Журнал "Історія української географії" Всі публікації журналу
Зміст номера
Довідка про автора публікації
Номери часопису: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
УДК 91 (477.5) (091)
Август Оліферов
Слідами мандрівника Миколи Пржевальського, вихідця з України
(спогади про експедицію в Китай)
У статті автор згадує про свою роботу в 1957 р. науковим керівником групи гідрології і гідротехніки Китайсько-Радянського об'єднаного загону Середнє-Хуанхейської комплексної протиерозійної
експедиції Академії Наук Китаю. У багатьох місцях експедиція повторювала відрізки маршрутів подорожей дослідника Центральної Азії М.М.Пржевальського. Його предки були запорізькими козаками.
Avhust Oliferov. Following in the Tracks of the Traveler Mykola Przhevalskyi, Ukrainian by Birth (memories about expedition to
China). In the article the writer recalls his activity in 1957 as the scientific chief of group of a hydrology and hydrotechnic engineering of integrated Chinese-Soviet detach-ment of the Middle-Huangho’s complex erosion-protection expedition of an Academy of sciences of China. The expedition was in many parts of travels of the explorer of Central Asia M.M. Przhevalskyi. His ancestors were Zaporizhian Cossacks.
У 1957 р. я був запрошений Академією наук Китаю на посаду наукового керівника групи гідрології і гідротехніки Китайсько-Радянського об’єднаного загону Середнє-Хуанхейської комплексної протиерозійної експедиції АН КНР. Крім мене для участі в експедиції були запрошені професори Д.Л.Арманд (географ) – керівник нашої групи вчених, О.С.Кесь (геоморфолог), О.М.Розанов (ґрунтознавець), М.Є.Кабанов (лісівник), а також академік Туркменської АН, фахівець з пустель, М.П.Петров. У той час я працював завідувачем відділом гірських меліорацій Кримської гірсько-лісової дослідницької станції, що входила в мережу дослідницьких станцій Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і агромеліорації. Директор інституту К.Л.Холуп’як, відомий фахівець з боротьби з ерозією, відряджав мене в Китай. Після повернення я опублікував кілька наукових статей за матеріалами, зібраним в експедиції [5, 6, 7, 8].
У 1980 р. відбувся VII з'їзд Географічного товариство СРСР, що проходив у Киргизії в м.Фрунзе. Я був делегований на з'їзд і прибув туди в числі інших членів делегації Українського географічного товариства. Під час післяз'їздівських екскурсій мені пощастило побувати в місті Пржевальську і відвідати музей знаменитого мандрівника. У музеї я звернув увагу на стенд «Слідами Пржевальського», де були поміщені фотографії пізніших дослідників Монголії і Північного Китаю.
Поштовхом до написання цієї статті було моє чергове відвідування Львівського університету, де я є членом спецради із захисту кандидатських дисертацій на здобуття ученого ступеня кандидата географічних наук. Йдучи по коридору повз стенд кафедри географії України, я побачив на ньому напис «М.М. Пржевальський – вихідець з України». Це мене зацікавило, і я прочитав усі біографії великого мандрівника.
Мабуть, найбільше детально питання про предків М.М. Пржевальського було розглянуто у книзі В.М.Гавриленкова [2]. Він відзначає, що початок роду Пржевальських поклав у середині XVI століття запорізький козак Корнила Онисимович Паровальский. Він надійшов на службу у Військо Польське, і тут прийняв прізвище Пржевальський. За численні відзнаки в боях одержав дворянське звання. У 1589 р. іменним указом Стефан Баторій дарує новому дворянину «п'ять служб людей». Однак, нащадки запорізького козака так і не стали польськими шляхтичами.
|
|
|
Рис. 1. М.М. Пржевальський у чині підполковника генерального штабу після закінчення першої Монгольської подорожі. |
Дід мандрівника Казимир Фомич Пржевальській біг з польської єзуїтської школи, не закінчивши її, і перейшов у православну віру, перемінивши ім'я Казимир на Кузьму. Син Кузьми Фомича Михайло був визначений на військову службу. Однак після п'ятнадцятирічного перебування в армії був звільнений у чині штабс-капітана в зв'язку з хворобою. У 1938 р. він одружився з Оленою Олексіївною Каретниковою. А в 1939 р. у с.Кимборово Смоленської губернії в них народився перший син Микола, майбутній мандрівник. Інші факти з життя М.М.Пржевальського досить добре відомі з численних статей і книг. Із деякими з них ознайомимося у процесі вивчення ерозійних процесів у басейні р.Хуанхе.
