світ географії та туризму         всі наукові публікації сайту

УДК 502.43    

Анатолій Корнус      

                                                                                                                              
Проектований ландшафтний парк „Середньосульський”

   Anatoliy Kornus. The Designed Landscape Park "Seredn’osulskiy" Development of a regional ecological network provides formations in territory of the state of many landscape nucleus and ecological corridors, one of which is Sulinsky. In it is offered to create a new ecological nucleus – landscape park "Seredn’osulskiy". It will unit designed reserve "Artopolot" (hydrological) and "Khrystanivsky" (landscape), and also natural complexes of the river Sula valley, which connect them. We bring their characteristics on the published data and results of our investigations.

   
    Вступ. Ідея екомережі є інтегральною в організації збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, і на європейській арені вона вже набула певного розвитку [4]. Однак в Україні ця ідея переважно знаходиться, на жаль, лише на папері. Тому створення екомережі є наступним логічним кроком розвитку природоохоронної справи в Україні. Екомережа розглядається як єдина територіальна система об’єктів, що перебувають під особливою охороною, з метою збереження всього біологічного і ландшафтного різноманіття, покращення стану довкілля в цілому.
   Вихідні передумови. Базові елементи екомережі сьогодні в загальних рисах визначені. Незначні розбіжності, що мали і мають місце, стосуються лише назв елементів. Базовими елементами є: ландшафтні (природні) ядра, буферні зони, екологічні коридори, відновлювані території та території природного розвитку. В своїй неперервній єдності вони і створюють екомережу, яка функціонально об’єднує осередки різноманіття в єдину регіональну, національну і континентальну систему.
   Природні ядра – це території збереження генетичного, видового, екосистемного і ландшафтного різноманіття, а також середовищ існування організмів, тобто території важливого біологічного і екологічного значення, добре інтегровані в ландшафт. Вони характеризуються великою різноманітністю ландшафтних умов і середовищ існування, відіграють винятково важливе значення для збереження ендемічних, реліктових і рідкісних видів [5]. Площа їх може бути різною в залежності від території, на якій збереглося природне різноманіття, поширення рідкісних видів або функціональних зв’язків з іншими природними територіями, і рангу, але не менше 500 га для локальних природних ядер.
   Природні ядра є вузловими елементами екомережі і включають в першу чергу території найбільшого різноманіття, де зустрічаються різні ландшафти або їх компоненти. Тому такі території є резервом генетичного фонду, схованками, місцями інтенсивних еволюційних процесів, воротами міграційних шляхів.
   Вони з’єднуються кількома екокоридорами, зрідка тільки одним (завершуючі ядра), або і як виняток, можуть бути не з’єднаними острівцями. Ієрархія природних ядер, як і екокоридорів, відповідає ієрархії екомережі. Базовими критеріями відбору природних ядер є: ступінь природності території та її різноманіття; рівень багатства різноманіття; рівень значення різноманіття; рідкісність різноманіття; представленість ендемічних, реліктових та рідкісних видів; репрезентативність різноманіття; типовість різноманіття; повнота різноманіття.
