світ географії та туризму наукові публікації сайту
Ю.І. Стадницький
Дифузія технологічних інновацій: регіональний аспект
1. Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Технологічний прогрес є основою зростання рівня життя людей. Але для того, щоб нова технологія набула серйозного економічного значення вона повинна набути широкого використання. Процес розповсюдження у просторі (поширення використання) вперше застосованої технології (інновації) має назву дифузія. Сприяння дифузії інновацій є можливим лише на основі наукового дослідження цього процесу, яке б дозволило виявити існуючі закономірності та чинники, що позитивно та негативно впливають на нього.
2. Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання проблеми, виділення невирішених раніше її частин. Теорія дифузії інновацій займає вагоме місце в наукових дослідженнях [1-29]. Першою работою у сфері дифузії технологічних інновацій було дослідження, виконане у 1943 р. вченими Державного університету Штату Айова (США). Для виявлення причин, що впливають на процес сприйняття інновацій було використано метод інтервю, який і на сьогодні залишається переважаючим у дослідженні процесу дифузії інновацій. Дослідницею, що зробила відчутний внесок у синтез найсуттєвіших результатів у цій сфері, є Еверетт Роджерс, книга якої "Дифузія інновацій", вперше видана у 1960 р., є працею, де вперше була зроблена спроба представити об'єднану теорію дифузії інновацій. Роджерс розглянула чотири аспекти дифузії інновацій [23, с. 171]:
1. Процес прийняття рішення щодо використання інновації (Innovation Decision Process), який включає 5 стадій: Знання (Knowledge) > Переконання (Persuasion) > Прийняття рішення (Decision) > Апробація (Implementation) > Підтвердження (Confirmation);
2. Індивідуальна сприйнятливість до інновацій (Individual Innovativeness), за критерієм якої реципієнти поділяються на 5 основних категорій: новатори (innovators, 2,5%), ранні реципієнти (early adopters, 13,5%), рання більшість (early majority, 34%), пізня більшість (late majority, 34%) – сприйняття ними інновації пояснюється економічною необхідністю або їх реакцією на зростаючий соціальний тиск, пізні реципієнти (laggards, 16%).
3. Норма сприйняття (Rateof Adoption);
4. Властивості, які сприймаються (Perceived Attributes).
Згідно Rogers норма сприйняття (Rateof Adoption) може бути описана S - подібною функцією, яка містить три фази розвитку: 1. Формування бази розвитку (повільне зростання), 2. Різке зростання, 3. Насичення (повільне зростання). Роджерс переконана, що приріст кількості прихильників інновації пропорційний кількості зустрічей між прихильниками новини та тими, хто сумнівається у доцільності її застосування.
Швидкість дифузії, на думку Роджерс, зумовлюється такими пятьма основними чинниками: 1. Відносними перевагами (relative advantage) інновації у порівнянні з взаємозамінними технологіями, що виражається економічними та соціальними показниками (прибутковість, зниження рівня забрудення довкілля, зниження витрат ручної праці тощо); 2. Сумісністю (compatibility) інновації, тобто її відповідності існуючій системі цінностей (визначається культурними нормами соціальної системи), минулому досвіду та потребам реципієнта; 3. Складністю (complexity) інновації, яка характеризується рівнем простоти та легкості для розуміння, використання та пристосування до інновації; 4. Простотою апробації (trialability) інновації, тобто можливістю її впровадження в обмежених масштабах.Цю характеристику інновації ототожнюють з можливістю етапності, подільності (divisibility) інновації на окремі частини; 5. Комунікативністю (communicability) інновації, яка характеризується можливістю її розповсюдження між іншими реципієнтами. Варто звернути увагу, що на перше місце серед чинників швидкості дифузії інновацій Роджерс цілком справедливо ставить чинник відносних переваг технології. Однак дослідженню цього чинника Роджерс приділяє мало уваги, до того ж не акцентує уваги на тому факті, що інші чотири чинники для технологічних інновацій можуть бути зведені до чинника відносних переваг.
