А  Б  В  Г  Д  Е  Є  Ж  З  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т   У Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я

 

 

1    2   3   далі

 

 

УДК 910 (477) (091)                                                                                                                                                       

Дмитро Ткач,

 Тарас Заставецький

 

Розвиток української геоурбаністики у ХХ ст.

(продовження)

 

В цій праці дано також визначення територіальних систем міських поселень, виділено шість їх типів в Україні, охаракетеризовано системи розселення великих міст – Київську, Харківську, Донецько-Макіїівську, Дніпропетровсько-Дніпродзержинську, Запорізьку, Криворізьку, Одеську, Львівську. Ю.І.Пітюренко визначає проблеми розвитку великих міст, обгрунтовує заходи щодо їх подальшого розвитку. Ці питання поглиблено у наступній монографії Ю.І.Пітюренка “Териториальные системы городских поселений» (К.: Наукова думка, 1977). В ній автор територіальні системи міських поселень обєднує у дві групи – інтегральні (великорайонні, регіональні, обласні системи) та локальні системи (міжрайонні, районні, місцеві)  [c.109]. Їх виділено на основі аналізу народногосподарських функцій міст, величини радіуса впливу на навколишню територію, інтенсивності системоутворюючих звязків.

            У середині 70-х років ХХ ст. в Україні проводиться робота з обгрунтування економічно перспективних малих і середніх міст на основі детального вивчення природних і економічних факторів: географічного положення, наявності сировинної і будівельної бази, трудових і водних ресурсів, територіально-планувальних умов та ін. Її здійснили вчені Ради продуктивних сил УРСР АН УРСР Ю.І.Пітюренко, Л.М.Корецький, П.С.Коваленко [12]. Вони науково обгрунтували мережу малих і середніх міст України, які рекомендовані для першочергового (передусім промислового) розвитку та другої черги розвитку. Для встановлення насиченості території трудовими ресурсами і можливостей залучення їх для розвитку міст було проведене дослідження щодо визначення складу населення населених пунктів навколо малих і середніх міст в радіусі 30 км, а в Донбасі – 10-15 км [13]. До середини 70-х років ХХ ст. Відділ проблем розвитку міст і розселення РПС УРСР АН УРСР закінчив відбір міських поселень, які мають найсприятливіші умови і можуть розвиватись, як промислові, транспортні, курортні центри (таких міст – 308). Іншим містам, що не ввійшли в цей перелік відводилась роль місцевих організаційно-господарських центрів в локальних системах розселення.

            У 70-ті роки серед вчених змінюється розуміння сутності урбанізації, яку починають розуміти не тільки як ріст чисельності міст і міського населення, але й як цілісну географічну проблему. Урбанізація – вважають Є.І.Шипович та С.С.Мохначук – це “згущення обєктів, які тяжіють до територіальної концентрації і посилення звязків між ними, які зумовлені технічним прогресом і поглибленням територіального поділу праці, що проявляється в концентрації населення, міст, формуванні специфічних форм розселення, ускладненні міських функцій, значній зміні природного середовища [23, c.63-69]. Основними рисами урбанізації поряд з ростом міського населення  і  міст, виділяють високу густоту міського населення, концентрацію населення у великих містах, субурбанізацію (розмивання ядер міст, формування міст-супутників, поширення міських рис на сільські поселення (забудова, планіровка жител) [23, 64]. Тому вивчення урбанізації, як ввважають З.М.Васильєва та В.В.Ковалевський [5, с.17], – це дослідження складного соціального процесу, що супроводжується зростанням міст і їх впливом на всі сторони життя суспільства.

            У ширшому розумінні визначає урбанізацію і А.В.Степаненко, вважаючи її багатогранним соціально-економиічним процесом, що супроводжується формуванням специфічного середовища для життєдіяльності населення і суттєвими змінами в їх способі життя [21, c. 16]. Її  важливою стороною є взаємодія міст і сіл, поширення міського способу життя.

