визначає її головну причину - аграрне перенаселення і нехіть українців до поселення у містах. Тому, на його думку, вони поселяються в аналогічних до
вітчизняних лісостепових і степових регіонах Сибіру і Далекого Сходу. У повідомленні, опублікованому в матеріалах конґресу, В.Кубійович робить
геополітичний висновок: “обидва українські реґіони поселення (сибірсько-казахстанський і далекосхідний. - О.Ш.) знаходяться біля важливих геополітичних центрів: один біля границі Маньчжурії і Кореї, інший — у безпосередній близькості до Східного Туркестану і Британської Індії”.
1932 і 1935 роки були для В.Кубійовича роками активної комунікації з українськими вченими в еміґрації та у Львові. У першому випадку - це участь у роботі Другого Українського наукового з’їзду у Празі (20-24 березня 1932р.). Тут він уперше
продемонстрував перед делегатами свою етнічну карту України, опубліковану дещо пізніше у третьому томі “Української Загальної Енциклопедії” (1935), в “Атла-сі” (1937) та у “Географії” (1938).
На з’їзді Володимир Кубійович представляв НТШ і виголосив вітальну промову від його імені. Закриваючи з’їзд, його Голова академік, проф. Степан Смаль-Стоцький зазначив: “не в силі я вповні
вимовити нашої великої втіхи з приводу того, що рідний край, Західна Україна, так щиро відкликнулась, так сердечно привітала наш з’їзд. Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові, а так само перша легальна високошкільна установа - Богословська Академія у Львові, крім писемних привітів, вислали своїх
делегатів в особі, з одного боку, п. доцента Кубійовича, а з другого боку - талановитого виховника наших еміґрантських наукових установ проф. Чеховича,
котрі не тільки своїми усними привітами від тих нау-кових установ в краю викликали в серці кожного з нас незвичайно милі почування нашого зв’язку з рідним краєм, але й своїми працями до успіху нашого з’їзду”.13 Саме тут у Празі В.Кубійович висунув ідею “опрацьовання і видання географічно-статистичного атласу українських земель”.
Виходячи з принципу, що “для недержавної нації наука є ще важніша, ніж для державної”, В.Кубійович у 1937р. виступив у газеті “Новий час” зі статтею “Стан і потреби української науки”. Тут він розкрив своє розуміння проблем розвитку
національної науки, коли на підрадянській Україні відбувалася жорстоке руйнування академічних і
навчальних установ та фізичне винищення вчених. У цій статті він писав: “... наші нечисленні вчені з цього боку Збруча (тобто у Галичині. - О.Ш.) мусять знову займатися не лише областю, в якій живуть, але — і це головно — всіх українських земель. Вони мають
тяжкий, але як почесний обов’язок вчити думати всеукраїнськими категоріями [...]. Ці завдання може сповнити лише найвища українська установа на
національній території, а саме Наукове Товариство ім.Шевченка. Воно може розбудуватися на низку автономних дослідчих катедр, які під кермою своїх директорів вели би досліди з обсягу поодиноких ділянок українознавства [...]. При цих катедрах вишколювався би повний набирок науковців. Назовні катедри проявляли би свою діяльність публічними
викладами, курсами й публікаціями [...]. Друга справа, на яку наша найвища установа мусить здобутися - це видання постійного органу [...]. Зорганізована в НТШ наука повинна давати відповіди на низку актуальних національних питань, одною з найважніших катедр повинна бути катедра чи то пак інститут національних дослідів [...]”.
Більш повно ідеї розбудови НТШ В.Кубійович висловив на загальних зборах, які відбулися 26 грудня 1937р. У “Хроніці НТШ” за 1937-1938рр. (Ч.74) відзначено: “Проф. д-р Володимир Кубійович звертає увагу на необхідні негайні потреби
української науки. Такими, на його думку, є:
1) постійний науковий секретар, який кермував би усіми науковими справами;
2) передача всіх адміністраційних справ осібному управителеві, так, як це предкладає контрольна комісія, щоби голова Товариства не потребував ними займатися, бо це виходить на шкоду українській науці;
3) заснувати журнал українознавства, пристований до широких кіл нашої суспільности, щоби й наше громадянство, і чужинців інформувати про наші наукові досліди на полі українознавства та здобути засоби на такі досліди;
4) зорганізування наукових видань, актуальних і потрібних для широкого інтелігентного загалу. Такі видання будуть мати напевно забезпечений збут і дадуть засоби на дальшу наукову працю;
5) розбудова Товариства на окремі наукові інститути, в яких була б організована наукова праця в даних означених ділянках і напрямах;
6) поширення наукових дослідів на всі етнографічні українські землі по цей бік ризького кордону;
7) здобуття засобів на більшу кількість наукових стипендій для молодих адептів науки, щоби виховувати нових молодих дослідників.
Ці ідеї вченого не змогли бути реалізованими. Незабаром почалася Друга світова війна, окупація Західної України більшовиками і нацистами. Наукова діяльність НТШ і В.Кубійовича в ньому була згорнута (хоча у 1943р. йому вдалося перевидати свою “Географію України”).
Початки праці В.Кубійовича над відновленням НТШ (1947-1951 рр.)
У січні 1940р. окупаційна більшовицька влада у Львові припинила існування НТШ (хоч члени
Товариства не визнали цього рішення). Під час війни (1941-1945рр.) в силу зрозумілих причин НТШ не функціонувало. Після війни у Німеччині (Баварія), де опинилося багато дійсних і звичайних членів НТШ, за ініціативою В.Кубійовича та інших вчених було відновлено діяльність НТШ (30 березня 1947р.,
Мюнхен). Тоді на Загальних Зборах НТШ В.Кубійовича було обрано Генеральним Секретарем.