Варто також підкреслити, що Роджерс ігнорує просторовий чинник дифузії інновацій, який, однак, займає вагоме місце в дослідженнях інших науковців. Так, на думку відомого американського економіста Джефрі Сакса сьогодні світ розділений не ідеологічно, а технологічно [30]. Менша частина планети, на якій проживає приблизно 15% її населення, практично забезпечує решту світу технологічними інноваціями. Друга частина, яка включає приблизно половину населення планети, здатна впроваджувати ці технології у свою систему виробництва та споживання. І остання частина, яка складається приблизно з третини жителів планети, є технологічно відірваною - вона і сама не створює інновації, і закордонні технології не впроваджує. Межі цих регіонів не завжди збігаються з національними кордонами. Приміром, технологічно відірваний регіон включає південну Мексику й частину тропічної Центральної Америки, країни, що межують з Андами, значну частину тропічної Бразилії, тропічну Центральну Африку, велику частину колишнього Радянського Союзу за винятком районів, що межують із ринками Європи й Азії, віддалені частини Азії, такі, приміром, як деякі штати Індії, розташовані в долині Гангу, відрізані від світу Лаос і Кампучія, а також провінції Китаю. Джефрі Сакс зауважує, що нові кордони світу не є фіксованими: чимало технологічно відірваних регіонів можуть швидко стати технологічними послідовниками, а деякі із середньої групи (Тайвань, Південна Корея, Ізраїль) уже стали провідними новаторами. Однак, розрив у технологіях подолати значно складніше, ніж розрив у капіталі. Регіони, які володіють досконалішими технологіями, мають переваги при розробці нових інновацій: нові ідеї часто виникають як нові комбінації вже існуючих ідей. Багато нових ідей народжуються як ланцюгова реакція інновацій. Але, так само, як і для ядерної реакції, для цього насамперед потрібна критична маса ідей і технологій.
Джефрі Сакс зауважує, що технологічна могутність економіки залежить не тільки від її власних інновацій, а й від спроможності впроваджувати технології, розроблені в інших країнах. Це можна зробити трьома основними шляхами. Країни можуть імпортувати технології у формі капіталу та споживчих товарів (мобільні телефони, факси, персональні комп’ютери, вакцини). Вони можуть купувати ліцензії на виробництво цих технологій у власників відповідних патентів. І, нарешті, вони можуть залучати до себе прямі іноземні інвестиції, завдяки чому багатонаціональні компанії зі своїми технологіями створюють виробництво на їхній території. У кожному випадку країни виграють від того, що експортери платять за імпорт технологій (чи сплачують дивіденди на чужоземні інвестиції).
Усі країни, що розвиваються, на думку багатьох економістів, однаково добре розташовані для того, щоб переймати технології з-за кордону. Однак, насправді, як твердить Джефрі Сакс, це далеко не так. Незалежно від каналу запозичення технологій велике значення має географічне розташування. Кращі імпортери технологій тяжіють до великих ринків чи основних морських шляхів, або і до перших, і до других. Технології легко перетинають кордони таких країн, як Мексика, або Польща й Угорщина, або Китай, Сінгапур і Гонконг, які мають вихід до моря, портових міст Південно-Східної Азії та прибережних штатів південної Індії. Значно складніше їм дістатися віддалених гірських районів (країни, що примикають до Анд), країн, що розвиваються, які не мають виходу до моря (Центральна Азія), чи регіонів, розташованих на значній відстані від морських портів.
Вчені пояснюють таку ситуацію взаємодією між розвиненим світом (центром) і світом, що розвивається (периферією), які на будь-якому просторовому рівні пов’язані між собою потоками інформації, капіталу, товарів, робочої сили тощо, перетворюючи простір у своєрідне силове поле [31; 32, с. 118-125]. Рушійною силою, що забезпечує постійний розвиток і відтворення системи відносин "центр-периферія", є постійна якісна трансформація ядра за рахунок генерування, впровадження та дифузії нововведень. Розповсюдження нововведень та інформації у цілому йде ієрархічно у трьох напрямках: від провідних економічних районів до районів периферії, від центрів вищого рівня в центри другого порядку, із великих міст як ядер поляризації у прилягаючі райони. Механізм функціонування територіальних систем типу "центр-периферія" пов’язаний з постійним якісним перетворенням соціально-економічних відносин у межах ядра, де по мірі розвитку НТП виникають нові функції, концентруються новітні наукомісткі галузі та виробництва, з’являються нові зв’язки, а тому йде і перманентна структурна перебудова економічної бази, що супроводжується зсувами у кваліфікаційному складі робочої сили та соціальному складі всього населення. Галузі, що не відповідають більше статусу ядра як основного генератора НТП, поступово витісняються на периферію - спочатку ближню, пізніше дальню. Цей процес, що отримав назву "дифузія застарілих нововведень", відіграє важливу роль у передачі імпульсів росту від центру до периферії, сприяючи її розвиткові, хоча й зміцнюючи тим самим її жорстку підпорядкованість центру. Окрім того, центр викачує і частину наявного в районах напівпериферії та периферії висококваліфікованого персоналу, що веде до подальшої "ерозії" робочої сили. У результаті всіх цих взаємодій, не дивлячись на постійне підтягування периферії, розрив між нею та центром зберігається. В ході еволюції всієї територіальної системи при зміні стадій економічного розвитку, відносини між центром та периферією неминуче переводяться на новий якісний рівень,
хоча по суті і не змінює свого змісту. Це свідчить, на думку прихильників теорії "центр-периферія", про стійкість і гнучкість системи "центр-периферія", її спроможність зберігати свої властивості в різних соціально-економічних умовах.
