Стаття присвячена життю і науковій діяльності Георгія Миколайовича Висоцького - видатного українського вченого в галузі лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії і гідрології; академіка, основоположника науки про ліс і лісову дослідницьку справу. Автора понад 200 наукових праць. Він вивчав вплив лісу на водний режим місцевості, заклав основи ґрунтової гідрології посушливих районів, розробив теорію трансгресивної ролі лісів, класифікацію дібров і заслужено визнаний корифеєм степового лісорозведення.
Borys Neshataev, Anatoly Kornus. George Nikolaevich Vysotsky (1865-1940) - The Patriarch of the Ukrainian Forestry. The article is devoted to a life and George Nikolaevich Vysotsky's scientific activity - the outstanding Ukrainian scientist in the field of forestry, soil science, geobotany, physical geography and a hydrology; the academician, the founder of a science about a forest and wood researches. The author over 200 scientific works. He studied influence of a forest on a water mode of district, has put in pawn bases of an earth hydrology of droughty areas, has developed the theory transgressive roles of woods, classification of oak groves and deservedly recognized as the coryphaeus steppe wood-cultivation.
Щораз, коли проїжджаєш у степу вздовж хлібородних полів, усюди бачиш лісосмуги, що тікають вдалину, неширокими стрічками поділяючи й опоясуючи стиглу ниву, або свіжу оранку. Величні дуби і клени, стрункі акації з ажурним легким листям та інші породи дерев і чагарників навесні й улітку радують погляд густим зеленим оздобленням, де на верхніх гілках гніздяться птахи, а в їх тіні стоять вагончики польового стану.
Дивлячись на ці лісосмуги, що нескінченно тягнуться в рідному степу, повні пташиних голосів, листяних шерехів і потаємного життя звірків і комах, щораз із вдячністю згадуєш про людей, що посадили ці тінисті дерева. Але варто пам'ятати і ту чудову людину, яка керувала створенням цих живих зелених насаджень на наших полях, щоб зберегти на них сніг, захистити їх від пилових чорних бур і суховіїв. Її 140-річний ювілей ми відзначаємо цього року.
Георгій Миколайович Висоцький - видатний український вчений в області лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, фізичної географії і гідрології, академік, основоположник науки про ліс і лісову дослідницьку справу. Автор понад 200 наукових праць. Він вивчав вплив лісу на водний режим місцевості, заклав основи ґрунтової гідрології посушливих районів, розробив теорію трансгресивної ролі лісів, класифікацію дібров і заслужено визнаний корифеєм степового лісорозведення. Велике значення мають розроблені вченим для степових умов деревно-чагарниковий і деревно-тіньовий типи лісових насаджень.
Г.М. Висоцький народився 7(19) лютого 1865 р. в с. Микитівка Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер Ямпільский район Сумської області) у родині дворянина. Середню освіту отримав у Глухівській прогімназії, яку закінчив у 1883 р. Річка Свіса і її луки, зелень пишних лісів і вся багата й яскрава природа північної України, вплинули на формування рис характеру й цікавості до природничих наук у майбутнього академіка лісознавства. «Меня всегда влекло в пес, - писав він, на поля, луга. Я рано познал растения, не умея еще их назвать, знал их биопогию, различал различные местопроизрастания и понимал некоторые взаимоотношения между ними».
Швидко пролетіли роки навчання в Глухові – попереду молодого Висоцького чекала Москва. Тут він вступає у Петровсько-Розумовську (нині Тимирязівську) сільськогосподарську і лісову академію (1886), де цілком віддається природничим наукам, особливо ґрунтознавству. Будучи ще студентом академії, Георгій Миколайович взяв участь у знаменитій Полтавській експедиції по господарській оцінці земель, що її очолював видатний географ – професор В.В. Докучаєв. Працюючи в басейні р. Сули (Роменський повіт), він досліджував вплив лісу на весь природний комплекс і на врожайність зернових культур. У 1890 році Г.М. Висоцький закінчив академію і відбув на практику в Бердянське степове лісництво. Після її закінчення він подає прохання в Лісовий департамент про зарахування на лісову службу. Департамент тоді саме готував відому степову експедицію під керівництвом В.В. Докучаєва. Ця експедиція, викликана найжорстокішою посухою 1891 року, зіграла видатну роль у справі вивчення і перетворення наших степів.
З 1892 року Г.М. Висоцький працював і проводив наукові дослідження в степовій експедиції В.В. Докучаєва на Великоанадольскому лісовому стаціонарі (розташованому на вододілі басейнів Дніпра і річок, що течуть в Азовське море, в 50 км на південний-захід від Донецька й в 3 км від станції Великоанадоль), яким став завідувати. У перший же рік роботи в експедиції Г.М. Еіисоцький заклав лісові культури і створив 6 метеорологічних станцій. Він з цікавістю вивчав, на прикладі штучних насаджень, взаємозв'язок лісу зі степовою цілиною, польовими ділянками, рівень ґрунтових вод, лісистість, мікроклімат, і головне – «боротьбу» лісу і степу, вплив лісу на степ, вплив лісових полезахисних смуг на снігонакопичення і на врожай сільськогосподарських рослин. Наполеглива робота і загальна мета тісно зблизили Г.М. Висоцького з іншими членами експедиції – географом і геоботаніком Г.І. Танфільєвим і лісівником Г.Ф. Морозовим. Став він другом і своєму вчителю – В.В. Докучаєву.