   В природному ядрі розрізняють біоцентри і буферні зони, або буферні зони виділяють окремо, що є більш логічним. В такому разі функціональні ядра за своїм призначенням є біоцентрами. Це території найбільшої концентрації біорізноманіття з високим ступенем природності, рідкісності тощо. Як правило вони відносяться до об’єктів із суворим режимом заповідання. Буферні зони оточують зовні природні ядра і є захисними зонами (смугами), тобто від попередніх вони відрізняються своїм функціональним призначенням. По-перше, вони повинні захищати природні ядра (біоцентри) від дії зовнішніх негативних чинників і створювати для них більш сприятливі умови розвитку і самовідтворення, і, по-друге, оптимізувати форми господарювання з метою збереження існуючих і збільшення втрачених природних цінностей. Буферні зони відбивають екологічні відносини перехідних смуг між природними територіями і територіями господарського використання і є з’єднуючими їх ланками проміжного, за станом і функціями, характеру [4].
   Немає сумніву, що система територій природно-заповідного фонду (ПЗФ) України представляє собою власне основу для створення екомережі. Розробці сучасної стратегії заповідної справи в Україні сприяло прийняття Закону України „Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”.
   Формулювання цілей статті. Протягом останніх 10 років розроблена стратегія створення Всеєвропейської екологічної мережі, фундаментом якої повинні стати екомережі національного та регіонального рівнів. Розвиток останньої передбачає формування на території держави багатьох ландшафтних ядер і екологічних коридорів, одним з яких є Сулинський. В ньому пропонується створити нове екологічне ядро – ландшафтний парк „Середньосульський”, площею близько 4000 га. Він об’єднає проектовані заказники „Артополот” (гідрологічний) і „Христанівський” (ландшафтний) [2, 3], а також заплавно-долинні природні комплекси р. Сули, які їх з’єднують. Наводимо їх характеристики за опублікованими даними та результатами власних обстежень.
   Виклад основного матеріалу. Територія заказника „Артополот” розташована між селами Піски, Пісочки, Гаївщина Лохвицького району і охоплює долини річки Сули та її лівої притоки річки Артополот. Площа його близько 300 га (в залежності від включення земель з боку населених пунктів). Землекористувачі – Бодаківська та Пісківська сільради.
   Досліджена ділянка охоплює заплавний комплекс в долинах двох річок, – Сули та її при токи Артополоту, в якому переважають болота, по периферії – лучні ділянки, у притерасних смугах – вільшняки, з домішкою тополевників. Ґрунти переважно болотисті, на луках – торф’янисті.
   Водна рослинність обох річок представлена різними екологічними групами: прикріпленими видами Nymphaea alba (регіонально рідкісне) та Nuphar lutea, вільноплаваючими на поверхні – Hydrocharis morsus ranae, Urticularia vulgaris, Spirodela polyrrhisa, Lemna minor, Salvinia natans – реліктова водна папороть, Ceratophyllum demersum, Myriophyllum verticillatum.
   Прибережно-водні смуги утворюють типові гідрофільні види – Phragmites australis, Typha latifolia та T. angustifolia, Schoenoplectus lacustris, Glyceria maxima. Найбільші площі займають болота, що вкриті переважно Phragmites australis, Typha latifolia та T. angustifolia, з чагарниками (Salix triandra, S. aurita, S. cinerea). Із вологолюбних видів є зарості цінних лікарських рослин – Mentha aquatica, Lycopus europaeus, Symphytum officinale, Acorus calamus.
   На ділянках, прилеглих до болота, виявлена чисельна популяція рідкісної рослини, занесеної до Червоної книги України – Gladiolus tenuis (перша, знахідка), яка повторно вегетувала, а також Inula helenium (регіонально рідкісний). Попередніми дослідженнями, у 1992 р., тут нами виявлено популяцію Gladiolus imbricatus. В ході наших польових обстежень в околицях с. Піски, знайдено два види орхідних Orchis fuschii i O. latifolia, що також занесені до Червоної книги.
   Ботанічну цінність дослідженої території визначають невеликі, площі природних заплавних лук, які прилягають до с. Пісочок. Основу травостою складають злаки, серед яких домінує Deschampia caespilosa та різнотрав'я. На луках чисельні популяції утворює цінна лікарська рослина – Sanguisorba officinalis, який був вперше знайдений на території Лохвицького району у 1992 р. під час польових обстежень долини р. Бодаква.