Не вступаючи у дискусію щодо специфіки дифузії інновацій загалом, звернемо увагу, що з розповсюдженням технологічних інновацій не все так однозначно, як це твердять прихильники теорії "центр-периферія".
3. Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Причиною виникнення чинника відносних переваг, який зумовлює доцільність заміни діючої технології новою, є фізичне та моральне зношування діючої технології чи, насамперед, такої її складової як основні засоби (ОЗ). Аналіз розпочнемо з економічних аспектів фізичного зношування (ФЗ) ОЗ. ФЗОЗ полягає у зміні (погіршенні) їх початкових (механічних, фізичних, хімічних тощо) властивостей під впливом чинників навколишнього природного середовища (НПС), таких як волога, температура, вітер, кисень тощо, та експлуатаційних навантажень (тертя, динамічних ударів, агресивних хімічних середовищ, високої чи низької температури тощо). Причому, якщо впливу чинників НПС зазнають всі ОЗ, то впливу експлуатаційних навантажень - лише функціонуючі. Тому слід розрізняти два види ФЗОЗ: 1. Зношування в процесі виробничої діяльності - унаслідок спільного впливу чинників НПС та експлуатаційних навантажень; 2. Зношування в процесі зберігання чи бездіяльності - унаслідок впливу лише чинників НПС.
Зміна (погіршення) початкових властивостей об'єкта ОЗ (ООЗ) під впливом діючих експлуатаційних навантажень і (або) чинників НПС зумовлює: зростання потреби у поточних витратах ресурсів, необхідних для виробництва продукції за допомогою цього ООЗ; зменшення кількості та зниження якості виробництва продукції за допомогою цього ООЗ; погіршення екологічних і ергономічних параметрів функціонування ООЗ; зниження експлуатаційної надійності ООЗ; погіршення зовнішнього вигляду ООЗ. Економічним наслідком зростання потреби у поточних витратах ресурсів, необхідних для виробництва продукції за допомогою цього ООЗ, зменшення кількості та погіршення якості продукції, а також зниження експлуатаційної надійності ООЗ є зростання собівартості виробництва продукції. Чинник погіршення зовнішнього вигляду ООЗ зумовлює погіршення економічних параметрів його функціонування лише у разі додаткових витрат на відновлення первісного вигляду. Очевидно, що потреба у такому відновленні виникатиме лише тоді, коли дотримання належного зовнішнього вигляду ООЗ є необхідним для його нормальної експлуатації (наприклад, коли мова йде про пасажирський транспорт, будівлі тощо). У разі відсутності такої потреби (наприклад, для підземних трубопроводів) погіршення зовнішнього вигляду ООЗ не призведе до погіршення економічних параметрів його функціонування.
У процесі ФЗОЗ можна виділити три характерні стадії:
1. Зміна (погіршення) початкових властивостей ООЗ без погіршення економічних показників його експлуатації ;
2. Зміна початкових властивостей ООЗ із погіршенням економічних показників його експлуатації, що, однак, не зумовлює необхідності припинення функціонування ООЗ;
3. Зміна початкових властивостей ООЗ із таким погіршенням економічних показників його експлуатації, що виробництво продукції за допомогою цього ООЗ стає невигідним.
Якщо розглядати кожну стадію з погляду припинення експлуатації ООЗ унаслідок ФЗ, то можна декларувати наступне. На першій та другій стадії ФЗ ООЗ з експлуатації не виводиться, тоді як на третій – виводиться. Таким чином, перебування ООЗ на першій та другій стадії ФЗ означає його часткове знецінення унаслідок ФЗ, а на третій – повне знецінення.