У Великоанадолі Г.М. Висоцький жив і працював 12 років. Протягом цього часу він вів географічні спостереження за масивом штучно розведеного лісу площею 1600 га (сучасна площа 2200 га). Перед ним стояли надскладні задачі вироблення раціонального, стійкого типу лісових посадок, створення полезахисних, прибалкових та інших насаджень. Висоцький охопив своїми дослідженнями всі сторони природи степу, всі особливості степових лісонасаджень. Це був найбільш плідний період його діяльності, період стаціонарних досліджень, коли він написав близько 40 наукових праць.
У 1899-1904 pp. Г.М. Висоцький працював лісничим Маріупольського лісництва, потім був переведений у Петербург на посаду ревізора лісовпорядження при Лісовому департаменті. Одночасно він працював професором у Лісовому інституті. Вчений активно брав участь у реорганізації лісової дослідницької справи і був зарахований у постійну Комісію з лісових проблем.
В 1908-1909 роках виходять його перші великі фізико-географічні роботи про Самарський повіт і «Бузулукский бор и его окрестности». В останній Г.М. Висоцький уперше дав узагальнюючу фізико-географічну характеристику цього унікального лісового масиву. Крім Бузулуцького бору він вивчав лісорослинні умови Тульських засік, Єргенів, Олешківських і Наринських пісків.
У 1913 р. лісовий департамент доручив Г.М. Висоцькому очолити роботи з лісовпорядження степових штучних лісництв, і він переїхав у Київ. Тоді ж Новоросійський (Одеський) університет присвоїв Г.М. Висоцькому ступінь доктора агрономії (без захисту дисертації), а Київський університет запросив його на кафедру ґрунтознавства. Працюючи в Києві, він захоплено вивчає піщані (борові) тераси річок України з метою закріплення пісків за допомогою рослинності і господарського освоєння. Приблизно в цей час виходить його фізико-географічна монографія про Єргені (1915). У 1915 році за заслуги перед географічною наукою Г.М. Висоцький удостоюється вищої нагороди Географічного товариства – золотої медалі ім. П.П. Семенова-Тянь-Шанського.
Після встановлення в Україні радянської влади починається педагогічна діяльність Г.М. Висоцького. У 1918 р. він очолив кафедру ґрунтознавства Сімферопольського університету. Викладав у різних вузах країни: у Сімферопольському університеті (1918-1923), Білоруському сільськогосподарському інституті (1923-1926), Харківському інституті сільського і лісового господарства (1926-1930). У 1930-1940 р. учений працював у Всесоюзному (тепер Український) науково-дослідному інституті лісового господарства й агролісомеліорації (Харків). У 1934 р. Г.М. Висоцький обраний академіком ВАСГНІЛ, а в 1939 – АН УРСР.
Основні роботи Г.М. Висоцького присвячені впливові середовищеформуючих гідрокліматичних і ґрунтових умов на лісову рослинність, а також зворотному впливу лісу на навколишнє природне середовище. Він вивчав проблеми водного балансу ґрунту в залежності від умов рельєфу і рослинного покриву, уперше розрахував формулу балансу вологи під лісом і полем, встановив критерії індексу сухості й вологості клімату, комплексні причини безлісся степів, класифікував типи водного режиму ґрунтів. Учений був одним із творців і активним автором першого у світі журналу «Ґрунтознавство», що виник в 1899 р.
Г.М. Висоцький був не тільки блискучим лісівником, але і чудовим фізико-географом. Він розвив докучаєвське вчення про зони природи, ввів у науковий лексикон поняття про «місцевість», яке цілком відповідає сучасним уявленням про географічний ландшафт як природний комплекс. Ним закладені основи ґрунтової гідрології посушливих районів і розроблене вчення про типи водного режиму ґрунтів; сформульована теорія походження солонцюватості степових ґрунтів. Уперше він описав процес оглеєння і показав його біологічний характер. Г.М. Висоцький першим установив закономірності приземних повітряних течій, що викликають пилові бурі. Він розробив основи орокліматичної класифікації ґрунтів, увів поняття про мікрорельєф, мікроклімат, плакор, ілювій та ін. Вітчизняна географія зобов'язана Г.М. Висоцькому розвитком найважливіших принципів докучаєвської школи і появою нових, оригінальних ідей, що збагатили географічну теорію.
Помер вчений у Харкові 6 квітня 1940 р. Основні його наукові праці були перевидані після смерті (Избранные сочинения. - Т. 1-2. - М.: Изд-во AH CCCP, 1960; Защитное лесоразведение: Избр. тр. - К.: Наук, думка, 1983. - 208 с). Ім'ям ученого названий науково-дослідний інститут у Харкові, де він пропрацював останні 10 років свого життя.
Опубліковано:
Нешатаєв Б., Корнус А. Георгій Миколайович Висоцький (1865-1940) – патріарх українського лісівництва // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. - Випуск 2 (12). - С.25-27.