   Найвище покриття утворюють Alectorolopus minor, Trifolium pratense, Lotus ukrainicus, Taraxacum officinale, Geranium pratense, Onoris arvensis, Centaurea cyanus, Medicago procumbens лежача та M. lupulina, Ranunculus acris, Potentilla reptans, Daucus carota, Cirsium incanum, Leontodon autumnalis, Achillea submillefolium.
   З боку с. Пісочок зростає вільшаник віком 40-50 років. В ньому щільні зарості утворюють Urtica galeobsifolia, Eupatorium cannabinum, Filipendula ulmaria. На узліссі вільшаника виявлено популяцію Inula helenium – цінної лікарської рослини, яка охороняється в Полтавській області.
   Територія заказника „Христанівський” розташована в околицях с. Христанівки, Лохвицького району (правий берег р. Сули) і охоплює заплаву річки до її лівого берега в околицях с. Бодаква та заболочену частину заплави нижче с. Бодакви до її притерасної частини, яка зайнята значним масивом вільшняків.
   Площа ландшафтного заказника „Христанівський”, який увійде до складу парку, близько 1500 гектарів. Землекористувачі: Васильківська (з правого берега) та Бодаківська (з лівого берега) сільські ради.
   Правобережні схили долини р. Сули на деяких ділянках почленовані невеликими ярами, які зайняті чагарниками із Prunus spinosa, Rosa canina, здичавілого Armeniaca vulgaris, подекуди заросли приземкуватими деревцями Pyrus achras.
   Весною в таких заростях формуються синузії ранньовесняних лісових видів рослин: Ficaria verna, Corydalis solida, Gagea lutea і Scilia sibirica – регіонально рідкісного виду.
   На відкритих ділянках формуються лучні різнотравно-типчакові степи, покриті Festuca valesiaca та Poa stifolia.
   Основне флористичне ядро утворюють: Koeleria glauca, Zerna inermis, Carex praecox, Jurinea aracnoidea, Thimus marshallianus, Salvia stepposa та S. nutans, Ranunculus illyricus, Plantago media та P. stepposa, Phlomis fuberosa, Verbascum phoeniceum, Viola odorata, Nonea rossica, Scabiosa ochroleuca, Falcaria vulgaris, Medicago procumbens, Chamaecytisus austriacus.
   Сідловині зниження правого корінного берега р. Сули в межах проектованого ландшафтного парку зайняті широколистяним лісом, так званою нагірною дібровою. Ліс старий, природного походження. Основу деревостану складають: Tilia cordata, Carpinus betulus, Quercus robur, подекуди – Acer platanoides. В основному дерева у деревостанах мають діаметр 45-50 сантиметрів.
   У другому ярусі досить багато Cerasus avium. Діаметр окремих дерев сягає 55-60 сантиметрів. Вони, як правило, дуже дуплисті. У масиві представлені і молоді черешні діаметром до 20 сантиметрів. Зустрічається поодинока Corylus avellana, Euonymus verrucosa, рідше – Crataegus monogyna.
   Вільхові ліси займають знижені перезволожені ділянки в притерассі на уступі борової тераси. У чагарниковому ярусі зустрічається Euonymus verrucosa та Humulus lupulus – ліана, що піднімається на висоту до 3 метрів по стовбурах. На сухіших ділянках чагарниковий ярус утворює Rubus caesius.
   На більш освітлених та середньо-зволожених ділянках багаточисельні популяції утворюють Filipendula ulmaria та цінні лікарські рослини, які охороняються на регіональному рівні – Inula helenium, Valeriana exaltata. За умови незначної обводненості в угрупуваннях вільшняків зустрічається північна болотна папороть – Thelypteris palustris, яка зустрічається здебільшого в північно-західних районах Полтавської області.
   Найбільші площі болота займають на лівому березі р. Сули, займаючи всю її лівобережну заплаву аж до притерасної частини (на південь від с. Бодаква, урочище Закорпилівка).
   На обводнених ділянках поширені чагарникові болота із заростями Salix triandra, S. pentandra, S. aurita, S. cinerea, місцями – S. alba.