Тут варто зазначити, що при характеристиці ООЗ із точки зору перебування на певній стадії ФЗ слід враховувати можливість ремонту, економічна доцільність якого визначається порівнянням витрат на його здійснення з економічним ефектом від нього, що буде рівний різниці економічної оцінки ООЗ до та після ремонту. Зауважимо, що витрати, пов'язані з ремонтом, включають не лише його вартість, але й утрати унаслідок простоювання відповідного об'єкту на період ремонту. Такі втрати можуть виникати унаслідок тимчасової заміни об'єкта, що перебуває у ремонті, іншим, або унаслідок недовиробництва певних обсягів продукції (послуг), якщо тимчасова заміна недоцільна.
ОЗ постійно перебувають під впливом не лише факторів експлуатаційних навантажень та (або) НПС, які діють безпосередньо на об'єкт й можуть бути виявлені та "виміряні" за допомогою спеціальних технічних приладів, але й – факторів, що на ООЗ фізично не діють. Мова йде про фактори мікро- та макромаркетингового середовищ підприємства [33, c. 67]. Згідно [34, c. 316], мікромаркетингове середовище формують фактори, які безпосередньо стосуються самого підприємства: його структури, цілей, посередників, наявних і потенційних споживачів продукції, що ним виробляється, тощо. Макромаркетингове середовище формується факторами, які безпосередньо не стосуються самого підприємства: демографічними, економічними, природними, науково-технічними, політико-правовими, культурними, соціальними тощо. Вплив факторів мікро- та макромаркетингового середовищ підприємства викликає моральне зношування (МЗ) ОЗ, яке полягає у відносному (стосовно конкурентів чи певних вимог) погіршенні параметрів їх функціонування.
Основними причинами МЗОЗ, які акумулюють у собі десятки інших (нижчого порядку), є НТП, зміни кон’юнктури ринку та зміни у державному регулюванні господарської діяльності, а також зміни у НПС. Одночасно, необхідно підкреслити, що наведені акумулюючі фактори МЗОЗ слід розглядати не кожен, зокрема, а як взаємовпливаючі та взаємодіючі елементи однієї системи. Правильність такого підходу обґрунтувати не складно, адже очевидно, що, наприклад, зміна кон’юнктури ринку значною мірою спричиняється змінами державного регулювання господарської діяльності і, навпаки, часто зміни державного регулювання господарської діяльності відбуваються під впливом змін кон’юнктури ринку. Подібні взаємовпливи та взаємодії можна навести й щодо інших пар факторів МЗОЗ: науково-технічний прогрес – зміни державного регулювання господарської діяльності, зміна кон’юнктури ринку – зміни у НПС тощо. Тому ООЗ фактично перебуває під взаємодіючим впливом акумулюючих факторів МЗ, які фокусують у собі все різноманіття факторів маркетингового середовища підприємства.
Для дослідження особливостей знецінення ОЗ під впливом МЗ важливим є виділення його специфічних видів. Передусім, слід підкреслити можливість МЗ, яке проявляється у знеціненні існуючих ОЗ унаслідок здешевлення на ринку нових ОЗ, аналогічних за експлуатаційними характеристиками до вже існуючих. Тобто, можна констатувати, що при цьому ОЗ не удосконалюються. Багато фахівців, погоджуючись із теоретичною можливістю такого МЗ, відзначають, що у реальних умовах унаслідок інфляції та постійного подорожчання ресурсів виробництва, воно, як правило, малоймовірне. Однак сьогоднішня реальність підтверджує не лише теоретичну можливість існування цього виду МЗ (назвемо його, за традицією, першим), найбільш яскравими прикладами чого є стрімке здешевлення комп'ютерної техніки та мобільних телефонів.
Деякі фахівці взагалі вважають, що нема підстав відносити до МЗ знецінення існуючих ОЗ унаслідок здешевлення на ринку нових ОЗ, аналогічних за експлуатаційними характеристиками до вже існуючих, оскільки втрата вартості при цьому (авторський стиль та лексику повністю збережено – Ю.С.) "компенсується зниженням собівартості, завдяки якому підприємства отримують більше прибутку, виконуючи роботу подешевілими основними фондами без зміни їх споживчої вартості і продуктивності експлуатації" [35, c. 40]. Автори цієї праці упевнені навіть, що у цьому випадку слід говорити не про МЗ, а навпаки, - про "моральне зростання (мабуть, маючи на увазі під зростанням збільшення цінності – авт.) об'єктів основних фондів".