            В даному контексті важливими є дослідження процесів урбанізації, проведені П.С.Коваленком, Р.І.Литвиненко [9], В.А.Богаєнко та А.В.Степаненком   [2]. В них обгрунтовані наукові підходи до розвитку різних типів міст, планування такого розвитку. Зокрема, В.А.Богаєнко і А.В.Степаненко у своєму дослідженні реалізовують вперше в геоурбаністиці комплексний підхід до міста, як обєкта планування, відзначаючи, що планування повинно охоплювати всі основні сфери життєдіяльності міста [2, c.110].

            Розгляд міста як складної динамічної системи продовжують А.В.Степаненко у своїй монографії “Города в условиях развитого социализма” (К.: Наукова думка, 1981.-294 с.), а також М.Я.Мижега (1983), В.М.Пересєкін (1984), А.А.Ткачов (1980, 1983). Вони виділяють у складі міста підсистеми, які знаходяться у відношеннях взаємозвязку, взаємообумовленості, взаємодії, зокрема: населення, містоформувальні і містообслуговувальні галузі; територіально-планувальну організацію і навколишнє середовище (Степаненко А.В., 1981) та досліджують окремі з них в межах великих міст.

            На основі дослідження міст, як цілісних систем, А.В.Степаненко звертає увагу на необхідність їх комплексного розвитку, тобто “планомірного і гармонійного розвитку міст, як єдиного цілого, яке забезпечує збалансованість і органічний звязок міських підсистем і елементів, при яких досягається найбільша економічна і соціальна ефективність народногосподарських інтересів за рахунок доцільного використання його соціально-економічного потенціалу, природних, трудових та інших ресурсів [21, c.66]. Такий підхід передбачав не тільки організаційну повноту і цілісність міста як соціально-економічної системи, але й повноту охоплення всіх аспектів його розвитку і функціонування. Він став основою для подальших досліджень окремих (передусім великих) міст України, що проводились у 80-90 роки в Україні.

            А.В.Степаненко ще на початку 80-х років ХХ ст. розглядає теоретичні питання управління містами, зазначаючи, що специфічність цього управління полягає у “раціональному використанні природних і трудових ресурсів, єдиної будівельної бази, транспортної системи, забезпеченні погодженого розвитку соціальної інфраструтури, створенні умов для всебічного задоволення зростаючих потреб людини, охорони і оздоровлення навколишнього середовища”. При цьому вчений наголошує на необхідності оптимального поєднання галузевої і територіальної форм управління, розкриває основні принципи управління розвитком міст, визначає шляхи створення ефективного соціально-економічного механізму управління містами [21, c.218-232].

            З розвитком продуктивних сил збільшується потреба у створенні нових опорних центрів, що відіграють командну роль у господарській організації території, зумовлює посилення уваги до дослідження міських поселень у кінці 70-х. У 80-х роках організовуючу роль міст різної величини у системах розселення добре показує у своїй монографії П.С.Коваленко. Він приділяє значне місце вивченню великих міст, які в 70-ті роки зазнали змін внаслідок їх бурхливого росту, викликаного розвитком промисловості, міграцією сільського населення у міста. Такі міста, на думку вченого, є головними опорними центрами теритріальної організації продуктивних сил, основними ланками науково-технічного прогресу та ін. Водночас він відзначає проблеми, що винкають у великих містах та обгрунтовує шляхи їх вирішення. Вважає важливим регулюючим засобом економічного розвитку великих міст агломерацію, даючи їй таке визначення: це “система близько розміщених міських населених місць, що з часом зростаються, які обєднуються між собою інтенсивним переплетенням народногосподарських, трудових, культурних і соціально-культурних взаємозвязків” [10 ,  c. 48]. Виникнення агломерацій, на думку вченого, можливе з таких причин: 1) внаслідок знищення приміських поселень навколо великого міста (Київ, Львів, Харків); 2) за рахунок розвитку парних міст – центрів (Дніпропетровсько-Дніпродзержинська); 3) внаслідок утворення груп близько розміщених одне відносно іншого міст і селищ, які відносно однакові за величиною, в індустріальних регіонах (Горлівсько-Єнакієвська, Лисичансько-Рубіжнянська та ін.). Агломерції, на думку П.С.Коваленка, значною мірою допомагають великим містам вирішувати містобудівні проблеми за допомогою малих і середніх міст.

 

1    2   3   далі