Період 1947-1951рр., тобто п’ять років — це час організаційного і наукового відновлення та
становлення НТШ. Він характеризується такими
наступними п’ятьма особливостями діяльності В.Кубійовича.
1. Вироблення стратегії діяльності НТШ у діаспорі. Її розробив у першу чергу В.Кубійович. Вже у 1946р. він публікує статтю під назвою “Питання української еміґрації у Європі” (під псевдонімом Антін Корнівський). Положення цієї статті лягли в основу доповіді вченого на Загальних Зборах НТШ 30.ІІІ.1947р. Остаточно вони були оформлені у публікації “Сучасні проблеми української науки”. В ній В.Кубійович наголошував, що “в сьогоднішніх трагічних для нашої нації часах учений повинен в першу чергу займатися [...] тими проблемами [...], які сьогодні зв’язані з потребами нації”. Далі він розгортає наукову проблематику україністики на еміграції: інвентаризація набутку українознавчих студій; інвентаризація подій з української історії останніх часів, зокрема дослідження політичної історії України під совєтами і різних ділянок життя в совєтській Україні; висвітлення ролі нашої
Батьківщини в східноєвропейському комплексі, а у зв’язку з цим - проблеми взаємовідносин України з сусідами — Московщиною, Донщиною, Передкавказзям,
Польщею; дослідження нашого пограниччя (“ми повинні знати точно національні відносини наших
пограничних земель, їх еволюцію і лінію розвитку, еко-номічну і політичну структуру, геополітичне і стратеґічне положення, щоб на цій підставі мати готову свою концепцію будучих границь Української
Держави й мати готовий матеріял до оборони цієї концепції”); висвітлення взаємовідносин між Україною і країнами Західної Європи та Америки; вивчення української діаспори; розроблення і видання синтетичних праць з усіх ділянок україністики в широкому розумінні цього слова (таку мету має передусім видання Енциклопедії Українознавства, за опрацьовання якої береться НТШ; необхідно
систематично видавати статистичні довідники, атласи України тощо). “Збережемо себе, як еміґрація,
здоровими і діятимо позитивно на край, - пише вчений, - якщо ясно знатимемо, хто ми, що притаманне нам, що можемо внести до загальноукраїнської скарбниці духа. Тут виринає проблематика українського світогляду. Проаналізувати, зглибити його первні, його основні ідеї, знайти його сучасний вислів після траґічних останніх переживань і на їх підставі — ось
справи першої ваги. Очистити українську духовність від насильно накинутих чужих змістів, отже, в першу чергу, дати основну критику марксизму, московського комунізму і т.п. — це завдання того самого порядку”. Як це звучить актуально у наш час, коли вже у незалежній Україні не здійснено декомунізації і деколонізації наукового знання.
2. Розбудова організаційної структури НТШ і української науки в цілому. В.Кубійович бачив таку організаційну структуру української науки, освіти і підготовки національних кадрів науковців: а) частина вчених, особливо, природодослідників (фізики, хіміки, біологи, медики тощо) інтродукуються в наукові та навчальні установи країн їхнього перебування; б) частина вчених — переважно гуманітарії-україністи зосереджуються у цілком українських закладах трьох типів: чисто науковому (свого роду Академії наук); високошкільному (Університет, Висока
Технічна Школа); українських наукових інститутах. Функції АН можуть, на думку вченого, виконувати НТШ і Українська Вільна Академія Наук (УВАН), яка в той час вже перенеслася до США. Сам вчений
неодноразово висловлювався про користь злиття цих двох важливих установ (але до цього не дійшло).
Зрозуміло, що сам В. Кубійович надавав перевагу НТШ як найстаршій, з солідними традиціями наукових студій у сфері україністики установі. Тому період 1947-1951рр. був часом передусім
структуризації НТШ в нових умовах, які до того ж швидко змінювалися (найгірше було те, що українська
еміграція швидко розпорошувалася — багато вчених, починаючи з 1949р., масово виїздили за океан, і що йшов невблаганний процес старіння та вимирання старшого покоління дослідників). Поскільки Голова НТШ проф. І.Раковський помер (1949р.), а його
наступник проф. З.Кузеля не жив у Мюнхені і був внаслідок похилого віку малоактивний, основна
організаційна діяльність зосередилася у цей період у руках Генерального секретаря НТШ В.Кубійовича.
Передусім було відтворено довоєнну структуру НТШ за трьома секціями: Історично-Філософічною, Філологічною і Математично-Природописно-Лікарською. Сам В.Кубійович залишився в останній секції і очолював, як і у Львові, Географічну комісію, а з 8.IV.1950р. — усю Математично-Природописно-Лікарську секцію.
Вченим-організатором було прикладено багато зусиль до утворення нових структур в НТШ —
наукових інститутів: Інституту Енциклопедії Українознавства (напочатку, з 1948р. очолюваного З.Кузелею, а після його смерті у 1952р. — В.Кубійовичем),
Інституту Національних Дослідів (очоленого В.Кубійовичем), Інституту Української мови,
Бібліографічного та Публіцистичного інститутів.
Нарешті, велика робота була здійснена з організації крайових відділів НТШ - Американського (1948р.), Канадського (1949р.) та Австралійського (1950р.). Болісно в цих умовах відбувалася
організація “знекровленого” Європейського відділу і самої Централі НТШ.
Згідно зі статутом НТШ, його Централя (Виділ) мав знаходитися у місці проживання
Генерального Секретаря. Вже навіть було прийнято рішення про переїзд В.Кубійовича як Генерального Секретаря до Нью-Йорка (1949р.). Проте існували деякі чинники, що перешкоджали його реалізації. Очевидно, не
останнє місце тут займав суб’єктивний фактор: по-перше, В.Кубійович не зміг спрацюватися з Головою
Американського НТШ проф. М.Чубатим (це видно з листів В.Кубійовича), по-друге, сам вчений був переконаний, що він не пройде політичної рогачки американських еміґраційних служб.