На нашу думку, таке твердження не є правильним. По-перше, не вартість ОЗ визначає собівартість виробництва продукції та величину прибутку, а швидше навпаки: від прибутковості ОЗ залежить їх цінність, - чим більша прибутковість, відповідно, тим більшою мала б бути й цінність. По-друге, це "зниження собівартості" (яке, за логікою авторів, відбудеться унаслідок зменшення "порцій" перенесення вартості подешевілих ОЗ на продукцію, що ними виробляється) не супроводжуватиметься зростанням прибутку, оскільки пропорційно до "зниження собівартості" зменшиться й ціна на відповідну продукцію. При цьому, власне зменшення ціни продукції, що виробляється певними ОЗ, спричиняє їх знецінення та "зниження собівартості" їх функціонування. По-третє, "моральне зростання" мало б означати ріст цінності відповідних "об'єктів основних фондів", а цього ж не відбувається. Тому, у цьому випадку можна говорити хіба про певну "економічну моральність", яка має полягати у припиненні "перенесення на собівартість" тої частини вартості існуючих ОЗ, що зникла унаслідок МЗ першого виду, причиною якого є здешевлення на ринку нових ОЗ, аналогічних за експлуатаційними характеристиками до вже існуючих. Визнання знецінення ОЗ, власне, і було б "економічною моральністю" (чи своєрідною "економічною чесністю"), подібно як є у випадку падіння курсів акцій, вартість яких у свій час зросла суто спекулятивно.
Оскільки МЗ першого виду не стосується експлуатаційних (поточних) витрат, то відповідні ОЗ залишаються конкурентоспроможними. Хоча МЗ першого виду може зумовлювати реальні втрати капіталу та банкрутство окремих підприємців, які, унаслідок зниження цін на продукцію, що вироблялася за допомогою відповідних ОЗ, втратять частину доходів, знецінені ОЗ, змінивши власника, й надалі будуть прибутково функціонувати. Тут ще раз слід наголосити, що не знецінення певного конкретного ООЗ призводить до зниження цін на відповідну продукцію, а, навпаки, зменшення цін на нові аналогічні ОЗ, яке зумовлює здешевлення продукції, викликає знецінення існуючих ОЗ. Якщо ж зниження цін на продукцію відбувається не унаслідок здешевлення нових ОЗ, а під впливом зменшення вартості інших ресурсів, це не приводить до знецінення існуючих ОЗ, оскільки обсяг прибутку не зміниться, - величина зниження ціни продукції відповідатиме зменшенню собівартості її виробництва за рахунок здешевлення певного ресурсу. Таким чином, на основі проведеного аналізу можна зробити обґрунтований висновок, що під впливом МЗ першого виду відбувається лише часткове знецінення ОЗ. Зазначимо, що модернізація ОЗ, які зазнали лише цього виду МЗ, апріорі (без перевірки) є недоцільною.
Ще один специфічний вид МЗ (його, за традицією, назвемо другим) проявляється у знеціненні існуючих ОЗ унаслідок появи на ринку нових ОЗ, які є економічнішими при використанні. Нові ОЗ можуть потребувати при експлуатації, наприклад, менших витрат на паливо (за рахунок скорочення його споживання у розрахунку на одиницю продукції чи можливості використання його інших, відносно дешевших, видів) чи робочу силу (за рахунок скорочення потреби у ній у розрахунку на одиницю продукції) тощо. Варто підкреслити, що МЗ другого виду проявлятиметься лише тоді, коли покращення економічних показників експлуатації нових ОЗ не супроводжуватиметься повністю компенсуючим це ростом їх ціни. Оскільки МЗ другого виду стосується експлуатаційних (поточних) витрат, то відповідні ОЗ можуть втратити свою конкурентоспроможність. Це означає, що при другому виді МЗ уже можливе як часткове, так і повне знецінення ОЗ.
Третій вид МЗ пов'язаний із знеціненням ООЗ унаслідок ужорсточення певних вимог держави щодо правил їх використання. У цьому випадку мова передусім стосується ужорсточення державою екологічних і ергономічних норм функціонування ООЗ.
