журнал "Історія української географії" всі наукові публікації сайту
УДК 911. 3: 796.5 (100) (477)
Ярослав Мариняк
Становлення та розвиток наукової дисципліни ”Географія туризму” в Україні
Проведено огляд основних підходів, щодо періодизації туристичної індустрії та наукової дисципліни ”Географія туризму”. Розглянуто розвиток власне туристичної індустрії, наукової дисципліни ”Географія туризму” та виділення основних парадигм цієї науки.
Yaroslav Marynyak. Fundament and development branch of science ”Geography tourism ” in Ukraine. The construction viewing basic approaches to the period tourism industry and branch of science ”Geography tourism”. The basic steps of the development of tourism industry and branch science ”Geography tourism ” and distinguish viewing paradigms this science.
Історія науки є далеко не такою прямолінійною, як її представляють, наукові дисципліни зовсім не обов’язково наближають нас до все точнішого опису реальності.
Туризм як масове суспільне явище на рубежі ХХ-ХХІ ст. можна трактувати різними історичними вимірами, які коротко можна звести до таких:
1. Історична періодизація. Простежується чітке співпадання із основними історичними етапами (первісно-общинний, рабовласницький, середньовічний, новий, новітній).
2. Стадії розвитку людства. Взаємозв’язок із стадіями розвитку людства, за Е. Тоффлером (аграрна (до-індустріальна), індустріальна, інформаційна).
3. Основні етапи розвитку науки. Виділення основних етапів розвитку науки (класичний, новий, новітній) із уточненнями періодів конкретнонаукових знань.
4. Технологічні революції, які відбувались у промисловості, транспорті, будівництві, готельній та ресторанній справі і т. д.
5. Розвиток власне туристичної індустрії, де виділяють такі етапи (передісторія туризму; елітарний туризм і зародження масового туризму; початок становлення масового туризму, масовий туризм).
6. Становлення і розвиток наукової дисципліни ”Географія туризму”. Вимагає виділення етапів, які властиві цій галузі.
7. Концепції парадигм. Необхідно застосовувати їх до конкретних наукових знань, адже у широкому розумінні парадигму можна визначити як набір переконань, цінностей і технік, що їх поділяють члени цього наукового співтовариства.
Для туризмології, як нового наукового напрямку, найцікавішими є 5-7 позицій цієї класифікації.
Отже, в історії туризму залежно від зміни таких чинників, як мотивації подорожей; способу подорожей і розвитку транспортних засобів; кількості подорожуючих і охоплення туризмом різних верств населення виділяють чотири етапи:
І – з найдавніших часів до 1841 року – це початковий етап розвитку туризму.
ІІ – з 1841 р. до 1914 р. – етап становлення туризму як галузі.
ІІІ – з 1914 р. до 1945 р. – етап формування індустрії туризму.
ІV – з 1945 р. і до сьогодення – монополізація туристичної індустрії, етап масового туризму.
Якщо, застосувати цю класифікацію для території України, то необхідно з’ясувати специфічні особ-ливості кожного етапу. У кожному з них проглядається відхилення від загальносвітових тенденцій у бік запізнення, що пов’язано із політичними реаліями конкретного історичного періоду. А звідси, значно роз-ширені рамки першого періоду, аж до 60-х років ХХ ст., і відносно менші – другого. Щодо формування наукової дисципліни ”Географія туризму”, то тут теж помітні вагомі часові відмінності. Термін ”Географія туризму” появився в США в 20 – ті роки ХХ ст. Трохи пізніше, через 10-15 років наукові статті появилися у Франції, Англії, Японія. Закінчення Другої світової війни та відновлення економіки спонукало вчених різних країн проводити дослідження за географічними аспектами туристичної діяльності.
Основи географії туризму в Україні (яка була складовою частиною СРСР) почали формуватися у середині 60-х років ХХ ст. У цей час відбувалися значні зміни в соціально – економічному житті: швидке зростання потреб населення в рекреаційній діяльності сприяло усвідомленню того, що задоволення цих потреб стане важливим чинником розвитку суспільства. Тому індустрія відпочинку швидко розвивалась.
За кордоном науковий напрямок географії туризму в 60-х роках ХХ ст. базувався на теоретичних і методологічних засадах економічної географії і вивчення проблеми впливу на господарську структуру, зайнятості населення, транспортних потоків. У 70-х роках ХХ ст. рекреаційно-туристична проблематика досліджувалась уже рамках суспільної географії. Німецькі вчені Руппер і Майєр визначили її як географію вільного часу.