Так воно було чи інакше, але у 1951р. осідок Централі НТШ перебазовується з Мюнхена у Сарсель — невелике містечко поблизу Парижа. Сюди
переїжджає сам В.Кубійович і ряд вчених (в т.ч. тодішній Голова НТШ З.Кузеля), два інститути — Енциклопедії і Національних Дослідів і, зрозуміло, осередок
Європейського НТШ, яке остаточно оформилось вже у 1952р.
3. Розбудова інфраструктури НТШ, починаючи від пошуків приміщення для Централі і
закінчуючи організацією видань наукових праць (не було бібліотеки, музеїв, кабінетів, лабораторій, друкарні тощо). Ця сторона діяльності вченого часом не
береться до уваги. Вже на самому початку Секретаріат НТШ знаходить (винаймає) приміщення для
Канцелярії — дві кімнатки у одній із шкіл Мюнхена на Версайлєр-штрассе. Організовується бібліотека НТШ (перевезена з Кракова, де вона належала Українському Видавництву при УЦК, керованому у 1940-45рр. В.Кубійовичем). На 15.ІІІ.1949р. бібліотека налічувала 1421 книжки, 5624 часописи, 2091 — інших
друкованих творів. Особливо дошкульними були фінансові проблеми. Але і вони поступово розв’язувалися
завдяки допомозі української громадськості і Греко-Католицької Церкви (об’єднання приватних
підприємств, кооперація, управа переселенських таборів, Центральне представництво української еміґрації,
Апостольська Столиця — Ватикан, едмонтонський (Канада) єпископ Ніль Саварин та ін.).
При активній співдії Генерального Секретаря відновлюються видання “Записок НТШ” (за 1947-1951рр. вийшло 4 томи записок), вісника
українознавства “Сьогочасне й Минуле” (вийшло три числа журналу за ред. З.Кузелі), розпочато видання з серії Бібліотека Українознавства, відновлено “Хроніку НТШ” (вийшли Ч.75 і 76), т.зв. “Proceedings” (короткий виклад іноземною мовою прочитаних у комісіях доповідей) тощо.
4. Початок фундаментального видання “Ен-циклопедії Українознавства”. Цей унікальний майже двадцятитомний (а, по суті, якщо врахувати три останні англомовні АЕУ-2 томи та 11-й том ЕУ-2, то виходить 21 том!) твір є живим плодом організаційної і наукової діяльності В.Кубійовича, головним його внеском в українську та світову науку і культуру. Видання ЕУ невіддільне від праці вченого в НТШ. Це результат діяльності усіх його секцій і комісій, відділів та інститутів. Зрозуміло, що, у першу чергу, Інституту Енциклопедії, яким після смерті З.Кузелі з 1952р. керував В.Кубійович.
Підготовка і видання ЕУ була стрижнем діяльності передусім вченого і керованого ним
Європейського НТШ. Рішення про видання ЕУ було прийнято на Загальних Зборах НТШ у вересні 1947р. (м.Міттенвальд у Баварії). Відповідальними
редакторами були визначені: З.Кузеля і В.Кубійович. Останній так обґрунтував необхідність видання ЕУ: “по-перше, це підставовий довідник українознавства для двомільйонної маси українців і осіб українського походження, які живуть в діаспорі за межами СРСР та його сателітів; по-друге, це має бути джерело знань про Україну й український народ для чужинців, - зокрема цю ролю виконуватиме АЕУ; по-третє, і може найважливіше, - ЕУ має бути джерелом правдивих інформацій про минуле й сучасне України для
українців на рідних землях, де більшовики промовчують або фальшують здебільша те, що становить суть
українства”.
Вже у червні 1949р. появився перший том ЕУ-1, а у червні 1952р. — видруковано третій том
загальної ЕУ. До першого тому В.Кубійович підготовив 18 статей з географії, історії, економіки та демографії України.
5. Продовження демографічних студій України і її окремих земель. Хоч друком появилася одна стаття В.Кубійовича (“З демографічних проблем
української еміграції (на прикладі таборів у Міттенвальді”),28 проте він зібрав величезний статистичний матеріал про національні відносини у Галичині на 1939р. (пізніше використаний для побудови
відповідної карти та видання статистичного збірника). На засіданні Географічної комісії, якою керував вчений і яка налічувала 14 членів, він робить доповідь “Етно-графічна карта Галичини”; на одному з академічних вечорів виголошує доповідь “Зміни в стані населення України останніх 20-ти років”.
Під кінець цього періоду В.Кубійович переїжджає до Сарселю. Наступає новий період в його житті, науково-організаційній та науковій діяльності в НТШ.
Володимир Кубійович і НТШ у 1952-1962рр.
Третій період діяльності В.Кубійовича в НТШ охоплює дванадцятиріччя 1952-1962 років. Це був час, коли повноцінно запрацювали усі крайові відділи, включаючи Європейський, коли розгорнулося на повну силу видання ЕУ (саме у 1952р. вийшов
останній том загальної ЕУ, а у 1963р. — перший том англомовної ЕУ). В.Кубійович тоді переходить з Математично-Природописно-Лікарської до Історично-Філософічної секції (припинила у зв’язку з цим роботу Географічна комісія). Розпочато видавництво “Вістей” Європейського відділу НТШ.