Четвертий вид МЗ пов'язаний із знеціненням ООЗ унаслідок їх виходу з моди. Очевидно, що "модне" старіння переважно стосується побутової техніки, коли припиняється використання ще технічно справних і економічно раціональних в експлуатації побутових машин і приладів, володіння якими не є показником багатства та престижу. Однак часто "модне" зношування може відбуватися й у сфері ОЗ, коли фірма з міркувань іміджу та реклами прагне мати лише найновіші ООЗ престижних фірм. Проявляється МЗ четвертого виду й щодо будівель, які унаслідок низького рівня благоустрою, нераціональних об'ємно-планувальних рішень та конструктивних недоліків не відповідають рівню сучасних вимог. Додатково ще можна було б звернути увагу на таку причину "модного" зношування нерухомості особистого користування, як утрата престижного статусу району, де відповідний об'єкт (квартира) дислокований. Інколи квартира може зазнати модного зношування через утрату з певних причин престижності навіть не цілого району, а будинку, в якому вона розміщена.
МЗООЗ, яке виникає унаслідок зменшення чи відсутності попиту на продукцію, що виробляється ними, можна віднести до п'ятого виду МЗ. Зрозуміло, що цей вид МЗ буде частковим, - при можливості використання відповідного ООЗ для виробництва іншої продукції (хай навіть після модернізації чи/та передислокації в інше місце, якщо це економічно доцільно), і повним, - при відсутності такої можливості.
Оцінка доцільності заміни існуючого ООЗ повинна базуватися на положенні, що колишні інвестиції (у розумінні первісної, початкової вартості ООЗ) ніяк не впливають на вибір оптимального рішення. З урахуванням цього могли б застосовуватися такі два методи: 1. Метод орієнтації на вартість чергового капітального ремонту; 2. Метод орієнтації на величину приведених витрат. При методі 1 зіставляються витрати на черговий капітальний ремонт і на придбання нового обладнання. У відповідності з цим заміна старої техніки вигідна, якщо виконується умова:
Pc ≥
Кн, (1)
де
Рс - вартість капітального
ремонту старих ОЗ;
Кн
-
ціна нових ОЗ.
Метод 1 приваблює своєю простотою. Визначення витрат, пов'язаних із черговим капітальним ремонтом, здебільшого не викликає труднощів, вартість нового обладнання нам відома, тому зіставити дві частини нерівності легко. Проте такий розрахунок не враховує низки обставин. По-перше, ремонт обладнання, як правило, не повертає цьому обладнанню повністю споживчої вартості (що відбивалася в техніко-економічних показниках експлуатації), яку воно мало, будучи новим. По-друге, не враховується моральне старіння, оскільки зіставляється лише вартість, а не споживна вартість. Очевидно, що цей критерій придатний лише тоді, коли капітальний ремонт спроможний забезпечити експлуатаційні показники на рівні нової техніки.
При 2 методі виходять із того, що собівартість продукції на старій техніці має бути вищою за приведені витрати, які припадають на одиницю продукції при використанні нової техніки:
ес ≥ mіn {Сн+Ен*Кн}, (2)
де ес - собівартість випуску продукції (без амортизаційних нарахувань) із допомогою старих ОЗ;
Сн - собівартість випуску продукції (з амортизаційними нарахуваннями) із допомогою нових ОЗ;
Кн - ціна нових ОЗ з урахуванням додаткових витрат на демонтаж старих ОЗ за мінусом виторгу від реалізації їх (якщо ці старі ОЗ можна продати).
Формула (2) позбавлена недоліків, характерних для (1), оскільки враховує експлуатаційні витрати на стару та нову техніку. Разом із тим, вона буде коректною лише тоді, коли не залишатиме поза увагою чинник часу. Тому критерієм заміни існуючого ООЗ новим буде менша величина його NPV у порівнянні з показником NPV нового ООЗ:
NPVs > NPVn, (3)
де NPVs – показник NPV існуючого ООЗ;
NPVn – показник NPV нового об'єкта ОЗ.