У колишньому СРСР проводились дослідження у галузі культурної кліматології, оцінки природних умов відпочинку, поляризації урбанізованих і рекреаційних ландшафтів, проблемам рекреаційних ландшафтів, рекреаційного районування. Значному піднесені цього напрямку географічних знань сприяли також проведені Всесоюзні наради з проблем відпочинку і туризму у 1969, 1972, 1976 роках. Випущено колективні монографії. Розроблялася і сформувалася концепція про рекреаційно-географічний простір як основи подальшого розвитку теорії в рекреаційній географії та визначено головний об’єкт дослідження.
Відмінна риса радянської географії, полягає в тому, що вона до кінця 80-років ХХ ст. була суспільно-географічною дисципліною, яка вивчала територіально-рекреаційні системи (ТРС). Весь розвиток української географії туризму цього часу знаходився у фарватері російської (з певним піонерним значенням). З початку 90-х років ХХ ст. в Україні розпочався якісно новий період розвитку цього наукового напрямку.
Так, у кінці ХХ ст. в Україні лише у Київському, Сімферопольському (Таврійському) університетах проводилась підготовка спеціалістів для туристичної діяльності. На сьогодні таких закладів понад 80 різних рівнів акредитації (на жаль, більшість із них є не географічними), тобто втрачається певна перевага і виникає нагальна необхідність переосмислення пройденого етапу, так і накреслення шляхів подальшого розвитку.
Нагадаємо, що курс рекреаційної географії читався у Сімферопольському педінституті ще в 1974 році. До цього моменту ця галузь обмежувалася лише науковими дослідженнями і не було навчальної бази для підготовки спеціалістів цього напрямку. З кінця 70-років ХХ ст. курс рекреаційної географії став стабільним на географічних факультетах як університетів, так і педагогічних університетів України.
На жаль, на сьогодні в Україні не має жодного навчального підручника з цього курсу, окрім, якщо можливо так назвати, спільного українсько-російського, а в той час радянського: (Мироненко Н.С., Твердо-хлебов И.Т. Рекреационная география. – М.: МГУ, 1981. – 208 с.) та вітчизняного цього періоду (Крачило Н.П. География туризма. – К.: Вища шк., 1987. – 208 с. і Крачило Н.П. Основы туризмоведения. – К.: Вища шк., 1980. – 120 с.).
Відомі також російські та польські видання із цього напрямку: 1. Котляров Е.А. География туризма и отдыха. – М.: Мысль, 1978. – 238 с.; 2. Николаенко Д.В. Рекреационная география . Учеб. пособ. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 288 с.; 3. Царфис П.Г. Рекреационная география СССР: курортологические аспекти. – М.: Мысль, 1979. – 311с. 5. Kowalczyk Andrzej Geografia turuzmu. – Warszawa: Wydawnictwo Naykowe PWN, 2001. – 287 p.
Відома низка навчальних посібників, які є незначними за обсягом, що видаються університетами. Такі публікації підготовлені вченими Таврійського, Львівського, Київського, Чернівецького національних універ-ситетів та Тернопільським педуніверситетом.
Окремо можна виділити навчально-методичні посібники, які містять поруч із основними науковими проблемами велику кількість регіонального фактологічного матеріалу.
Звичайно, що ця наукова дисципліна потребує негайної докорінної перебудови, не лише декомунізації, але і розробки наукового навантаження, що враховуює досягнення сучасних наукових видань.
Із середини 90-х років ХХ ст. предметом дослідження рекреаційної географії є вивчення геопросторових закономірностей поведінки людини у процесі рекреаційної діяльності і розміщення рекреаційних об’єктів.
Значні зміни у розвитку географія туризму в Україні спостерігаються із середини 90-х років ХХ ст. та початку ХХ ст. Ця пов’язано, в першу чергу, із захистом докторських дисертацій Крачила М.П., Бейдика О.О., Любіцевої О.О., та низки кандидатських дисертацій, а також виходом фундаментальних монографічних видань [1,2], та регіональних монографічних видань [3].
У монографії Бейдика О.О. [1] систематизовано методологічні основи та вдосконалено методику дос-лідження рекреаційно-туристичних ресурсів, розширено уявлення про їх структуру; поглиблено понятійно-термінологічний апарат рекреаційної географії та географії туризму. Проведено ресурсно-рекреаційну оцінку та паспортизацію адміністративно-територіальних суб’єктів України, обґрунтовано її рейтингове рекреаційне районування.
Монографія Любіцевої О.О. [2], розглядає теорії, методологію і методику дослідження геопросторових аспектів розвитку ринку туристичних послуг, механізм та закономірності його функціонування і територіальної організації на різних ієрархічних рівнях. Основна увага приділена структурно-типологічними ознаками туристичного ринку, принципам його сегментації, умовам та чинникам формування і територіальної організації індустрії туризму як основи розвитку та територіальної організації національного ринку туристичних послуг України висвітлюються на тлі світогосподарських процесів на етапі глобалізації.