У світовому і європейсько-азіатському контексті цей період характеризувався послабленням напруги “холодної” війни. В УРСР почали видавати (з 1957р.) Українську Радянську Енциклопедію, що у немалій мірі було реакцією на появу на Заході Енциклопедії В.Кубійовича. Це додало нового
стимулу і у підготовці та виданні Енциклопедії Українознавства, бо за своєю ідеологією УРЕ була
більшовицькою і промосковською, а загалом — антиукраїнською.
1952-й рік є переломним в житті Європейського НТШ і В.Кубійовича. 23.VI.1952р. відбулися Засновні Загальні Збори Європейського НТШ ще під головуванням З.Кузелі (незабаром він помер). Над підготуванням цих Зборів працювала п’ятичленна комісія під керівництвом В.Кубійовича. Було
прийнято статут Європейського НТШ, обрано керівний склад Відділу. Головою вперше став В.Кубійович,
заступниками проф. О.Кульчицький та проф. О.Шульгин, секретарем - доц. В.Янів. Тоді відділ нараховував 40 дійсних члени, 42 звичайних члени і 48 членів-прихильників.
На самому початку цього періоду В.Кубійович розробляє проблеми української наукової
політики на еміґрації. Головні ідеї були виголошені на Першій Науковій Конференції відділу в Сарселі 15 вересня 1952р. Ці ідеї лягли в основу “Листа
Генерального секретаря до Загальних Зборів Американського Відділу НТШ”.
В чому суть ідей Генерального Секретаря НТШ В.Кубійовича, висловлених у згаданому листі? Йшлося про нові завдання НТШ в цілому і його
Американського відділу зокрема, про взаємини останнього з Європейським відділом. В.Кубійович
нагадує, що НТШ має бути представником вільної української науки перед неукраїнським науковим світом; творити насамперед ті наукові і
загальнокультурні цінності, які неможливо продукувати на окупованій більшовиками Батьківщині; обслуговувати українську людність за межами України, вивчати її, працювати для неї; український вчений на еміграції повинен, залишаючись по змозі у своєму фаху, опрацьовувати передусім актуальні проблеми нації.
Вчений розглядає шляхи перебудови організаційної структури і змісту діяльності НТШ. Він пропонує перебудувати Товариство на федерацію відділів (так воно і сталося), пов’язати окремі секції з конкретними відділами, запровадити новий вид членства в НТШ - членів-кореспондентів з
припиненням іменування нових звичайних членів, дещо змінити компетенції Головного Виділу і Генерального Секретаріату та форму проведення Загальних Зборів. Ці позиції В.Кубійович конкретизував у статті “До нового ладу”.
На думку В.Кубійовича, необхідний розподіл праці і кооперація між Європейським і
Американським відділами. Зокрема, пропонується зосередити керівництво Історично-Філософічної Секції у Європі, а Філологічної (і Математично-Природописно-Лікарської) — в США; залишити Інститути
Національних Дослідів та Енциклопедії у Європі, а Публіцистичний та Бібліографічний інститути — в Америці. Відповідно розподілити і видання НТШ, максимально використовуючи кооперацію відділів. Вчений радить колегам із Американського НТШ створити спеціальну комісію, яка б займалася дослідженнями українців США. За найважливіше В.Кубійович вважає
створення в Американському відділі наукового осередку праці на базі Українського Дому Культури і
дослідження тут проблем, що відповідають актуальним потребам нашої нації”, передусім політичним. “НТШ, — пише вчений, — [...] має великі завдання, спільні з завданнями всієї української політичної еміґрації. Тут потрібний тісний взаємний зв’язок. Він [...] допоміг би встановити таку бажану всім нам співпрацю з Українською Вільною Академією Наук, яка
базувалася б на доцільному розподілі завдань між обома нашими науковими установами”.
Виявилось, що розлом, який виник між Американським і Європейським НТШ, глибший. Після виходу усіх томів ЕУ-1 (1952р.) Голова
Американського відділу надіслав В.Кубійовичу листа від свого імені та імені кількох членів Головної Управи, що перебували в США — проф. Р.Смаль-Стоцького, д-ра Я.Падоха, д-ра К.Кисілевського. У цьому листі
Головний редактор ЕУ-1 звинувачувався у відході від схеми історії України за Михайлом Грушевським. Тут відзначалося ніби-то в багатьох місцях ЕУ-1 “брак українського наукового традиційного стовпа
хребетного”. Конкретних т.зв. “національних баламуцтв” М.Чубатий не вказував. Але з цього робилися
далекосяжні висновки і пропозиції, висловлені у категоричній формі: а) створити спеціальну групу українських вчених, які б додатково (за межами редакції ЕУ) переглядали готові до друку статті ЕУ, б) до Редакції англомовної ЕУ, яка тоді почала готуватися, додати американський “Board of Advisors” (“Раду дорадників”). У противному разі англійське видання ЕУ недоцільне.
В.Кубійович різко виступив проти закидів і пропозицій, висловлених М.Чубатим. По-перше, тому що у листі не наведено конкретних прикладів відступу редакції ЕУ від “основ української науки, прийнятими всіми вченими українознавцями дотепер” (слова М.Чубатого); по-друге, некоректний поділ вчених-українців на “правомірних” західняків та “непевних” східняків (останнє стосувалося особливо Юрія Шереха-Шевельова та Олександра Оглоблина); по-третє, вимога створення якихось додаткових до Редколегії ЕУ рад і дорадників подібна до інституту цензорів по ту сторону залізної завіси тощо.
Цією полемікою почалася велика атака справа на Енциклопедію В.Кубійовича, передусім, з
середини самого НТШ. Пізніше пішла атака справа ззовні, з політичними інсинуаціями. Найближчим результатом цього було, на наш погляд, затримка видання
англомовної ЕУ, як мінімум, на десять років (напочатку цю англомовну енциклопедію навіть називали
американською), хоч були і об’єктивні причини.