Ерозія ґрунтів у Китаї є серйозним нещастям. Особливо великих розмірів вона досягає в середньому плині р. Хуанхе в районі Лесової провінції. Ця частина басейну складена легко розмивним водою лесом. Це, при наявності сильних злив, приводить до інтенсивної ерозії. Наноси надходять у р.Хуанхе і її притоки, бувають випадки, що останні несуть до 60% твердої речовини від загальної кількості води. Максимальна мутність води р.Хуанхе в м. Шаньсяня в серпні 1942 р. досягла 575 кг/м3, це така концентрація наносів, як у сельових потоках. Для великої ріки така мутність є рекордною. Після виходу ріки з Лесової провінції на Велику Китайську рівнину наноси починають відкладатися в руслі Хуанхе. Внаслідок цього дно ріки починає підніматися над навколишньою місцевістю і, щоб захистити територію від повені під час сильних паводків, населення з древніх часів будувало в нижньому плині ріки дамби. Однак під час сильних паводків ріка прориває дамби і змінює русло, затоплюючи величезну територію. Подібний випадок спостерігався в 1953 р., коли витрата води в м. Шаньсяня досяг 21000 м3/с, і р. Хуанхе прорвала дамбу в п'ятдесяти місцях. Від повені загинуло 18 тис. осіб, понад 3,5 млн. селян залишилися без даху і їжі.
|
|
|
Рис. 2. Ерозія в Лесовій країні. Яр, що доходить до вершини пагорбу (мао) і водорозподілу (ляна). |
З приходом до влади народного китайського уряду була приділена увага проблемі приборкання р. Хуанхе. На ріці були побудовані греблі, серед яких головне спорудження – водоймище Саньминься, що передбачалося використовувати для зрошення, вироблення електроенергії і захисту нижнього плину ріки від повеней. Однак наявність такої сильної ерозії може привести через якийсь час до замулення водоймища. Тому необхідні великі заходи щодо боротьби з ерозією. Для розробки протиерозійних заходів і була створена Середнє-Хуанхейська протиерозійна експедиція Академії Наук Китаю.
Дослідження, що проводилися групою гідрологів і гідротехніків, що нараховувала 25 чоловік, науковим керівником якої я був, містили в собі ряд напрямків. Спочатку була складена гідрологічна характеристика ріки Хуанхе, що базувалась на наших рекогносцирувальних дослідженнях і результатах спостережень на гідрологічних станціях і водомірних постах.
У значній мірі ми також опирались на дослідження М.Пржевальського, який детально досліджував р. Хуанхе в двох місцях. Він вивчав верхів'я цієї ріки, якого досяг у 1880 р. під час третьої подорожі у Китай. Його маршрут закінчувався улоговиною Одоньтала, що вчений вважав витоком Хуанхе. Однак китайські вчені в 1952 р. уточнили місце розташування джерел цієї ріки. Виявилося, що вони лежать набагато на захід Одоньтали в гірській западині за назвою Юегуцзунле. Збираючись в западині, ці води живлять численні озера й утворять річку Юегуцзунлецюй завширшки до 10 м, що насправді є джерелом р. Хуанхе [3].
М.М.Пржевальський дуже детально досліджував р. Хуанхе в районі Ордоса. У його роботі [9] у п'ятому розділі «Ордос» є параграфи «Опис північного вигину Хуанхе», «Характер її долини».
Вчений указує, що, звиваючись досить сильно як для ріки великих розмірів, Хуанхе тече зі швидкістю 1,5 м/с. Береги ріки, так само, як і її дно, складаються з липкої глини; вода надзвичайно каламутна, так що досліджуючи її у відстої з’ясувалося, що зміст наносів склав 1,3% бруду. Ширина р.Хуанхе майже однакова на всьому протязі. Поблизу м.Динху ширина склала 433 м, приблизно така ж ширина в м. Баотоу. Глибина ріки дуже значна, і перейти її в брід ніяк не можна. М.М.Пржевальський описує рукави Хуанхе, що мають ширину 53-85 м, а також долину, що має ширину від 30 до 60 верст.
|
|
|
Рис. 3. Вивчення наносів на р. Хуанхе з допомогою батометру “Дон” |
Однією з найбільших заслуг М.М.Пржевальського як географа варто вважати досліджені ним найменш доступні ділянки Гобі – великої пустелі Азії. Жоден європеєць не проходив до нього пустелями Алашаню й Ордоса. Чотирма маршрутами перетнув великий мандрівник нескінченну центрально-азіатську пустелю, і його опис Гобі належить до кращих зразків світової географічної літератури. Відкриття великого мандрівника по справедливості надають право поставити М.М.Пржевальського на одне з перших місць серед найбільших мандрівників-географів усіх часів і народів [10].