Отже, можна стверджувати, що ці монографії поклали початок нових досліджень в Україні у галузі туризму, у них переосмислено напрацювання передніх епох, по-новому розглянуто основні вузлові питання цієї проблематики, внесли вагомий внесок у формування міждисциплінарного напрямку – туризмології.
Звідси, можна вважати, що рекреаційна географія орієнтується не на ТРК, а на значно ширший предмет. Це фундаментальна географічна дисципліни. Її місце в системі географічних, визначається великою динамічністю. Якщо, взяти за основу класифікацію географічних наук Е.Б. Елаєва (1983), то він виділяє такі рівні: географія(система наук), суспільна географія (родина наук), соціальна географія (комплекс наук (дисципліна)), рекреаційна географія (галузь), географія туризму (розділ). У структурі суспільної географії О. І. Шаблій (2001) виділяє чотири блоки основних дисциплін і два блоки – допоміжних, а також групу суміжних дисциплін, де в блоці основних дисциплін, а саме в соціальній географії виділяє рекреаційну гео-графію.
Із наведених даних чітко прослідковується, що рекреаційна географія входить до складу суспільної географії. Її існування можливе лише у поєднання з іншими науковими і прикладними дисциплінами, а географія туризму є складовою частиною дисципліни ”Рекреаційна географія”.
Таким чином, можна стверджувати, що системна робота в галузі рекреаційної географії лише розпочинається, очевидно, що з часом слід очікувати появи нових і всесторонніх праць з даної дисципліни.
Щодо застосування в періодизації парадигм, то зважаючи на невеликий час існування цього наукового напрямку, то їх можна виділити як мінімум чотири: ресурсну (вивчення і оцінка рекреаційно – туристичних ресурсів), геосистемну (об’єктом дослідження є територіально-рекреаційні системи), геопросторову (вивчення територіальної організації туристичної індустрії), інформаційну (геопросторова організація туристичної індустрії її поведінка і роль у інформаційному суспільстві).
Звичайно, треба відзначити, що спостерігається помітна активізація туристичних досліджень, розвивається географія туризму як наука і навчальна дисципліна (точніше, комплекс географічних дис-циплін туризмологічного спрямування). Про це свідчить:
- проведення конференцій, семінарів туристичного спрямування:
- захист дисертаційних робіт туристичного змісту (Крачила М.П., О.О. Любіцевої, Смаля І.В., Карта-шевської І.П., Байтерякова О.З., Бабарицької В.К. та ін.);
- публікації численних статей у фахових виданнях;
- публікації монографій, навчальних посібників з туризму, взагалі і географії туризму, зокрема (для прикладу, Бейдик О.О. "Рекреаційно-туристичні ресурси України. методологія та методика аналізу, тер-мінологія, районування"" (2001), Мальська М., Худо В. "Менеджмент туризму. Вступ до спеціальності" (2002).
- створення спеціалізованих кафедр (туризму, географії туризму та менеджменту), які готують спеціалістів у галузях туризму (Київський, Львівський, Таврійський, Чернівецький університети),
- інтегрування туризму в туристичну індустрію.
Перспективним завданням розвитку географічної туризмології є такі:
1) удосконалення та розробка нових теоретичних засад географії туризму; 2) створення нової класифікації галузй туризму, його структури, згідно з глобалізаційними і інформатизаційними проблемами; 3) формування об’єкту та предмету дослідження; 4) з’ясування історичної періодизації, в основу якої повинні лягти видові парадигми (Любіцева О., 2003 р.); 5) удосконалення термінів і понять: 6) формування нової концепції відпочинку відповідно до української ментальності, в якій необхідно передбачити як світові реалії розвитку, так і державні.
Література
1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристичні ресурси України: методологія та методи аналізу, термінологія, райо-нування. – К.: ВПЦ “Київ. ун-т”, 2001. – 395 с.
2. Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.
3. Павлов В.І., Черчик Л.М. Рекреаційний комплекс Волині: теорія, практика, перспективи. Монографія. – Луцьк: Настир’я, 1998. – 124 с.
4. Устименко Л.М., Афанасьєва І.В. Історія туризму: Навч. посіб. – К.: Альтерпрес, 2005. – 320 с.
5. Шаблій О.І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001. – 744 с.
Опубліковано:
Ярослав Мариняк. Становлення та розвиток наукової дисципліни ”Географія туризму” в Україні // Історія української географії. Частина І: Збірник матеріалів Третьої Міжнародної наукової конференції, присвяченої 130-літньому ювілею академіка Степана Рудницького.
- Тернопіль: 2007. - С.205-207.
|
|