В цей період вчений активно працює і на гео-графічному полі. На вже названій Першій Науковій Конференції він виступає з доповіддю “Зміни віроісповідних відносин Галичини за рр. 1900-1939”. На наступній Другій Конференції (11-12 жовтня 1953р.) - з доповіддю “Сучасна демографічна
структура українців в Німеччині” (повторив її на продовженні конференції у Сарселі 23.ХІ.-1953р.). А на римській сесії цієї конференції виголошує нову доповідь “Сучасна демографічна структура українців в Европі”. Вже як член Історично-Філософічної Секції В.Кубійович на її т.зв. кореспонденційні засідання представив доповідь “Етнографічна карта Галичини”.
Саме на початку цього періоду (1953р.) виходить визначна праця В.Кубійовича “Етнографічна карта Південно-Західної України (Галичини)” у
масштабі 1: 250000 у вигляді “Записок НТШ”, т.160. Це фундаментальний картографічний твір, у якому
розкрито етнічну структуру населення на 1.І.1939р. у розрізі ґмін і міських поселень. Карта побудована на статистичних матеріалах, зібраних автором перед, під час і після Другої світової війни. Оригінальним в ній є підхід вченого до групування населення Галичини за етнічною, мовною, віроісповідною ознаками. Тут виділено власне українців, українців з польською розмовною мовою, а серед поляків — власне поляків і польських колоністів. Виділяється група т.зв.
латинників (за походженням українців, що перейшли у римо-католицький обряд), євреїв (“жидів”) та інших (це переважно німці). Карта вийшла у латинській
транскрипції, щоб бути більш доступною для європейського користувача. Вона отримала високу оцінку фахівців і загалом українознавців. На ній чітко
вирисовується українсько-польська етнічна межа, яка вже тоді не збігалася із західним державним кордоном УРСР (з волі Сталіна він був відсунений на схід).
Як бачимо, і доповідь В.Кубійовича і його картографічна діяльність свідчать, що він і надалі залишається у лоні географічної науки, хоч
Географічна комісія у зв’язку з переходом його у Історично-Філософічну Секцію зникає.
Головним видом ентеешівської діяльності В.Кубійовича у названий період (1952-1962рр.) є енциклопедичний. Вже у 1955р. виходить за його редакцією перший том словникової ЕУ, у 1957р. — другий, у 1959р. — третій, у 1962р. — четвертий томи. Тоді передбачилось, що вся ЕУ-2 матиме вісім томів. Ведеться велика робота з підготовки
англомовної ЕУ. Але її перший том виходить вже у наступний період (1963р.).
У чотирьох томах ЕУ-2 В.Кубійович публікує близько 70 статей (частина у співавторстві),
присвячених різним галузям господарства України, її реґіонам і містам, окремим країнам світу тощо.
Надзвичайно цікавою у теоретичному відношенні є стаття “Місто” у четвертому томі ЕУ-2 (співавтори В.Голубничий, Б.Кравців, О.Оглоблин).
Умови праці над ЕУ-2 були відмінними у порівнянні з працею над ЕУ-1. Головний редактор В.Кубійович, секретар Софія Янів та й сама редакція перебували у Сарселі, літературний редактор Іван Кошелівець — у Мюнхені. Тут у Мюнхені
знаходилося пластове видавництво “Молоде життя” на чолі з Атанасом Фіґолем. Останній управляв фінансовими справами ЕУ. Друк ЕУ-2 теж здійснювався у
Мюнхені. Проте були і позитивні сторони: редакція НТШ мала у Сарселі просторний будинок, бібліотеку (над її поповненням багато працювала дружина В.Кубійовича Дарія Сіяк), багатий пресовий архів, фото-архів, картографічну збірку тощо.
Як відзначав В.Кубійович, ЕУ-2 є частковим доповненням, поглибленням і деталізацією
інформацій, поданих в ЕУ-1. В порівнянні з ЕУ-1 словникова частина ЕУ характеризується такими
особливостями:
1) вона подає деякі інформації, що їх через брак місця не подано в ЕУ-1. Багато місця присвячено українській діаспорі в різних країнах.
2) в ЕУ-1 інформації з різних ділянок українознавства подаю стосовно до всієї території України; в ЕУ-2 застосовано регіональний підхід, тобто тут подані відомості з географії, природи, історії,
етнографії, культури та народного господарства окремих земель України. Звичайно, в ЕУ-1 матеріал розбитий на різні тематичні ділянки, а в ЕУ-2 матеріал з різних ділянок об’єднаний при характеристиці окремих географічно-історичних районів України.
3) ЕУ-2 об’єднує й поширює відомості з першої частини, характеризуючи той самий предмет з різних поглядів. Наприклад, у статті “Місто” (20 стор.) знайдемо інформації про міста України з
погляду географічного, історичного, правничого, економічного, культурного. У статті “Жінки” знаходимо характеристику українського жіноцтва з погляду
історичного, соціального й демографічного, причому частину інформації про жіноцтво дано в окремій статті “Жіночий рух”;
4) в ЕУ-2 подано такий детальний матеріал, як тисячі біографічних і географічних гасел, сотні нотаток, присвячених поодиноким історичним,
політичним, правничим, культурним об’єктам тощо;
5) маючи на увазі численних читачів, які першої частини ЕУ не придбали, словникова частина є в деякій мірі самостійним твором. Тому, не
повторюючи, зрозуміла річ, оглядів з першої частини, тут замінено їх або короткими статтями, або у ряді
випадків — великими хронологічними таблицями з відповідними коментарями, які мають чіткий перегляд явищ. З 5-го тому, щоб заощадити місце, у низці гасел пишеться лише про найновіші часи - з 1940 року, а на давніші читач посилається до ЕУ-1;
6) з уваги на те, що ЕУ-2 виходить на еміґрації, в ній є детальніша інформація про українську діаспору та про зв’язки різних народів і країн з Україною.