Мабуть, найчастіше відвідував М.М.Пржевальський пустелю Алашань – південну, найбільш дику і безплідну частину Гобі. У голих сипучих пісках мандрівникам довелося випробувати жару, піщані урагани, не видно було ні рослин, ні птахів, ні звірів. У 1871 р. М.М.Пржевальський перетнув пустелю Алашань. Його караван прибув у м. Динъюаньнин (нині м. Баян-Хото), у той час це було єдине місто в цьому пустельному краї, на схилах Алашаньського хребта. Від Динъюаньнина, через брак грошей, експедиція повинна була повернутися назад у Пекін. М.М.Пржевальський залишив весь склад загону в Калгані, з'їздив у Пекін і позичив грошей у російському посольстві.
У березні 1872 р. Пржевальський вийшов з Калгану, направляючись до озера Кукнор і далі – в Тибет. Незабаром мандрівники прибули в знайомий їм місто Динъюаньнин. Звідси з караваном тангутів через піски пустелі Алашань і провінцію Ганьсу експедиція добралася до кумирні Чейбсен. На початку березня 1973 р. експедиція вийшла на берег озера Кукнор. Усю весну мандрівники провели біля цього озера. Потім караван знову повернувся в пустелю Алашань і перетнув її, і далі через Гобі повернувся до Кяхту.
У 1880 р. під час своєї третьої подорожі дослідник побував у пустелі Алашань, а також в Алашаньських горах.
У горах Алашань його експедиція ледве не загинула від повені. Судячи з опису М.М.Пржевальського [9], це була не повінь, а типовий сельовий потік. 13 липня раптово почалась злива. Грізний потік каламутної води кавового кольору, вивертаючи камені, ламаючи ліс, мчався ущелиною до намету експедиції. Усе це відбулося так раптово, що важко було чимось запобігти. «Але щастя і тепер виручило нас. Перед нами знаходився невеликий обрив, на який хвилі почали кидати камені, і незабаром нанесли їх таку купу, що вона утримала подальший напір води, – і ми були врятовані», – писав М.М. Пржевальський про цю подію.
Перед роботою Середнє-Хуанхейської експе-диції я вже кілька років займався в Криму вивченням селевих потоків і розробкою заходів боротьби з ними [4]. У зв'язку з цим мені було дуже цікаво ознайомитися із селенебезпечними басейнами Алашаньських гір і проходженням там селевого потоку, що барвисто описав М.М. Пржевальський.
Наш Китайсько-радянський загін відвідав пустелю Алашань. Головним завданням дослідження було з'ясування того, наскільки рухаються піски і попадають у р.Хуанхе. На березі р.Хуанхе на границі з пустелею ми знайшли піщані дюни, пісок з якої потрапляв у ріку, хоча цей факт був відомий і до нас. Уздовж берега ріки були виставлені залізничні снігозатримувальні щити, для затримування піску.
|
|
|
Рис. 4. Наукові співробітники Китайсько-радянського загону в пустелі Алашань |
Одним із завдань нашої групи з гідрології і гідротехніки було надання консультації з будівництва водоймища в Алашаньських горах. Ми обстежували місце створу споруджуваної греблі, також виконали рекогносцирувальні роботи на водозбірній площі басейну й оглянули споруджену в алювії ріки водозбірну галерею. Після цього фахівці нашої групи, а також місцеві гідротехніки-будівельники висловили свої зауваження з приводу будівництва водоймища. Головною проблемою було запобігання фільтрації через тіло греблі. Після наради я доклав підсумки нашої роботи адміністрації округу Баян-Хото для вживання необхідних заходів і рекомендував використовувати як протифільтраційний матеріал червону глину, запаси якої були недалеко. При цьому я використав вдалий досвід будівництва Сімферопольського водоймища, де гребля була складена з аптських глин.