   Навколо стариць в заплаві р. Сули, вздовж каналу, на який перетворено русло р. Бодакви, на зниженнях домінує Phragmites australis, Typha latifolia та T. angustifolia. На периферії високотравних боліт поширені Sium latifolium, Lithrum salicaria, Lysimachia vulgaris, Stachys palustris, Lycopus europaeus; значні запаси лікарської сировини: Satellaria hastifolia, Teucrium scordium, Mentha aquatica та M. vernicillata.
   На зволожених ділянках є Alisma plantago aquatica, Poa palustris, Glyceria maxima, Iris pseudoacorus, Rumex hydrolapathum, Calystegia sepium.
   На мілководдях замкнених водойм поширені Potamogeton natans, P. gramineus, P. pusillus, Butomus umbellatus, Eleocharis palustris, значні площі займають осокові болота.
   В перехідній смузі до лук знайдено два види лучно-болотних орхідей – Orchis palustris і Dactylorhiza incarnata, які занесені до Червоної книги.
   На дослідженій ділянці вздовж основного русла р. Сули та чисельних заток добре виражена рослинність із Phragmites australis, Schoenoplectus lacustris, Typha latifolia та T. angustifolia, Acorus calamus, Glyceria maxima. В заростях поширені також Calystegia sepium, Solanum dulcamara, Mentha aquatica, Sium latifolium, Ranunculus linqua.
   Водна рослинність досить різноманітна. В затоках зустрічаються угрупування Nimphaea alba та Nuphar lutea, які занесені до «Зеленої книги України», як водні реліктові ценози.
   В другій половині літа на поверхні води разом з Lemna trisulca, багатоколінником, домінує Salvinia natans, занесена до «Червоної книги України» – водна реліктова папороть.
   Підводні угрупування утворює Ceratophyllum demersum, Myriophyllum spicatum, подекуди – Elodea canadensis, або «водяна чума».
   Місцями попід берегом зустрічається Urticularia vulgaris, який охороняється в Полтавській області як комахоїдна рослина.
   Степові ділянки дослідженої території інтенсивно випасаються худобою, починаючи з ранньої весни, що веде до сильної дигресії трав'яного покриву вже в першій половині літа. Це призводить до масового заселення степових ділянок напівбур'яновими та бур'яновими видами рослин. Деякі більш пологі частини схилів використовуються як сінокоси.
   Досліджена територія гармонійно поєднує мальовничі ландшафти долини р. Сули із типовим рослинним світом, тому на крутосхилах правого корінного берега в околицях с. Христанівки пропонується спорудити оглядові майданчики, оскільки саме звідти відкривається панорама на весь заплавний комплекс проектованої території.
   Висновки. Територія проектованого ландшафтного парку має важливе значення як біоцентр природного ядра Сулинського екологічного коридору. Такі природоохоронні території – ядра екомережі – є центрами ландшафтного різноманіття, його резерватами і своєрідними осередками природності в ландшафтах Посулля. Крім Сулинського екокоридору, на території Полтавщини доцільно виділити ще два екологічні коридори по долинах головних приток Дніпра – Ворсклянський і Псільський [1]. На півдні області вони з’єднуються з національним меридіональним Дніпровським, в центральній частині – з національним широтним Галицько-Слобожанським екокоридорами.

Література
1. Байрак О.М. Еталони природи Полтавщини. – Полтава: Верстка, 2003.– 212 с.
2. Заболотна Т. Ландшафтний заказник „Христанівський”. – „Зоря”. – 25 серпня 2004 р.
3. Заболотна Т. Артополот. – „Зоря”. – 4 серпня 2004 р.
4. Розбудова екомережі в Україні / Наук. Ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонко. – К.: Техпринт, 127 с.
5. Фаріон Ю.М., Чехній В.М. Ландшафтознавчі аспекти створення екомережі України // Укр. геогр. журн. – 2004. – №3. – С. 36-43.

Опубліковано:
Анатолій Корнус. Проектований ландшафтний парк „Середньосульський” // Наук. вісн. Чернівецького ун-ту. Сер. Географія. – 2006. – Вип. 294. – С. 33-41.

українські та зарубіжні географи