У неперервному процесі удосконалення техніки нові ОЗ приходять на зміну старим, а найновіші - на зміну новим. Удосконалення ОЗ - процес, що не має меж. Сьогоднішні ОЗ перевершують вчорашніх, а завтрашні - нинішніх. Якщо досягнутий технічний прогрес спонукає діяти, то очікуваний у майбутньому - примушує зачекати. Треба визначити, чи не буде вигіднішим проминути сучасний етап розвитку техніки, перейшовши у певний момент часу від учорашньої техніки прямо до завтрашньої. У подібному випадку технічна застарілість парадоксальним чином (парадоксальним лише за зовнішнім проявом) виступає стимулом до тимчасового технічного консерватизму. Подібні проблеми особливо актуальні в галузях, які швидко розвиваються. Ситуація, коли “краще” виявляється ворогом “доброго”, повторюється в техніці безліч разів, і лише детальні економічні розрахунки, що базуються на довготермінових науково-технічних прогнозах і враховують фактор часу, допоможуть у кожному конкретному випадку розв'язати цю вічну суперечку. І, зрозуміло, в тих випадках, коли вона розв'язується на користь “кращого”, процес заміни неминуче сповільнюється. Таким чином, після того як інвестиції відіграли свою позитивну роль, вони можуть стати силою, що стримує розвиток, стимулом для підтримання застарілої техніки виробництва. У зв'язку з цим варто зупинитися на одному парадоксі, наведеному польським вченим Т. Котарбінським [36, c. 264]. Якийсь громадянин із країни, що відстає у технічному розвитку і прагне надолужити прогаяне шляхом інтенсивного наслідування, під час закордонної подорожі опинився в країні, де діють справжні джерела ініціативи винахідників і раціоналізаторів. Яким же було його здивування, коли він побачив там пристрої (наприклад, телефонні апарати, трамваї), примітивніші, ніж відповідні пристрої у його рідній країні. Він навіть готовий був вважати рівень розвитку своєї країни вищим у порівнянні з тією, відомою як зразок прогресу. І справді, фактичний стан виглядає дивним. Проте цей парадокс досить легко пояснити. У передовій країні телефонні апарати, трамваї було введено до того, як щось подібне змогли застосувати в інших країнах. Імітатори запозичили ці винаходи, додавши до них від себе деякі удосконалення, і зразу ввели покращені пристрої, обладнавши їх на порожньому місці. Можна було б очікувати, що раціоналізатори у розвиненішій країні негайно впровадять у себе апаратуру в новій формі, покращеній епігонами. Проте такий намір довелося б реалізувати не на порожньому місці, а там, де вже є хоч якоюсь мірою і застарілі, але все ж функціонуючі прилади, причому функціонуючі настільки справно, що зусилля, витрачені на заміну їх покращеними, не окупилися б.
Подібні парадокси трапляються в об'єднаній Німеччині. Зокрема, тоді як у Західній Німеччині (технології якої до об'єднання були набагато досконаліші, ніж у колишній Німецькій Демократичній Республіці) звичайні телефонні розмови проводяться ще по мідному кабелю, на сході країни всюди створюються найдосконаліші мережі зі скловолокна. У східних землях Німеччини зразу почалося комплексне оновлення, яке у Західній Німеччині ще попереду.
4. Висновки з виконаного дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямку. Виконане дослідження показує, що в умовах глобалізації (яка різко знижує так званий опір відстані) дифузія інновацій у просторі може відбуватися не від центру до периферії, а хаотично - залежно від конкретної економічної ситуації у відповідному місці простору (регіоні). При цьому більш характерною може бути ситуація, коли здійснення інновації у високорозвинених регіонах є недоцільним, а у малорозвинених регіонах – доцільним. Дослідження проблеми дифузії інновацій є перпективним у напрямку зведення інших чинників до чинника відносних переваг.
Джерела:
1. Abrahamson E. Managerial fads and fashions: The diffusion and rejection of innovations // Academy of Management Review. - 1991. - №16. – Р. 586-612.
2. Alderman N., Davies S. Modelling Regional Patterns of Innovation Diffusion in the UK Metalworking Industries // Regional Studies. – 1990. -№ 24. – Р. 513–528.
3. Alderman N., Davies S., Thwaites A. Patterns of Innovation Diffusion. – Newcastle: University of Newcastle upon Tyne, 1988. – 378 р.
4. Antonelli C. Induced Adoption and Externalities in the Regional Diffusion of Information Technology // Regional Studies. – 1990. - № 24. – Р. 31–40.
5. Baptista R. Do Innovations Diffuse Faster within Geographical Clusters? // Annual Conference of the Royal Economic Society. – Staffordshire: University of Staffordshire, 1997. – Р. 3-14.
6. Baptista R. Geographical Clusters and Innovation Diffusion // Technological Forecasting and Social Change. – 2001. - № 66. – Р. 31–46.
7. Baptista R., Swann P. Do Firms in Clusters Innovate More? // Research Policy. – 1997. - № 27. - Р. 6.
8. Bayer J., Malone N. A critique of diffusion theory as a managerial framework for understanding adoption of software engineering innovations // The Journal of Systems and Software. - 1989. - № 9. – Р. 161-166.