Ми повторили відрізок маршруту М.М.Пржевальського в Алашаньських горах.
Іншим географічним об'єктом, що досліджував М.М. Пржевальський і вивчала наша експедиція, було плато Ордос. Крім долини р.Хуанхе, на границі Ордоса великий мандрівник детально описав піски Кузупчи [9]. Він пише, що ця назва в перекладі значить «нашийник» і її обрано дуже вдало, тому що ці піски є різкою облямівкою долини р. Хуанхе від меридіана м. Баотоу вздовж 300 верст вверх за течією Жовтої ріки. Піски Кузупчи, за даними М.М.Пржевальського складаються з невисоких пагорбів, що знаходяться один біля одного й складені з дрібного жовтого піску. Верхній шар його, який здувається вітром то на один, то на інший бік пагорбів, творить тут пухкі насипи, начебто снігові замети. Він відзначає, що «Неприємне, гнітюче враження роблять ці оголені жовті пагорби, коли заберешся в їхню середину, відкіля нічого не видно крім неба і піску, де немає ні рослини, ні тварини, крім жовто-сірих ящірок. Важко стає людині в цьому піщаному морі, позбавленому всякого життя: не чутно тут ніяких звуків... – навкруги тиша могильна...» [8 , с.134].
М.М.Пржевальському вперше в Ордосі зустрілися чорнохвості антилопи (джейрани) і на превелику силу він здобув екземпляр самця для своєї колекції.
Наша експедиція також проводила дослідження на плато Ордос. Тут ми залишили для проведення більш детальних робіт академіка ТРСР М.П.Петрова і 26 учасників китайсько-радянського загону. Одним із завдань наших робіт була характеристика межі Лесової країни, тому маршрут пролягав уздовж границі пустелі Ордос. Виїхавши з Инчуаня (стара назва Нінься) і проїхавши ділянки сипучих пісків, ми відвідали повітове місто Янчин. Це досить древнє місто; коли будували Велику Китайську стіну, то місто вже існувало. Виїхавши з Янчина, наш загін кілька разів перетинав Велику Китайську стіну, збудовану тут із глини. Саме стіна відокремлювала пустелю Ордос від Лесової провінції Китаю. Наступна наша зупинка була в повітовому місті Цзиньбянь. Тут ми ознайомилися з лісовими посадками, створеними для затримання пісків. На деяких ділянках насадження являли собою тільки вербові коли, що недавно прижилися. Вербовий ліс мав довжину 12 км і ширину 500 м, представляючи собою захисну смугу, що затримує наступ пісків.
Потім експедиція прибула в м.Юйлинь, відкіля був проведений маршрут на плато Ордос, де ми ознайомилися з рухомими пісками. Піски наступають на м. Юйлинь, і він уже три рази змінював своє місце. Тут з боку Великої Китайської стіни до самого обрію виднілися бархани, з іншого боку цієї стіни зяяли яри з вертикальними стінками, утвореними в лесі. Важко знайти інше таке місце на землі, де б сипучі піски так близько підходили до ярів
Важливим завданням групи гідрології і гідротехніки було проведення експериментальних досліджень стоку, змиву й інфільтрації методом штучного дощування. Спеціальна апаратура для цих цілей була привезена з Москви. Принцип утворення краплі дощу в установці полягав у розбиванні великих крапель об провощену сітку, чим створювалася велика рівномірність штучного дощу. Пристрій установки видно з рисунка 5.
|
|
|
Рис. 5. Вивчення стоку, змиву та інфільтрації з допомогою метода штучного дощування |
Основні площі в Лесовій провінції займають ґрунти, що сформувалися на жовтому лесі. Однак і він не однорідний. Як показали дослідження, інфільтраційні властивості ґрунтів околиць повітових міст Суйде (провінція Шеньсі) і Лішаня (провінція Шаньсі) неоднакові. У Лішанє ґрунти фільтрують 0,85 мм/хв, а в Суйде – 1,32 мм/хв, що зв'язано з відмінностями їх механічного складу. На півдні фільтрація ще менша, що пояснюється віддаленістю від пустель Центральної Азії, відкіля вітер доносить тонші часточки. Крім досліджень ґрунтів на жовтому лесі, були проведені дослідження інфільтрації і стоку на червоній глині, червоному лесі і супіщаному жовтому лесі. У повіті Лішань величина інфільтрації при сталому режимі на ділянці, складеній червоної глиною, дорівнює 0,25 мм/хв, а на жовтому лесі – 0,85 мм/хв, тобто в 3,5 рази більше. У яру Гаошевгау в повіті Суйде інтенсивність інфільтрації на червоному лесі – 0,35 мм/хв, на суглинному жовтому – 1,32 мм/хв і на супіщаному жовтому – 2,20 мм/хв.
