Світ географії та туризму 

Журнал "Історія української географії"    Всі публікації журналу

Зміст номера   

Довідка про автора публікації

Номери часопису: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12  

УДК 631.0.02; 631.459.2    

Вячеслав Явкін                                                                                                                                           

До питання про поширення водної вологи у грунтах території Українських Карпат

   
    In this report the four zones with different moistening degree of the soils have been singled out on the basis of their water-physical peculiarities.

    Українські Карпати виділяються в якості гірської ґрунтової провінції Західної буроземної лісової області суббореального поясу. Ґрунтовий покрив сформувався під впливом лісової рослинності (ступінь залісненості становить 36%). Найбільше лісів збереглося у Закарпатті (46%). Середньоєвропейські широколистяні ліси складають біля 35% всієї флори; важливу роль відіграють і тайгові євро-сибірські форми (30%). Виходячи із цього ґрунтовому покриву притаманні всі ознаки лісових грунтів. Тільки в передгір'ях і на високих луках розповсюджені відповідно чорноземи і лучні грунти. Але в складі грунтів Карпат і прилеглих рівнин відбулися значні зміни в результаті природничих та виробничих процесів: збільшилася площа полонин та орних земель і угідь. Переважаючими є наступні типи грунту: гірські бурі лісові, підзолисті, сірі лісові, дерново-підзолисті, лучні, опідзолені чорноземи.
   За характером сучасних природничо-господарських процесів властивості грунтів значно змінені, що створює можливість виділити наступні висотні грунтові зони.
   Перша зона включає в себе дерново-підзолисті та сірі лісові грунти, опідзолені чорноземи, дерново-опідзолені глейові і болотні грунти. Зона займає територію з абсолютними висотами до 300 м. Чорноземи належать до лісостепової зони, але їх використання в типізації грунтів Карпат, Прикарпаття і Закарпаття для схематизації водно-фізичних властивостей за вертикальними поясами необхідне, так як дозволяє показати зміну властивостей грунтів від лісостепової природної зони до високогірного хвойного лісу і гірських луків.
   Другу вертикальну зону (300-500 м) займають грунти дерново-підзолисті поверхнево-глейові. Поширені в передгір'ях Передкарпаття і Закарпаття. До цієї зони включені і бурі підзолисті поверхнево-глейові грунти.
   На висотах 500-1500 м розміщена найбільша гірсько-лісова зона бурих лісових гірських грунтів. Вона включає бурі лісові грунти (гірські буроземи), під темнохвойними і широколистяними лісами, що відрізняються підвищеним вмістом щебеню верхньої частини горизонту (5-25 см від поверхні) і бурі лісові опідзолені, що розташовані на терасах і вирівняних ділянках гір. Їм притаманний різноманітний механічний склад.
   Для бурих гірсько-лісових грунтів характерні середньосуглинковий і важкосуглинковий механічний склад, вони мають високу пористість і високу водопроникність, особливо верхнього горизонту, що пов'язано з його щебенюватістю, гумусованістю і грудкуватою структурою. Не дивлячись на щільний механічний склад бурі гірсько-лісові грунти відрізняються дуже високою водопроникненістю (240-260 мм/хв), особливо верхнього горизонту.
   Бурі лісові опідзолені грунти мають важкий (глинистий) склад і слабку водопроникність. Ця відмінність пояснюється тим, що вони розміщені на схилах крутизною від 10 до 30 градусів, а бурі лісові опідзолені розміщені на вирівняних ділянках гір і річкових терасах. Тому для буро-лісових опідзолених грунтів відсутні процеси поверхневої ерозії.
   Четверта, гірсько-лучна зона розташована пересічно на висотах 1500 м. Грунти малої потужності та переважно щебнисті.
   На основі проведеної оцінки водно-фізичних властивостей ґрунтового покриву нами проведена класифікація грунтів та їх генетичних і механічних ознак за наступними природними зонами та високогірними поясами: лісостеповий, передгірський, карпатських лісів, високогірних луків.
   Вибір розміру шару грунту визначений переломними точками кривих агрогідрологічних констант.
   В першій зоні виділена група грунтів з однотиповими водно-фізичними властивостями: лучні дерново-оглеєні (дерново-опідзолені, лучно-буроземні), лучно-болотні і частина алюліальних грунтів річкових надзаплавних терас. Ці грунти займають всю територію Закарпатської низовини і центрально-західну частину Передкарпатського прогину. Практично всі грунти розорані, використовуються під ріллею. Їх площа біля 180 тис.га. Провівши аналіз вологості зав’ядання приходимо до висновку, що вона від поверхні до глибини у шарі від 0 до 30 см зростає від 10 до 14 мм, а від 30 до 95 см збільшується до 17 мм, потім падає до глибини 150 см. Найменша польова вологоємкість профілю практично постійна і зменшується на глибині 90 см. Повна вологоємність має чітку диференціацію по шарах: від поверхні до 40 см вона різко спадає від 45 мм до 32 мм, а потім зменшується до 28 мм на глибині 150см.