Заслугою В.Кубійовича у той час було те, що він зумів організувати великий творчий колектив авторів ЕУ, які були розкидані по усьому світі (понад 100 авторів). Сюди входили такі визначні вчені як Олександр Оглоблин, Юрій Шерех-Шевельов, Василь Маркусь, Всеволод Голубничий, Іван Лисяк-Рудницький, Богдан Кравців, Аркадій Жуковський, Іван Борщак, Олександр Шульгин та ін. Значну частину гасел, особливо невеликих прийшлось
писати у самому Сарселі (тоді вони підписувались “Р.М.” — редакційний матеріал).
У зв’язку з початком видання в Києві “Української Радянської Енциклопедії” (УРЕ) і виходом її перших томів В.Кубійович разом з В.Маркусем у 1961р. видає книгу “Дві енциклопедії”. Тут розкрито мотиви і причини видання УРЕ (серед останніх важливе місце займала поява за кордоном “Енци-клопедії Українознавства”, яку радянсько-большевицькі масмедії називали “націоналістичною”, “наклепницькою”, “брехливою” та ін. в тому ж дусі).
Визначено характерні риси УРЕ: а) все в УРЕ під кутом т.зв. “російсько-українського єднання”, б) фальшивість, тенденційність і москвоцентристський підхід у
висвітленні історичних проблем і подій, в т.ч. і щодо Західної України, в) більшовицька лайливість і пропагандивність на церковно-релігійну тематику, г)
перекручення і однобокість у статтях щодо української культури, д) промовчування, перекручення і
русифікація — це головні прийоми УРЕ (останнє стосується особливо визначення національної
приналежності фактів культури, діячів культури, географічних назв тощо). Автори порівняли розподіл
українознавчого матеріялу в ЕУ і УРЕ (в останній ширше репрезентовані статті щодо природи, географії, з охорони здоров’я, фізкультури, відомості з ділянки точних наук - третина, в той час як в ЕУ лише п’ята частина змісту і приблизно однакове місце в обох енциклопедіях відведено господарству у культурі. Проте в УРЕ зовсім або майже зовсім нема інформації про українське релігійне життя, про добу визвольних змагань, про історію західноукраїнських земель, про українську політичну еміґрацію та діаспору, про проблеми із сфери політики: цим гаслам в УРЕ відведено лише 3% змісту, в той час як в ЕУ - 28%). Багато гасел УРЕ майже дослівно повторюють статті з “Большой Советской Энциклопедии”, тобто є
звичайним плагіатом.
У період 1952-1962рр. В.Кубійович виступив також двома німецькомовними статтями про “Енци-клопедію Українознавства” (1957р.) та УРЕ (1962р.). Обидві вийшли у Мюнхені.
Четвертий період праці в НТШ (1963-1985рр.)
Четвертий період діяльності В.Кубійовича в Науковому Товаристві ім. Шевченка займає більш як двадцятилітній відрізок часу (1963-1985рр.). В цей період було звужено діяльність В.Кубійовича майже виключно до підготовки і видання україно- і особливо англомовних енциклопедій українознавства (вийшли 5-10 томи словникової ЕУ, два томи загальної АЕУ-1 і два томи словникової АЕУ-2). У 1963-1982рр. вчений керує Історично-Філософічною секцією НТШ,
розробляє нову програму розвитку української науки у діаспорі, видає свої мемуари (книги “Мені 70” і “Мені 85”) тощо.
Проблеми української науки в нових умовах В.Кубійович висвітлює у статті “Про нові можливості української наукової праці в Європі”. Автор
наголошує, що головне завдання української науки у вільному світі - бути доповненням того, що сама Україна зробити не в змозі. Це вже визначає і
тематику, яка повинна стояти в осередку наукової праці. Головна увага повинна бути звернена на дисципліни української духовної культури, на історію, у
протиставленні до природничих наук. Тут В.Кубійович зауважує, що виконання цих завдань неможливе без створення матеріальної бази науки - т.зв. “верстату праці”. “Верстат праці, - пише вчений, - це матеріальні її знаряддя, і це люди, які орудують тим знаряддям. Отже, це бібліотека — архів — музей”. Найприкрішим є брак центральної бібліотеки
українознавства. Але, як зазначає вчений, задля справжнього розвитку українознавства треба “живих і цілком відданих науковій праці людей”. Тимчасом багато молодих українців масово ідуть у т.зв. “совєто-знавство” або вибирають “нейтральну” тематику, щоб полегшити собі доступ до університетів, де
східноєвропейської справи рішають особи, які часто неприхильно наставлені до українських політичних
прямувань. А українознавство і надалі залишається в руках старших вчених, які творять науку у вільні від заробіткової праці години.
Вихід з ситуації В.Кубійович бачить у створенні фундації, як мінімум, у два-три мільйони американських доларів, що відсотками могла б давати стипендії молодим адептам українознавства, з яких виросли б майбутні вчені. Тоді, як пише В.Кубійович, не існувала б тяжка проблема суто українознавчої кафедри при якомусь американському університеті. Для Європи вчений радить використати ідею
Міністерства вигнанців у Бонні про створення установи “Спільнота праці для сприяння українській науці” (початкова дотація у 1963р. становила 100 тис. німецьких марок). В.Кубійович висловлює надію на збільшення урядових дотацій, як це мало місце у міжвоєнній Чехо-Словаччині.