Важливим розділом досліджень було вивчення впливу різних методів обробки ґрунтів на стік і змив. Ділянки, оброблені методом переривчастого боронування, цілком поглинають від 112 до 64 мм при інтенсивності штучного дощу 2-2,5 мм/хв. Це показує, що при звичайних зливах стоку на таких ділянках немає.
При посіві люцерни шар дощу до початку стоку був 10 мм, на картопляному полі – 6,2 мм, а на ділянці з чорними бобами – 8,8 мм.
Великий вплив на стік і інфільтрацію має ґрунтова кірка. Шар інфільтрації до початку стоку при наявності ґрунтової кірки був 6-7 мм, тому навіть невеликий дощ може привести до виникнення стоку й ерозії. При розпушенні кірки ця величина досягла 4,3-4,9 мм вологи. Тому в період дощів варто частіше розпушувати кірку.
Підсумком роботи китайсько-радянського об'єднаного загону було складання типового проекту протиерозійної організації території на прикладі кооперативу «Будівництво», утвореного в селі Гао-шево, повіту Суйде провінції Шенсі. Проектування гідротехнічних протиерозійних заходів для цього кооперативу було доручено мені і китайським гідротехнікам Ван Вень-ану, Тань Цзе-шеу, Хуан Вень-чену і Цуй Джи-хуа.
Проект організації території, виконаний під керівництвом професора Д.Л. Арманда [1], відомого географа, був представлений у виді карти заходів, пояснювальної записки і кошторису. Економічне обґрунтування проекту і кошторис до нього склав китайський учений Ду Хе-жень.
Складений проект обговорювався китайськими вченими, що внесли ряд змін. Потім проект організації території був запропонований селянам, що внесли деякі доповнення до нього. Цей проект був прийнятий як типовий для всієї Лесової провінції.
У грудні 1957 р. відбувалась друга все-китайська нарада з боротьби з ерозією. Створення народних комун дозволило здійснити протиерозійні заходи. Наприклад, у повіті Чжуньян у бригадах, що боролися з ерозією, працювало від 5 до 10% загального числа працездатних селян. Уже до моменту скликання наради були досягнуті великі успіхи в справі боротьби з ерозією. Протиерозійні роботи були проведені на площі 195000 км2, що складало 13% площі районів, підданих ерозії. Бували місяці, коли близько 100 млн. чоловік працювали на гідромеліоративних спорудах. Навесні і восени 1958 р. зроблено насаджень на загальній площі 260 млн.м3.
Середньо-Хуанхейська експедиція дала рекомендації з використання земельних площ і боротьби з ерозією на території Лесової провінції Китаю, на площі 350000 км2. Були розкриті основні причини швидкої ерозії ґрунтів, що дозволило розробити заходи для боротьби з цим грізним явищем. Експедиція здійснювала спостереження на трьох станціях з охорони вод і ґрунтів, створених Комітетом Хуанхе. У 1957-1958 р. за допомогою радянських учених були розроблені типові проекти організації території для декількох районів. У розробці і здійсненні цих проектів брали участь члени комун. Були розроблені плани запобігання ерозії для 11 ключових ділянок у різних районах.
Після закінчення важких маршрутних і стаціонарних досліджень у незвичних нам кліматичних умовах, було складено звіт, він був опублікований китайською мовою у виді «Праць Середнє-Хуан-хейської протиерозійної експедиції». Звітний період роботи експедиції проходив у м. Таюані – центрі провінції Шаньсі.
|
|
|
Рис. 6. На урядовій трибуні площі Тяньаньминь 1 жовтня 1957 р. |
Звітні доповіді прозвучали і на спеціальних конференціях у першу чергу в Комітеті з будівництва на р. Хуанхе (м. Чженчжоу). Крім доповідей його керівництву, ми відвідали гідротехнічну лабораторію, створену при Комітеті, де нас попросили зробити свої зауваження про її роботу.