   В цій же зоні самостійною групою за водно-фізичними властивостями виділені опідзолені чорноземи, лучно-опідзолені і перегнійно-карбонатні грунти, з піщано-легкосуглинковим або супіщаним механічним складом. В цій зоні величина вологості зав'ядання незначна і практично не змінюється, розміщуючись на рівні 3-8 мм. Найменша вологоємкість різко зростає в приповерховому шарі від 20 до 24 мм, а потім зменшується (до 22 мм), до глибини 100 см і зростає до 24 мм на глибині 150 см. На глибині 35 см вологоємкість зменшується від 48-50 мм до 35-40 мм, а потім знову збільшується на 3-4 мм до глибини 50 см і рівномірно спадає до 100-110 см (33-35 мм). До глибини 150 см профілю рівномірно зростає до 37-40 мм.
   Друга ґрунтова зона дерново-підзолистих поверхнево глейових грунтів розташована на території з абсолютними висотами 300-500 м у Передкарпатті і Закарпатті. В межах цієї зона виділяються підзолисто-буроземні (буроземно-підзолисті) грунти, котрі мають потужний (200-300 см) ґрунтовий профіль із, середньосуглинковим (до 48 см), глибше важкосуглинковим механічним складом. Сюди відносяться бурі підзолисті поверхнево-глейові грунти Передкарпаття, до складу яких входять дерново-слабопідзолисті, пилувато-супіщані, дерново-підзолисті супіщані щебнисті і дерново-слабопідзолисті супіщані.
   Вологість зав'ядання ґрунтового покриву другої зони від 0 до 70 см зберігає постійне значення 5-6 мм, до глибини 150 см вона закономірно зростає до 10 мм, найменша вологоємкість від поверхні до глибини 60 см не змінюється, після чого рівномірно спадає до глибини 150 см. Повна вологоємкість зменшується від поверхні до 90 см профілю від 42 до 3 мм. зберігаючи цю величину до глибини 150 см.
   Третя ґрунтова зона займає основну територію гірської частини досліджуваного району. Всередині зони виділені три самостійні підзони, відмінні за характером водного профілю.
   У першій підзоні на ділянках, де ліси вирубані і розвиваються вторинні луки або чагарники (царинки), існують дерново-буроземний, дерново-підзолистий і дерново-слабопідзолистий типи грунтів. Вони відрізняються суглинковим механічним складом із підвищеною щебнистістю.
   Вологість зав'ядання лінійно зростає від поверхні до 150 см, змінюючись від 30 до 22 мм. Профіль повної вологоємкості помітно змінюється з глибиною, зменшуючись від 48 до 28 мм. На глибині 50-60 см можна виділити рівень зменшення пористості.
   У другій підзоні виділений бурий лісовий середньощебнистий грунт, вологість зав'ядання котрого помітно залежить від щебнистості. Для сильно щебнистих грунтів вона знаходиться в межах 4-6 мм кожного десятиметрового шару. Для середньощебнистих грунтів вологість зав'ядання змінюється від 7 біля поверхні до 12 мм на глибині 120 см, різко зростаючи до 20 мм на глибині 150 см. Найменша вологоємкість має майже лінійну тенденцію зростання з глибиною від 16 мм біля поверхні до 27 мм на глибині 120 см. Повна вологоємкість зменшується з глибиною стрибкоподібне, від 47 до 36 мм у профілі до 50 см, а потім незначно спадає до 32 мм на глибині 120 см.
   Дерново-буроземні і дерново-глибокоопідзолені грунти, сформовані на легких суглинках, виділені в третій підзоні гірських бурих лісових грунтів.
   Вологість зав'ядання профілю цього типу не змінюється з глибиною до 90 см (8 мм), потім спадаючи до 4-5 мм. Найменша польова вологоємкість постійна по всьому профілю грунту (24-26 мм). Повна вологоємкість змінюється стрибкоподібно: від поверхні до 80 см зменшується за лінійною закономірністю - від 42 до 36 мм, а потім зростає і на глибині 150 см складає 38-39 мм.
   Гірсько-лугова зона займає відкриті ділянки, розташовані вище лісового поясу. Представлена гірсько-луговими щебнистими грунтами. У профілі вологості зав'ядання постійне. А найменша і повна вологоємкість змінюються стрибкоподібно.
   Найменша вологоємкість зростає від поверхні до 40 см (від 18 до 22 мм). Повна вологоємкість зменшується від 38 до 30 мм, потім до глибини 120 см стабілізується і далі залишається незмінною.
   Насамкінець зауважимо, що особливості положення гірської системи Карпат визначають традиційну увагу до процесів, що відбуваються в ґрунтовому покриві.

Опубліковано:
Явкін В. До питання про поширення водної вологи у грунтах території Українських Карпат // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. - Випуск 2 (4). - С.95-97.