Від березня 1963р. В.Кубійович перестає виконувати функцію Генерального секретаря НТШ. На засіданні Головної Ради НТШ 10.ІІІ.-1963р. у Нью-Йорку її Президентом було обрано проф. д-ра Романа Смаль-Стоцького, а Генеральним Секретарем - проф., д-ра Євгена Вертипороха. Отже Генеральний
Секретаріат вперше перебазувався з Європи до Америки. Це дало можливість В.Кубійовичу звільнитися від
значного обсягу адміністративної діяльності і зосередити свою працю лише як Голови Європейського НТШ, Директора Історично-Філософічної секції та
Головного редактора енциклопедії, особливо англомовної. У 1963р. виходить перший том АЕУ-1, у 1971р. — другий (томи мали назву: “Ukraine. Concise of Encyclopeadia ”— “Україна. Стисла Енциклопедія”); у 1983р. появляється перший том АЕУ-2, т.зв. слов-никової “Encyclopeadia of Ukraine” (“Енциклопедія України”), у 1988р. — її другий том (вже по смерті В.Кубійовича). Було видано 5-10 томи ЕУ-2.
Тут не будемо описувати перепетій, пов'язаних з виданнями цих енциклопедій (див. книгу В.Кубійовича “Мені 85”, 1985р. та вищеназвані статті і брошуру “Дві енциклопедії”, а також нашу книгу “Володимир Кубійович”, 1996р.). Звернемо увагу
лише на те, що АЕУ не була копією, звичайним чи навіть актуалізованим перекладом україномовної
енциклопедії, як це дехто вважає. АЕУ були видані на новому якісному рівні, що говорило про зрослий рівень української науки у діаспорі. І саме її варто було б перевидати в Україні, переклавши українською мовою!
Зазначимо, що В.Кубійович здійснив титанічну дослідницько-організаційну працю у створенні наукових основ АЕУ. Зокрема вже після видання АЕУ-1, коли здавалось би, був набутий великий досвід у підготовці і виданні англомовного варіанту, він пише статті “Проблеми англомовної гаслової Енциклопедії Українознавства” (1977р.) та “Актуальні проблеми І тому англомовної Енциклопедії Українознавства (АЕУ-ІІ)” (1980р.). Ця остання була підготовлена як доповідь на конференцію Редколегії АЕУ-ІІ і Дирекції Канадського Інституту
Українських Студій, що відбулася 12 квітня 1980р. у Торонто. Це вже була Третя конференція (перша відбулася у 1977 р., друга — у 1978р.. четверта — у 1982р.). Про обсяг роботи В.Кубійовича лише за три роки перед ХІ Загальними Зборами НТШ у Європі свідчить хоча б те, що тоді відбулося 26 засідань управи і президії НТШ і 110 (!) засідань редколегії Енциклопедії (це поза акціями, що здійснювалися Головним редактором у Америці).47 Англомовна ЕУ-2 появилася і завдяки КІУСу при Альбертському
університеті в Едмонтоні (Канада) і Бюра з перекладу на англійську мову у Торонто, керованого проф. Дани-лом Струком. Але, навіть ураховуючи все це, у
кінцевому підсумку успіх В.Кубійовича був успіхом Інституту Енциклопедії при Європейському відділі НТШ.
Цей відділ, керований В.Кубійовичем, за період 1963-1985рр. зріс у багатьох відношеннях, хоч за кількістю росту членства не спостерігалося. Якщо на 31.ХІІ.-1963р. він нараховував 86 членів, в т.ч. 1 почесного, 30 дійсних, 40 звичайних, 15 членів - прихильників,48 то під кінець праці В.Кубійовича (1984р.) тут було вже 4 почесних, 22 дійсних (деяке зменшення), 4 члени-кореспонеденти і 42 звичайних членів.49 По суті, в цей період було видано шість томів (5-10-й) ЕУ-2 і чотири томи АЕУ, вийшло 27 випусків неперіодичного бюлетеня під назвою “Вісті з Сарселю”, редагованого Атанасом Фіголем. Цей бюлетень акції С — так називали акцію матеріальної і
фінансової підтримки ЕУ, організовану Українським Пластовим Сеньйоратом у 1962р. у Нью-Йорку (душею акції були Атанас Фіґоль, Цецілія Паліїв, Євген Борис). Цей бюлетень подавав широку інформацію про діяльність НТШ у Європі, про працю над ЕУ, друкував про внесок фундаторів-меценатів на видання ЕУ, давав мотивовану відповідь критикам Енциклопедії. З метою збору коштів для ЕУ в руслі Акції-С було організовано ряд поїздок В.Кубійовича і А.Фіґоля у США, Канаду та Австралію (1967, 1969, 1974, 1975, 1979, 1980, 1983рр.). Бібліотека НТШ у Сарселі під кінець життя В.Кубійовича нараховувала понад 18 тис. позицій. Вона отримувала 52 періодичні видання з діаспори, 5 мовних славістичних видань, передплачувала 52 видань з УРСР і т.зв.
соціалістичних країн.
В період 1963-1982рр. активно працювала керована В.Кубійовичем Історично-Філологічна
секція НТШ, в яку входили і члени неєвропейських НТШ. Вже на початку 60-х років НТШ видає “Збірник на пошану Зенона Кузелі” за ред. В.Янева, працю Т.Мацьківа “Мазепа у світлі дружніх німецьких
джерел” (німецькою мовою). У 1964р. - працю Б.Винара “Українська промисловість” (175 т.). За десятирічний період (1974-1984рр.) було видано ряд томів “Записок НТШ”, зокрема, праці Я.Пастернака “Ранні слов’яни в історичних, археологічних та лінґвістичних
дослідженнях”, М.Мушинки “Володимир Гнатюк — дослідник фольклору Закарпаття”, М.Шлемкевича “Сут-ність філософії”, Л.Соневицького “Студії з історії України”. З передмовою В.Кубійовича виходить
збірник на пошану О.Штуля-Ждановича та ін. У 1973р. В.Кубійович видає працю “Наукове Товариство ім.Шевченка у 1939-1952р.”.