9. Cainarca G.C., Colombo, M.G., Mariotti S. An evolutionary pattern of innovation diffusion. The case of flexible automation // Research Policy. - 1989. - № 18 (2). – Р. 59–86.
10. Castellacci F. Innovation, diffusion and catching up in the fifth long wave // Futures. – 2006. – № 38. – P. 841–863.
11. Da Silveira G. Innovation diffusion: research agenda for developing economies // Technovation. – 2001. - №21. – Р. 767–773.
12. Davies S. The Diffusion of Process Innovations. – Cambridge: CUP, 1979. – 333 р.
13. Dosi G. Sources, procedures, and microeconomic effects of innovation // Journal of Economic Literature. – 1988. - № XXVI. - P. 1120–1171.
14. Dosi G. Technological paradigms and technological trajectories // Research Policy. – 1982 - № 11. – P. 147–162.
15. Edquist C., Jacobbson S. Flexible Automation: The Global Diffusion of New Technology in the Engineering Industry. – Oxford: Basil Blackwell, 1988. – 217 р.
16. Fagerberg J., Verspagen B. Technology-gaps, innovation–diffusion and transformation: an evolutionary interpretation // Research Policy. – 2002. -№ 31 – P. 1291–1304.
17. Feldman, M. P.: The Geography of Innovation. – Dordrecht: Kluwer Academic Publishers, 1994. – 411 р.
18. Freeman C. Technical change and future trends in the world economy // Futures. – 1993. - № 25. - P. 621–635.
19. Gold B. Technological Diffusion in Industry: Research Needs and Shortcomings // Journal of Industrial Economics. – 1981. - № 24. – Р. 247–269.
20. Hagerstrand T. Innovation Diffusion as a Spatial Process. – Chicago: University of Chicago Press, 1967.
21. Quirmbach H. The Diffusion of New Technology and the Market for an Innovation // Rand Journal of Economics. – 1986. - № 17. – Р. 33–47.
22. Reinganun J. Market Structure and the Diffusion of New Technology // Bell Journal of Economics. – 1981. - № 12. – Р. 618–624.
23. Rodger J. A., Pendharkar P. C., Bhatt G. D. Diffusion Theory and the Adoption of Software Innovation: Common Errors and Future Issues // The Journal of High Technology Management Research. – 1996. - № 7 (1). – Р. 1-13.
24. Rose N. L., Joskow P. L. The Diffusion of New Technologies: Evidence from the Electric Utility Industry // Rand Journal of Economics. – 1990. - № 21. – Р. 354–373.
25. Soete L. International diffusion of technology, industrial development and technological leapfrogging // World Development. – 1985. - № 13. - P. 409–422.
26. Thwaites, A.: Some Evidence of Regional Variations in the Diffusion of New Industrial Products and Processes within British Manufacturing Industry // Regional Studies. – 1982. - № 16. – Р. 371–381.
27. Utterbach J. The process of technological innovation within the firm // Academy of Management Journal. - 1971. -№ I. – Р. 75-88.
28. Vivarelli M. The Economics of Technology and Employment. Theory and Empirical Evidence. - London: Edward Elgar, 1995. – 584 р.
29. Zmud R. W. Diffusion of modem software practices: Influence of centralization and formalization // Management Science. - 1982. - № 28. – Р. 1421- 1431.
30. "Нова карта світу" за Джефрі Саксом // Дзеркало тижня. - 2000. - 15 липня. - С. 11.
31. Стадницький Ю.І., Загородній А.Г., Товкан О.Е. Державне регулювання територіальної організації виробництва // Регіональна економіка.-2001.- № 3.- С. 138-151.
32. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи, практика) / Стадницький Ю.І., Загородній А.Г., Данилович Т.Б., Товкан О.Е. - Львів: Центр Європи, 2002. – 252 с.
33. Стадницький Ю.І., Загородній А.Г., Поліщук В.І. Економічне обгрунтування та вибір оптимальних технологій. – Львів: Центр Європи, 1997. – 115 с.
34. Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика. – К.: Вища шк., 1994. – 327с.
35. Буркинський Б.В., Котлубай М.І. Амортизація як джерело інвестицій у морський транспорт. – Одеса: ІПРЕЕД НАН України, 2001. – 122 с.
36. Котарбинский Т. Трактат о хорошей работе: Пер. с польск. – М.: Экономика, 1975. – 271 с.
Довідка про автора публікації: Стадницький
Ю.І.
|
|
|
|
|
|
|
|