Ряд доповідей було зроблено і у наукових установах, зокрема Інституті географії і Ґрунтовому інституті АН КНР. Результати наших експедиційних і стаціонарних робіт викликали великий інтерес у китайських учених.
Після закінчення польового періоду і доповідей у наукових установах, нам було дано кілька днів для ознайомлення з визначними пам’ятками м.Пекіна. Ми відвідали Велику Китайську стіну, що, на відміну від стіни в районах наших експедиційних досліджень, була не земляною, а кам'яною. Недалеко знаходилися Мінські могили зі знаменитими кам'яними статуями. У самому місті ми побували в Храмі неба і в палаці імператора, пекінській опері. Прощальну вечерю улаштували в ресторані «Пекінська качка».
На жаль, після нашого від'їзду, система, що включає дослідження ерозії, розробку протиерозійних заходів і здійснення їх у величезних масштабах відразу занепала. У Китаї почалася Культурна Революція. Проводилися репресії стосовно працівників культури й інтелігенції. Більшість членів групи гідрології і гідротехніки були відправлені в село «на перевиховання». Зведення про стан гідровузла Санминься нам не надходили.
Мені вдалося ознайомитися зі статтею Х.В. Ше-на [12], опублікованою в 1979 р. в Америці. У ній розглянуті гідрологічні особливості р.Хуанхе й історичний досвід її регулювання. Основні проблеми гідротехнічного характеру, пов’язані з високою концентрацією наносів у ріці, що зумовлені інтенсивним розмиванням ґрунту на Лесовому плато і низькими ухилами Великої Китайської рівнини. Ці умови сприяють швидкому занесенню водоймищ. Наприклад водоймище Саньминься за період 1960-1965 р. було занесено до гребеню водозливної греблі. У статті пропонується відновити наукові дослідження ріки Хуанхе.
Таким чином, ще М.М.Пржевальський [9] установив головну особливість р.Хуанхе – величезну кількість наносів. Ця специфіка Жовтої ріки утруднює її регулювання й проведення заходів щодо боротьби з повенями в нижній течії. Проблема р.Хуанхе усе ще чекає свого розв'язання.
Література
1.Арманд Д.Л. Особенности использования эродированных земель в зоне необеспеченного увлажнения // Хуанхэ Цзяньшэ, 1959. – №5. – С. 21-36 (на китайском языке).
2. Гавриленков В.М. Русский путешественник Н.М. Пржевальский. – Смоленск. Моск. рабочий. Смолен. отд-ние, 1989. – 143 с.
3. Зайчиков В.Т. Блуждающая река Хуанхэ. – М.: Географгиз, 1957. – С. 20-21.
4. Оліферов А.М. Протиерозійні дослідження в Китайській Народній Республіці // Вісник сільськогоспо-дарської науки, 1958. – № 7. – С. 83-88.
5. Мероприятия по борьбе с селевыми потоками в условиях Крыма // Тезисы докл. научн. конф. по вопросам изучения селевых потоков и мер борьбы с ними. – К.: Изд. АН УССР, 1957. – С. 20-21
6. Олиферов А.Н. Противоэрозионные мероприятия и гидротехнические сооружения в Северо-Западном Китае // Гидротехника и мелиорация, 1959. – № 1. – С. 59-64.
7. Олиферов А.Н. Изучение стока и смыва на противоэрозионных станциях Китайской Народной Республики // Метеорология и гидрология, 1959. – № 3. – С. 53-55.
8. Олиферов А.Н. Результаты комплексного изучения эрозии в бассейне р. Хуанхэ // Борьба с эрозией почв. – К., 1962. – С. 175-184.
9. Пржевальский Н.М. Монголия и страна тангутов. – М.: Географгиз, 1946. – 333 с.
10. Рюмин В.В. Н.М. Пржевальский как географ // География и природные ресурсы, 1988. – С. 153-164.
11. Чжу Кэджень. Итоги больших работ // Природа, 1958. – № 8. – С. 11-24.
12. Shen H.W. Some notes on the Yellow River // Trans Amer. Geophys Union, 1979. – № 31. – С. 545-546.
Опубліковано:
Август Оліферов.
Слідами мандрівника Миколи Пржевальського, вихідця з України
(спогади про експедицію в Китай) // Історія
української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль:
Підручники і посібники, 2005. - Випуск 1 (11). - С.15-22.
|
|