Не занехаяв В.Кубійович і своєї географічної та картографічної діяльності, яка відбувалась у руслі ЕУ та Історично-Філософічної секції. Зокрема, у 1977-1984рр. ним у
співавторстві з А.Жуковським було видано загальну карту України у масштабі 1:2000000 (відповідно українською та англійською мовами); у 1983р. - статистичний довідник “Етнічні групи південно-західньої України (Галичини) на 1.І.-1939р. Національна статистика Галичини)”. Та й більшість статей до ЕУ і АЕУ цього періоду мали географічний характер. Тоді ж виходять мемуари В.Кубійовича “Мені 70” (1970р.), “Українці в Генеральній губернії. 1939-1941. Історія Українського Центрального Комітету” (1975р.), “Мені 85” (1985р.).
В.Кубійович — активний організатор і учасник наукових конференцій НТШ і заходів на відзначення визначних дат. На конференції 18-20.Х.-1963р. у Рокка ді Папа (біля Риму) “Релігія в житті
українського народу”, організованій ІФС НТШ він виступає з доповіддю “Українці і росіяни в
Українській РСР в світлі перепису населення 15.І.1959”. Вчений відкриває урочистим словом наукову сесію, присвячену 150-річчю від народження Патрона
Товариства — Тараса Шевченка (Париж, 14.ІІІ.-1964 р.). У цьому році він виступає з промовою на відкритті виставки “Шевченкіана у Баварській бібліотеці” (Мюнхен, 10.ХІ.-1964р.). В.Кубійович був одним з організаторів і учасників наукової сесії, присвяченої почесному члену НТШ, Директору його Філологічної секції, письменникові Іванові Франкові (1966р.). У 1974р. на святковій академії з нагоди 100-річчя НТШ вчений виступає з доповіддю “Етапи розвитку та характеристика діяльності НТШ” та ін.
Діяльність і висока продуктивність праці НТШ, його Європейського відділу і самого В.Кубійовича отримувала постійну моральну і матеріальну
підтримку від церковних кругів та організацій (в цьому плані дуже важливою була купівля на кошти Конґреґації Східної Церкви будинку і садиби НТШ у Сарселі). Особливо цінною була підтримка
Товариства архієпископом Іваном Бучком та кардиналом Йо-сипом Сліпим (обидва були почесними членами НТШ). З нагоди відвідин Блаженнішим митрополитом кардиналом Йосипом Сліпим Сарселю (1970 р.) тут було влаштовано урочисте засідання Європейського НТШ. Кардинал високо оцінив працю Сарсельського осередку, обіцяючи йому подальшу допомогу.
Враховуючи подвижницьку працю В.Кубійовича на ниві національної науки, НТШ і широка українська громадськість постійно віддавали належну йому пошану. У 1982р. його обирають почесним членом НТШ. Ще у 1961р. читачі газети “Новий шлях” (Торонто) на конкурсі “10 найпопулярніших українців”, що живуть у діаспорі, надали В.Кубійовичу пальму першості. У 1981р. він став першим лауреатом Канадської Фундації Українських Студій. 28 вересня 1985р. у Нью-Йорку було відзначено 85-річчя від народження вченого ювілейною
конференцією в руслі Загальних Зборів Історично-Філософічної секції НТШ.
Після смерті В.Кубійовича 2 листопада 1985р. його іменем було названо Інститут Енциклопедії Українознавства. 95-літній ювілей вченого був відзначений Всеукраїнською науковою конференцією з історії української географії і картографії (грудень 1995р., Тернопіль). До 10-річчя смерті видано один том наукових праць вченого за нашою редакцією (Париж — Львів, Європейське НТШ, 1996р.), книгу О.Шаблія “Володимир Кубійович: енциклопедія
життя і творення” (Париж — Львів, 1996), науковий збірник “Будівничі НТШ й ЕУД:52 Володимир Кубійович (1900-1985), Атанас Фіґоль (1908-1993)” (Київ - Нью-Йорк - Чикаґо, 1998р., упорядник проф. В.Маркусь). У 2000 р. вийшов другий том праць вченого, куди
увійшли його мемуари та епістолярна спадщина.
Столітній ювілей В.Кубійовича - українського географа, етнографа, картографа і
енциклопедиста виповнився у 2000 році. Наукове Товариство ім. Шевченка гідно підготувалося до цієї визначної дати у житті національної науки. Організовано у Львові міжнародну наукову конференцію на честь вченого (7-8. ХІ-2000), виготовлено науково-публіцистичний документальний відеофільм (автор О.Шаблій), передбачено установлення меморіальної таблиці на будинку, де у 1941-1944 р. знаходився УЦК, керований В.Кубійовичем (ріг вул.
Листопадового Чину і Б.Лепкого), посвячено камінь під пам'ятник вченому, оголошено конкурс на цей
пам'ятник. На черзі видання ювілейного збірника “Записок НТШ” на пошану В.Кубійовича, книги із серії “Визначні діячі НТШ”.
Гідне відзначення ювілею В.Кубійовича - вченого, організатора національної науки і
громадського діяча - стало святою справою українців в Україні сущих і в діаспорі (про відзначення доброї пам'яті ученого див у цьому числі “Історії української географії”).
Опубліковано:
Олег Шаблій. Діяльність Володимира
Кубійовича в Науковому товаристві імені Шевченка // Історія української географії. Всеукраїнський
науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. - Випуск
1 (3). - С.11-22.
|
|
